ОСОБЛИВОСТІ УРАЖЕНЬ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ПРИ ГОСТРИХ ОТРУЄННЯХ МОНООКСИДОМ ВУГЛЕЦЮ У ГІРНИКІВ ТА ЇХ КОМПЛЕКСНЕ ЛІКУВАННЯ

Короткий зміст

Матеріал і методи дослідження. В умовах КЛПУ „Обласна клінічна лікарня професійних захворювань” проведене поглиблене обстеження 158 гірників: 96 хворих гірників, що перенесли гостре отруєння монооксидом вуглецю, і 62 гірника контрольної групи, які були відібрані методом випадкової вибірки, рандомізовані за віком, стажем та умовами праці.

Вік хворих укладався в межі від 22 до 72 років, середній вік (41,0±1,0) років, підземний стаж становив від 1 до 45 років, в середньому (13,9±0,9) років. Розподіл за віком та стажем не відрізнявся від контролю (c²=4,0 p=0,261; c²=0,0 p=1,0 відповідно).

Проаналізований 401 випадок гострих отруєнь монооксидом вуглецю у вугільних шахтах Донецької області за період з 1991 року по 2005 рік. 32 хворим було проведено курс гіпербаричної оксигенації (ГБО) із внутрішньом’язовим застосуванням 2 мл „Інстенону” двічі на день (Патент України на корисну модель № 18018 МПК А61К31/07, пріоритет 16.10.2006, Опубл.Бюл. № 10).

Опитування проводили згідно з неврологічним анамнестичним опитувальником Claussen K.-F. (1982). Під час огляду визначали стан черепно-мозкових нервів, вестибулярної функції, сухожильних рефлексів, тонусу м’язів, патологічних рефлексів (Зозуля І.С. та інш., 1997). Функцію вегетативної нервової системи оцінювали за допомогою проб Ашнера і ортостатичної, середнього індексу напруження (СІН) за варіаційною пульсометрією (Вейн А.М. та співавт., 2003). Вестибулярний аналізатор оцінювали за 20-ти-бальною шкалою експрес-діагностики К.Ф.Трінуса (Трінус К.Ф., 1996, 2003). Досліджували стан серцево-судинної системи (артеріальний тиск, частота серцевих скорочень, УЗДГ). ЕЕГ записували на електроенцефалографі моделі “Nihon Konden”, а класифікували їх за системою Є.А. Жирмунської (Зенков Л.Р., Ронкін М.А., 2004, Жирмунська Є.А., Лосєв В.С., 1984). Психофізіологічні дослідження виконували за допомогою пристрою “Діагноз 2 МА” (Лях Ю.Е., 1989).

Загальний аналіз крові виконували на цитологічному аналізаторі “COBAS EMIRA” (фірми “Lа ROCHE”, Австрія). Кількість Т-, В-лімфоцитів та їх субпопуляції визначали за поверхневими антигенами лімфоцитів за допомогою моноклональних антитіл до СD3+, СD4+, СD8+, СD16+, СD22+ (Бебешко В.Г. і спіавт., 1993). у сироватці крові визначали за модифікованою методикою G.Mancini (1965) (Polowna S., 1976). Здійснювали постановку НСТ-тесту (Виксман М.Е., 1979). Біохімічні аналізи (білірубін загальний, прямий білірубін, непрямий білірубін, аланінамінотрансфераза (АЛТ), аспартатамінотрансфераза (АСТ), сечова кислота) виконували на біохімічному аналізаторі COBAS EMIRA (фірми Lo ROCHE, Австрія), електроліти – К, Na – за допомогою полум’яного фотометра ПАЖ-2; мікроелементи – Ca, Mg – за допомогою спектрофотометра С-115 М1 (Славин В.А., 1971; Хавезов И.В., 1983).

Аналіз результатів дослідження побудовано на принципах доказової медицини (Флетчер Р., Флетчер С., Вагнер Э., 1999, Антамонов М.Ю., 2006). Статистичний аналіз результатів дослідження проводили методами параметричної і непараметричної статистики з використанням ліцензійної прикладної програми Statistica 5.5 (Stat Soft Rus). Розраховували показники: середні значення (), їх похибки – (), обчислювали регресію (R), коефіцієнт кореляції (r), критерії Стьюдента (t), Вілкоксона (W), Хі-квадрат (c²) і Крускала-Уолліса (kKW), достовірність показників (р).

