ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Останні десятиліття суспільного життя в Україні характеризуються підвищенням напруженості криміногенної обстановки, тривожним показником якої є зростання суспільної небезпеки злочинності неповнолітніх. Кримінальна активність неповнолітніх є значно вищою, ніж у дорослого населення. Але найбільш небезпечною і такою, що потребує уваги, тенденцією є збільшення за останні роки так званих резонансних злочинів, які відрізняються особливим цинізмом і жорстокістю.
Як свідчить аналіз офіційної статистики, на обліку в підрозділах кримінальної міліції у справах дітей ОВС України станом на 1 вересня 2010 року знаходилося 15 401 учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів, що на 7,5 % більше, ніж це було за аналогічний період у 2009 році. Кількість злочинів, вчинених неповнолітніми за цей період зросла на 16,8%; кількість же суїцидів, вчинених неповнолітніми зросла на 12,8% .
Сім'я – первинний осередок суспільства, його соціально-побутова основа, що знаходиться у тісному взаємозв'язку і взаємодії з соціально-виробничою основою суспільства (трудовими колективами). На своєму рівні вона зосереджує, концентрує в життєдіяльності своїх членів, весь комплекс стосунків, що існують в суспільстві, є своєрідним показником економічних, політичних, ідеологічних, соціально-психологічних процесів, що відбуваються в ньому.
Розбудова правової, демократичної держави передбачає реальне забезпечення прав людини і громадянина. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність та безпека, визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тому одним із важливих завдань утвердження в Україні правової, демократичної держави є сучасне реформування правосуддя, яке повинно базуватися на принципах і нормах міжнародного та європейського права у галузі кримінально-процесуального провадження.
Право кожної людини, при визначенні її громадянських прав та обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий її захист упродовж відведеного терміну незалежним судом, визначено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), яку Україна ратифікувала 17 липня 1997 р. При виконанні зобов’язань щодо забезпечення прав та свобод людини в Україні, за міжнародним договором, слід також враховувати тлумачення Європейського суду з прав людини.
Входження України в світове співтовариство вимагає узгодження національного законодавства та правозастосовчої практики з вимогами міжнародно-правових актів, особливо у сфері забезпечення прав людини. Приєднання України до Конвенції про права дитини зумовило внесення якісних змін до національного законодавства щодо охорони прав неповнолітніх, передбачення нових гарантій їх належного розвитку, особливо у сфері кримінально-процесуальної діяльності.
Стандарти здійснення правосуддя, і зокрема захисту прав дитини, містяться і в інших міжнародно-правових документах, насамперед Мінімальних стандартних правилах ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх (1985).
Завданням кримінально – процесуального провадження є охорона прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності, і жоден невинний не був покараний. Але, проведений нами, аналіз правозастосовчої практики свідчить про те, що в практичній діяльності правоохоронних органів і в юридичній науці невиправдано мало уваги приділяється захисту прав неповнолітніх шляхом залучення батьків та законних представників.
Однією з гарантій охорони неповнолітніх є забезпечення їм права на захист у кримінальному судочинстві, і зокрема права на кваліфіковану правову допомогу з боку захисника і працівників правоохоронних органів щодо убезпечення негативного впливу зі сторони неблагополучної сім'ї. Ефективність інституту захисту значною мірою визначається якістю правових норм, які регулюють механізм забезпечення права на захист у кримінальному процесі. Проте мають місце деякі недоліки у правовому регулюванні захисту в кримінальному провадженні у справах неповнолітніх, і зокрема у забезпеченні можливості реалізації їх процесуальних прав.
У наукових працях, зокрема, М.С. Строговича, Г.П. Саркісянца, О.Л. Ципкіна, Ю.І. Стецовського, з питань забезпечення неповнолітнім права на захист, розглядалися переважно загальні проблеми участі захисника на досудовому слідстві. Деякі аспекти захисту у справах неповнолітніх були предметом дослідження у дисертаціях В.В. Леоненка, А.В. Титаренка, Г.О. Омельченка, А.Б. Романюка, А.Є. Голуб’єва.
Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження є наукові здобутки вітчизняних і зарубіжних вчених-юристів, таких як: Л.О. Богословська, В.Д. Бринцев, Т.В.Будко, В.М.Бурдін, А.Ф. Волобуєв, В.І. Галаган, В.В.Гевко, І.І. Дудоров, А.В. Іщенко, В.О.Коновалова, М.В. Костицький, Л.Д. Кокорєв, Н.І. Клименко, В.С. Кузьмичов, О.М. Ларін, В.К.Лисиченко, Є.Д. Лук’янчиков, М.М. Михеєнко, М.І. Панов, М.І. Сірий, С.М.Стахівський, Л.Д. Удалова, П.В. Цимбал, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та інших.
Однак наукове дослідження процесуальних гарантій прав неповнолітніх у кримінальному процесі, а також місця забезпечення права на захист у системі принципів кримінального процесу України; процесуальних гарантій права неповнолітніх щодо убезпечення негативного впливу сімейного неблагополуччя на нього під час кримінально-процесуального провадження у справах по злочинах, вчинених неповнолітніми залишається недостатньо висвітлено.
Зазначене зумовлює актуальність теми даного дисертаційного дослідження. Теоретичні положення, обґрунтування, висновки та запропоновані рекомендації спрямовані на вдосконалення кримінально-процесуального провадження у злочинах вчинених неповнолітніми із соціально-неблагополучних сімей.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 р. № 755, Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1767, Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років, затвердженого наказом МВС України від 29.07.2010 р. № 347.
Тема дисертації узгоджується з державною Концепцією програми підтримки сім'ї на 2006-2010 рр., затвердженої Кабінетом Міністрів України від 11.05.05 № 259.
Питання вдосконалення кримінально-процесуального провадження у злочинах вчинених неповнолітніми із соціально-неблагополучних сімей належить до науково-дослідної проблематики кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Національного університету державної податкової служби України.
Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає у поглибленому вивченні, подальшому розвитку і вдосконаленні існуючих теоретичних та практичних напрацювань вітчизняних і зарубіжних вчених, пов’язаних з особливостями кримінально-процесуального провадження у злочинах вчинених неповнолітніми із соціально-неблагополучних сімей.
Відповідно до зазначеної мети дослідження визначені такі основні завдання:
- дослідити та висвітлити існуючу практику кримінально-процесуального провадження у злочинах вчинених неповнолітніми із соціально-неблагополучних сімей;
- проаналізувати зміст понять «підліток», «неповнолітній» та «соціально-неблагополучна сім'я» у кримінально-процесуальній науці;
- розглянути правовий статус неповнолітнього у кримінальному процесі;
- дослідити роль соціально-неблагополучної сім’ї в кримінально-процесуальному провадженні при розслідуванні злочинів вчинених неповнолітніми;
- запропонувати кримінально-процесуальні заходи профілактики для неповнолітніх, їх законних представників як учасників кримінального процесу;
- дослідити міжнародний досвід кримінально-процесуального провадження щодо неповнолітніх із соціально-неблагополучних сімей;
- висвітлити основні підходи щодо визначення соціально-неблагополучної сім'ї, її механізму в процесі формування особистості неповнолітнього;
- проаналізувати необхідність утворення Ювенального суду в Україні та розробки відповідної нормативної бази;
- дослідити та проаналізувати злочинність неповнолітніх із соціально-неблагополучних сімей, пов'язаних з кризовим становищем в економіці держави.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі кримінально-процесуального провадження у злочинах вчинених неповнолітніми із соціально-неблагополучних сімей.
Предметом даного дослідження є особливості кримінально-процесуального провадження у злочинах вчинених неповнолітніми із соціально-неблагополучних сімей.
Методи дослідження. Теоретичним підґрунтям та методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність загальнонаукових та спеціально-галузевих методів дослідження, які використовуються не ізольовано, а в поєднанні з іншими.
Методологічною основою дослідження є комплексне використання системи методів сучасної теорії наукового пізнання, що дає можливість вивчати проблему в єдності її змісту та юридичної форми, здійснювати системний аналіз особливостей кримінально-процесуального провадження у злочинах вчинених неповнолітніми із соціально-неблагополучних сімей. У процесі дослідження було використано систему наступних загальнонаукових і спеціальних методів.
