Паньков Д.А. Принципи правого регулювання колективних трудових відносин

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються мета роботи і завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети, об’єкт, предмет і методи дослідження, висвітлюються наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення.

Перший розділ “Поняття та класифікація принципів правового регулювання трудових відносин” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Становлення та розвиток вчення про принципи трудового права” аналізуються етапи формування вчення про галузеві принципи. У дисертації відзначається роль одного з засновників науки трудового права І.С. Войтинського, який перший сформулював принципи радянського трудового права, назвавши їх також основними рисами цієї галузі права (єдність трудового права; сталість трудових відносин; закономірність умов трудового договору; визначеність умов найму). І.С. Войтинський звернув увагу на необхідність розмежування принципів трудового права та основних прав і обов’язків сторін трудового договору, однак пізніше переглянув свою позицію і вперше висловив точку зору про основні трудові права та обов’язки громадян як принципи радянського трудового права.

Концепцію ототожнення принципів трудового права та основних трудових прав і обов’язків працівників було обґрунтовано М.Г. Александровим. Ця концепція стала домінуючою в теорії радянського трудового права та навчальній літературі. Тривалий час у підручниках з радянського трудового права принципи цієї галузі пов’язувалися головним чином із змістом ст. 2 КЗпП, що визначає основні трудові права працівників.

З 70-х рр. ХХ ст. деякі вчені цілком слушно відзначали, що принципи трудового права не можуть бути зведені до основних трудових прав та обов’язків працівників, вони повинні охоплювати регулюючим впливом усіх суб’єктів трудового права (О.В. Смирнов), а принципи правового регулювання праці не можна автоматично визнавати принципами трудового права (Л.О. Сироватська).

У 80-90 рр. у науці трудового права також підкреслювалося, що принципи покликані не стільки проголошувати права і обов’язки суб’єктів, скільки забезпечувати їх реальне здійснення. Набула поширення точка зору, що при формулюванні кожного основного принципу трудового права слід враховувати, що у ньому відображені не тільки основні суб’єктивні трудові права та обов’язки, а й їх юридичні гарантії (О.В. Смирнов, К.М. Гусов, В.М. Толкунова та ін.).

У 90-х рр. ХХ ст. у вітчизняній літературі до дослідження проблеми принципів трудового права звертаються В.І. Прокопенко, П.Д. Пилипенко, Н.Б. Болотіна, В.В. Жернаков, Г.І. Чанишева. В.І. Прокопенко підкреслював визначальний вплив основних прав і свобод громадян, закріплених у Конституції України, на принципи правового регулювання трудових відносин, на підставі аналізу правових положень Кодексу законів про працю та інших законодавчих актів України визначив перелік і зміст принципів трудового права. Вчений поділяв принципи права на дві групи: принципи, які безпосередньо закріплені у правовій нормі (норми-принципи), та які прямо не закріплені в правових нормах, але можуть бути виведені з них.

П.Д. Пилипенко пропонує відрізняти принципи трудового права та правові принципи, вироблені у трудовому праві, визначає поняття та перелік принципів трудового права, а також виділяє правові принципи трудового права.

У кандидатській дисертації О.Я. Лаврів “Система принципів трудового права України”, захищеній у 2007 р., розробляється концепція розвитку галузевих принципів в умовах переходу до ринкових відносин. О.Я. Лаврів визначає поняття галузевих принципів трудового права, критерії їх класифікації та досліджує зміст окремих видів цих принципів.

Наукові дослідження вітчизняних вчених стали значним внеском у розвиток вчення про принципи трудового права у нових соціально-економічних умовах. Втім, дискусійними питаннями у науці трудового права до цього часу залишаються питання про різні способи (форми) вираження принципів права, співвідношення принципів та норм права, принципів та суб’єктивних прав та обов’язків. Відсутність у чинному КЗпП статей, що безпосередньо формулюють основні засади трудового законодавства, ускладнює не тільки виділення основних принципів, а й не дозволяє зорієнтуватися з їх загальною кількістю.

У підрозділі 1.2. “Система принципів трудового права України: загальна характеристика” розглядається ієрархія принципів, за

допомогою яких формується та функціонує система трудового права: загальноправові, міжгалузеві принципи, галузеві принципи правового регулювання трудових відносин та принципи окремих правових інститутів. Аналізується значення загальноправових та міжгалузевих принципів, їх дія та прояв у галузі трудового права. Досліджується співвідношення зазначених принципів з галузевими принципами правового регулювання трудових відносин.

