Паскар А.Л. Цивільні процесуальні правовідносини: структурно-функціональний аналіз

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, наводиться ступінь її наукової розробки, визначається основна мета і завдання роботи, окреслюється об’єкт, предмет та методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів, перелік положень, які виносяться на захист, теоретичне і практичне значення результатів кандидатської роботи та їх апробація.

Перший розділ - «Юридична природа цивільних процесуальних правовідносин» складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Генезис теорії цивільних  процесуальних правовідносин в науці цивільного процесуального права» автором досліджено процес виникнення та розвитку вчення про цивільні процесуальні правовідносини в науці цивільного процесуального права і виділено три періоди. З метою оптимального розкриття основних тенденцій і напрямків розвитку теорії цивільних процесуальних правовідносин, дані періоди поділені на етапи. Так, перший період «Виникнення теорії цивільних процесуальних правовідносин у науці цивільного процесуального права за часів Російської Імперії» охоплює два етапи: а) до судової реформи 1864 року; б) від судової реформи 1864 року до встановлення радянської влади. Другий період «Формування радянської теорії цивільних процесуальних правовідносин» поділяється на наступні етапи: а) 1917 р. - кінець 40-х р. ХХ ст.; б)  50-і роки ХХ ст. - середина 60-х років ХХ ст.; в) з другої половини 60-х років до кінця 80-х років ХХ ст. Третій період «Розвиток теорії цивільних процесуальних правовідносин у вітчизняній правовій думці після набуття Україною незалежності», враховуючи короткий проміжок часу, складається на даний час з одного етапу. Зроблено висновок, що увага сучасних вітчизняних науковців спрямована на дослідження традиційних питань про поняття, форму, структуру, зміст та підстави виникнення цивільних процесуальних правовідносин, їх взаємозв’язок з іншими суспільними відносинами, а також інших актуальних питань.

У підрозділі 1.2. «Поняття та ознаки цивільних процесуальних правовідносин» опрацьовано погляди вчених щодо визначення цивільних процесуальних правовідносин. У роботі вивчені загальні ознаки цивільних процесуальних правовідносин, які притаманні їм в силу того, що вони є різновидом правових відносин. Виявлено та охарактеризовано специфічні ознаки цивільних процесуальних правовідносин. Зокрема, доведено, що їм притаманна процедурно-правова форма вираження, оскільки ці відносини виникають з приводу специфічного предмету діяльності - здійснення судочинства у цивільних справах. Дане положення обґрунтовується тим, що норми цивільного процесуального законодавства закріплюють не лише можливість тієї чи іншої поведінки суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин, а й детально регламентують спосіб та порядок реалізації, послідовність вчинення процесуальних дій, форму та зміст процесуальних документів, які фіксують їх результати.

Автором констатовано, що така ознака, як владний характер цивільних процесуальних правовідносин, яка домінувала протягом тривалого часу, втратила своє значення і не відповідає цивільному процесуальному законодавству. Виходячи з аналізу норм ЦПК України, змісту принципів цивільного процесу, методу правового регулювання цивільного процесуального права, зроблено висновок, що сучасному стану розвитку науки цивільного процесуального права і положенням цивільного процесуального законодавства України більш адекватно відповідає така ознака цивільних процесуальних правовідносин, як диспозитивно-імперативний характер. Виходячи з положень ст. 18 ЦПК України, де визначено склад суду, дисертантом доведено, що обов’язковим суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин є суддя (колегіальний склад суду) та у визначених ЦПК випадках – народні засідателі. Встановлено, що багатостадійність цивільних процесуальних правовідносин полягає у тому, що в своєму русі та розвитку вони здійснюють поступове проходження передбачених законом стадій судового процесу.