Діалектичний метод надав можливість проаналізувати тенденцію розвитку науково-технічного прогресу і поглиблено вивчити понятійний апарат, визначити сутність і зміст кримінально-процесуальних заходів профілактики щодо неповнолітніх із соціально-неблагополучних сімей (розділи 1, 2, 3).
За допомогою методу аналізу і синтезу з'ясовано місце кримінально-процесуальних заходів щодо провадження у злочинах вчинених неповнолітніх із соціально-неблагополучних сімей (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3).
Системно-структурний метод дозволив досягнути принципової єдності теоретико-пізнавальної основи розуміння структурно-функціональної характеристики сімейного неблагополуччя (розділи 2, 3).
Формально-логічний метод дозволив з'ясувати логіко-методологічні засади побудови основних дефініцій у кримінальному процесі (підрозділи 1.1, 2.1).
Формально-юридичний метод в поєднанні з методом логічного аналізу дозволив всебічно вивчити існуючу систему правових норм, які закріплюють систему кримінально-процесуальних заходів при розкритті та розслідуванні злочинності неповнолітніх, а також окреслити напрями вдосконалення законодавства в цій сфері (розділи 1, 2, 3).
Історико-правовий метод дав змогу дослідити розвиток кримінально-процесуальної думки щодо ролі сімейного неблагополуччя у кримінально-процесуальному провадженні у злочинах, вчинених неповнолітніми із соціально-неблагополучних сімей (підрозділ 2.1, 2.2).
Методи класифікації та групування використовувались при аналізі наукових підходів до визначення особливостей кримінально-процесуального провадження неповнолітніх, причин і умов вчинення ними злочинів, а також кримінально-процесуальних заходів щодо злочинності неповнолітніх із соціально-неблагополучних сімей (розділи 1, 2, 3).
Порівняльно-правовий метод дозволив визначити сучасні тенденції та особливості злочинної поведінки неповнолітніх при вчиненні злочинів у їх динаміці (розділи 2, 3).
Статистичні та соціологічні методи використовувались під час аналізу якості роботи державних органів і громадських організацій в сфері здійснення правосуддя та реалізації кримінально-процесуальних заходів, а також з'ясуванні наявних у досліджуваній сфері проблем на основі проведення анкетувань (розділи 1, 2, 3).
При вирішенні окремих теоретичних та прикладних завдань використовувалися нормативно-правові акти, міжнародно-правові документи, дисертаційні та монографічні дослідження, наукові статті вітчизняних і зарубіжних авторів, періодичні видання, довідкова література, повідомлення офіційних сайтів науково-дослідних центрів, міністерств, відомств.
Емпіричну базу дослідження складають узагальнені дані за результатами проведеного анкетування 253 неповнолітніх, що перебували у спеціальних виховних установах у період з 2010 по 2011 роки, 280 засуджених неповнолітніх до різних термінів ув’язнення за особливо тяжкі злочини у період з 2010 по 2011 роки, аналізу вивчених та узагальнених 240 особових справ неповнолітніх, які знаходилися в місцях позбавлення волі, а також статистичні дані МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає як у самостійній постановці проблеми, так і способі її вирішення. Дисертація є одним із перших в Україні комплексних монографічних досліджень проблем, пов’язаних з особливостями кримінально-процесуального провадження у злочинах вчинених неповнолітніми із соціально-неблагополучних сімей.
На основі проведеного дослідження сформульовано і обґрунтовано низку концептуальних положень, висновків і пропозицій, що мають важливе значення щодо вдосконалення кримінально-процесуального провадження у злочинах вчинених неповнолітніми із соціально-неблагополучних сімей.
