| Короткий зміст: | У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність дослідження, сформульовано його мету й завдання, окреслено об’єкт і предмет наукових спостережень, визначено основні методи аналізу, розкрито наукову новизну, практичне значення роботи.
У першому розділі ” викладаються теоретичні основи дослідження перифрази як номінативної та стилістичної одиниці, розглядається явище фразеологізації перифрастичного звороту, аналізуються сучасні тенденції визначення місця мови газети в системі функціональних стилів літературної мови.
Вивчення мови української преси має свою багаторічну історію, яку писали дуже нерівномірно. Так, появу значної кількості статей спричиняли дискусії про культуру мови, які так чи інакше зачіпали мову преси, іноді це залежало від зацікавлень мовою преси окремих учених чи наукових колективів. На початку ХХ століття приводом для таких дискусій стали виступи І.Нечуя-Левицького „Сьогочасна часописна мова на Україні” та „Криве дзеркало української мови”. У середині 70-х та на початку 80-х років ХХ століття дискусія про мову преси розгорнулася серед колективу авторів монографій „Мова сучасної масово-політичної інформації” та „Особливості мови і стилю засобів масової інформації”.
Вивчення мови української преси кінця ХХ ст. здійснювалося у кількох напрямах, найголовнішими з яких є нормативно-стилістичний і функціонально-стилістичний. Ці напрями репрезентує значна кількість праць, автори яких (Н.Бабич, І.Вихованець, С.Головащук, Д.Гричишин, С.Єрмоленко, М.Жовтобрюх, А.Коваль, К.Ленець, Л.Масенко, В.Мельничайко, О.Нечитайло, І.Ощипко, О.Пазяк, М.Пилинський, Г.Півторак, О.Пономарів, Л.Пустовіт, Ю.Редько, В.Русанівський, Н.Сологуб, З.Терлак, Л.Шевченко, Є.Чак, І.Чередниченко та ін.) доклали чимало зусиль, щоб виробити наукові основи нормалізації української літературної мови і пропагувати мовностилістичні норми. Роботи вчених охоплюють літературну мову в цілому: сюди входить й газетне мовлення, як частина літературної мови. Газетне мовлення вивчали з погляду того, наскільки воно відповідає нормам літературної мови. Дослідники виходили з того, що існує окремий функціональний стиль літературної мови – стиль засобів масово-політичної інформації, намагалися показати мову ЗМІ як окремий об’єкт мовлення зі всіма властивими тільки цьому стилеві особливостями.
Газета – поряд з радіомовленням, телебаченням – широкий дієвий засіб масової комунікації. Вирізняє її те, що передача інформації здійснюється в писемному вигляді. У газеті не можуть застосовуватися такі допоміжні засоби, як інтонація, міміка. Це компенсується стилістичними можливостями, специфічним підбором і організацією мовного матеріалу. Мова газети – поняття багатогранне, оскільки на шпальтах газети представлені всі стилі літературної мови: інформаційна хроніка витримана в діловому стилі, урядові постанови, резолюції, дипломатичні документи – в офіційно-діловому; численні статті та економічні аналізи відповідають науковому стилю, у фейлетонах та нарисах поєднуються художній та розмовний стилі.
Реалізуючи такі різноаспектні функції, як повідомлення і вплив, мова газети не може обмежитися рамками одного якогось стилю. Послідовне чергування експресії і стандарту, яке реалізується в газетному тексті дуже різноманітно, ситуативно, забезпечує надійне донесення до читача як інформаційного змісту, так і емоційного його впливу. Це чергування виступає основною властивістю газетної мови.
За спостереженням українських учених, мова газетної публіцистики має свої власні принципи відбору і використання засобів, покликаних привертати увагу читача. Зокрема в цьому жанрі все виразніше виступає тенденція до використання експресивно-емоційних засобів мови, одним з яких є перифраза.