Галузеві принципи трудового права повинні бути усталеними, а відтак спиратися на конституційні принципи. При цьому галузеві принципи конкретизують та доповнюють останні з урахуванням особливостей, притаманних трудовому праву.

У цей час система позитивного трудового права України включає дві складові: міжнародне трудове право та національне трудове право. При цьому однією з тенденцій розвитку сучасного трудового права слід визнати значне підвищення авторитету міжнародних трудових стандартів у розвитку національного трудового законодавства. Враховуючи пріоритет міжнародних договорів про працю над законодавством України (ст. 8-1 КЗпП), слід керуватися передусім міжнародно-правовими основами правового регулювання трудових відносин. У підрозділі розглядаються фундаментальні принципи правового регулювання трудових відносин, розроблені Міжнародною організацією праці та закріплені у Декларації МОП про основоположні принципи і права у сфері праці від 18 червня 1998 р., а також інші принципи міжнародного трудового права, закріплені в актах ООН та МОП. Автор також розглядає принципи європейського трудового права, передбачені актами Ради Європи, Європейського Союзу, досліджує їхній вплив та вищезазначених принципів на систему основних принципів національного трудового права. Остання має будуватися відповідно до міжнародно-правових принципів правового регулювання трудових відносин, переліку яких повинні відповідати загальноправові та міжгалузеві принципи, галузеві принципи трудового права.

У дисертації пропонується галузеві принципи трудового права іменувати принципами правового регулювання трудових відносин (у літературі йдеться про принципи трудового права, основні принципи правового регулювання праці, принципи правового регулювання трудових відносин (праці) для досягнення єдності у визначенні однієї й тієї самої правової категорії (у ст.3 проекту Трудового кодексу України передбачений перелік основних засад правового регулювання трудових відносин).

У підрозділі 1.3. “Поняття та значення принципів правового регулювання трудових відносин” визначаються поняття та сутність принципів правового регулювання трудових відносин, розкривається їх роль у сфері правотворчості та правозастосуванні на підставі сучасних досягнень науки трудового права. У теорії трудового права залишаються дискусійними питання про поняття принципів трудового права та форму їх

виразу, співвідношення один з одним, їхню регулятивну роль (значення). У дисертації зазначені питання розглянуто з точки зору різних підходів та визначень, розроблених представниками науки трудового права за радянських часів та на сучасному етапі.

Внаслідок проведеного дослідження автор визначає поняття принципів правового регулювання трудових відносин, співвідношення принципів з суміжними правовими категоріями (нормами права, методом правового регулювання), форми їх виразу, пріоритет принципів та їх значення у правовому регулюванні відносин у сфері застосування найманої праці.

Питання про співвідношення принципів і норм не втрачає своєї актуальності в основному через відсутність у чинному КЗпП спеціальних норм про основні засади правового регулювання трудових відносин. Автор виходить з того, що у будь-якому випадку галузеві принципи повинні бути закріплені на законодавчому рівні та не погоджується з точкою зору деяких вчених відносно того, що не принципи виражаються у нормах, а із норм вони просто виводяться. У такому разі принцип втрачає свою первісність, перетворюється у похідне від норм. Принципи є первинними за змістом, проте вторинними за формою відносно правових норм. Закріплення переліку основних принципів правового регулювання трудових відносин у новому Трудовому кодексі України (ст. 3) повинно вирішити проблему співвідношення принципів і норм.

Виявлення співвідношення норм і принципів та форм їхнього виразу є необхідним для визначення регулятивної ролі принципів, що застосовуються опосередковано наряду з правовими нормами, в яких вони виражаються та які повинні ним відповідати. На відміну від норм принципи є більш стабільними, визначають сутність і зміст правових норм, виступають основою об’єднання норм в єдину систему, виражають єдність, зв'язок між системою галузі та джерелами, слугують орієнтирами законодавцю у процесі правотворчості.

На підставі дослідження різних позицій, що існують в юридичній науці, у дисертації визначаються характерні ознаки принципів правового регулювання трудових відносин як понятійної категорії.