Результати власних досліджень. При отруєннях монооксидом вуглецю (ОМВ) найчастотнішим симптомом був біль голови, який відзначало (79,1±4,1) % хворих на відміну від контролю (11,3±4,0) % (c²=69,60, p<0,001). Найчастіше біль голови у хворих гірників із гострим ОМВ локалізувався у ділянках: лоба (c²=53,22, p<0,001), потилиці (c²=32,67, p<0,001).

Як правило, загальний стан характеризувався у постраждалих гірників із гострим ОМВ такими скаргами: на слабкість (c²=64,13, p<0,001), втомлюваність (c²=40,21, p<0,001), безсоння (c²=26,89, p<0,001), забутливість (c²=25,79, p<0,001), зниження життєвої активності (c²=25,27, p<0,001), емоційну лабільність (c²=22,94, p<0,001), напруження (c²=16,51, p<0,001), депресію (c²=11,50, p=0,0007), виснаження (c²=8,890, p=0,0024), відчуття самотності (c²=7,38, p=0,0066), дратівливість (c²=6,16, p=0,013).

На запаморочення скаржились (67,7±4,7) % хворих, що перенесли гостре ОМВ і (9,6±3,7) % - в контролі (c²=51,27, p<0,001). Симптоми запаморочення відрізнялись у хворих і характеризувались похитуванням (c²=27,37, p<0,001), непевністю під час ходьби (c²=13,84, p=0,0002), жахом закритих просторів (c²=9,15, p=0,0025), відчуттям кружляння (c²=6,64, p=0,01). На відміну від контролю у хворих відмічалось багато скарг на вегетативні порушення, такі як нудота (c²=64,17, p<0,001), дурнота (c²=31,47, p<0,001), блювання (c²=29,04, p<0,001), серцебиття (c²=12,99, p=0,0003), колапс (c²=9,92, p=0,0016).

Фактори, з якими хворі пов’язували початок запаморочення: фізичне напруження (c²=28,00, p<0,001), рухи головою (c²=25,92, p<0,001), момент вставання з ліжка (c²=13,06, p=0,0003), положення лежачи при нахилі голови (c²=16,51, p<0,001), погляд убік (c²=11,50, p=0,0007), вертикальне переміщення погляду (c²=9,15, p=0,0025), положення лежачи (c²=4,73, p=0,029), положення лежачи і намір при цьому змінити його (c²=4,73, p=0,029). Супутні захворювання в гірників з гострим ОМВ характеризувались паркінсонічним синдромом у (12,5±3,3) % (c²=8,39, p=0,0038), артеріальною гіпертензією у (6,2±2,4)% (c²=4,03, p=0,044), грипом (11,5±3,2) (c²=7,64, p=0,0057). Отже, у гірників після перенесеного гострого ОМВ найбільш часто спостерігаються скарги на біль голови, запаморочення, слабкість і нудоту, які вимагають подальшого дослідження нервової системи функціональними методами й проведення комплексного лікування.

Найбільш важливими неврологічними змінами після гострого ОМВ у неврологічному статусі хворих гірників значилися ті зміни, які відрізняли їх від групи контролю: відмінність очних щілин (c²=13,97, p=0,0002), слабкість конвергенції (c²=14,11, p=0,0002), ністагм (c²=19,09, p<0,001), патологічні рефлекси з рук – рефлекс Вартенберга (c²=4,010, p=0,045), рефлекс Якобсона-Ласка (c²=4,140, p=0,041), анізорефлексія колінних рефлексів (c²=9,24, p=0,0024), зниження або відсутність черевних рефлексів (c²=40,64, p<0,001), патологічний рефлекс зі стоп Бабінського (c²=6,03, p=0,014), а також підвищений тонус м’язів рук на кшталт „зубчастого колеса” (c²=6,16, p=0,013).

Серед усіх 96 поглиблено обстежених гірників із гострим ОМВ найбільш поширеними були синдроми вестибулярний (43,75±5,06)%, вегетативно-судинної дистонії (33,33±4,81)%, астено-невротичний синдром (26,04±4,48)%, неврогенної артеріальної гіпертензії (22,91±4,29)%, паркінсонічний (11,45±3,25)%, ангіодистонічний (10,41±3,11)%, а значно рідшими – вазомоторна цефалгія (6,25±2,47)%, астеноорганічний (3,12±1,77)%, астено-вегетативний (1,04±1,03)% і психоорганічний синдроми (1,04±1,03)%. Встановлено, що тяжкість отруєння мала прямий кореляційний зв'язок із синдромами вестибулярним (r=0,39, p<0,001), неврогенної артеріальної гіпертензії (r=0,35, p=0,0004), а зворотній – вегетативно-судинної дистонії (r=-0,20, p=0,041), вазомоторної цефалгії (r=-0,24, p=0,016). Виявлено, що тяжкість отруєння впливала на розвиток синдромів вестибулярного (kKW=16,77, p=0,0002), неврогенної артеріальної гіпертензії (kKW=13,49, p=0,0012).