Спостереження показують, що вчення про перифразу піддавалось суттєвим змінам, зміст яких можна подати у вигляді схеми: від класичного визначення перифрастичного звороту як неоднослівної одиниці метафоричного характеру – до широкої інтерпретації цього явища. На сучасному етапі в східнослов”янському мовознавстві чітко сформувалися дві точки зору на перифрастичний зворот: вузька, традиційна, яка бере свій початок від класичної літератури і вчення О.Потебні про естетичну природу художнього слова (Л.Булаховський, Д.Вовчок, О.Кожин, Є.Макаренко, Г.Моложай, Л.Синельникова тощо) і широка, представниками якої виступають Д.Розенталь, М.Шанський, Л.Шубіна, А.Свашенко, І.Соколова, В.Уткіна, М.Коломієць, Є.Регушевський, О.Юрченко та ін. У деяких роботах перифраза безпідставно кваліфікується як штамп, який не має ні образності, ні експресивності, а в роботах Д.Вовчка, Л.Синельникової, В.Уткіної вона визначається як домінанта тільки одного стилю.
На підставі огляду робіт автор дисертації вважає, що такий стан теоретичного вивчення перифрази склався через деякі причини:
1. У ряді досліджень, присвячених перифрастичному звороту, відсутня досить мотивована диференціація обсягу понять „перифрастичність мови” і „перифраза”, тобто між здатністю мови виражати один і той же чи схожий зміст багатьма різними засобами, з одного боку, і конкретними мовними (мовленнєвими) одиницями, що характеризуються визначеною логіко-психологічною основою, образною семантикою і відповідною структурою, – з іншого.
2. Залежно від авторської позиції, під термін „перифраза” підводиться процес найменування (номінації), прийом найменування (троп, фігура), результат найменування (описовий зворот з лексичним значенням).
3. Змішування фактів лексичного, фразеологічного і синтаксичного рівнів (слово – словосполучення – фразеологізм – речення) настільки розширюють поняття перифрастичного звороту, що фактично розмивають його в інших одиницях, що співвідносяться з ним тією чи іншою мірою.
4. Наявність ряду акустично і графічно близьких термінів перифраз – перифраза – парафраз – парафраза, різні сфери їхнього використання (мовознавство, літературознавство, мистецтвознавство), відсутність послідовності в їхньому застосуванні, своєрідна „дифузія” лінгвістичної і літературознавчої інтерпретацій також позначається на тлумаченні цієї одиниці в її широкому розумінні.
Фактичний матеріал і теоретичні узагальнення, накопичені декількома поколіннями дослідників, дозволяють виділити два основних напрями у дослідженні цього явища, пов'язані із сприйняттям перифрази як стилістичної фігури або ж як одиниці номінації. Представники обох напрямів, які можна умовно визначити як стилістичний і ономасіологічний, неодноразово намагалися виділити категорійні ознаки перифрази, до яких в узагальненому вигляді можна віднести, по-перше, описовість (перифраза завжди аналітичний, неоднослівний вираз); по-друге, співвіднесеність з іншим словом чи виразом, який є звичайною назвою будь-якого явища, предмета, об’єкта (сонячна квітка – соняшник, гвинтокрила машина – вертоліт); і, по-третє, наявність вказівки на існування ознаки або характерної риси названого об'єкта (знаменитий оповідач „Вечорів” – М.В. Гоголь). Виділення інших ознак перифрази обумовлено розумінням її як стилістичної або як номінативної одиниці, актуалізованої у рамках конкретного підходу – стилістичного або ономасіологічного. Слід зазначити важливість первинного поняття перифрази як стилістичного прийому чи як номінативного засобу в концепціях, які лежать в основі двох підходів, бо змішування цих двох трактувань призводить до багатьох неясностей і протиріч, що характеризують сучасне вчення про перифразу.
При ознайомленні з визначеннями перифрази, які подані в стилістичному розрізі, привертає увагу розбіжність у виділенні родової ознаки цього поняття: з одного боку перифраза – це стилістичний прийом, фігура, а з іншого – стилістичний засіб, троп. Витоки цієї розбіжності, на наш погляд, криються в явищі категорійної багатозначності, коли один і той же термін позначає і спосіб використання мовних одиниць, і власне використовувані мовні одиниці. Ігнорування цього моменту, вважаємо, приводить вчених до малоефективних спроб розмежування перифрази і метафори, перифрази і порівняння, тому що перш за все необхідно чітко усвідомлювати, що в даному випадку розмежовуються різні стилістичні прийоми чи мовні засоби, які використовуються при реалізації цих прийомів у тексті.
