ОСОБЛИВОСТІ ФРУСТРАЦІЇ У ПІДЛІТКІВ З РІЗНИМИ АКЦЕНТУАЦІЯМИ ХАРАКТЕРУ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну цінність роботи, наведені відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження, подані дані про обсяг та структуру роботи.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади дослідження фрустрації особистості на різних етапах онтогенезу» – презентовано науково-теоретичні підходи у зарубіжній, російській та вітчизняній психології до вивчення фрустрації особистості, обґрунтовано сутність поняття «фрустрація»; розкрито особливості особистісного розвитку підлітків з акцентуаціями характеру та вплив на нього фрустрації; проаналізовано способи корекції фрустрації особистості на різних етапах онтогенезу.

Основні теоретичні підходи до вивчення феномена фрустрації було закладено в зарубіжній психології. В наукових дослідженнях представників неофрейдизму фрустрація розглядалась як невід’ємне явище в житті кожної людини, пов’язане з процесом соціалізації, що загрожує виникненням у дитини глибинної тривоги, відчуттів залежності, власної меншовартості, безпорадності, самотності (К.Хорні), які частково зберігаються і в зрілому віці, проявляючись в самовідчуженні, жорстокості або конформізмі (Е.Фромм). В межах гуманістичного підходу А.Маслоу ототожнював фрустрацію особистості з депривацією – неможливістю задоволення базових психологічних потреб у безпеці, повазі та любові, що порушує функціонування захисних систем організму, нівелює відчуття безпеки, створює загрозу для самооцінки.

Пізніше представники біхевіоризму досліджували неконструктивні реакції індивідів на блокування діяльності та задоволення важливих потреб: прояви вербальної та фізичної агресії, роздратування, гнів, ворожість (А.Бас, Л.Берковіц, Дж.Доллард, Н.Міллер), ригідну, стереотипну, незрілу поведінку (Р.Майєр), втрату впевненості у власній безпеці, нівелювання очікувань, сподівань, планів на майбутнє (Т.Дембо, К.Левін), втечу від стресової ситуації (Р.Баркер). Автор «евристичної теорії» С.Розенцвейг, розглядаючи фрустрацію як процес адаптації організму до середовища, як реакцію на позбавлення, втрату чи конфлікти, доводив існування специфічного для кожної особистості профілю фрустраційних реакцій – комплексу перешкодно-домінантних, необхідно-наполегливих, самозахисних типів реакцій різної спрямованості (екстрапунітивної, інтрапунітивної, імпунітивної).

У наукових працях Є.П.Ільїна набуло подальшого розвитку вчення про «фрустраційні емоції» (розчарування, образа, досада, гнів, лють, сум, страждання, нудьга, горе) та «фрустраційну поведінку» (безцільні та невпорядковані дії, апатія, агресія та деструкція, стереотипія (фіксована поведінка), регресія (примітизована поведінка), егресивна поведінка (реакції «відступу» у складних ситуаціях, втеча від конфліктів, уникання відповідальних доручень). За позицією І.Ю.Остополець та В.М.Чернобровкіна, фрустрованість як системне утворення особистості характеризується постійним психоемоційним напруженням з відповідними фізіологічними реакціями, дезорганізуючими проявами у когнітивній та емоційній сферах, неконструктивними тенденціями в поведінці. Відповідно до результатів досліджень Л.І.Вассермана висока соціальна фрустрованість особистості (незадоволеність досягненнями в різних сферах соціального життя), яка проявляється як дисфункціональний стереотип реагування у різних життєвих ситуаціях, тісно пов’язана з прихованими емоційними порушеннями.