Стан систолічного АТ в гірників з гострим ОМВ в середньому становив (138,20±2,97) мм рт. ст. на відміну від контролю (124,96±1,74) мм рт. ст. ( S=4,40, p<0,001). В більшості випадків систолічний АТ характеризувався нормальними показниками – (62,50±4,94) %, в контролі – (90,32±3,75) % (c²=14,94, p=0,0001), але в значної кількості постраждалих – (35,41±4,88) % знайдено підвищений систолічний АТ, в контролі – (6,45±3,12) % (c²=17,30, p<0,001), тільки в (2,08±1,45) % випадків тиск був зниженим, в контролі – (3,22±2,24) % (c²=0,20, p=0,65). Регресійний аналіз показав, що значення систолічного АТ чинили вплив на діагностику синдрому неврогенної артеріальної гіпертензії (R=0,62, p<0,001).

Більш стабільним був рівень діастолічного АТ, який в (71,87±4,58) % випадків значився нормальним, в контролі – (93,54±3,12) % (c²=11,22, p=0,0008), але в (28,13±4,58) % спостерігалось значне його підвищення на відміну від контролю – (6,45±3,12) % ((c²=11,22, p=0,0008), у результаті чого середнє значення становило (86,97±1,92) мм рт. ст., на відміну від контролю (81,74±1,05) мм рт. ст. (S=2,47, p=0,014), а середньодинамічний АТ дорівнював (51,23±2,38) мм рт. ст. – на відміну від контролю (44,51±1,16) мм рт. ст. (S=3,91, p<0,001). Значення діастолічного АТ мали вплив на діагностику синдромів артеріальної гіпертензії (R=0,62, p<0,001) і астено-вегетативного (R=0,17, p=0,041).

Частота пульсу в гірників із гострим ОМВ в середньому становила (77,33±1,14) уд./хв., на відміну від контролю (66,93±1,23) уд./хв. (S=6,00, p<0,001), характеризувалась тахікардією в (10,41±3,11) %, в контролі (3,22±2,24)% (c²=2,78, p=0,095), або брадикардією в (2,08±1,45) %, в контролі (14,51±4,47)% (c²=8,99, p=0,0027), але в (87,5±3,4) % постраждалих пульс перебував у межах норми, в контролі (82,25±4,85) % (c²=0,83, p=0,36).

Вегетативна проба Ашнера-Даньїні в гірників із гострим ОМВ виявила в (71,88±4,58) % випадків симпатикотонічну відповідь, у (22,91±4,28) % – нормотонію, а в (5,21±2,26) % – парасимпатикотонію, на відміну від контролю: в (19,35±5,01) % – симпатикотонічну відповідь (c²=41,59, p<0,001), у (72,58±5,66) % – нормотонію (c²=38,04, p<0,001), а у (8,06±3,45) % – парасимпатикотонію (c²=0,52, p=0,47). Середнє значення зміни пульсу за проби Ашнера-Даньїні показувало його прискорення на (0,12±0,48) уд./хв., на відміну від контролю
(-3,20±0,67) уд./хв. (S=3,98 , p=0,001). ОМВ впливало у хворих на погіршення відповіді в пробі Ашнера-Даньїні з розвитком симпатикотонічної відповіді (R=-0,29, p=0,0002).

При виконанні ортостатичної проби було відзначено помірне прискорення пульсу на (15,20±0,94) уд./хв., у контролі – (19,10±0,83) уд./хв. (S=2,68, p=0,007), що було розцінено в (44,80±6,31) % постраждалих як симпатикотонічна відповідь, у (36,45±4,91) % – як нормальна, а в (18,75±3,98) % – як парасимпатикотонічна, значно відрізняючись від контролю – симпатикотонічна відповідь (16,13±4,67) % (c²=13,88, p=0,002), у (77,42±5,31) % – як нормальна (c²=25,35, p<0,001), а в (6,45±3,12) % – як парасимпатикотонічна (c²=4,75, p=0,029). ОМВ впливало у хворих на погіршення відповіді в ортостатичній пробі (R=0,20, p=0,011).

