ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету та завдання, об’єкт і предмет дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі – “Теоретичні засади пенсійного забезпечення в системі економічної безпеки держави” – досліджено роль і місце пенсійного забезпечення у системі економічної безпеки держави; розкрито сутність і зміст економічної безпеки сфери пенсійного забезпечення; розглянуто особливості формування системи економічної безпеки пенсійного забезпечення.

Автором аргументовано, що пенсійне забезпечення є одним з найважливіших елементів системи соціального забезпечення населення, а згідно з Конвенцією Міжнародної організації праці про мінімальні норми соціального забезпечення, яка відносить до соціального захисту системи соціального забезпечення та соціального страхування (і встановлені державою, і контрольовані державними органами) то запропоновано запровадити узагальнююче поняття „пенсійний захист”, яке об’єднує сукупність фінансових відносин між суб'єктами пенсійної системи, спрямованих на захист доходів громадян від впливу ризиків у сфері пенсійного забезпечення. Організаційна структура системи пенсійного захисту включає як пенсійне забезпечення (тобто сукупність відносин з приводу перерозподілу фінансових ресурсів з метою надання державної матеріальної підтримки законодавчо встановленому колу осіб при настанні пенсійних підстав) так і пенсійне страхування (тобто сукупність фінансових відносин, спрямованих на компенсацію за рахунок спеціально створених фінансових фондів доходів громадян, втрачених внаслідок впливу ризиків у сфері пенсійного забезпечення).

З’ясовано, що пенсійне забезпечення – це вид пенсійного захисту і соціального забезпечення, особливість якого полягає у регулярному наданні з боку суспільства й держави коштів з метою забезпечення гідної життєдіяльності громадян, які стали інвалідами або тривалий час займалися певною професійною діяльністю, громадян, які досягли пенсійного віку, а також непрацездатних громадян, які втратили годувальника. Обґрунтовано, що система пенсійного захисту є складовою системи соціального захисту населення, яка включає набір взаємозв’язаних елементів, які, у свою чергу зумовлюються рівнем розвитку суспільства і напрямом соціальної політики держави. З’ясовано, що пенсійне забезпечення є підвидом соціального забезпечення, а пенсійне страхування – відповідно, підвидом соціального страхування, і разом вони входять до системи соціального захисту населення.

Запропоновано класифікувати методи управління ризиками у сфері пенсійного забезпечення на: (1) прямі, що поєднують пенсійне забезпечення за рахунок прямого покриття суспільством збитку громадян, фінансування пенсійної сфери за рахунок прямих надходжень з державних і недержавних джерел, а також пенсійне страхування, що функціонує на основі перерозподільних відносин між усіма громадянами країни з приводу формування за рахунок їхніх грошових внесків цільових страхових пенсійних фондів, призначених для фінансування заходів щодо покриття збитку, який виник внаслідок впливу ризиків у сфері пенсійного забезпечення; (2) непрямі, що поєднують попередження ризиків (послаблення чи уникнення впливу ризику за рахунок збереження і підтримання первинного доходу) та ігнорування ризиків (шляхом відмови від будь-яких способів послаблення важливості збитку від впливу ризиків. У більшості випадків основою процесу управління ризиками у сфері пенсійного забезпечення є створення системи пенсійного захисту населення, яка б поєднувала пенсійне забезпечення і пенсійне страхування.

В роботі доведено, що побудова системи пенсійного забезпечення не може бути відокремлена від економічної безпеки держави, для забезпечення якої в сфері пенсійного забезпечення запропоновано здійснювати ідентифікацію та моніторинг ризиків і загроз для економічної безпеки держави, пов’язаних із системою пенсійного забезпечення, з метою їх попередження (нейтралізації) або регулювання параметрів цієї системи для недопущення (мінімізації) її негативного впливу на економічну безпеку держави. Запропоновано систематизувати ризики і загрози для економічної безпеки держави, пов’язані з пенсійним забезпеченням, на три основних складових блоки: 1) фінансові ризики; 2) демографічні та соціальні ризики; 3) інституційні ризики.

Серед фінансових ризиків, пов’язаних з пенсійним забезпеченням, найбільше загрожують економічній безпеці держави ризики: банкрутства Пенсійного фонду України (зростання його видатків – до 16% ВВП у 2011 р.); бюджетні ризики (збільшення видатків державного бюджету України на фінансування дефіциту Пенсійного фонду України – до 17,8 млрд. грн. у 2011 р. і зростання дефіциту державного бюджету України – до 2,7 % до ВВП у 2011 р.); боргові ризики (збільшення державного боргу України – до 357,3 млрд. грн. на початок 2012 р.).

До демографічних і соціальних ризиків належать ризики збільшення демографічного навантаження; ризики скорочення природного приросту населення; ризики зростання коефіцієнта старіння населення; ризики системи соціального захисту. В інституційній складовій ризиків і загроз для економічної безпеки держави у сфері пенсійного забезпечення виокремлено ризики менеджменту, тінізації ринку праці, ринкових інституцій, монополізації, деформацій (ринків, соціальної структури суспільства тощо). З часом перелік ризиків може змінюватися. До того ж за своєю суттю вони є взаємопов’язаними, тобто порушення рівноваги будь-якого з них може спричинити активізацію негативного впливу іншого.