Однак подальший аналіз проявів фрустрації засвідчив, що поведінка людини у фрустраційній ситуації може бути адаптивною, якщо виправдана обставинами і сприяє задоволенню потреби чи досягненню мети. Біхевіористи А.Амсель, Дж.Браун, І.Фарбер констатували активуючу, мобілізуючу функцію помірної фрустрації, позитивний «фрустраційний ефект». Представники когнітивного та когнітивно-біхевіорального підходів (А.Бек, У.Драйден, А.Елліс, Р.МакМаллін) доводили, що кожна людина здатна витримувати дію фрустрації, тобто володіє фрустраційною толерантністю – індивідуальною пороговою величиною рівня напруження, перевищення якої призводить до порушення душевної рівноваги та дезорганізації поведінки. Особистості, які мають високу толерантність, адекватно сприймають труднощі, раціонально оцінюють дійсність та отримують задоволення від життя. На засадах системно-діяльнісного підходу О.Я.Чебикін довів, що тільки інтенсивна фрустрація має деструктивні ефекти (провокує дистрес, дезорганізацію діяльності), натомість для кожної особистості існує оптимальний рівень фрустрації, що у поєднанні з сильною мотивацією досягнення мобілізує зусилля для успішного виконання завдань, позитивно впливає на продуктивність діяльності, сприяє психосоціальній адаптації.

Узагальнивши зазначені вище положення, а також результати досліджень і особливості інтерпретації класичними психологами Б.Г.Ананьєвим та М.Д.Левітовим сутності поняття фрустрації, можна синтезувати його змістовне навантаження як особливий психічний стан людини, що складає цілісну характеристику її психічної діяльності та поведінки при появі об’єктивно чи суб’єктивно нездоланних труднощів на шляху досягнення мети та задоволення потреби. На думку Б.Г.Ананьєва, динаміка цього стану залежить передусім від структури особистості. За позицією М.Д.Левітова його особливості залежать від фрустраційної ситуації, попередніх станів фрустрації та властивостей особистості, що мають особливий акцент у проявах поведінки. Тобто для вивчення особливостей стану фрустрації необхідно досліджувати його прояви у складних життєвих обставинах та міру фрустрованості людини, враховувати зв’язок між рівнем та специфікою прояву цього психічного стану і типами акцентуацій характеру індивідів.

Саме в підлітковому віці акцентуйовані риси особливо підсилюються та переходять з прихованої форми в явну, обумовлюють вибіркову вразливість підлітків до окремих життєвих ситуацій, в яких виникає загроза декомпенсації – психопатичних реакцій, психосоціальної дезадаптації (А.Є.Лічко). Тому вектор нашого наукового дослідження важливо було спрямувати на розгляд особливостей особистісного розвитку підлітків з різними типами акцентуацій, щоб виявити найбільш властиві для них реакції у фрустраційних ситуаціях.

Вагомий внесок у вивчення цієї проблеми зробили сучасні українські вчені. Узагальнивши результати їхніх досліджень, можемо констатувати емоційну нестабільність та незрілість підлітків-акцентуантів (І.Г.Кошлань), низький рівень розвитку когнітивного, емоційно-оцінного та поведінкового компонентів «Я-образу» у підлітків з лабільними та нестійкими акцентуаціями (І.М.Бушай), агресивне ставлення до оточуючих у акцентуантів з епілептоїдними, психастенічними, шизоїдними, істероїдними рисами, невмотивовані прояви ворожості у представників лабільного, сензитивного, астено-невротичного та нестійкого типів акцентуацій (О.З.Запухляк). Зазначені наукові дані дозволяють скласти загальне уявлення про можливі форми реагування у фрустраційних ситуаціях підлітків з різними акцентуаціями характеру, прогнозувати деструктивні ефекти стану фрустрації.

Представниками вище розглянутих наукових підходів було обґрунтовано різні способи корекції фрустрації особистості взагалі і в підлітковому віці зокрема. Серед корекційних засобів можна виокремити: підвищення фрустраційної толерантності (А.Елліс, М.Д.Левітов, Г.П.Цуканова), нівелювання негативних фрустраційних переживань (Дж.Доллард, Н.Міллер) та ірраціональних переконань (А.Бек, А.Елліс, С.Уолен, С.В.Харитонов), привчання підростаючої особистості до більш конструктивних способів реагування у складних життєвих ситуаціях та міжособистісних взаємодіях (А.Бандура, Д.Зільман, Р.Лазарус), зниження негативного впливу мікросоціального оточення (Е.Г.Ейдеміллер, А.Маслоу, В.В.Юстицький).