У підрозділі досліджується співвідношення принципів правового регулювання трудових відносин з правами людини у сфері праці. Принципи визначають і виражають сутність трудового права як особливої галузі права, основним завданням якої є захист людини праці. Вони тісно пов’язані з забезпеченням основних прав людини у сфері праці і за традицією, яка склалася, формулюються стосовно до цих прав.

У дисертації аналізується значення принципів правового регулювання трудових відносин у правотворчості та правозастосовчій діяльності, а також у тлумаченні нормативних положень.

У підрозділі 1.4. “Класифікація принципів правового регулювання трудових відносин” аналізуються підстави різних класифікацій галузевих принципів, сформульованих у науці трудового права, дослідження яких дозволяє дійти висновку, що більшість з них є недостатньо послідовними, оскільки групи принципів виділено в них на підставі різних критеріїв, що ускладнює чітке розмежування основних засад. У деяких випадках однопорядковими основними визнаються як загальноправові принципи (законності, справедливості, принцип ієрархії нормативно-правових актів), так і міжгалузеві (самозахист, самореалізація прав працівниками) та галузеві принципи.

 У дисертації пропонується критеріями класифікації принципів правового регулювання трудових відносин вважати зв’язок з основними правами людини у сфері праці та гарантіями їх забезпечення. Залежно від видів суспільних відносин, які належать до предмету трудового права, а також структури системи даної галузі доцільно об’єднати галузеві принципи у три групи: принципи правового регулювання індивідуальних трудових відносин (принципи індивідуального трудового права); принципи правового регулювання колективних трудових відносин (принципи колективного трудового права); принципи, властиві трудовому праву в цілому.

У радянський період стрижневим принципом трудового права, на якому до того ж трималася уся система соціалістичної організації праці, визнавався принцип загальності праці, який покладав на усіх працездатних громадян обов’язок працювати і надавав їм гарантоване право на працю. У сучасній літературі вважається, що роль такого принципу, на якому засновується організація праці в умовах ринкової економіки, виконує принцип свободи праці (свободи трудового договору). У дисертації відзначається, що зазначений принцип, незважаючи на статус основоположного, є водночас однопорядковим для інших галузевих принципів трудового права.

Другий розділ “Характеристика змісту принципів правового регулювання колективних трудових відносин” складається з шістьох підрозділів. У підрозділі 2.1 “Принцип свободи об’єднання” аналізується історія закріплення даного принципу у міжнародних актах всесвітнього і регіонального рівнів, у тому числі деклараціях, конвенціях і рекомендаціях МОП, актах Ради Європи, Європейського Союзу, а також актах національного законодавства. Принцип свободи об’єднання ґрунтується на положеннях ст.36 Конституції України, ст.2 КЗпП, яка закріплює право працівників на об’єднання в професійні спілки, Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15 вересня 1999 р. та Закону України “Про організації роботодавців” від 24 травня 2001 р.

Принцип свободи об’єднання передбачає забезпечення права на свободу об’єднання рівною мірою як для працівників, так і роботодавців.

На підставі дослідження міжнародних трудових норм, прецедентних рішень контрольних органів МОП, Європейського Суду з прав людини, норм національного законодавства досліджується зміст принципу свободи об’єднання, для якого характерними є наступні положення: добровільність створення організацій працівників і роботодавців і вступу до них; свобода вибору для працівників і роботодавців (створення однієї або декількох організацій на підприємстві; об’єднання за професіональною чи галузевою ознаками; створення федерації чи конфедерації); незалежність і автономність організацій працівників і роботодавців; заборона будь-якої дискримінації свободи об’єднання у сфері праці; заборона державного втручання, здатного обмежити право на свободу об’єднання чи перешкодити його законному здійсненню та ін.

У дисертації вносяться пропозиції щодо приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів свободи об’єднання.

У підрозділі 2.2. “Принцип соціального діалогу у сфері праці” досліджується зміст і значення даного принципу регулювання трудових відносин в умовах ринкової економіки. Принцип соціального діалогу у сфері праці є комплексним за складом і характером та включає принципи реального визнання права на колективні переговори і забезпечення участі працівників та їх представників в управлінні організацією.

Даний принцип реалізується в актах трьох рівнів: 1) всесвітнього рівня (акти ООН, МОП); 2) регіонального (європейського) рівня (акти Ради Європи, Європейського Союзу); 3) національного рівня.