У підрозділі 1.3. «Виникнення, зміна і припинення цивільних процесуальних правовідносин» дисертантом досліджуються підстави виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин. З'ясовано, що роль норм цивільного процесуального права у виникненні цивільних процесуальних правовідносин полягає у тому, що вони закріплюють можливість і умови, за якими особа може набути процесуального становища суб’єкта цивільного процесу. Проаналізувавши законодавче закріплення цивільної процесуальної правоздатності, автор робить висновок, що даним визначенням не охоплено всіх суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин. Дисертантом пропонується ч. 1 ст. 28 ЦПК «Цивільна процесуальна правоздатність» викласти в наступній редакції: «1. Здатність фізичних і юридичних осіб, за наявності вимог передбачених цим Кодексом, мати цивільні процесуальні права та обов’язки конкретного суб’єкта цивільного процесу».

З'ясовано, що у цивільному процесі події, обставини, презумпції, строки виконують подвійну роль. З одного боку, вони є елементами юридичного складу, з іншого, - не можуть самостійно впливати на виникнення, зміну чи припинення цивільних процесуальних правовідносин. Дисертантом доведено, що поняття «система» оптимально відображає узгодженість і взаємозв’язок юридичних фактів у процесі виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин, тому для виникнення цих відносин необхідна саме система цивільних процесуальних юридичних фактів, а не проста їх сукупність.

Підрозділ 1.4. «Система - екзистенційна форма цивільних процесуальних правовідносин» присвячено дослідженню поняття та ознак системи цивільних процесуальних правовідносин. Визначено, що система цивільних процесуальних правовідносин характеризується наступними ознаками: 1) загальними, які дозволяють говорити про них як про систему, а саме, мають чітко визначені складові елементи: суб’єкт, об’єкт, зміст; елементи структури взаємопов’язані і взаємодіють між собою; структурні елементи утворюють єдність; 2) специфічними: виникнення системи має диспозитивний характер і залежить від волі суб’єктів; складається з підсистем субординаційного характеру; між її елементами виникають структурні і функціональні зв’язки; рух (динамічність) системи знаходить відображення в процесуальних документах; динамічність санкціонується судом і забезпечується за рахунок процесуальної діяльності її суб’єктів; для забезпечення, нормального розвитку і функціонування системи цивільне процесуальне законодавство передбачає комплекс гарантій і заходів процесуального примусу.

Досліджуючи системний характер цивільних процесуальних правовідносин, автор наголошує на тому, що сутнісну характеристику системи цивільних процесуальних правовідносин можна розкрити через з’ясування структурних та функціональних зв’язків елементів даної системи. Структурні зв’язки характеризують систему цивільних процесуальних правовідносин через її складові елементи (об’єкт, зміст, суб’єкт) та внутрішню будову цих елементів, які є взаємопов’язаними і взаємодіють між собою. Функціональні зв’язки системи цивільних процесуальних правовідносин характеризують взаємодію і взаємозалежність її структурно-утворюючих елементів в процесі їх функціонування.

Констатовано, що для системи цивільних процесуальних правовідносин властивим є не тільки єдність її складових елементів, а й диференціація, яка виражається в тому, що кожне окремо взяте цивільне процесуальне правовідношення має власний зміст, об’єкт і суб’єктний склад.

 Другий розділ «Структурний аналіз цивільних процесуальних правовідносин» об’єднує три підрозділи, в яких досліджуються складові елементи структури цих відносин та їх структурні зв’язки. У підрозділі 2.1. «Поняття та класифікація суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин» зроблено висновок, що суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин - це особи, які в силу норм цивільного процесуального законодавства наділяються цивільними процесуальними правами і обов’язками, беруть участь у розгляді і вирішенні цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів фізичних осіб, прав та законних інтересів юридичних осіб, законних інтересів держави.