У наукових працях сучасних вітчизняних вчених С.Н.Морозюк, Н.М.Панасенко, І.С.Подмазіна, О.І.Сибіль висвітлюються загальні питання забезпечення індивідуального підходу в навчально-виховному процесі та здійснення профілактичної і корекційно-розвивальної роботи з підлітками-акцентуантами. Інтеграція теоретичного матеріалу дозволяє констатувати наступне: для психологічної корекції деструктивних ефектів стану фрустрації у підлітків з акцентуаціями характеру необхідно підвищувати їхню фрустраційну толерантність (особливо стійкість до впливу фрустраторів, здатних спровокувати декомпенсацію акцентуацій), навчати конструктивному реагуванню у фрустраційних ситуаціях, здійснювати корекцію когнітивних процесів, афективних станів та фрустраційної поведінки.

В цілому теоретичний аналіз засвідчив, що на сьогодні в педагогічній та віковій психології відсутні ґрунтовні емпіричні дослідження особливостей стану фрустрації у підлітків з різними типами акцентуацій характеру, що й стало предметом нашого експериментального вивчення.

У другому розділі – «Емпіричне вивчення особливостей фрустрації підлітків з різними типами акцентуацій характеру» – сформульовано основні завдання констатувального експерименту, підібрано та адаптовано методи психодіагностики типів акцентуацій характеру в підлітків та особливостей фрустрації у них; наведено результати кількісного та якісного аналізу експериментального дослідження, а саме зроблено порівняльний аналіз проявів фрустрації та міри фрустрованості підлітків з різними акцентуаціями характеру; обґрунтовано критерії, рівні й показники стану фрустрації, визначено вплив різних типів акцентуйованих рис особистості підлітків на рівень прояву в них цього психічного стану.

З метою виявлення підлітків з акцентуаціями характеру та встановлення типів акцентуацій у вибірці досліджуваних використовувались методики «Модифікований патохарактерологічний діагностичний опитувальник» (МПДО) (авт. С.І.Подмазін) та «Тест особистісних акцентуацій» (ТОА) (авт. В.П.Дворщенко). Особливості фрустрації підлітків було досліджено за такими методиками: «Тест фрустраційних реакцій» (авт. С.Розенцвейг, адапт. Л.М.Кузнєцовою), «Експрес-діагностика рівня особистісної фрустрації» (авт. В.В.Бойко), «Методика діагностики рівня соціальної фрустрованості» (авт. Л.І.Вассерман, модиф. В.В.Бойком та Л.М.Кузнєцовою).

Емпіричне дослідження включало в себе два етапи, перший з яких спрямований на діагностику типів акцентуацій характеру досліджуваних підлітків, другий – на вивчення у них особливостей фрустрації. На всіх етапах констатувального експерименту в дослідженні взяло участь 186 підлітків віком від 11 до 15 років – учнів середньої загальноосвітньої школи № 224 та спеціалізованої середньої школи № 194 «Перспектива» м. Києва, Броварської спеціалізованої школи № 7 м. Бровари Київської області.

На першому етапі констатувального експерименту за допомогою МПДО, проведеного з підлітками 11-13 років, і ТОА, застосованого при обстеженні респондентів 14-15 років, було встановлено, що 20,43% досліджуваних нашої вибірки не мають явних акцентуацій, у 37,63% діагностовано «чисті» типи, у 41,94% – «змішані» типи акцентуацій. Найбільш поширеними виявились гіпертимно-істероїдні (10,75%), істероїдні (8,60%), психастенічні (5,91%), гіпертимні, епілептоїдні та шизоїдно-епілептоїдні (5,38%) акцентуації характеру.

Метою другого етапу було визначення відмінностей у проявах фрустрації та мірі фрустрованості підлітків з різними типами акцентуацій характеру та без явних акцентуацій. За результатами проведення «Тесту фрустраційних реакцій» складено профілі фрустраційних реакцій респондентів та здійснено якісний аналіз їхніх відповідей у фрустраційних ситуаціях, включених до цієї проективної методики, на підставі чого визначено схильність підлітків до різних форм відкритої та прихованої агресії, депресивних проявів, реакцій регресії, фіксації, «відступу» (егресивної поведінки), підвищеного рівня емоційності реагування, встановлено наявність ознак фрустраційної толерантності.

