ПАТОГЕНЕТИЧНІ ТА КЛІНІЧНІ АСПЕКТИ ПОЄДНАНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ТРАВНОЇ І БРОНХОЛЕГЕНЕВОЇ СИСТЕМ У МОЛОДОМУ ВІЦІ

Короткий зміст

Матеріали та методи дослідження. Для досягнення мети та виконання задач дослідження обґрунтована комплексна програма, основні етапи якої послідовно (впродовж 1992 – 2008 років) виконані на кількох рівнях складності: клініко – популяційному рівні: у п’ятирічному проспективному дослідженні 4693 осіб вивчено поширення спільних факторів ризику, ХЗ ТС та ХЗ БЛС (табл.1). На клініко – функціональному: в репрезентативних групах хворих (135 хворих з ХЗЛ, 134 хворих з ХЗ ШКТ) досліджено клінічний перебіг з урахуванням синдромологічних, психосоматичних та морфофункціональних даних. На клініко –метаболічному: в репрезентативних групах (110 хворих з ПХЗ, 79 осіб з ІКВ і 30 – контроль) досліджено ОВМ із урахуванням давності, тяжкості, форми і клінічних варіантів, а також імунний профіль хворих молодого віку з ПХЗ.

Однорідність наповнення груп порівняння забезпечено використанням вікової періодизації онтогенезу людини (Л.К. Семенова, 1965; Е.Н. Крикун, 1996; Л.Т. Малая, 1997; ВООЗ, 2004, а з метою впровадження результатів у клінічну практику та згідно рекомендацій ВООЗ (WHO, 1978-2000) при аналізі резуль-татів застосовано стандартизований розподіл хворих за віковими інтервалами.

Групи пацієнтів були тотожними за віком: середній вік осіб чоловічої статі склав (24,2±1,3) р., жіночої – (23,6±1,8) р. та за онтогенетичними періодами, що є важливою передумовою порівняльного аналізу клінічних особливостей перебігу ПХЗ, аналізу факторів ризику, а також  стану ОВМ та імунного профілю хворих. Клінічне обстеження пацієнтів включало вивчення анамнезу життя та хвороби, зокрема урахування віку пацієнтів на момент клінічної верифікації діагнозу, тривалості захворювання та загальної кількості загострень, обтяжений сімейний анамнез, інші. При постановці клінічного діагнозу й оцінці ступеня тяжкості перебігу застосовано положення «Уніфікованої клініко-статистичної класифікації хвороб органів травлення» (Київ, 2004), а ХЗЛ – наказу МОЗ України №499 від 28.10.2003 р. У дослідженні дотримано лікувально – діагностичних стандартів та вимоги щодо етичної складової клінічних досліджень (GCP, 1997).

Для оцінки хворими самопочуття, активності і настрою застосовано тест диференційної самооцінки функціонального стану (ДСФС), збудований на принципі полярних профілів Ч. Осгуда (В.А. Доскин, 1985); для оцінки ступеня астенізації – методику підрахунку за E. Krepelin у модифікації R. Schulte (Б.В. Михайлов, О.І. Сердюк., 2002). Для вивчення особливостей реагування хворих на ПХЗ використано особистісний опитувальник ООБІ, а для вивчення психотравмуючого впливу ПХЗ - опитувальник J. M.Sacks, S. Sidney (А.Е. Личко, 1983, 2002).