За результатами розрахунків СІН значна кількість хворих мала надмірну вегетативну забезпеченість (59,37±6,23) %, а в контролі – (12,90±4,25) % гірників (c²=33,60, p<0,001), рідше вони характеризувалися недостатністю вегетативної забезпеченості – (18,75±3,98) %, в контролі – (16,13±4,67) % (c²=0,18, p=0,67), нормальна вегетативна забезпеченість спостерігалася у значно меншої кількості (21,87±4,21) % хворих, ніж у контролі – (70,97±5,76) % (c²=53,91, p<0,001).

Стан неврологічних функцій часто перебуває у тісному зв’язку з результатами ЕЕГ. ОМВ у хворих позначалося на погіршенні біоелектричної активності на електроенцефалографічних кривих (R=0,20, p=0,011). Організований тип ЕЕГ (І тип) значився як найбільш частий і зустрічався у (50,00±6,35) % хворих, у контролі – (82,26±4,85) % (c²=16,75, p<0,001). Другим за частотою був дезорганізований (IV тип) біоелектричної активності – (26,04±4,43) %, у контролі – (9,67±3,75) % (c²=6,40, p=0,011). Значно рідше в (13,54±3,49) % у хворих був десинхронний (ІІІ тип) біоелектричної активності, у контролі – (3,22±2,24) % (c²=4,67, p=0,031). Рідко траплявся гіперсинхронний (ІІ тип) ЕЕГ (c²=0,71, p=0,39). Майже не зустрічався дезорганізований (V тип) (рис. 1).

Серед виявлених вестибулярних порушень інформативними в постраждалих, відрізняючись від контролю, були проба Уємури (S=5,79, p<0,001), крокова проба Фукуди (S=4,31, p<0,001), графічна (S=6,45, p<0,001), вказівна (S=3,18, p=0,0017), стеження (S=2,67, p=0,0081), скарги на запаморочення (S=7,51, p<0,001). Сума балів значно різнилась у хворих гірників і в контролі (S=12,44, p<0,001).

Рис. 1. Результати електроенцефалографічних досліджень в
залежності від типу біоелектричної активності у хворих із
гострим отруєнням монооксидом вуглецю і в контролі (%)

Примітка: І тип  – організований, ІІ тип – гіперсинхронний, ІІІ тип – десинхронний, IV тип – дезорганізований (з перевагою альфа-активності), V тип – дезорганізований (з перевагою тета- і дельта-активності);

групи: ■ – хворі, □ – контроль.

Діагностику вестибулярних порушень статистично вірогідно обумовлювали результати проби Уємури (R=0,21, p=0,033), вказівної проби (R=0,17, p=0,049), загальна оцінка (R=0,36, p<0,001). ОМВ позначалося на погіршенні результатів тестів у вестибулярних пробах: скарги на запаморочення в анамнезі (R=-0,51, p<0,001), проба Уємури (R=-0,42, p<0,001), крокова (R=-0,32, p<0,001), графічна (R=-0,45, p<0,001), вказівна проба (R=-0,24, p=0,0017), стеження (R=-0,20, p=0,0081), загальна оцінка (R=-0,71, p<0,001). Легкі вестибулярні порушення зареєстровано в (48,96±6,34) % постраждалих, помірні – в (29,17±4,63) %, а грубі – у (7,29±2,65) %, загалом вестибулярні порушення були у (85,42±3,60) % хворих.

У хворих гірників спостерігається вірогідне збільшення часу зорово-моторної реакції порівняно з контролем (S=6,37, p<0,001). Швидкість перероблення інформації була значно знижена в хворих гірників (S=9,05, p<0,001). Опір шкіри був найбільш високим у хворих гірників (S=7,49, p<0,001).

За результатами УЗДГ судин головного мозку у хворих реєструється вірогідне збільшення максимальної систолічної частоти сигналу (МСЧС) у надблокових артеріях до (5,12±0,15) кГц справа і (4,33±0,09) кГц зліва, порівняно з контролем – (2,68±0,03) кГц справа і (2,74±0,03) кГц зліва (S=13,72, p<0,001 і S=14,31, p<0,001) (рис. 2). У хворих збільшення МСЧС в хребтовій артерії до (1,68±0,06) кГц справа і (1,83±0,06) кГц зліва, порівняно з контролем – (1,49±0,05) кГц справа і (1,42±0,06) кГц зліва (S=2,21, p=0,028 і S=4,33, p<0,001). У хворих реєструється вірогідне збільшення МСЧС у внутрішній сонній артерії до (2,57±0,03) кГц справа і (2,56±0,03) кГц зліва, порівняно з контролем – (3,11±0,08) кГц справа і (3,10±0,08) кГц зліва (S=6,22, p<0,001 і S=6,19, p<0,001). Таке прискорення кровообігу може свідчити про підвищення тонусу судин мозку й уповільнення артеріовенозного шунта в артеріях мозку, що компенсується прискоренням кровообігу в позамозкових артеріях. Збільшення МСЧС в загальних сонних артеріях вказує на збільшення тонусу у великих судинах.

