| Короткий зміст: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі висвітлюється актуальність теми дослідження, визначається мета, задачі, об’єкт, предмет та методи, що використовувалися при проведенні наукового дослідження, викладається наукова новизна, підкреслюється теоретичне і практичне значення роботи, наводяться дані, що свідчать про апробацію результатів дослідження.
Розділ 1 «Загальна характеристика захисту трудових прав та права на соціальне забезпечення працівників прокуратури» складається з трьох підрозділів, у яких аналізуються трудові права та право на соціальне забезпечення, поняття, механізм, форми та способи їх захисту, а також досліджуються працівники прокуратури як об’єкт та суб’єкт захисту трудових прав та права на соціальне забезпечення.
У підрозділі 1.1 «Трудові права та право на соціальне забезпечення у системі прав людини» досліджується розвиток теорії прав людини, аналізуються підходи науковців щодо класифікації прав людини, дається визначення понять «трудові права» та «право на соціальне забезпечення». Під трудовими правами автор розуміє закріплену в національному законодавстві, колективному договорі, угодах, трудовому договорі та забезпечувану державою можливість людини задовольняти свої потреби та інтереси у сфері праці. Право на соціальне забезпечення визначено як закріплена в національному законодавстві та забезпечувана державою можливість людини одержувати певні матеріальні засоби і соціальні послуги у випадку хвороби, старості, інвалідності та настання інших життєво значущих обставин.
Аналіз міжнародних документів і національного законодавства свідчить про те, що міжнародні документи, зокрема Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, реалізацію трудових прав та права на соціальне забезпечення ставлять у залежність від матеріальних можливостей держави та передбачають поступовість їх забезпечення. У Конституції України зазначені права сформульовані як норми (а не цілі), що підлягають захисту в судовому порядку, та не можуть бути обмежені.
Обґрунтовується, що такі речі може дозволити собі лише промислово розвинена країна з високим рівнем виробництва. Україна ж з її нестабільною економічною та політичною ситуацією взяла на себе у різні роки велику кількість соціальних зобов’язань, які в нинішніх умовах погіршення економічної ситуації стали значним тягарем для державного бюджету та нерідко взагалі не виконуються.
У підрозділі 1.2 «Поняття, механізм, форми та способи захисту трудових прав та права на соціальне забезпечення» досліджується значення термінів «захист» та «охорона», визначаються поняття, механізм, форми та способи захисту трудових прав та права на соціальне забезпечення. Проведення аналізу національного законодавства та словникової літератури щодо співвідношення термінів «захист» та «охорона» дає автору підстави стверджувати про їх тотожність.
Обґрунтовується, що форми захисту трудових прав та права на соціальне забезпечення слід поділити на юрисдикційні та неюрисдикційні. Основними способами захисту трудових прав, свобод та законних інтересів є: судовий захист, державний нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства, профспілковий захист, самозахист. Захист прав громадян на соціальне забезпечення здійснюється переважно в судовому й адміністративному порядку, а також у порядку самозахисту.
Доводиться, що основними особливостями захисту трудових прав працівників є захисна діяльність профспілок та існування у працівників можливості застосування страйку для вирішення колективного трудового спору.
У підрозділі 1.3 «Працівники прокуратури як об’єкт та суб’єкт захисту трудових прав та права на соціальне забезпечення» аналізується діяльність працівників прокуратури із захисту трудових прав та права на соціальне забезпечення громадян, досліджуються норми, які регламентують трудові права та право на соціальне забезпечення працівників прокуратури.
Звертається увага на те, що працівники прокуратури, які виступають суб’єктами захисту трудових прав та права на соціальне забезпечення громадян, самі потребують захисту своїх відповідних прав, тобто виступають і об’єктами захисту. Доводиться, що однією із головних умов ефективної діяльності сучасної прокуратури є високопрофесійний кадровий склад, який за своїми професійними, діловими та моральними якостями був би здатним вирішувати завдання з утвердження верховенства права, зміцнення правопорядку, захисту прав і свобод людини, інтересів держави та суспільства. А формування такого кадрового корпусу та його ефективна діяльність насамперед залежать від належного захисту їх трудових прав та права на соціальне забезпечення.