На нашу думку, сутність перифрази як стилістичного прийому полягає в контекстуальній заміні однослівного найменування описовим виразом. При цьому в перифрастичному звороті на перший план висувається якась якість, сторона об'єкта чи поняття, який описується, і ця якість чи риса суттєві в даному контексті чи ситуації. Основне призначення перифрази як стилістичного прийому – посилити виразність тексту, дієвість вислову. Останнє найчастіше розв'язується за допомогою конотативного компонента, який доповнює основний зміст описового виразу, що утворює перифразу.
Як показує фактичний матеріал, перифрастична конотація може носити різноманітний характер: образний (залізна магістраль – залізниця, залізна завіса – заборона), оціночний (архітектор перебудови – М. Горбачов, маківка літа – липень), емоційно-експресивний (аморфна організація – СНД, державні мужі – депутати) та ін.
Будучи особливим видом тропа, суттєвими ознаками якого є описовість та інакомовлення, поєднані з конотативним компонентом, в основі якого лежить перенесення значення, перифраза може виникати на базі інших тропів: метафори (храм душі людської – Успенська церква), зелені погляди – молоді); метонімії (вусатий вождь – Сталін); синекдохи (коридори влади – уряд, тюрма народів – царська Росія) тощо. Зазначені тропи в такому випадку використовуються як інструмент, як необхідна складова частина більш широкої стилістичної фігури – перифрази, яка, на відміну від них, завжди має однослівний еквівалент (головний центр українського козацтва – Запоріжжя; отруйне зілля – наркотики). Перифраза в системі тропів займає певне підпорядковане місце стосовно до такого поняття, як езопівська мова, яке являє собою сукупність прийомів інакомовлення, а також виступає в основі таких фігур, як евфемізм і табуїзм.
Вирішення питання про стилістичний, а далі і власне лінгвістичний статус її неможливе без визначення перифрази як стилістичного засобу у функціональному плані, де перифрази – описові вирази, які використовуються замість основних назв, мають у своєму складі індивідуально-авторські (контекстуальні, ситуативні) звороти, зміст яких обумовлений конкретним контекстом (двоповерхова красуня – лікарня), і загальновживані звороти, так звані загальномовні перифрази (голубе паливо –газ). Трактування перифрази як стилістичного засобу, за допомогою якого здійснюється заміна однослівних позначень, виявляється ширшим, аніж розуміння перифрази як тропа, але відповідає розумінню перифрази як стилістичного прийому в плані метонімічного співвідношення „спосіб використання будь-яких одиниць – використовувані одиниці”.
Стилістичний аспект вивчення перифрази виявляє ще одну суттєву ознаку перифрази як стилістичного прийому і стилістичного засобу: здатність її послуговувати підвищенню виразності й дієвості тексту.
Ономасіологічний підхід до вивчення перифрази дозволяє визначити ряд суттєвих ознак (наявність референтного зв’язку між різними денотатами, створюваність у мовленні, призначення виконувати функцію вторинної номінації тощо), які характеризують її як номінативний засіб і допомагають відмежувати перифразу від інших структурно тотожних одиниць, а також від автономного слова.
На відміну від перифрази, якій притаманне розчленоване позначення, слово позначає поняття глобально. Крім того, слово – це одиниця мови, яка відтворюється в мовленні, і структурна модель, і її конкретне наповнення належать до плану мови. А перифраза створюється в мовленні за допомогою поєднання окремих мовних структур.
Для терміна, у порівнянні з перифразою, характерні стійкі і точні номінації. Елементи терміна-словосполучення поєднуються в результаті суспільної закріпленості, елементи перифрази – в результаті мовленнєвої ситуації (порів., наприклад, терміни Торрічелійова пустота, закон Бойля-Маріотта, броунівський рух і перифрази білокора красуня – береза, щогли лісу – сосни, патріарх серед дерев – дуб). Крім того, термінологічні словосполучення є первинними номінаціями.
Розгляд поняття перифрази в номінативному аспекті дозволяє визначити її як одиницю мови, яка вторинно описово позначає предмети і явища реальної дійсності за допомогою актуалізації ознаки десигната, який являє собою певне поняття про загальний з перифразованим словом референт.
Проблема синонімічних відношень між перифразою і перифразованим словом, що розглядається в ономасіологічному аспекті, на сьогодні ще не має однозначного вирішення. Одні вчені визнають існування синонімії між перифразою і перифразованим словом, називаючи їх квазісинонімами, оказіональними синонімами. Інші заперечують наявність синонімічних зв’язків, вважаючи, що перифраза і перифразоване слово є ономасіологічними варіантами найменувань одного денотата.
