ПЕРШОЧЕРГОВІ СЛІДЧІ ДІЇ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ РОЗКРАДАНЬ В БАНКІВСЬКИХ СТРУКТУРАХ Автореферат

У Вступі обґрунтовуються вибір теми дисертації, її актуальність, визначаються об’єкт і предмет дослідження, його наукова новизна, сформульовані мета і завдання дослідження, його методологічна основа, розкривається практичне й теоретичне значення роботи.

Розділ 1 «Криміналістична характеристика розкрадань у банківських структурах» складається з чотирьох підрозділів, у яких обґрунтовано необхідність віднесення методики розслідування розкрадань у банківських структурах, до розряду мікрометодик, визначено елементний склад криміналістичної характеристики цих злочинів і проаналізовано кожний із елементів.

У підрозділі 1.1. «Способи вчинення злочину» доведено, що способи вчинення розкрадань детерміновані об’єктивними та суб’єктивними чинниками. Перші зумовлені насамперед характером стосунків між злочинцем і предметом злочинного посягання, обстановкою вчинення злочину (особливостями роботи, документообігу, доступу до електронно-обчислювальної техніки, систем і комп’ютерних мереж), поведінкою інших осіб; організацією і рівнем роботи служби безпеки банку. Другі, суб’єктивні, ¾ ставленням злочинця до специфіки обов’язків відповідної займаної посади; метою і мотивами вчинення злочину; наявністю певних професійних знань (як наявних, так і набутих у ході діяльності); морально-психологічними особливостями особи злочинця (характер, темперамент, світогляд, ставлення до соціальних і моральних цінностей суспільства, такі психічні властивості, як уява, винахідливість тощо); складом злочинної групи; наявністю злочинних зв’язків сторонніх осіб із співробітниками банку.

Із урахуванням зазначених чинників автором запропоновано класифікацію способів розкрадань залежно від таких критеріїв: 1) наявність у способі вчинення дій з підготовки і приховування злочину: а) способи вчинення, які охоплюють дії з підготовки і приховування та б) способи вчинення, які не охоплюють дії з підготовки і приховування; 2) наявність злочинних домовленостей між суб’єктами злочину: а) способи розкрадань, що вчиняються співробітником банку; б) способи розкрадань, що вчиняються співробітниками банку в змові; в) способи розкрадань, що вчиняються в змові групою осіб, до числа яких входять як працівники банку, так і співробітники інших структур; г) способи розкрадань, що вчиняються організованою злочинною групою, до якої входять співробітники банку; 3) предмет злочинного посягання: а) способи розкрадання майна, узятого на бухгалтерський облік; б) способи розкрадання майна, не взятого на бухгалтерський облік; 4) система банківських рахунків: а) способи розкрадань грошових коштів з поточного рахунку; б) способи розкрадань грошових коштів з поточного бюджетного рахунку; в) способи розкрадань грошових коштів з карткового рахунку; г) способи розкрадань грошових коштів з депозитного рахунку; д) способи розкрадань грошових коштів з кредитного рахунку; е) способи розкрадань грошових коштів з кореспондентського рахунку; 5) засоби реалізації злочинного наміру: а) способи вчинення розкрадань з використанням підробних платіжних документів; б)способи вчинення розкрадань з використанням банківських платіжних карток; в)способи вчинення розкрадань з використанням засобів комп’ютерної техніки; 5) банківські операції, за допомогою яких вчиняється злочин: а) способи розкрадань з використанням депозитних операцій; б) способи розкрадань, що здійснюються з використанням розрахункових операцій; в) способи розкрадань з використанням кредитних і інвестиційних операцій; г) способи розкрадань з використанням інших операцій і дій, спрямованих на задоволення потреб клієнтів і отримання прибутку.

Спираючись на результати проведеного узагальнення кримінальних справ про факти вчиненні розкрадань у банківських структурах дисертант виокремлює найбільш поширені способи скоєння даного виду злочину залежно від банківських операцій.

У підрозділі 1.2. «Способи приховування» на підставі аналізу праць Р.С. Бєлкіна, Ю.В. Гавриліна, О.Н. Колесніченка, Г.Н. Мюдьюгіна, С.С. Чернявського та ін., присвячених проблемі криміналістичного вчення про спосіб приховування злочину, результатів узагальнення судово-слідчої практики, автором виокремлено способи приховування розкрадань у банківських структурах на підставі класифікації, запропонованої Р.С. Бєлкіним, а саме способи, спрямовані на: 1) знищення слідів злочину: знищення документів, що свідчать про вчинення злочину; знищення інформації на магнітних носіях комп’ютера; використання шкідливих програм; фізичне усунення учасників злочину, а також свідків; 2) приховування: активна форма – дії, спрямовані на приховання предмета злочинного посягання (переведення у готівку викрадених грошових коштів; вивезення валюти за кордон; вкладення грошових коштів у рухоме і нерухоме майно, яке потім продається; скуповування ювелірних виробів та інших коштовностей), особи злочинця (терміновий виїзд злочинця за межі регіону, де було вчинено злочин, для тимчасового або постійного проживання; ухилення від явки до слідчого; заперечення причетності до вчиненого злочину; пряме залякування, підкуп учасників злочину і свідків), слідів злочину (внесення змін до документів; внесення зміни в існуючі програми; складання фіктивних документів; пошкодження носіїв інформації; використання вигаданої електронної адреси, ремейлерів, програм анонімізаторів); пасивна форма – відсутність ведення бухгалтерської документації (первинної, облікової, звітної), невиконання облікових операцій; замовчування учасників злочину і свідків про вчинений злочин; недонесення про підготовлюваний або вчинений злочин; відмова від надання показань; 3) маскування: маскування розкрадання грошових коштів під втрачені в результаті так званого комерційного ризику; створення фіктивного підприємства; незаконна конвертація; маскування розкрадань з використанням комп’ютерної техніки під збійні ситуації засобів обчислювальної техніки; маскування шкідливих програм під легальне програмне забезпечення та ін.