Рис. 2. Результати ультразвукового доплерографічного
дослідження судин голови у хворих гірників із гострим
отруєнням монооксидом вуглецю і в контролі (кГц)

Примітка: максимальна систолічна частота: 1 – надблокова артерія, 2 – загальна сонна артерія, 3 – внутрішня сонна артерія, 4 – хребтова артерія;

групи: ■ – хворі (D - права і S - ліва), □ – контроль (D - права і S - ліва).

Найвищим був відсоток асиметрії у надблокових і хребтових артеріях, який становив у середньому (22,10±1,53) % і (26,70±2,02) %, на відміну від контролю (3,39±0,75) % і (5,15±1,18) %, відповідно (S=11,16, p<0,001 і S=9,06, p<0,001). При загальній оцінці результатів УЗДГ у хворих із гострим ОМВ встановлено зміни кровообігу в басейні сонних і хребтових артерій у чверті хворих, найчастіше відзначали прискорення кровообігу у надблокових артеріях.

ОМВ найістотніше впливало на підвищення кровообігу у надблокових артеріях хворих справа (R=-0,75, p<0,001) і зліва (R=-0,76, p<0,001), а також асиметрію кровообігу у надблокових (R=-0,74, p<0,001) і хребтових артеріях (R=-0,72, p<0,001). ОМВ також статистично вірогідно чинило вплив на кровообіг у внутрішніх сонних артеріях справа (R=0,46, p<0,001) і зліва (R=0,46, p<0,001), в хребтових артеріях справа (R=-0,18, p=0,028) і зліва (R=-0,34, p<0,001). Тяжкість ОМВ впливала на асиметрію кровообігу хребтовими артеріями (kKW=3,01, p=0,08).

Периферична кров є одним зі стабільних і найважливіших показників стану людського організму. Отримані результати загального аналізу крові засвідчили знижену кількість еритроцитів у хворих (4,59±0,03) х10¹²/л, що вірогідно було нижче від контролю (4,86±0,06)х10¹²/л (S=5,08, p<0,001), також зафіксовано зменшення вмісту гемоглобіну в еритроцитах до (139,17±1,19) г/л на відміну від контролю (144,95±1,01) г/л (S=2,26, p=0,024).

При ОМВ в хворих значилося статистично вірогідне збільшення лейкоцитів до (7,46±0,17)х10⁹/л порівняно з контролем (6,86±0,15)х10⁹/л (S=2,36, p=0,019). Також зареєстровано статистично вірогідне збільшення відносного вмісту сегментоядерних нейтрофілів до (60,54±0,90)% (S=4,56, p<0,001), окрім цього виявлено зменшення відносного вмісту лімфоцитів (28,60±0,91)% (S=3,47, p=0,0006) і моноцитів – (5,20±0,24)% (S=2,04, p=0,042). Абсолютний вміст сегментоядерних нейтрофілів у хворих відрізнявся від контролю (4,41±0,14)х10⁹/л (S=3,75, p=0,00025), абсолютний вміст лімфоцитів був меншим у хворих (1,98±0,07)х10⁹/л (S=2,74, p=0,0067), ШОЕ – значно нижчою (4,63±0,21) мм/год (S=2,46, p=0,014). Отже, внаслідок ОМВ розвивається помірний сегментоядерний нейтрофільоз й відносна лімфопенія. Вміст карбоксигемоглобіну в периферичній крові хворих вищий (11,07±0,61) %, ніж у контролі – (2,03±0,34)% (S=8,51, p<0,001). За результатами регресійного аналізу ОМВ мало статистично вірогідний вплив на такі показники, як гемоглобін (R=0,37, p<0,001), ШОЕ (R=0,11, p=0,041), карбоксигемоглобін (R=-0,54, p<0,001).

У хворих після гострого ОМВ відмічається статистично вірогідне зменшення кількості нейтрофілів, які виявляють фагоцитарну активність в спонтанному тесті (S=11,65, p<0,001) і у стимульованому пірогеналом (S=5,21, p<0,001). Індекс активації нейтрофілів без стимуляції був меншим (S=6,27, p<0,001), також був нижчим і при додаванні пірогеналу (S=6,95, p<0,001). Тяжкість перенесеного ОМВ мала вплив на такі показники у хворих, як спонтанний НСТ-тест (kKW=18,73, p=0,0001), ІАН без стимуляції (kKW=11,52, p=0,0031), стимульований НСТ-тест (kKW=8,55, p=0,013).