Функціонально-ономасіологічна таксономія перифраз налічує декілька угруповань, що вирізняються за різними класифікаційними ознаками. За наявністю або відсутністю семантичного зрушення у складових компонентах перифрази поділяються на метафоричні і предметно-логічні; за походженням – на індивідуально-авторські й загальномовні; за своєрідністю розкриття значення – на описові та образні.
Перифраза займає проміжне місце між вільним словосполученням і фразеологізмом. Найчастіше перифрастичний вислів з'являється внаслідок індивідуально-авторського бачення світу, стаючи особливою назвою тільки у процесі мовлення, в певній мовній тканині твору. Поява перифрази стимулюється, як правило, позамовними факторами. Вона виникає у зв'язку з бажанням мовця дати предметові, явищу чи дії певну емоційну оцінку або у зв'язку з певними евфемістичними причинами чи з необхідністю уникнути тавтології. Процес становлення перифрази йде від оказіонального до узуального її вживання. Кінцевим результатом розвитку перифрази може бути набуття нею ознак фразеологізму і перехід до складу фразеологічних одиниць.
Процесу фразеологізації певною мірою сприяє те, що фразеологізм у тексті (в мовленні) може використовуватися як вторинна номінація при попередньому називанні об’єкта, тобто він може виконувати функцію перифрази як фігури мовлення. А перифраза, у свою чергу, може ввійти до складу фразеологічних одиниць (у системі мови), якщо вона набуває певного узагальнюючого змісту і втрачає певною мірою зв’язок з реальним референтом або починає позначати не один, а декілька референтів. Суттєвим у цьому процесі є те, що фразеологізм не стає перифразою, він лише виконує функцію перифрази, залишаючись при цьому у своєму фразеологічному статусі. Це функціональний, мовленнєвий перехід. Перифраза з часом може стати фразеологізмом, це ономасіологічний перехід: у цьому випадку мовленнєва одиниця (перифраза) змінює свій статус – стає одиницею мови. Така зміна здійснюється протягом досить тривалого часу. На наш погляд, доки існує зв’язок вторинної номінації одиниці з конкретним референтом, і цей зв’язок регулярно відновлюється у нашій свідомості, – доти ми маємо справу з перифразою, що усвідомлюється нами і як одиниця мови, і як одиниця мовлення. Але, набуваючи узагальнюючого характеру, перифраза стає повністю одиницею мови, вона вже не створюється, а відтворюється і тому входить до складу фразеологізмів.
У другому розділі „Структурно-граматичні та семантико-стилістичні особливості перифраз у мові газет” подається структурно-граматична класифікація перифрастичних зворотів, які зустрічаються в мові газети 80-90-х років XX століття, досліджуються тематичні угруповання перифраз, системні зв’язки, що виникають між ними в газетному мовленні, з'ясовуються стилістичні функції перифраз, особливості їх вживання у різних газетних жанрах та заголовках.
Перифраза має певні закономірності синтаксичної організації і виступає у формі відповідних моделей, що мають доволі регламентовану номенклатуру; будучи нарізно оформленою одиницею, виконує функцію одного члена речення. Газетні перифрази створюються за традиційними моделями, серед яких найуживанішими виступають бінарні моделі А+N (північний шовк – льон, сонячний камінь – янтар) та N+N (діти весни – квіти, доба літописів – ХІІ ст., місто троянд – Донецьк, тесть Європи – Ярослав Мудрий). Найбільш частотними серед полікомпонентних моделей є тричленні конструкції, що мають структуру А+А+N (великий іноземний партнер – Норвегія), А+N+N (скорботні жнива Чорнобиля – смертність), N+N+N (гарант створення шедевра – гроші), N+А+N (скрипаль світової слави – Г. Кремер). Інші моделі є або ускладненням моделі N+N шляхом введення атрибутивних елементів, або ж контамінацією моделей А+N та N+N. Перифрази-висловлювання з точки зору граматичної структури являють собою еквіваленти простих чи складних речень. Структурно-граматична організація перифрастичного словосполучення обумовлює різноманітні відношення між його компонентами і тим самим впливає на семантичне значення перифраз.