Порівняльний аналіз профілів фрустраційних реакцій досліджуваних показав наступне: найвищі показники самозахисних екстрапунітивних реакцій зафіксовано в профілях підлітків з гіпертимно-істероїдно-нестійкими (43,73%), лабільно-циклоїдними (33,84%), лабільно-сензитивними (31,20%) акцентуаціями, що свідчить про властиву їм емоційну нестабільність та схильність розряджати напруження на оточуючих, деструктивність взаємодій. До екстрапунітивних перешкодно-домінантних реакцій особливо схильні підлітки з астено-невротичними акцентуаціями (складають 24,95% в профілях фрустраційних реакцій), що є ознакою вразливості, особистісної інтолерантності, безпорадності при появі перешкод у діяльності. Імпунітивні перешкодно-домінантні реакції найбільш типові для респондентів з циклоїдними та гіпертимно-нестійкими акцентуаціями (22,20%) і вказують на їхню пасивність у ситуаціях, що вимагають долання труднощів. Необхідно-наполегливі реакції імпунітивної спрямованості властиві передусім підліткам з сензитивними (24,30%), циклоїдними (22,20%), гіпертимно-циклоїдними (20,10%) акцентуаціями. Такі реакції є проявом особистісної толерантності респондентів із зазначеними акцентуаціями, схильності ігнорувати дрібні неприємності. Найвищий показник екстрапунітивних необхідно-наполегливих реакцій (14,20%) виявлено в досліджуваних з нестійким типом акцентуацій, тобто вони намагаються перекладати відповідальність за вирішення своїх проблем на оточуючих. Необхідно-наполегливі реакції інтрапунітивної спрямованості найбільш властиві підліткам з сензитивними (20,80%), шизоїдно-істероїдними (19,25%), шизоїдними (16,10%) акцентуаціями, що може свідчити як про їхню активність та самостійність у діяльності, так і про прагнення не втягувати сторонніх у фрустраційну ситуацію, щоб уникнути ескалації конфліктів. На відміну від акцентуантів, у підлітків без явних акцентуацій не спостерігається чіткого домінування окремих типів фрустраційних реакцій. Тобто можна зробити висновок про властиву їм гнучкість поведінки та різноманітність форм реагування у різних життєвих ситуаціях, вищу адаптивність та конструктивність взаємодій.

За результатами якісного аналізу фраз-відповідей досліджуваних підлітків було визначено властиві їм прояви фрустрації. Так, відкрита агресія та ворожість у фрустраційних ситуаціях як ознака деструктивності взаємодій та емоційної нестабільності властиві передусім підліткам з лабільно-циклоїдними, лабільно-сензитивними, нестійкими та гіпертимно-істероїдно-нестійкими акцентуаціями. До депресивних проявів особливо схильні підлітки з астено-невротичними, сензитивними, циклоїдними, лабільними акцентуйованими рисами, що може бути свідченням їхньої інтолерантності до стресогенних впливів. Регресія (інфантильність у судженнях та поведінці, труднощі з формулюванням та висловленням думки як ознаки дезадаптації у фрустраційних ситуаціях) домінує у реакціях представників лабільного, лабільно-сензитивного та нестійкого типів акцентуацій. До егресивної поведінки (уникання відповідальності, стратегій «відступу») схильні переважно підлітки з циклоїдними, шизоїдними, сензитивними акцентуаціями. Зазначені реакції мають псевдоадаптивний характер чи свідчать про латентний стан фрустрації. Прояви фіксації та підвищеної емоційності властиві підліткам з астено-невротичними, істероїдними, лабільно-циклоїдними, епілептоїдно-істероїдними акцентуаціями, що засвідчує їхню емоційну нестабільність.