В хворих гірників виявлено статистично вірогідне зменшення Т-лімфоцитів відносного і абсолютного вмісту СD3+ у порівнянні з контролем (S=15,42, p<0,001, S=8,08, p<0,001). У хворих має місце зниження як відносної, так і абсолютної кількості клітин хелперної ланки (S=21,99, p<0,001, S=11,96, p<0,001). Одночасно встановлена вірогідна різниця в бік значного збільшення у хворих відносної кількості СD8+-рецепторів (S=7,28, p<0,001). Тому співвідношення CD4/CD8 статистично вірогідно було меншим у хворих (S=25,19, p<0,001). Експресія СD16+-рецепторів на природних кілерах також була значно зменшена (відносної та абсолютної кількості) (S=22,96, p<0,001, S=19,65, p<0,001). Таким чином, дослідження Т-ланки імунітету дало змогу встановити, що у хворих із гострим ОМВ розвивається Т-клітинний імунодефіцит, переважно за рахунок зменшення вмісту Т-хелперів та збільшення відносної кількості Т-супресорів. Порівняння показників експресії СD22+-рецепторів показало, що у хворих гірників має місце статистично вірогідне зменшення відносної кількості та абсолютного вмісту В-лімфоцитів (S=6,52, p<0,001, S=5,87, p<0,001).

Вміст імуноглобулінів у сироватці крові класу G, А і М у хворих гірників із гострим ОМВ був вірогідно нижчим (S=12,50, p<0,001, S=9,93, p<0,001, S=2,13, p=0,034). Окремі імунні показники у хворих гірників мали статистично вірогідний різноспрямований кореляційний зв’язок поміж собою, на відміну від контролю.

В наших дослідженнях можна було виявити аутосенсибілізацію до антигену головного мозку, що свідчить про пошкодження гематоенцефалічного бар’єра – у хворих виявляються антитіла до антигену головного мозку у високому титрі () -(1,38±0,11), які в контролі не визначались зовсім. ЦІК у хворих були підвищені до (0,701±0,026) г/л на відміну від контрольної групи (0,500±0,021) г/л (S=5,42, p<0,001). Перенесене ОМВ мало статистично вірогідний вплив на рівень ЦІК у хворих гірників (kKW=13,90, p=0,0002).

Вміст СК у крові, активність КО та ПОЛ вірогідно були вищими у хворих гірників із ОМВ (S=11,73, p<0,001, S=5,62, p<0,001 і S=28,77, p<0,001), у них дещо підвищена кількість непрямого білірубіну (S=1,90, p=0,058). Тяжкість ОМВ статистично вірогідно позначалася на рівні СК (kKW=8,34, p=0,015), КО (kKW=6,09, p=0,047), ПОЛ (kKW=23,84, p<0,001).

У хворих гірників із гострим ОМВ встановлено вірогідне зменшення концентрації натрію в крові порівняно з контролем (S=12,48, p<0,001). Вміст калію та кальцію суттєво не змінювався у хворих (S=0,79, p=0,42) (S=1,22, p=0,22). Вміст магнію у хворих із гострим ОМВ мав вірогідне зменшення (S=9,44, p<0,001). Тяжкість ОМВ мала статистично вірогідний вплив на концентрацію натрію (R=0,20, p=0,006), магнію (R=-0,50, p<0,001). В той же час концентрація натрію в крові впливала на частоту пульсу (R=0,27, p=0,007), астеноорганічний синдром (R=-0,26, p=0,016). Концентрація калію в крові позначалася на частоті пульсу (R=0,28, p=0,006). Концентрація кальцію справляла вплив на синдром вазомоторної цефалгії (R=0,20, p=0,044). Концентрація магнію впливала на систолічний АТ (R=-2,79, p=0,042), діастолічний АТ (R=2,27, p=0,023), середньодинамічний АТ (R=1,48, p=0,032), синдроми: неврогенної артеріальної гіпертензії (R=-0,28, p=0,007), паркінсонічний (R=0,39, p=0,0001), астеноорганічний синдром (R=0,21, p=0,017).