Системний характер перифрастичних зворотів виявляється передусім у диференціації їх на різні тематичні групи за ознакою співвіднесеності із позамовною дійсністю. Перифрази, які широко використовує українська преса 80-90 років ХХ століття, за загальним уявленням про особливості окремих денотатів або класів денотатів утворюють 18 блоків, що достатньо чітко визначають актуальні тематичні сфери, у яких відбувається перефразування. Їх репрезентують назви: 1) історичних осіб (автор безсмертного „Заповіту”, пророк українського народу, батько нашої нації – Т.Г. Шевченко); 2) країн (молодша сестра, суверенна ненька, степова Еллада – Україна); 3) міст (місто на Дніпрових кручах – Київ; столиця українського гончарства – Опішня); 4) географічних понять (Голуба планета – Земля; найспівучіший край – Поділля);
5) професій і видів діяльності людей (технологи полів – агрономи); 6) установ, організацій тощо (Всеукраїнський штаб літературознавчої науки – Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України); 7) абстрактних понять (жорстока пані життя – істина); 8) політичних понять (Гарант Конституції; Арбітр нації – президент); 9) військової справи (Школа мужності і захисту життя, озброєний монстр – армія); 10) медичних понять (ліки для любові – віагра); 11) релігійних понять (Вищий розум, Великий Творець, Отець наш небесний – Бог; 12) понять культури і мистецтва (фабрика сновидінь, десята муза, великий німий – кіно, кіномистецтво); 13) спортивних понять (сучасний Ікар – дельтапланерист, посол миру – спорт; машина здоров’я – тренажер; 14) понять соціального зла (повільне самовбивство – наркоманія; 15) конкретних предметів, машин і механізмів (сталевий землекоп, лопата ХХ віку – екскаватор); 16) представників фауни (колишні володарі земної кулі – динозаври; морський гігант – кит; крилатий поштар – голуб) та 17) флори (живі пам’ятники, зелені легені міста – дерева; янтарна ягода, сонячна ягода – виноград); 18) корисних копалин, хімічних речовин, мінералів (чорне золото – вугілля, нафта).
Найбільша кількість перифраз виникає на позначення денотатів соціально-політичної сфери (групи 1, 5-14), а також географічних реалій (групи 2-4) та денотатів, що належать сферам флори і фауни (групи 16, 17).
Специфіка семантичних відношень газетних перифраз (полісемії, омонімії, синонімії, антонімії) обумовлюється тим, що системні зв’язки перифрази виходять за її власні межі і певним чином торкаються не тільки перифрастичного звороту, але також слова-денотата, вільного словосполучення і фразеологізму.
Джерелом виникнення омонімів-перифраз, як свідчить аналізований матеріал, може бути: 1) збіг звукового і компонентного складу різних за своїм значенням і характером сполучень слів (вільне словосполучення – перифраза);
2) утворення омонімічних перифраз унаслідок розширення і розпаду на омоніми багатозначного перифрастичного звороту. Провідна роль в утворенні перифраз-омонімів належить першому типу. Стосовно окремих перифрастичних зворотів (типу чорне золото) у науковій літературі відзначається, що вони можуть практикуватися і як один комплекс із трьома значеннями, і як три перифрази, які збігаються за своїм звуковим складом, перифрастично позначають різні явища дійсності. Ми схильні дотримуватись у даному випадку іншої точки зору, розрізняючи подібні одиниці як такі, що збігаються тільки за звуковим складом.
Поява перифраз-омонімів унаслідок семантичного розпаду багатозначного перифрастичного звороту спостерігається в мові газети значно рідше, що обумовлюється обмеженою кількістю полісемантичних перифраз взагалі. Однак перифрази і насамперед ті, котрі за своїм значенням недостатньо індивідуалізують той чи інший об’єкт, можуть втрачати свою первинну закріпленість за визначеним денотатом і прикріплюватися до іншого. Наприклад, широковживана перифраза люди в білих халатах, виникнувши як моносемічна одиниця зі значенням „лікар”, у ході активного використання поступово розширила його до зовнішньої межі поняття „медичний працівник”. В останні роки в українській пресі вона стала вживатися й у значенні „доярки”, „тваринники”, „працівники тваринницьких ферм”, тобто утворилася ціла серія перифраз-омонімів.
