ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД ДО ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

Короткий зміст

основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, сформульовано об'єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, методологічну основу й етапи дослідження, наведено відомості про апробацію та впровадження одержаних результатів у практику роботи загальноосвітніх навчальних закладів, обласних інститутів післядипломної освіти педагогічних кадрів.

У першому розділі – "Теоретико-методологічні основи особистісно орієнтованого підходу до фізичного виховання старшокласників" – на основі аналізу психолого-педагогічної літератури та узагальнення результатів анкетування вчителів фізичної культури й старшокласників з'ясовано суть і концептуальні засади реалізації особистісно орієнтованого підходу у фізичному вихованні старшокласників; уточнено цільові пріоритети особистісно орієнтованого фізичного виховання та виявлено компоненти, критерії, рівні сформованості особистої фізичної культури старшокласників; охарактеризовано стан реалізації особистісно орієнтованого підходу до фізичного виховання старшокласників; обґрунтовано організаційно-педагогічні умови особистісно орієнтованого фізичного виховання старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.

Вивчення наукової та методичної літератури засвідчило, що за нових історико-культурних, соціально-політичних та економіко-технологічних реалій інформаційного суспільства традиційна, авторитарна система освіти навчання та виховання молоді морально застаріла й потребує перебудови на основі особистісно орієнтованої парадигми освіти.

Розгляд історичного аспекту проблеми дав змогу встановити, що ідея особистісно орієнтованого підходу до навчання та виховання молоді у педагогічній науці не є новою. Вона ґрунтується на значному гуманістичному та демократичному спадку відомих філософів Стародавньої Греції та Стародавнього Риму (Сократа, Платона, Аристотеля та ін.); класиків педагогічної думки епохи Відродження (В. Фельтре, М. Монтень та ін.), Просвітництва (Я. Коменський, Дж. Локк та ін.), Нового часу (Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Р. Штейнер, С. Френе, Я. Корчак та ін.), а також всесвітньо визнаних представників слов'янської педагогічної школи (Г. Сковорода, П. Лесгафт, К. Ушинський, П. Каптєрєв, В. Сухомлинський та ін.)

Досліджуючи погляди зарубіжних (А. Адлера, Г. Олпорта, А. Бандури, К. Роджерса та А. Маслоу) і вітчизняних (І. Іванов, Г. Костюк, К. Платонов, С. Рубінштейн та ін.) психологів на природу, активність та структуру особистості, було відзначено, що вона полікомпонентна і складається з елементів, які мають різні провідні детермінанти розвитку (соціальні, біологічні та особистісні). З’ясовано, що в основі побудови особистісно орієнтованої системи фізичного виховання школярів повинно бути положення про те, що учень є дещо більше, ніж продукт соціальних та біологічних факторів. У процесі його індивідуального психофізичного розвитку вирішального значення набувають: творча сила, самокеруючі механізми особистості, тенденція до самопізнання, самоусвідомлення та самоактуалізації, без опори на які ефективне навчання та виховання особистості неможливе.

Уточнюючи методологічну основу дослідження, нами було з'ясовано, що у площині особистісно орієнтованого підходу є різні моделі його практичної реалізації: духовно-ціннісні (І. Бех, О. Вишневський, Г. Сагач та ін.), культуро­ло­гіч­ні (О. Бондаревська), психотерапевтичні (Д. Бєлухін), психодидактичні (В. Рибалка, В. Сєріков, А. Хуторський, І. Якіманська та ін.), діалогічно-допомогаючі (В. Біблер, О. Газман, К. Роджерс та ін.), синергетичні (С. Кульневич), діяльнісні (Г. Анохіна, С. Подмазін; Є. Степанов та ін.), проектні (М. Алексєєв, А. Матковський), технологічні (Г. Селевко, А. Нісімчук, О. Падалка, О. Шпак та ін.).

Установлено, що в різноманітних дослідженнях вітчизняних та зарубіжних науковців особистісно орієнтований підхід має неоднозначне тлумачення: послі­дов­не ставлення педагога до вихованця як до особистості (С. Гончаренко, І. Кон); утвердження людини як найвищої цінності, навколо якої ґрунтуються всі інші суспільні пріоритети (І. Бех, С. Подмазін); сукупність концептуальних уявлень, принципів та засобів, які сприяють більш глибокому і повноцінному баченню, розумінню особистості дитини (В. Рибалка); забезпечення і підтримання процесів самопізнання, самобудівництва і самореалізації особистості дитини, розвитку її незрівнянної індивідуальності (Е. Степанов, Л. Лузіна).

