ПАЛАСЮК БОГДАН ОЛЕГОВИЧ ЗАЛЕЖНІСТЬ СТАНУ ПАРОДОНТА ВІД ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Короткий зміст

Матеріали і методи досліджень. У рамках дослідження було проведено обстеження 121 особи, з них 64 (30 хлопчиків та 34 дівчинки) – середнього шкільного віку та 57 (28 хлопчиків та 29 дівчаток) – старшого шкільного віку. Дослідження проводили на базі середньої школи № 2 м. Тернопіль та на кафедрі нормальної фізіології ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України».
Дослідження виконані з дозволу комісії з питань біоетики ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України» (протокол № 14 від 16 листопада 2012 року), з дотриманням основних положень GSP (1996), Конвенції Ради Європи з прав людини та біомедицини (від 4 квітня 1997 року), Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації про етичні принципи проведення наукових медичних досліджень за участю людини (1964–2000 рр.) і наказу МОЗ України № 281 від 01.11.2000 р., етичного кодексу вченого України (2009).
Для дослідження були відібрані діти без соматичної патології, які виросли у задовільних матеріально-побутових умовах. Відбір дітей проводили на основі даних анкетування батьків про стан здоров’я дитини та амбулаторних карт. З інформованої згоди родичів проведено комплексне обстеження з використанням функціональних, лабораторних та психодіагностичних методів. Дітей обстежували тричі: на початку, у середині та у кінці навчального року.
Вивчення психології особистості проводили із використанням психологічних тестів, адаптованих для школярів середнього та старшого шкільного віку, визначали рівень тривожності, психічну активність, інтерес, емоційний тонус, напругу і комфортність (Філіпс, 1972; М. О. Курганський, Т. А. Немчин, 1966). На підставі результатів психологічного тестування залежно від рівня тривожності були виділені три психоемоційні групи школярів: із низьким, середнім та високим рівнями тривожності. Першу групу (із низьким рівнем тривожності) склали 39 дітей середнього та 11 дітей старшого шкільного віку. У другу групу (із середнім рівнем тривожності) увійшли 19 школярів середнього та 21 – старшого шкільного віку. Третю групу (із високим рівнем тривожності) склали 6 школярів середнього шкільного віку та 25 старшокласників. Психологічне тестування проводили разом зі штатним психологом ЗОШ № 2 м. Тернопіль.
Аналіз варіабельності ритму серця (ВРС) проводили згідно з єдиними стандартами Європейського товариства кардіологів та Північноамериканського товариства електростимуляції та електрофізіології, що включають три складових: методи часового аналізу (статистичні і геометричні); аналіз хвильової структури ритму серця або частотний аналіз (оцінка ритмограми і спектральний аналіз); нелінійні методи аналізу ВРС (Р. М. Баєвський, 1984).
Із стоматологічних методів використовували визначення гігієни порожнини рота та стану тканин пародонта.
Рівень гігієни порожнини рота для зубного нальоту у дітей характер-ризували за індексом Федорова–Володкіної (ІФВ) (Ю. А. Федоров та співав., 1971). Для оцінки запального процесу ясен визначали РМА індекс за методикою Massler в модифікації Parma (1960р.) та гінгівальний індекс (ГІ) (J. Sillness et al., 1963). Для визначення інтенсивності запального процесу в пародонті проводили пробу Шиллера–Писарєва і йодного числа Свракова (1956, 1962). Для виявлення явищ деструкції кісткової тканини проводили рентгенологічне дослідження на ортопантомографі Veraviewepocs Morita (Японія).
Стан антиоксидантного захисту у ротовій рідині оцінювали за активністю супероксиддисмутази (СОД), каталази, вмістом глутатіону. Активність СОД визначали за зниженням швидкості відновлення нітротетразолію синього у присутності феназин метасульфату (Beauchamp C., 1971). Активність каталази досліджували за методом Aebі, який ґрунтується на зменшенні оптичної густини при 240 нм при розкладі гідрогенпероксиду під впливом каталази (Aebi H., 1974). Загальний вміст глутатіону вивчали після повного відновлення глутатіону за допомогою глутатіонредуктази з використанням реактиву Елмана (Ellman G.L., 1961). Для характеристики киснезалежних процесів у ротовій рідині вимірювали утворення ТБК-активних продуктів у реакції з 2-тіобарбітуровою кислотою (ТБК) та визначали вміст окисних модифікацій або карбонільних похідних білків (КПБ) (Ohkawa H., 1979; Лущак В.І. зі співав., 2004). У ротовій рідині визначали активність лактатдегідрогенази (ЛДГ), уреази, глутатіонпероксидази (ГП) та лужної фосфатази (ЛФ) (Северин С.Е. и соавт., 1989; M. Shu et al., 2007).