Автор не погоджується з формулюванням даного принципу у сучасній літературі як принципу соціального партнерства та договірного встановлення умов праці. Потрібно враховувати те, що у національному законодавстві термін “соціальне партнерство” замінений на термін “соціальний діалог” (Указ Президента України “Про розвиток соціального діалогу у сфері праці” від 29 грудня 2005 р., проект Закону України “Про соціальний діалог в Україні”), що відповідає нормам міжнародного трудового права (термін “соціальне партнерство” не вживається в актах МОП). Крім того, договірне встановлення умов праці є складовою принципу соціального діалогу у сфері праці.

Принцип соціального діалогу у сфері праці охоплює увесь механізм правового регулювання колективних трудових відносин, які виникають при формуванні і діяльності органів соціального діалогу у сфері праці, колективних переговорах, укладенні колективних угод і колективних договорів, взаємних консультаціях та інформуванні сторін соціального діалогу, участі працівників та їх представників в управлінні організацією, участі представників працівників і роботодавців у досудовому або позасудовому вирішенні трудових спорів, здійсненні сторонами взаємного контролю за виконанням зобов’язань, спільних рішень, реалізації інших форм соціального діалогу, визначених законами, колективною угодою,

колективним договором, іншим локальним нормативно-правовим актом організації.

У підрозділі 2.3. “Принцип реального визнання права на колективні переговори” підкреслюється значення даного принципу як одного з базових принципів правового регулювання трудових відносин та розкривається його зміст. Йдеться про забезпечення права на ведення колективних переговорів при укладенні колективних угод і колективних договорів, проведенні примирних процедур при вирішенні колективних трудових спорів, що передують страйку, і під час реалізації права на страйк.

У підрозділі аналізуються міжнародні трудові норми, рішення контрольних органів МОП щодо поняття, сфери, сторін, заходів сприяння вільним і добровільним колективним переговорам та їх реалізація у національному трудовому законодавстві. У дисертації звертається увага на недостатню урегульованість колективних переговорів нормами чинного трудового законодавства та проекту Трудового кодексу України.

Автором пропонується зміст норм про поняття, принципи і порядок ведення колективних переговорів з урахуванням міжнародних трудових норм, зокрема положень Конвенції МОП №154 про сприяння колективним переговорам та відповідної Рекомендації МОП №163 1981 року.

У підрозділі 2.4. “Принцип забезпечення участі працівників та їх представників в управлінні організацією” аналізується зміст зазначеного принципу. Принцип забезпечення участі працівників та їх представників в управлінні організацією виражається у наділенні працівників правом брати безпосередню участь або через свої представницькі органи у регулюванні трудових відносин, застосуванні чинного трудового законодавства.

Принцип забезпечення участі працівників та їх представників в управлінні організацією ґрунтується на положеннях Рекомендації МОП № 94 про співпрацю на рівні підприємства 1952 р., Рекомендації МОП № 129 про зв’язки на підприємстві 1967 р. Цей галузевий принцип отримав свій розвиток у ст. 245 КЗпП, де закріплено форми такої участі, що охоплюються, в основному, нормами глави XVI КЗпП “Професійні спілки. Участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями”, ст.65 Господарського кодексу України та іншими нормами.

У підрозділі розглядаються конкретні форми участі працівників та їх представників в управлінні організацією, такі як участь представників працівників у роботі колегіальних органів управління організації; одержання від роботодавця інформації з питань умов праці та оплати праці працівників, а також соціально-економічного розвитку організації та виконання колективних угод і колективного договору; проведення через представників працівників консультацій з роботодавцем при прийнятті рішень, що зачіпають інтереси працівників, та інші форми.

Право працівників на участь в управлінні підприємством, установою, організацією закріплено у ст. 2 КЗпП, проте національним трудовим законодавством належним чином не забезпечено. Автором сформульовані конкретні пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, проекту Трудового кодексу України з метою забезпечення реалізації зазначеного принципу.

У підрозділі 2.5. “Принцип забезпечення права на вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” характеризується сутність зазначеного принципу, яка полягає у тому, щоб надати сторонам трудових відносин максимальні можливості відстоювати свої права та інтереси законними способами.

Принцип забезпечення права на вирішення колективних трудових спорів ґрунтується на положеннях ст.44 Конституції України, ст. 2 КЗпП, яка закріплює право працівників на вирішення колективних трудових спорів, Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) від 3 березня 1998 року. У підрозділі аналізуються міжнародні стандарти права на вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), включаючи право на страйк, та відповідність ним норм національного трудового права.

