ОСОБЛИВОСТІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На етапі побудови і утвердження суверенної демократичної України набуває великого значення проблема реалізації закладених в Конституції України принципів регулювання майнових відносин, захисту прав власників, честі і гідності людини. Важливим правовим інструментом забезпечення соціальної справедливості виступає встановлення інституту відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Специфіка використання джерел підвищеної небезпеки, особливо шкідливі їх якості, неможливість повного контролю їх експлуатації з боку людини викликали необхідність приділити особливу увагу правовому регулюванню відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Швидкий розвиток науки та техніки зумовлює появу нових видів джерел підвищеної небезпеки та сфер здійснення діяльності, що створює підвищену небезпеку для оточення. Поряд з новими зростає і кількість традиційних джерел підвищеної небезпеки. Так, статистика відмічає збільшення транспортних засобів на душу населення в Україні, що виступає одним із факторів росту кількості дорожньо-транспортних пригод, в результаті яких як фізичним, так і юридичним особам заподіюється значна майнова та моральна шкода. У зв’язку з цим все частіше виникають цивільно-правові спори в судовій та арбітражній практиці.

Не зважаючи на те, що в цивільно-правовій літературі дослідженню даних питань приділяється багато уваги, в правовому регулюванні існують і певні недоліки. Динамічний розвиток законодавства у цій галузі та наявність прогалин з окремих питань можуть призвести, а нерідко і призводять до порушення прав та інтересів громадян. Цивільний кодекс України не вирішує всіх проблем. Це можна пояснити недосконалістю понятійного апарату, недостатньою конкретизацією окремих норм права.

Питання, пов’язані з відповідальністю за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, досліджувалися досить інтенсивно в 50-60-і роки (Б.С. Антимонов, Г.М. Белякова, О.С. Іоффе, М.І. Коняєв, О.О. Красавчиков, Л.А. Майданик, Т.Б. Мальцман, Н.Ю. Сергеєва, А.О. Собчак, К.А. Флейшиц та ін.). Пізніше дослідженням даного інституту займалися М.С. Малеін, Л.Г. Могилянський, О.Л. Жуковська. Окремі питання даного виду зобов’язань розглядалися також у працях Х.І. Шварца, К.К. Яічкова, Ю.С. Червоного, В.Т. Смірнова, Ю.Х. Калмикова, В.В. Глянцева, С.Є. Донцова, К.Б. Ярошенко, Є.О. Харитонова, М.Д. Єгорова, Д.В. Бобрової, О.С. Шевченка та ін. Між тим за останні десятиріччя в нашій країні значно змінилися політична, економічна та правова системи, проходить процес кодифікації українського законодавства, значним кроком якого стало прийняття Цивільного кодексу України.

Все це обґрунтовує доцільність дослідження питань щодо поняття джерела підвищеної небезпеки, підстав відповідальності та порядку вирішення спорів у випадках заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Цими обставинами і зумовлена актуальність теми та її значення для дослідження й аналізу специфіки відповідальності даного виду зобов’язань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Національної академії внутрішніх справ України. Роботу виконано відповідно до планів прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2001 рр. (Рішення Колегії МВС України від 28 червня 1995р. №4 КМ/2), “Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр.”, затвердженої Наказом МВС України №635 від 30 червня 2002р., та планів науково-дослідних робіт та тематичних планів Національної академії внутрішніх справ України на 1996-2001 рр.