Вказується на недоліки національного законодавства у сфері проходження служби в органах прокуратури. Це, зокрема, розпорошеність відповідного законодавства. Наприклад, підстави припинення трудових правовідносин працівників прокуратури передбачені у Кодексі законів про працю України, Законі України «Про прокуратуру» та постанові Верховної Ради України «Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України» від 06.11.1991 р. № 1796-XII. Також до негативних аспектів слід віднести відсутність належної диференціації правового регулювання оплати праці та пенсійного забезпечення працівників прокуратури залежно від інтенсивності їхньої праці. Так, працівники прокуратури низової ланки, які безпосередньо задіяні у здійсненні прокурорських функцій та максимально витрачають нервову енергію, здійснюючи боротьбу з правопорушеннями, отримують заробітну плату та пенсію значно нижчі, ніж працівники апаратів вищестоящих прокуратур. Обґрунтовуються рекомендації з поліпшення сучасного стану правової регламентації трудових прав та права на соціальне забезпечення працівників прокуратури.
Розділ 2 «Способи захисту трудових прав та права на соціальне забезпечення працівників прокуратури» складається з чотирьох підрозділів, у яких досліджується судовий, адміністративний, профспілковий захист трудових прав та права на соціальне забезпечення працівників прокуратури, а також самозахист працівниками прокуратури відповідних прав.
У підрозділі 2.1 «Судовий захист трудових прав та права на соціальне забезпечення працівників прокуратури» досліджується правова регламентація та практика реалізації в Україні права на судовий захист, розглядається практика судового захисту трудових прав та права на соціальне забезпечення працівників прокуратури. Відзначається, що Конституція України передбачає право людини та громадянина на судовий захист, а також те, що зазначене право у жодному разі не може бути обмежене. Звертається увага на те, що в Україні трудові спори розглядаються переважно у місцевих загальних судах. Разом із тим, спори з приводу прийняття на службу до прокуратури, її проходження, звільнення зі служби розглядаються у місцевих адміністративних судах.
Обґрунтовується необхідність запровадження в Україні спеціалізованих трудових судів, предметом розгляду яких став би розгляд як індивідуальних, так і колективних трудових спорів. Крім цього, в таких судах було б доцільно розглядати і спори з приводу проходження служби в державних органах, зокрема і в органах прокуратури.
У підрозділі 2.2 «Захист трудових прав та права на соціальне забезпечення працівників прокуратури в адміністративному порядку» досліджується право громадянина на звернення до державних органів за захистом своїх прав, окреслюються особливості розгляду трудових спорів працівників прокуратури в порядку підпорядкованості. Вказується, що важливим інструментом захисту прав і свобод особи, однією з організаційно-правових гарантій їх захисту виступає право на звернення.
Працівники прокуратури, як і всі громадяни, мають право звертатися до державних органів за захистом своїх прав, зокрема трудових прав та права на соціальне забезпечення. Працівники прокуратури можуть звертатися до вищестоящих інстанцій для оскарження рішення про включення або невключення певного стажу в стаж роботи, який необхідний для призначення пенсії, про перерахунок пенсії тощо. Кодекс законів про працю України передбачає особливості розгляду трудових спорів працівників прокуратури. Відповідно до ст. 222 Кодексу особливості розгляду трудових спорів працівників прокуратури, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Постанова Верховної Ради України «Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України» від 06.11.1991 р. № 1796-XII передбачає, що вирішення спорів, які випливають із застосування дисциплінарних стягнень, здійснюється в порядку підлеглості. У підрозділі обґрунтовується, що встановлення відповідного порядку не позбавляє права працівника прокуратури на звернення до суду.
У підрозділі 2.3 «Профспілковий захист трудових прав та права на соціальне забезпечення працівників прокуратури» проаналізовано історичні передумови виникнення профспілок, розглянуто сучасний статус українських профспілок, проаналізована нормативна база, яка регламентує повноваження профспілок, досліджено діяльність і правовий статус профспілок працівників прокуратури.
У підрозділі зазначається, що Кодекс законів про працю України закріплює доволі широкі повноваження профспілок, які дають змогу впливати на управлінські рішення, які приймає роботодавець. Такі рішення повинні прийматися на підприємстві, в установі, організації або спільно, або за погодженням, або з дозволу відповідного профспілкового органу. Зауважується, що в проекті Трудового кодексу України скорочені та послаблені повноваження профспілок у трудових правовідносинах. Відповідно до ст. 151 Проекту роботодавець може застосовувати надурочні роботи з обов’язковим попереднім повідомленням виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Нагадаємо, що за діючим КЗпП роботодавець повинен отримати дозвіл профспілки. |