У підрозділі досліджуються особливості національної моделі примирно-посередницької процедури вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) та вносяться конкретні пропозиції щодо її удосконалення. Для забезпечення реалізації права на страйк пропонується закріпити у національному законодавстві такі положення як добровільність участі у страйках; оголошення страйку з метою реалізації економічних та соціальних інтересів; мирний та тимчасовий характер страйку; можливість заборони страйку лише на підставі закону; заборона дискримінації та репресій за організацію законних страйків та участь у них та ін.

У підрозділі 2.6. “Принцип гарантування колективних трудових прав та інтересів” розкривається зміст зазначеного принципу. У системі принципів трудового права принцип забезпечення індивідуальних і колективних трудових прав та інтересів працівників займає особливе місце, оскільки виражає сутність великої кількості норм, які покликані забезпечити реальне здійснення усіх без виключення трудових прав працівників. При цьому рівень гарантування трудових прав працівників передбачає високий рівень організаційно-правових засобів їх забезпечення. У дисертації аналізуються два види організаційно-правових засобів забезпечення трудових прав та обов’язків – позитивні (заохочувальні) та негативні (примусові), які включає даний принцип.

Принцип гарантування колективних трудових прав та інтересів проявляється й у недопущенні погіршення становища працівників при укладенні колективних договорів і угод порівняно з рівнем, передбаченим чинним законодавством. Крім того, зазначений принцип передбачає

тлумачення сумнівів, які не можна усунути, та суперечностей у нормативно-правових актах та колективних договорах і угодах на користь працівника.

Автор звертає увагу на те, що у теорії радянського трудового права досліджувалися юридичні гарантії тільки однієї сторони трудових правовідносин – працівника. Йшлося про забезпечення реального здійснення без будь-якого винятку трудових прав та обов’язків, які відповідно до чинного законодавства мали робітники та службовці.

Досліджуваний у дисертації принцип правового регулювання колективних трудових відносин передбачає забезпечення прав та інтересів не тільки працівників, а й роботодавців. При вирішенні питання про співвідношення юридичних гарантій трудових прав працівників та роботодавців слід виходити із соціального призначення трудового права як галузі права.

У третьому розділі “Конкретизація принципів правового регулювання колективних трудових відносин в інститутах колективного трудового права” досліджується прояв зазначених принципів в окремих інститутах і нормах колективного трудового права залежно від їхнього змісту та цільової спрямованості.

Галузеві принципи більш конкретно виражаються у принципах правових інститутів, які виступають в якості керівних ідей, основних засад формування та реалізації норм окремих інститутів. Автор звертає увагу на необхідність законодавчого закріплення принципів інститутів трудового права, у тому числі інститутів колективного трудового права.

У дисертації визначаються принципи соціального діалогу у сфері праці, принципи ведення колективних переговорів та укладення колективних угод і колективних договорів, принципи вирішення колективних трудових спорів, інших інститутів колективного трудового права. До основних принципів соціального діалогу у сфері праці автор відносить такі принципи: рівноправність та паритетність сторін соціального діалогу; відкритість. добровільність та конструктивність соціального діалогу; дотримання суб’єктами соціального діалогу законів та інших нормативно-правових актів; повноважне представництво сторін; свобода вибору при обговоренні питань у сфері праці; пріоритетність примирних процедур та компромісних рішень при узгодженні різних інтересів і вирішенні трудових спорів (конфліктів); обов’язковість додержання досягнутих домовленостей і виконання прийнятих рішень; взаємна відповідальність сторін, їх представників за невиконання зобов’язань за колективними договорами і угодами; сприяння розвитку соціального діалогу з боку держави.

У розділі пропонується закріпити у національному законодавстві такі принципи ведення колективних переговорів та укладення колективних угод і колективних договорів: вільний і добровільний характер колективних переговорів; автономія і незалежність учасників колективних

переговорів; рівність сторін колективних переговорів; принцип сумлінного ведення переговорів; повноважне представництво сторін; сприяння колективним переговорам з боку держави; загальність дії колективної угоди та колективного договору; свобода вибору і обговорення питань змісту колективних угод і колективних договорів; реальність вимог і взаємних зобов’язань сторін та ін.

У дисертації сформульовані принципи інших інститутів колективного трудового права та пропозиції щодо їх законодавчого закріплення.