Дістала подальшого дослідження та розвитку класифікація суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин на наступні групи: 1)суб’єкти, які здійснюють правосуддя в цивільних справах: а) суддя одноособово; б) колегіальний склад суду у складі одного судді і двох народних засідателів; в) колегія суддів апеляційної інстанції у складі трьох професійних суддів; д) колегія суддів суду касаційної інстанції у складі п’яти суддів; ж) колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України; з) колегія суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України; 2) суб’єкти, які беруть участь у справі: а) суб’єкти, які в процесі захищають свої права та інтереси; б) суб’єкти, які захищають права та інтереси інших осіб; 3) суб’єкти, які сприяють здійсненню правосуддя: а) суб’єкти, які сприяють розгляду і вирішенню справи; б) суб’єкти, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення процесу; 4) суб’єкти, які не брали участь у справі, але суд вирішив питання про їх права і обов’язки; 5) суб’єкти, які утримують докази і отримали ухвалу суду про витребування цих доказів; 6) особи, присутні в залі судового засідання, які у визначених законодавством випадках притягуються судом до юридичної відповідальності.

У підрозділі 2.2. «Правова природа об’єкта цивільних процесуальних правовідносин» автором встановлено, що для цивільних процесуальних правовідносин характерним є наявність власного об’єкта, специфічність якого зумовлена предметом та методом цивільного процесуального права, особливостями конкретної справи, яка розглядається і вирішується судом; об’єкт цивільних процесуальних правовідносин взаємопов’язаний з об’єктом спірних відносин, з приводу яких розглядається справа в суді; об’єкт цивільних процесуальних правовідносин є їх «складовою» з моменту виникнення до припинення.

Дисертантом дано авторське визначення об’єкта цивільних процесуальних правовідносин, під яким розуміється захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів фізичних осіб, прав та законних інтересів юридичних осіб, законних інтересів держави. Доведено, що цивільні процесуальні правовідносини характеризуються наявністю загального, стадійних і спеціальних об’єктів, які взаємодіють між собою. Визначено, що загальний об’єкт цивільних процесуальних правовідносин являє собою організовану систему, складовими елементами якої є стадійні та спеціальні об’єкти: стадійні - це об’єкт сукупності цивільних процесуальних правовідносин, які об’єднуються в стадію цивільного процесу; спеціальні - це об’єкт окремого цивільного процесуального правовідношення. Між загальним об’єктом цивільних процесуальних правовідносин, з одного боку, та стадійними і спеціальними, з іншого, виникають зв’язки субординації. Стадійні об’єкти цивільних правовідносин (як і спеціальні) перебувають між собою у відносинах або зв’язках координації.

У підрозділі 2.3. «Теоретичні проблеми визначення змісту цивільних процесуальних правовідносин» автором здійснено аналіз та узагальнення  існуючих в теорії цивільного процесуального права поглядів науковців з питань визначення змісту цивільних процесуальних правовідносин, що дало змогу  звести їх до трьох основних напрямків: 1) «класично-традиційний» - прихильники якого відтворюють стале для багатьох галузей права розуміння змісту цивільних процесуальних правовідносин, як сукупності прав і обов’язків суб’єктів; 2) «процесуальний» - визначення змісту цивільних процесуальних правовідносин пов’язується суто з діяльністю суду та інших суб’єктів цивільного процесу; 3) «комплексний» - представники якого, поєднуючи положення перших двох напрямків, вважають, що зміст цивільних процесуальних правовідносин становлять як права і обов’язки, так і  процесуальна діяльність їх суб’єктів.

Обґрунтовано висновок про те, що цивільні процесуальні права, обов’язки та процесуальна діяльність в якості структурних елементів цивільних процесуальних правовідносин взаємопов’язані та взаємодіють між собою. Для захисту свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права суб’єкт вступає в цивільні процесуальні правовідносини, наділяється комплексом цивільних процесуальних прав і обов’язків, які він може реалізувати лише шляхом вчинення процесуальних дій. Вчинення процесуальних дій зумовлює поступовий рух, зміну цивільних процесуальних правовідносин і, в кінцевому рахунку, сприяє досягненню мети, задля котрої вони виникли.

Доведено, що всі процесуальні дії суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин становлять організовано-упорядковану сукупність та утворюють чітку структурну єдність - цивільну процесуальну діяльність.