Таким чином, найвищу вразливість у фрустраційних ситуаціях, інтолерантність до емоціогенних впливів, деструктивність міжособистісних взаємодій, відсутність навичок ефективного долання перешкод у діяльності виявили досліджувані з лабільно-сензитивним, лабільно-циклоїдним, астено-невротичним, нестійким, гіпертимно-істероїдно-нестійким типами акцентуацій характеру. Це свідчить про дестабілізуючі ефекти стану фрустрації у підлітків із зазначеними акцентуаціями. Найбільш конструктивні прояви фрустраційної толерантності (готовність брати на себе відповідальність за вирішення проблем, ігнорування дрібних неприємностей, здатність конструктивно захищати свої інтереси) виявлено у підлітків з гіпертимними акцентуаціями та без явних акцентуацій, що є свідченням їхнього адаптивного реагування на дію фрустраторів.

Фрустрованість підлітків з різними типами акцентуацій характеру та без явних акцентуацій було виміряно за допомогою методики «Експрес-діагностика рівня особистісної фрустрації» та «Методики діагностики рівня соціальної фрустрованості». Згідно з одержаними результатами акцентуанти більш фрустровані, ніж досліджувані без явних акцентуацій. Так, низькі показники особистісної фрустрованості діагностовано у 37,16% акцентуантів і у 60,53% підлітків без акцентуйованих рис характеру; стійку тенденцію до фрустрації – у 51,35% підлітків з акцентуаціями характеру та у 39,47% респондентів без явних акцентуацій; дуже високий рівень фрустрованості – у 11,49% підлітків-акцентуантів (у досліджуваних без явних акцентуацій цього рівня не виявлено). Водночас діагностика соціальної фрустрованості засвідчила дуже низький її рівень у 67,74% респондентів, у 11,29% – майже повну її відсутність і тільки у 1,61% – помірний рівень (розбіжності між цими показниками у акцентуантів та досліджуваних без акцентуацій практично відсутні). Тобто це свідчить, що в підлітків особистісна фрустрованість вища за соціальну, оскільки більшість з них ще не здатні усвідомити невідповідність своїх реальних досягнень потенційно можливим через брак життєвого досвіду, низький рівень домагань чи мало розвинуті рефлексивні здібності. Хоча з підвищенням особистісної фрустрованості зростає і соціальна, про що свідчить позитивний кореляційний зв’язок їхніх показників за коефіцієнтом Пірсона (r = 0,43 при р ≤ 0,001). Найбільш фрустрованими виявились підлітки з епілептоїдними, шизоїдними, шизоїдно-епілептоїдними, шизоїдно-істероїдними, шизоїдно-сензитивними, лабільно-сензитивними, лабільно-циклоїдними, астено-невротичними акцентуаціями. Тобто респондентам із зазначеними акцентуаціями властиві емоційна нестабільність, низька особистісна толерантність та схильність кумулювати напруження у фрустраційних ситуаціях, тому дестабілізуючий ефект стану фрустрації в них може досягнути критичного рівня.

На основі теоретичного аналізу були обґрунтовані такі біполярні критерії фрустрації підлітків-акцентуантів: емоційна стабільність - емоційна нестабільність (Р.Кеттел), особистісна толерантність - особистісна інтолерантність (О.О.Драганова, М.Д.Левітов, А.О.Реан, Г.У.Солдатова, Г.П.Цуканова), активність у діяльності - пасивність у діяльності (К.О.Абульханова-Славська, У.Джеймс, В.А.Петровський), конструктивність взаємодій - деструктивність взаємодій (В.М.Куніцина, В.О.Лабунська, Ю.О.Менджерицька, Е.Фромм). За вказаними критеріями та за результатами емпіричного дослідження специфіки цього психічного стану в підлітків з різними акцентуаціями характеру було визначено такі рівні прояву в них фрустрації: адаптивний, псевдоадаптивний, дезадаптивний, латентний, дестабілізуючий та критичний.

Показники адаптивного рівня фрустрації підлітків-акцентуантів засвідчують емоційну стійкість, витримку, впевненість у собі, здатність не фіксуватись на дрібних неприємностях; резистентність до емоціогенних впливів, фрустраційну толерантність у формі спокійної, розсудливої поведінки; готовність долати перешкоди, приймати відповідальні рішення; самоприйняття та позитивне, уважне ставлення до оточуючих, готовність визнавати та долати труднощі в конфліктних взаємодіях.