Статистичну обрабку результатів проводили на основі методу варіаційної статистики з використанням пакету статистичних програм Statistica 6.0
Результати досліджень та їх обговорення. Психофізіологічні особливості школярів віком 11 – 13 та 14 – 17 років. Виявлено, що у 39 дітей середнього шкільного віку (61 %) переважала низька загальна тривожність, у 19 дітей (30 %) спостерігали середній рівень тривожності та ще у 6 (9 %) – високий. Проте за окремими шкалами більше, ніж у 60 % учнів виявлено середній та високий рівень тривожності. Це вказувало на те, що тривожність різною мірою мала місце в емоційній сфері школярів. Найвищі показники тривожності при тестуванні виявлені щодо страху перевірки знань – у 44 дітей (69 %). Визначалися також досить високі значення страху самовираження, страху не відповідати очікуванням оточуючих і проблем та страхів у стосунках із учителями. Середня тривога щодо самовираження виявлена у 34 (53 %), а висока – у 7 школярів (11 %). Страх не відповідати очікуванням навколишніх був середнім та високим у 20 (31 %) та у 8 (13 %) школярів середнього шкільного віку, відповідно. Показники страху в стосунках із учителями в межах середніх значень були у 29 дітей (45 %), а високих – у 8 (13 %). У більшості дітей відмічено низький фізіологічний опір стресу. Не виявлено статистично значущих відмінностей між рівнями різних видів тривожності у хлопчиків та дівчаток середнього шкільного віку. Проте за більшістю показників у цій групі різні види тривожності переважали у хлопчиків.
У дітей старшого шкільного віку відмічено зростання тривожності, як загальної, так і окремих її показників, порівняно з молодшими дітьми, а також певну зміну структури тривожності. Зокрема, у 25 дітей цього віку (46 %) показники загальної шкільної тривожності були високими, у 21 (36 %) – середніми та у 11 (17 % ) – низькими. У підлітків відмічалася тривога, пов’язана з переживанням соціального стресу, фрустрацією потреби в досягненні успіху, проблемами та страхами у взаєминах із учителями. Високий рівень соціального стресу виявлено у 22 (39 %), середній – у 24 (42 %) підлітків. Фрустрація потреби в досягненні успіху, яка відображає несприятливий психологічний фон у класі, що не дозволяє учневі реалізувати цю потребу, була значно вищою у дітей віком 11–13 років. Високий і середній рівень цієї тривожності виявлено у 49 (86 %) дітей середнього шкільного віку.
Серед усіх видів тривожності домінував страх самовираження (у 50 дітей,
88 %). Цей страх є дуже типовим для тривожності. У підлітковому віці він посилюється прагненням до самореалізації та тісно пов’язаний з емоційними переживаннями та бажанням належати до певної соціальної групи і необхідністю бути схваленим нею. Високі показники страху ситуації перевірки знань відмічено у 19 (33 %) дітей, середні – у 21 (37 %). Аналіз тривожності виявив, що у 23 (44%) та у 25 (44 %) дітей відмічалася висока та середня тривожність, пов’язана з проблемами та страхами у стосунках із учителями. Це є закономірним, оскільки у підлітковому віці проходить перебудова стосунків з дорослими, яка пов’язана з появою відчуття дорослості та емансипацією дитини. Високий та середній рівні страху не відповідати очікуванням навколишніх продемонстрували 37 (65 %) дітей, середній – 19 (33 %). Важливо зазначити, що у дітей віком 14–17 pоків, як і у молодших школярів, у більшості випадків виявлено «низький фізіологічний опір стресу». У віці 14–17 pоків більшість видів тривожності частіше виявлялась у дівчаток. У хлопчиків, аналогічно як і у дітей середнього шкільного віку, залишається вищим рівень тривожності щодо проблем і страхів у стосунках з учителями,
Отже, основними складовими тривожності в обидва вікові періоди є проблеми і страхи у стосунках з учителями, самовираження, ситуації перевірки знань. У дітей старшого шкільного віку додаються переживання соціального стресу та фрустрація потреби у досягненні успіху. Виявлена достовірна різниця між низькими та високими рівнями тривожності у двох вікових групах щодо показників загальної тривожності, соціального стресу, фрустрації потреби у досягненні успіху, страху самовираження, проблем і страхів у стосунках з учителями. У дітей різного віку практично не відрізнялися страх ситуації перевірки знань (по 28 % дітей з низькими і високими значеннями) та фізіологічний опір стресу. Низький показник фізіологічного опору стресу виявлено у 75 % та 80 % дітей віком 11–13 та 14–17 років відповідно. Це є прогностично сприятливою ознакою, яка свідчить, що в обох вікових групах дітей є достатні ресурси для подолання інших симптомів тривожності. Стосовно дітей із середнім рівнем тривожності, то показники по всіх пунктах тестування достовірно не відрізнялися один від одного.