Явище омонімії в перифрастиці за деякими винятками (маємо на увазі перифрази-омоніми типу чорне золото, біле золото, люди в білих халатах) практично не викликає небажаних наслідків, оскільки перифрази-омоніми, у порівнянні з лексичними омонімами, зустрічаються значно рідше і супроводжуються у більшості випадків словом-денотатом, що розкриває їхнє значення.. У газетній мові, що широко використовує перифрази – стандарти, зрідка спостерігається прагнення уникнути омонімії останніх в основному двома шляхами: шляхом створення нових зворотів або за допомогою заміни одного з компонентів перифрази.
Найхарактернішою властивістю перифрази є синонімічність по відноню до слова чи словосполучення. Синонімічні зв’язки існують не тільки між словом і перифразою, а й між кількома перифразами. Перифрастичні звороти можуть утворювати великі синонімічні ряди, що дає можливість уникнути багаторазового повторення одного і того ж слова чи виразу і ввести у номінацію елемент характеристики. Наприклад, як показує досліджуваний матеріал, у мові газет вживається 15 перифрастичних зворотів, які позначають поняття „ліс”: зелене золото, зелена цілина, зелений океан, зелений друг, зелений цех, зелений шум, зелене багатство, зелений вартовий, природний завод-автомат, зелена комора, жива фабрика природи, цех здоров’я, одяг Землі, легені землі, живий свідок тощо.
Перифраза має унікальну здатність утворювати синонімічні відповідники власним назвам, окремим термінам і конкретним найменуванням.
Певний інтерес у контексті досліджуваного питання складає аналіз співвідношення лексичної, фразеологічної, і перифрастичної синонімії у мові (на рівні слово – слово; слово – фразеологізм; слово – перифраза). Використовуючи найновіші лексикографічні роботи („Словник української мови” в 11-ти томах, „Словник синонімів української мови” у 2-х томах, Словники перифраз білоруської мови (Г. Моложай) та української мови (М. Коломієць і Є. Регушевський), Словарь перифраз русского языка [2000] А. Новикова, Фразеологічний словник української мови в 2-х томах [1993]), ми провели спостереження над ілюстрованим матеріалом на літеру Т, до аналізу також були залучені спостереження й матеріали авторів найбільш вагомих робіт про перифразу, а також власні матеріали. Проведене дослідження показало, що частота вживання слова і характер існуючих до нього синонімів (лексичних, фразеологічних чи перифрастичних) знаходяться у складному взаємозв’язку. Перифрастичних синонімів набувають слова, що характеризуються в основному низькою частотністю вживання. Так, з 106 слів, що виступають домінантою відповідного синонімічного ряду у СУМ, перифрастичні синоніми, за нашими даними, мають слова теплиця, траулер, туман, тюрма. Перифрастична синонімія характерна насамперед для слів конкретної семантики й одиниць, що вживаються в прямому значенні. У російській мові перифрази-синоніми до іменників на літеру Т складають близько 96% до загальної кількості випадків; у білоруській (за даними словника Г. Моложай) – близько 70%. В українській мові 89% перифразів виступають синонімами до іменників, 9% – до дієслів, 2% – до прикметників і прислівників. Так, крім уже згаданих слів на літеру Т, що мають перифрази-синоніми, в українській мові нами зафіксовано ще близько 40 подібних випадків (типу: тополі – пісенні дерева; трембіта – громове дерево, вісниця горців; трикотаж – улюбленець моди; трамплін – снігова гармата; тирса – співуча степова трава; телефоністи – чародії зв’язку; традиція – моральний компас батьків; терористи – лицарі сумної слави; транспорт – індустрія під відкритим небом; тритон – хвостатий пристосуванець; тюрма – замінник життя тощо), однак серед них тільки два (танцювати – закручувати артикули, трудитися – вклонятися сапці), що виступають синонімами до дієслів.
Для української мови не характерне нанизування синонімічних засобів різних рівнів. У більшості випадків обмежуються двома (лексичний і фразеологічний або лексичний і перифрастичний) типами синонімів. Приміром, з 108 випадків, що аналізувалися з СУМ, тільки 7 синонімічних рядів (до слів таємно, танцювати тихо, тихий, точно) містять в собі, крім лексичних, і синоніми–фразеологізми. У діапазоні аналізованого на літеру Т матеріалу синонімічні гнізда, що складаються з трьох типів синонімів, не зафіксовані.