Обґрунтовано, що система пенсійного забезпечення має значний вплив на економічну безпеку держави. Запропоновано ввести до термінологічного обороту поняття „економічна безпека пенсійного забезпечення”, що визначається як стан захищеності економічних, правових і соціальних гарантій, призначених громадянам законом на принципах загальнолюдської солідарності та субсидування, коли вони реалізуються державою та недержавними структурами шляхом регулярних грошових виплат у вигляді пенсій.

Аргументовано, що гарантування економічної безпеки у сфері пенсійного забезпечення має досягатися взаємоузгодженим функціонуванням державних і недержавних структур, які на основі законодавчих актів і нормативних документів забезпечують захищеність життєво важливих інтересів особи за рахунок регулярних грошових виплат у вигляді пенсій. При цьому мають забезпечуватися захист населення від втрати трудових доходів (заробітної плати, доходів від індивідуальної діяльності тощо) у зв’язку з настанням старості (непрацездатності) та інвалідності або втратою годувальника, а також задоволення життєво необхідних особистих потреб різних членів суспільства (зокрема людей похилого віку, інвалідів) за рахунок джерел, сформованих на державному і недержавному рівнях.

У другому розділі – “Соціально-економічна оцінка ролі пенсійного забезпечення в системі економічної безпеки держави” – проведено порівняльний аналіз накопичувальної та розподільної пенсійних систем з точки зору їх впливу на економічну безпеку держави; дано оцінку факторів, які формують ризики, пов’язані з впливом пенсійного забезпечення на економічну безпеку України; запропоновано методичні основи визначення стану економічної безпеки пенсійного забезпечення.

Встановлено, що, відповідно до принципу фінансування пенсійних виплат, світова практика розрізняє три основних види пенсійних систем: солідарні (розподільні) пенсійні системи, що передбачають фінансування поточних пенсійних виплат за рахунок обов'язкових внесків працюючих; накопичувальні пенсійні системи, що передбачають фінансування пенсійних виплат за рахунок коштів, заздалегідь накопичених на іменних накопичувальних рахунках громадян; змішані пенсійні системи, за яких фінансування пенсійних виплат передбачає використання елементів як солідарних, так і накопичувальних пенсійних систем.

Пенсійну систему України в сучасному вигляді започатковано в січні 2004 р. вона включає відносини з приводу формування, призначення і виплати пенсій в умовах пенсійної системи трьох рівнів, а саме пенсійного забезпечення солідарного (першого рівня), обов’язкового накопичувального (другого рівня) та недержавного добровільного (третього рівня) типів.

У результаті проведеного дослідження встановлено, що найбільша частка пенсійних виплат (99%) припадає на перший рівень – солідарну пенсійну систему, що підвищує загрози економічній безпеці пенсійного забезпечення. У 2011 р. власні доходи Пенсійного фонду України склали 69,8% усіх доходів Пенсійного фонду України, покриваючи лише 65,5% усіх його видатків. З 2006 р., і особливо у 2008–2011 рр., відбулося різке зростання видатків Пенсійного фонду України.

З’ясовано, що другий рівень пенсійної системи буде впроваджуватимуть в Україні після формування необхідних економічних передумов і створення налагодженої та ефективної системи державного нагляду й регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури. Сьогодні впровадження другого рівня пенсійної системи планується з року, коли буде досягнуто бездефіцитності Пенсійного фонду України.

Третій рівень пенсійної системи – недержавне добровільне пенсійне забезпечення – створено для формування додаткових пенсійних накопичень за рахунок добровільних внесків фізичних і юридичних осіб. В Україні активи накопичувальної системи є дуже малими як відносно ВВП (0,1%) так і в розрахунку на одну особу населення (2,7 дол. США).

Доведено, що як для держави, так і для населення участь у розподільних і накопичувальних пенсійних схемах пов'язана з ризиками, основними з яких є неплатоспроможність пенсійної системи; зміни в умовах пенсійного забезпечення; збільшення навантаження на працююче населення; нерівність і дискримінація учасників системи пенсійного забезпечення; погіршення демографічної ситуації, пов'язане із старінням населення, що збільшує ризик банкрутства розподільної пенсійної системи. Такі ризики притаманні і для другого рівня пенсійної системи. З’ясовано, що накопичувальні пенсійні системи схильні до істотних інвестиційних та інституційних ризиків, а також до ризику недоотримання норми прибутку від участі у пенсійній системі.

З’ясовано, що показники, які б характеризували економічну безпеку держави у сфері пенсійного забезпечення взагалі відсутні. Запропоновано вдосконалити методику оцінки економічної безпеки держави шляхом запровадження індикаторів для врахування впливу ризиків у сфері пенсійного забезпечення. Так, виокремлено фінансові (відношення обсягу власних доходів до всіх видатків Пенсійного фонду України, відношення обсягу коштів державного бюджету України на пенсійне забезпечення до всіх доходів Пенсійного фонду України, відношення витрат на пенсійне забезпечення населення до ВВП), демографічні (демографічне навантаження – відношення населення пенсійного віку до населення працездатного віку; природний приріст населення; коефіцієнт старіння населення) та інституційні (частка пенсій першого рівня у пенсійній системі; відношення мінімального розміру пенсії до прожиткового мінімуму; відношення максимального і мінімального розмірів пенсій пенсіонерів, забезпечення яких здійснюється відповідно до нормативно-правових актів органами Пенсійного фонду України) індикатори.