Розгляд основних категорій особистісно орієнтованого підходу до навчання та виховання молоді дав підставу виділити такі його характерні ознаки: 

ü метою є створення оптимальних умов для виявлення, підтримки і розвитку в учнів механізмів самоактуалізації, саморегуляції, самостимуляції та відповідальності, які у сукупності забезпечать формування неповторної, суспільно-значущої індивідуальності кожної дитини;

ü до провідних функцій належать: гуманітарна, культуротвірна та соціалізації;

ü сутність найбільш важливих принципів, вимог та умов полягає в забезпеченні психотерапевтичного характеру педагогічної діяльності з використанням активних діалогічних форм спілкування між суб’єктами педагогічного процесу; врахування соціальних та особистісних запитів кожного учня, його підтримка та опора на позитивні, найбільш яскраво виражені якості та здібності; створення стимулювального, комфортного та особистісно розвивального освітнього середовища; навчально-виховний процес для учнів повинен супроводжуватися досягненням успіху, радістю творчого пошуку, особистого відкриття, інтересом до процесу пізнання, емоційно-позитивним станом тощо.

Уточнюючи цільові акценти особистісно орієнтованої системи фізичного виховання учнів, було встановлено, що процес фізичного виховання учнів є складовою частиною фізичної культури суспільства, яка у різних педагогічних системах може бути пріоритетно спрямована на: оздоровлення людей (Т. Круцевич; Г. Рощупкін, Б. Шиян, Л. Лубишева та ін.); розвиток життєво важливих фізичних якостей та рухових навичок людини (В. Гончарова, І. Глазирін, Л. Матвєєв, Л. Новиков); самореалізацію духовних і фізичних властивостей людини (Ю. Ніколаєва); формування потреби і зацікавленості особистості в культивуванні своїх тілесно-рухових характеристик і можливостей для реалізації цієї потреби (І. Биховська); підготовку людей до життя та праці (О. Вацеба, М. Герцик, Ю. Курамшин), формування особистої фізичної культури людини (В. Бальсевич, М. Віленський, О. Логвиненко, К. Огниста, В. Столяров, Б. Загарський). У контексті даного дослідження ми дійшли висновку, що особистісно орієнтовану систему фізичного виховання старшокласників необхідно спрямувати на формування в учнів особистої фізичної культури. При цьому під особистою фізичною культурою старшокласника ми розуміли якісне, системне та динамічне утворення дитини, яке характеризується певним рівнем знань, умінь, навичок, а також достатньою сфор­мованістю самокеруючих механізмів особистості, які в комплексі забезпечують учню високоефективну фізкультурно-спортивну діяльність, спрямовану на оптимі­зацію власного фізичного стану та самореалізацію психофізичного потенціалу.

На основі вивчення поглядів вітчизняних і зарубіжних науковців на структурно-критеріальний склад особистої фізичної культури учнів нами було виділено 45 критеріїв сформованості даного психофізичного феномену людини, з яких учителі фізичної культури, шляхом анкетування, відібрали 9 найбільш важливих: знання з теорії та методики фізичного самоудосконалення; інформаційна потреба у сфері фізичної культури; компетентність у розробці методики фізичного самоудосконалення; ставлення до занять фізичною культурою; реалізація потреби у фізичному саморозвитку; цілеспрямованість у фізичному самовдосконаленні; фізична підготовленість; рухова активність протягом тижня та знання показників власного фізичного стану. Результати анкетування дали нам змогу вищеназвані критерії згрупувати у такі компоненти особистої фізичної культури старшокласників: інформаційно-інтелектуальний, мотиваційно-вольовий та діяльнісно-рефлексивний.

У процесі дослідження поглядів учителів фізичної культури та старшокласників на проблему особистісної орієнтації шкільної системи фізичного виховання були виявлені такі тенденції. По-перше, учителі фізичної культури, як правило, не розуміють суті особистісно орієнтованого підходу, ототожнюючи його з індивідуальним або диференційованим підходами, що призводить до епізодичного та безсистемного використання у власній діяльності педагогічних технологій, спрямованих на розвиток суб’єктності, рефлексивності та креативності учнів у фізкультурно-спортивній діяльності. По-друге, сучасні реалії шкільної системи фізичного виховання вступають у суперечність з поглядами старшокласників на шляхи підвищення її ефективності (учні хотіли б суттєво збільшити ступінь своєї суб'єктності у процесі фізичного виховання та кількість творчих завдань, у яких можна проявити власну індивідуальність, нестандартність та оригінальність).