Перифрастичні звороти загальномовного характеру, що окремими дослідниками кваліфікуються як фразеологізми, можуть виступати синонімами до тих же слів у всіх східнослов'янських мовах (напр.: крилатий метал, другий хліб, зоряні брати, розвідники космосу, люди у безкозирках, білий одяг землі, крилата мудрість народу, льодові бійці, чорне золото та ін.). Оскільки ці одиниці фіксуються насамперед у сучасній газеті, є певні підстави для твердження, що вони – результат обопільних запозичень, активного впливу преси, що постійно і широко користується арсеналом подібних засобів з метою урізноманітнити, експресивно підняти, підкреслити важливі в тій чи іншій ситуації риси зображуваного.
За характером протиставлення вживані у газетних контекстах перифрази можна кваліфікувати як своєрідну контекстуальну антонімію. В антонімічні відношення, за нашими спостереженнями, вступають найчастіше звороти, що є членами своєрідних стилістичних конструкцій, речень – антитез, контрастність значень яких закладена не стільки в лексичних властивостях їхніх компонентів, скільки визначається синтаксичними засобами протиставлення.
Стилістичні функції перифрастичних зворотів у мові газети розглядалися з точки зору реалізації в тексті авторської (журналістської) позиції на конкретне стилістичне завдання, з одного боку, і з точки зору отриманого стилістичного ефекту, сприйнятого реципієнтом, – з іншого установлено, що важливою традиційно-стилістичною функцією перифрази в мові українських газет 80-90-х років XX століття є етикетна функція. Наслідуючи вимоги комунікативного етикету, перифрази служать своєрідним бар'єром між автором тексту й названим об'єктом, засобом досягнення більшої благозвучності мови, відволікаючи увагу реципієнта від негативних сторін предмету мовлення і сприяючи облагороджуванню його у сприйнятті читачем. Наприклад, традиційно непристойним вважаються у газетних текстах теми п'янства, проституції, делікатні моменти людського існування, тому саме в таких ситуаціях автори найчастіше звертаються до перифраз (мадонна „під мухою” – п’яна жінка, питущі мадонни – п’яні жінки).
Однією з найважливіших функцій перифраз, що сприяла закріпленню норм публіцистичного стилю, є евфемістична функція. Поява в газетних текстах перифраз–евфемізмів пов'язана з тривалою психологічно-мовною традицією. У 80-90 роки XX століття перифрази, які пов'язані із заборонами, продовжують жити. У текстах досліджуваного періоду ми майже не зустрічаємо таких прямих найменувань, як могила, цвинтар, смерть. У цих випадках журналісти найчастіше вживають перифрастичні сполучення типу місце останнього спочинку, останній спочинок, шматок землі у розмір два на два.
Перифрази, які оцінюють, актуалізують ознаку, виконують емоційно-експресивну функцію. Актуалізована ознака може бути як ситуативною, новою для реципієнта, так і постійною, але обслуговуючою оцінкою(наприклад, „Заповіт” Т.Г. Шевченка – перша поетична декларація про суверенітет України).
Поряд з традиційними стильовими функціями, що виконують комплексні завдання щодо реалізації стилістичної і комунікативно-прагматичної інформації, перифрастичним словосполученням у мові українських газет 80-90-х років XX століття притаманна й власне номінативна функція. На шпальтах газет доволі часто вживаються перифрастичні словосполучення, що використовуються як вторинні номінативні мовленнєві одиниці, вносячи різноманітність до ряду найменувань, яким позначений предмет мовлення в даному тексті.
Перифраза використовується як патетичний засіб публіцистичного мовлення. Це досягається описовими зворотами, які а) характеризують самовіддану працю представників важливих і важких професій (люди гарячої професії - металурги, спорт сміливих – парашутний спорт); б) передають захоплення, підкреслюють особливе враження від витворів людського розуму чи рук (зелене диво – ботанічний сад, фабрика овочів – теплиця); в) акцентують провідні ділянки сфери матеріального виробництва (хліб будівництва – цемент, живе срібло – риба) тощо.
Крім того, перифраза може непомітно виконувати й шаблонізуючу функцію. Так, на позначення особи В.І. Леніна на сторінках газет різних років вживалися різні перифрастичні висловлювання: Великий геній людства, Велика людина нашої епохи, Лідер партії більшовиків, вождь світового пролетаріату, теоретик комунізму, Засновник Радянської держави, великий мрійник, Великий оптиміст історії, геній людства, славний виходець з міста на Волзі, Кремлівський мрійник та ін. |