У Донецькій області усі постраждалі на виробництві від отруєнь монооксидом вуглецю проходять обстеження та лікування у найбільшій спеціалізованій лікарні України – КЛПУ „Обласна клінічна лікарня професійних захворювань”, яка має 400 ліжок (із них у 3-х неврологічних відділеннях – 160 ліжок). У дослідженні разючу відмінність мала питома вага отруєнь монооксидом вуглецю за роками становлячи від (33,3±19,2)% (1995 рік) до 100% (1991 і 1993 роки). Кількість постраждалих унаслідок отруєння монооксидом вуглецю коливалась в межах 2-20 і більше разів за роками, а великі аварії на шахтах одразу викликали різке збільшення кількості постраждалих. При аналізі кількості випадків отруєнь у гірників залежно від пори року відзначено, що здебільшого отруєння трапляються навесні (40,64±2,45) % випадків і влітку (32,41±2,33)%. Тож, встановлено, що у теплий період року кількість гострих отруєнь монооксидом вуглецю становить (74,56±2,17)%, а у холодний – (25,44±2,17)% випадків. Установлено, що (60,00±15,50)% шахт з найбільшою кількістю потерпілих унаслідок гострого отруєння були небезпечними за раптовими викидами вугілля і газу. На них зареєстровано 351 випадок гострих отруєнь (87,53±1,64)%.

Внаслідок отруєння найбільш працездатний прошарок гірників (у віці 20-40 років) постраждав у 1,5 рази частіше, ніж гірники передпенсійного віку. У випадках гострих отруєнь гірників, що призводили до відносно легких наслідків, домінували п’ять синдромів, для помірного ступеня характерні три синдроми, а ознакою найбільш тяжких наслідків була токсична енцефалопатія.

Щодо лікування постраждалих внаслідок ОМВ, то слід сказати, що є роботи, в яких рекомендується проводити не тільки реанімаційне надання ГБО, але і проведення комплексної терапії. З цією метою ми використовували „Інстенон”, з його полікомпонентністю складу: етаміван, гексобендин та етофілін. Етаміван діє на ЦНС як виражений нейростимулятор. Гексобендин виявляє специфічний нейрометаболічний ефект, активуючи процеси анаеробного гліколізу і пентозних циклів, а також здатний нормалізувати ауторегуляцію мозкового і кардіального кровообігу. Етофілін наділений властивістю збільшувати хвилинний об’єм серця і забезпечувати активацію окислювально-відновних реакцій у міокарді. Тому необхідно було дослідити ефективність лікування гірників з гострими ОМВ методом ГБО в поєднанні з „Інстеноном”.

Згідно з розрахунком критерію c²=19,37 в порівнянні з критичною точкою c²=10,82 результати лікування із застосуванням курсу ГБО з „Інстеноном”  виявились значно кращими (при р<0,001), ніж при використанні ГБО з Віт.Е (0,1 г у капсулах раз на добу) в контрольній групі хворих. Тому в подальшому ми проводили аналіз ефективності лікування хворих із застосуванням курсу ГБО з „Інстеноном” відповідно до різних клініко-функціональних показників.

Після курсу ГБО з „Інстеноном” у хворих гірників з гострим отруєнням монооксидом вуглецю вірогідно зменшилось число таких симптомів, як  біль голови з (87,50±5,84)% до (31,25±8,19)% (W=1,98, p=0,047), запаморочення з (68,75±8,19)% до (1,87±7,30)% (W=3,40, p<0,001), слабкість з (96,87±3,07)% до (37,50±8,55)% (W=3,82, p<0,001), нудота з (59,37±8,68)% до (9,37±5,15)% (W=3,40, p<0,001), безсоння з (46,87±8,82)% до (12,50±5,84)% (W=2,93, p=0,0033), дурнота з (40,62±8,68)% до (18,75±6,89)% (W=2,36, p=0,017), забутливість з (53,12±8,82)% до (18,75±6,89)% (W=2,93, p=0,0033), емоційна лабільність з (28,12±7,94)% до (9,37±5,15)% (W=2,20, p=0,027), дратівливість з (15,62±6,41)% до (6,25±4,27)% (W=2,20, p=0,027), пітливість з (31,25±8,19)% до (12,50±5,84)% (W=2,20, p=0,027), серцебиття з (37,50±8,55)% до (21,87±7,30)% (W=2,02, p=0,043), підвищилась знижена життєва активність з (50,00±8,83)% до (12,50±5,84)% (W=3,05, p=0,0022).

Результати оцінки вегетативної реактивності, згідно з пробою Ашнера, характеризувались зменшенням симпатикотонічних відповідей з (78,12±7,30)% до (40,63±8,68)% та збільшенням нормотонічних реакцій з (15,63±6,41)% до (43,75±8,76)% на фоні збільшення парасимпатикотонічних реакцій з (6,25±4,27)% до (15,62±6,41)%, отримано вірогідні зміни між цими групами (W=1,98, p=0,047). Результати ортостатичної проби після лікування ГБО з „Інстеноном” свідчили про нормалізацію збиткової вегетативної забезпеченості діяльності. Так, середня кількість прискорення серцевих скорочень зменшилась з (18,8±1,5) уд./хв. до (13,6±1,8) уд./хв. (p<0,001).