Ознаками псевдоадаптивного рівня підлітків з акцентуаціями характеру є невпевненість у собі, вдаваний оптимізм, здатність не кумулювати психоемоційне напруження; фрустраційна толерантність у формі примирення з позбавленнями та втратами; егресивна поведінка, ігнорування незручностей, небажання ризикувати, несамостійність у прийнятті рішень; вдавано позитивне ставлення до оточуючих, конформність, схильність поступатись власними амбіціями у конфліктних взаємодіях.

Про дезадаптивний рівень фрустрації свідчать такі показники: здатність долати психоемоційне напруження «розрядками афекту», імпульсивність, безтурботність чи, навпаки, депресивні тенденції; фрустраційна толерантність у формі бравади, як способу приховати засмучення чи страх; перекладання відповідальності за вирішення проблем на інших, неготовність докладати зусилля для досягнення мети; інфантильність, егоцентризм, агресія, негативізм, непоступливість у конфліктних взаємодіях.

Для латентного (прихованого) рівня фрустрації підлітків з акцентуаціями характеру властиві такі ознаки: фрустрованість, внутрішня напруженість, замаскована вдаваним спокоєм, байдужістю чи оптимізмом, невпевненість у собі, приховані тривожність, дратівливість; фрустраційна толерантність у формі посиленого напруження та докладання зусиль для самостримування; заперечення наявності проблем або демонстрування готовності їх вирішувати самостійно чи перекладання відповідальності на оточуючих, безініціативність через страх неуспіху; заперечення дискомфорту у взаємодіях, вдавано позитивне ставлення до партнерів, готовність визнати і спокутувати провину, прихована ворожість, заздрощі, недовіра до оточуючих.

Для дестабілізуючого рівня властиві емоційна нестійкість, внутрішнє напруження та його швидка кумуляція у фрустраційних ситуаціях, фрустрованість, вразливість, неприхована дратівливість, депресивні тенденції; загострена чутливість до емоціогенних впливів та схильність до порушення нервово-психічної рівноваги, ризик декомпенсації акцентуацій; безпорадність при появі істотних труднощів, егресивна поведінка, перекладання відповідальності за вирішення проблем на оточуючих; відчуття дискомфорту, напруження, швидка втрата самоконтролю у взаємодіях, недостатнє саморозуміння та недовіра до оточуючих, прояви агресії чи аутоагресії.

Критичний рівень засвідчує найважчий стан фрустрації акцентуантів, при якому сила емоційних реакцій не відповідає інтенсивності зовнішніх впливів, підлітки не здатні подолати напруження у фрустраційних ситуаціях, тому їм властиві: фрустрованість, поєднання гострих стенічних та астенічних реакцій (експлозивності, дратівливості, депресивних тенденцій, схильності ображатись з найменших приводів); фрустраційна інтолерантність, швидка втрата нервово-психічної рівноваги, декомпенсація акцентуацій характеру; дезорганізація діяльності у складних обставинах; неадекватність сприйняття та розуміння оточуючих, суперечливість вчинків, поєднання регресії, відкритої агресії, аутоагресії, ворожості, які часто контрастують з формами реагування, властивими типам акцентуацій підлітків.

Узагальнені результати вивчення показників фрустрації підлітків з акцентуаціями характеру та без явних акцентуацій презентовано на рис.1. Як видно з даних гістограми, у 54,73% підлітків з акцентуаціями характеру було діагностовано дестабілізуючий рівень фрустрації, що свідчить про здатність цього психічного стану провокувати підсилення акцентуйованих рис. Найбільше респондентів з зазначеним рівнем виявлено серед підлітків з шизоїдно-епілептоїдним (90,00%), епілептоїдно-істероїдним та лабільним (80,00%), лабільно-циклоїдним, лабільно-сензитивним і шизоїдно-істероїдним (75,00%) типами акцентуацій. У 4,73% акцентуантів (окремих представників лабільно-циклоїдного, лабільно-сензитивного, астено-невротичного, істероїдного типів) діагностовано критичний рівень фрустрації – свідчення декомпенсації у них акцентуацій.