Розділ третій «Цивільні процесуальні правовідносини в механізмі цивільного процесуального регулювання» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Поняття механізму цивільного процесуального регулювання» автором зроблено висновок, що завданням механізму цивільного процесуального регулювання є впорядкування цивільних процесуальних правовідносин за допомогою сукупності прийомів та способів впливу на поведінку цих суб’єктів. Аргументовано, що поєднання способів цивільного процесуального регулювання розрізняється в залежності від процесуального становища суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин. При використанні заборон, зобов’язань і примусу проявляє свою дію імперативна частина методу цивільного процесуального регулювання. Використання дозволу у якості способу цивільного процесуального регулювання характеризує диспозитивні засади даного методу. Доведено, що дію методу цивільного процесуального регулювання слід розглядати у двох площинах: 1) суд - суб’єкти, які беруть участь у справі, де домінує диспозитивний характер даного методу; 2) суд - інші суб’єкти цивільного процесу - де домінує імперативний характер даного методу. Встановлено, що механізм цивільного процесуального регулювання характеризується наступними специфічними ознаками: наявність власного методу правового регулювання; регулює відносини, які виникають з сімейних, трудових, цивільних, земельних та інших правовідносин; системний характер; спрямований на захист, відновлення, визнання прав, свобод чи інтересів суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин; подвійна природа, що полягає у поєднанні єдності і диференціації.

У підрозділі 3.2. «Місце  цивільних процесуальних правовідносин у механізмі цивільного процесуального регулювання» автором доведено, що механізм цивільного процесуального регулювання є комплексним системним явищем, складовими елементами якого є норми цивільного процесуального права, юридичні факти і цивільні процесуальні правовідносини, між якими існують зв’язки взаємодії. Даний зв’язок обумовлений природою цивільних процесуальних правовідносин, що виникають на підставі юридичних фактів та норм цивільного процесуального права і регулюються останніми. Регулюючий вплив норм цивільного процесуального права обмежений межами цивільних процесуальних правовідносин. Аргументовано, що взаємозв’язок і взаємодія складових елементів механізму цивільного процесуального регулювання впливає на його цілісність та функціонування.

Доведено, що для механізму цивільного процесуального регулювання характерним є поєднання загальнодержавного й індивідуального регулювання поведінки суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин, які в процесі функціонування взаємопов’язані між собою і утворюють діалектичну єдність. Специфіка цивільного процесу та самої процедури розгляду і вирішення цивільних справ зумовлює особливу роль індивідуального цивільного процесуального регулювання. Дисертантом наголошується, що по кожній окремій цивільній справі необхідно встановити наявність суб’єктивних процесуальних прав і обов’язків конкретних суб’єктів, встановити факти, які мають юридичне значення для даного конкретного випадку тощо.

У підрозділі 3.3. «Функції цивільних процесуальних правовідносин у механізмі цивільного процесуального регулювання» доведено, що цивільні процесуальні правовідносини у механізмі цивільного процесуального регулювання виконують наступні функції: забезпечують функціонування механізму цивільного процесуального регулювання, оскільки воно можливе тільки у межах і за допомогою цивільних процесуальних правовідносин; опосередковують реалізацію положень норм цивільного процесуального права через конкретні моделі поведінки суб’єктів - вони є формою реалізації норм цивільного процесуального права, способом здійснення процесуальних прав і обов’язків суб’єктів процесу, в їх межах цивільних процесуальних правовідносин відбувається втілення загальних приписів норм цивільного процесуального права в конкретні моделі поведінки суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин; індивідуалізують суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин, результатом чого є набуття процесуального становища конкретного суб’єкта цивільного процесу та наділення цивільними процесуальними правами і юридичними обов’язками; конкретизують цивільні процесуальні права і обов’язки суб’єктів; локалізують дію механізму цивільного процесуального регулювання у часі, просторі та за колом осіб; опосередковують досягнення цілей функціонування даного механізму.