У вестибулярних пробах відмічалось значне покращання загальної оцінки після лікування курсом ГБО з „Інстеноном” з (9,96±0,41) балів до (6,93±0,24) балів (W=4,28, p<0,001). Скарги на запаморочення (2,09±0,14) балів, які після лікування значно зменшились до (1,53±0,12) балів (W=2,64, p=0,0081). Значне покращання значилося за результатами проби Уємури з (2,68±0,19) балів до (1,81±0,11) балів (W=3,26, p=0,0011), графічної з (1,28±0,12) балів до (0,87±0,12) балів (W=2,27, p=0,022).

За результатами УЗДГ досліджень у семи хворих, після комплексного лікування у всіх них помічено чітку тенденцію до нормалізації кровообігу у судинах голови і зменшення його асиметрії, що сприяло надходженню крові до ділянок ішемії.

Таким чином, при лікуванні хворих гірників з отруєнням монооксидом вуглецю сеанси ГБО з „Інстеноном” дають більшу ефективність – за результатами клінічних, інструментальних досліджень, а також вестибулярних проб, тому можна рекомендувати такий комплексний метод до широкого застосування у лікуванні хворих гірників після отруєння монооксидом вуглецю. 

ВИСНОВКИ

1. У дисертації подано теоретичне обґрунтування та нове вирішення наукового завдання з оптимізації діагностики і лікувальної тактики при токсико-гіпоксичних ураженнях нервової системи у гірників внаслідок гострого отруєння монооксидом вуглецю, що дозволило розробити новий підхід до комплексного лікування цих хворих на підставі встановлення нових клініко-функціональних та імунобіохімічних аспектів.

2. Найчастотнішими симптомами при отруєнні гірників монооксидом вуглецю були біль голови, запаморочення, слабкість і нудота, які підтверджуються клініко-функціональними дослідженнями.

3. У хворих гірників із токсико-гіпоксичною енцефалопатією при гострому отруєнні монооксидом вуглецю найбільш поширеними були синдроми: вестибулярний (43,75)%, вегетативно-судинної дистонії (33,33)%, астено-невротичний (26,04)%, неврогенної артеріальної гіпертензії (22,91)%, паркінсонічний (11,45)%.

4. Отруєння монооксидом вуглецю впливало у гірників на розвиток симпатикотонічної відповіді в пробі Ашнера-Даньїні (R=-0,29, p=0,0002), що свідчило про порушення функціонування вегетативної нервової системи переважно за симпатикотонічним типом з надмірним вегетативним забезпеченням діяльності у (59,37)% хворих. Діагностику вестибулярного синдрому у (85,42)% хворих статистично вірогідно обумовлювали результати проби Уємури, вказівної проби і загальної оцінки вестибулярної функції (R=0,36, p<0,001).

5. Після отруєння монооксидом вуглецю у хворих відзначалося підвищення тонусу судин головного мозку, зменшення кровообігу в магістральних судинах і збільшення його асиметрії, що компенсувалося прискоренням кровообігу в позамозкових артеріях.

6. У хворих із гострим отруєнням монооксидом вуглецю розвивається Т-клітинний імунодефіцит, переважно за рахунок зменшення вмісту Т-хелперів та збільшення відносної кількості Т-супресорів, порушення їх співвідношення, зменшення вмісту імуноглобулінів і кількості нейтрофілів, які виявляють фагоцитарну активність, аутосенсибілізацію до антигену головного мозку, що свідчить про пошкодження гематоенцефалічного бар’єра, а також посилення у хворих взаємозв’язків імунних показників різних ланок імунітету.

7. Частота гострих отруєнь монооксидом вуглецю може коливатись за роками, а великі аварії на шахтах одразу викликають різке збільшення кількості постраждалих. Більша частина аварій стається навесні (40,64) % і влітку (32,41) % – у тепле півріччя року. (87,53) % хворих працювали на шахтах, небезпечних за раптовими викидами вугілля і газу. Найбільшу питому вагу становили робітники основних гірничих спеціальностей, які мали працездатний вік.

8. Комплексне лікування неврологічних порушень у хворих з отруєнням монооксидом вуглецю, що включало сеанси гіпербаричної оксигенації в поєднанні з „Інстеноном”, має високу ефективність за результатами клініко-функціональних досліджень.