При проведенні тестування за методикою Н. А. Курганського та
Т. А. Немчина було виявлено, що 11–13-річні діти схильні реагувати переважно високим емоційним тонусом, інтересом та низьким психоемоційним напруженням. Натомість переважають середні показники комфортності. Психічна активність однаково часто представлена середніми та високими показниками. Отримані результати в цілому свідчать про задовільний рівень психоемоційного стану у дітей віком 11–13 років. У підлітків віком 14–17 років дещо частіше (на 10 %) зустрічався середній рівень психічної активності, порівняно з 11–13-річними дітьми. На 11 % частіше відмічався високий рівень інтересу. Проте у молодших дітей частіше спостерігалися високі значення емоційного тонусу. Психоемоційне напруження у всіх 11–13-річних дітей було на рівні низьких значень, а 12 % підлітків мали середній рівень напруження. Стосовно показника комфортності, то частота середніх і високих значень у дітей обох вікових груп була практично однаковою, з несуттєвим переважанням середнього рівня комфортності. Отримані результати свідчать про те, що до психологічних особливостей дітей середнього та старшого шкільного віку можна віднести наявність тривожності та зміни у психоемоційній сфері. Тривожність у дітей призводить до певних змін в емоційній сфері, що, насамперед, проявляється зниженням психічної активності та відчуття комфортності.
Встановлено, що у дітей віком 11–13 років при низькій тривожності відмічалася висока потужність нейрогуморальної модуляції, як загального спектра (ТР), так і VLF, LF та HF хвиль, що була більше виражена у дівчаток.
Співвідношення LF/HF вказувало на суттєве переважання високо частотного спектра, тобто на структуру синусового ритму більшою мірою впливала парасимпатична АНС з високою активністю автономного контуру регуляції та зменшенням впливу центральних надсегментарних відділів АНС і судинного центру регуляції. При середній та високій тривожності у хлопчиків достовірно знижувалась амплітуда TP, VLF, LF та HF хвиль, порівняно з показниками дітей із низьким рівнем тривожності. При цьому змінювалась структура спектра. Зокрема, найбільше зменшувалась амплітуда високочастотної складової спектра серцевого ритму – у 3,1 раза при середній та у 14,1 раза – при високій тривожності. Зростала активність вазомоторного центру зі співвідношенням LF/HF. Відсоток низькочастотного спектра при середній тривожності становив 46 %, а високочастотного – 54 %. При високій тривожності ще більше зростала частка низькочастотної складової – 60 %, а високо частотної зменшується до 40 %. Тобто, у хлопчиків зі зростанням тривожності переважають впливи надсегментарних відділів АНС, вазомоторного центру і зменшується вплив синусового вузла на регуляцію серцевого ритму.
У дівчаток із середньою тривожністю у 3,2 рази (р<0,05) знижувалася загальна потужність спектра, порівняно з аналогічними показниками дітей з низьким рівнем психоемоційного напруження. Достовірно (р<0,05) знижувалась потужність усіх складових: VLF – у 1,2 раза, LF – у 2,1 раза та HF – у 4,8 раза на тлі підвищення у 2,4 рази співвідношення LF/HF, яке становило 0,98. Відсоток хвиль низької частоти складав 49 %, а високої – 51 %. Тобто, має місце майже однаковий вплив зі сторони обох відділів АНС – симпатичного та парасимпатичного. При високій тривожності загальна потужність спектра залишалась такою ж, як і при середній. Проте змінювалась його структура, що проявлялася ще більшим зростанням потужності низькочастотної складової та зменшенням високочастотної. Частка LF хвиль складала 55 %, a HF – 45 %. Співвідношення LF/HF достовірно зростало, що також свідчить про збільшення ролі надсегментарних відділів АHC, вазомоторного центру у регуляції серцевого ритму.
Показники кардіоінтервалографії (КІГ) у дітей різної статі з низькою тривожністю свідчать про забезпечення автономної рівноваги за рахунок парасимпатичної нервової системи. Ритмограми таких дітей відносилися до 1-го класу. При середній тривожності у хлопчиків та при середній і високій у дівчаток зростала роль надсегментарних відділів АНС, вазомоторного центру, посилювався симпатичний вплив і зменшувався вплив синусового вузла на модуляцію серцевого ритму. Ритмограми цих дітей були віднесені до 2-го класу.
Роль місцевих факторів та психофізіологічних особливостей у розвитку змін пародонта у школярів середнього та старшого шкільного віку. Стан пародонта оцінювали за ступенем хронічного катарального гінгівіту (ХКГ) та РМА індексом. Оскільки велика кількість авторів вказує на провідну роль зубного нальоту у виникненні патології пародонта, нами також проведено дослідження гігієнічного стану порожнини рота.
Аналіз стану гігієни порожнини рота показав, що у хлопчиків старшого шкільного віку показники ІФВ кращі, ніж у 11–13-річних школярів. Добрий і задовільний стан гігієни порожнини рота у хлопців віком 14–17 років виявлено в 86 % обстежених, а у 11–13-річних – лише в 33 % (показники достовірно відрізнялися між собою, р<0,05). Незадовільний та поганий стан гігієни порожнини рота виявлено у 67 % хлопчиків середнього шкільного віку та у 14 % хлопчиків віком 14–17 років. Добрий та задовільний стан гігієни порожнини рота значно вищий і у дівчат віком 14–17 років, ніж в 11–13-річних: у 81 % та 51 % дітей відповідно. Незадовільний і поганий стан гігієни порожнини рота у дівчат віком 11–13 років відмічався достовірно частіше, ніж у 14–17-pічних: у 49 % проти 19 % (р<0,05).