Найістотнішими результатами дослідження, що зумовлюють його новизну і визначають внесок автора у розроблення зазначеної проблематики, є такі положення і висновки:
уперше:
- досліджено існуючу практику кримінально-процесуального провадження по злочинам неповнолітніх із соціально-неблагополучних сімей;
- сформульовано авторське визначення соціально-неблагополучної сім’ї, члени якої є учасниками кримінального процесу, а саме: «соціально-неблагополучна сім’я – це сім’я, яка своїм ставленням до соціальних перетворень в країні формує у неповнолітніх членів негативні погляди на правила поведінки існуючі у суспільстві, що в подальшому призводить до вчинення правопорушень»;
- запропоновано доповнити ч. 3 ст. 436 Кримінально-процесуального кодексу України наступним положенням: «У разі неспроможності батьків, опікунів, піклувальників неповнолітніх сплатити грошове стягнення, його замінюють на громадські роботи»;
- сформульовано авторське визначення поняття сімейного неблагополуччя: «негативний стан сімейних відносин, як на рівні соціального інституту сім’ї в цілому, так і на рівні окремих сімей, що при певних обставинах сприяє виникненню злочинної поведінки»;
удосконалено:
- положення щодо внесення змін до тексту ст. 442 КПК України, зокрема, замінити словосполучення «служба у справах неповнолітніх» на «служба у справах дітей» та «міліція у справах неповнолітніх» на «міліція у справах дітей»;
- сутність поняття «кримінально-процесуальна профілактика сімейних відносин» як комплекс заходів, що здійснюються у суспільстві уповноваженими підрозділами правоохоронних органів для підтримки сім’ї, шляхом впливу на негативні фактори сімейних відносин;
- наукове бачення визначення особливостей взаємозв'язку сімейного неблагополуччя і злочинної поведінки неповнолітніх на сучасному етапі розвитку суспільних відносин в Україні;
- систему окремих проявів сімейного неблагополуччя та його вплив на злочинну поведінку неповнолітніх при розслідуванні кримінальних справ;
- напрямок попередження злочинності неповнолітніх, названий «кримінально – процесуальна профілактика сімейних відносин».
набули подальшого розвитку:
- положення про розмежування у юридичній науці термінів «підліток» і «неповнолітній»;
- дослідження про досвід правоохоронних органів зарубіжних країн, що здійснюють кримінально-процесуальне провадження щодо неповнолітніх із соціально-неблагополучних сімей;
- обґрунтування залежності стану і тенденцій розвитку злочинності неповнолітніх від сімейного неблагополуччя обумовленого соціально-економічною ситуацією в Україні, зокрема, кризового становища в економіці держави, зростання рівня безробіття і недосконалості законодавчого регулювання зазначеної сфери тощо.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані та обґрунтовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані:
- у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки і вирішення проблем, пов’язаних з особливостями кримінально-процесуального провадження у злочинах вчинених неповнолітніми із соціально-неблагополучних сімей;
- у правотворчій діяльності – для вдосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства, в тому числі комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (акт впровадження від 17 лютого 2011 року № 04-19/14-304);
- у навчальному процесі – під час викладання навчальних дисциплін «Кримінальний процес України», «Криміналістика» (акт впровадження Національного університету державної податкової служби України від 03 червня 2011року та акт впровадження Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України від 01 червня 2011 року;
- у практичній діяльності – для використання слідчими, оперативними працівниками органів внутрішніх справ щодо вдосконалення кримінально-процесуального провадження у злочинах вчинених неповнолітніми із соціально-неблагополучних сімей (акт впровадження Департаменту зв’язків з громадськістю МВС України від 28 квітня 2010 року та акт впровадження Держдепартаменту України з питань виконання покарань у Чернігівській області від 21 січня 2011року).
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки і рекомендації оприлюднені в доповідях і повідомленнях на: Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Право та економіка: генезис, сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Одеса, 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Процесуальні, тактичні та психологічні проблеми, тенденції та перспективи вдосконалення досудового слідства» (м. Одеса, 2008 р.), V Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 2008 р.).
Публікації. Основні положення і висновки проведеного дисертаційного дослідження викладено у 8 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, чотирьох тезах міжнародних науково-практичних конференцій.
Структура і обсяг дисертації зумовлені предметом дослідження, його метою і завданнями. Рукопис дисертації складається зі вступу, трьох розділів, що містять дев'ять підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 226 аркушів, з яких 180 сторінок основного тексту, додатки розміщені на 22 сторінках, список використаних джерел на 24 сторінках і містить 261 найменувань.
| 