В роботі наголошується на тому, що специфіка розслідування розкрадань у банківських структурах слугує основою до встановлення кореляційних зв’язків між способом вчинення і способи приховування злочину.

У підрозділі 1.3. «Місце, час, обстановка, слідові картина» аргументується, що обстановка, в якій вчиняються розкрадання, зумовлена специфікою діяльності роботи банку, а також даними про місце і час вчинення злочину.

Узагальнення й аналіз кримінальних справ про факти розкрадань у банківській діяльності дає підстави дисертанту вважати, що на обстановку вчинення розкрадань у сфері банківської діяльності впливають у першу чергу специфічні умови роботи банку, а саме: а) безупинний цикл руху банківських коштів; б) різноманітність проведення банківських операцій; в) наявність і стан засобів комп’ютерної техніки (організаційних, технічних, програмних); г) технологічний процес здійснення банківських операцій; д) наявність банківського контролю.

Умови, що сприяють вчиненню розкрадань у сфері банківської діяльності автор класифікує на такі групи: а) недоліки програмного забезпечення; б) неналежний технічний стан засобів захисту комп’ютерної техніки; в) порушення встановленого порядку здійснення банківських операцій; г) недоліки в організації і порядку діяльності співробітників банку; д) порушення вимог інформаційної безпеки; е) недоліки в організації служби економічної і технологічної безпеки банку.

У роботі викладено пропозицію щодо диференціації місць вчинення розкрадань у банківській діяльності на такі дві складові: місце безпосереднього привласнення готівкових грошових коштів; місце привласнення безготівкових грошових коштів. Серед місць безпосереднього привласнення готівкових грошових коштів найбільш поширеними є такі: каса банку (63%), сховище (4 %) або банкомат (33%). Місцями привласнення безготівкових грошових коштів як правило виступало робоче місце злочинця, яке обладнане засобами комп’ютерної техніки.

У дисертації зазначається, що при розслідуванні розкрадань в банківських структурах, одним з важливих елементів криміналістичної характеристики цих злочинів є «слідова картина», до комплексу якої автор включає декілька груп ознак (слідів): 1) сліди, що мають віддзеркалення в банківських документах (підчистки, сліди травлення, невиправдані виправлення тощо); 2) слідів, що знаходять своє віддзеркалення в роботі комп'ютерної техніки (зміни в протоколах операцій, в програмах, в договірних документах, в базах даних тощо). Наголошується, що поряд з цими слідами певне значення мають і так звані матеріальні сліди криміналістичного напряму (сліди рук на документах і устаткуванні, сліди взуття, сліди знарядь злому тощо).

У підрозділі 1.4. «Особа злочинця»зазначено, що злочинцям, котрі вчиняють розкрадання у банківській діяльності, притаманний високий освітній та кваліфікаційний рівень.

Спираючись на результати проведеного узагальнення кримінальних справ про факти вчиненні розкрадань у банківських структурах дисертант наголошує, що близько 64% розкрадань, що вчиняються банківськими працівниками, нині є груповими.

У дисертації залежно від складу учасників автор пропонує виокремлювати злочинні групи залежно від двох критеріїв: 1) займаної посади і виконуваних ролевих функцій і наявності злочинних домовленостей між суб’єктами злочину.

Розділ 2 «Першочергові слідчі дії» складається з п’яти підрозділів і присвячений дослідженню особливостей проведення таких слідчих дій, як допит підозрюваних, огляд документів, огляд комп’ютерної та іншої банківської техніки, обшуки, призначення судових експертиз.

У підрозділі 2.1. «Допит підозрюваних» автор наголошує, що найбільш складною слідчою дією є допит підозрюваних, що вимагає від слідчого ретельної підготовки та залучення до його участі осіб, котрі мають спеціальні знання у сфері банківської діяльності. Встановлено, що за результатами узагальнення і аналізу кримінальних справ по цій категорії злочинів, тільки 78 % допитів були результативними. Це свідчить про те, що більшість слідчих підходять до цієї слідчої дії без урахування специфіки розслідування таких злочинів.

При підготовці до допиту слідчому необхідно з’ясувати питання, пов’язані з функціонуванням банківської установи та визначити послідовність проведення допиту підозрюваних, у разі якщо затримано декілька співучасників розкрадання банківських коштів.

На підставі аналізу матеріалів судово-слідчої практики автор дійшов висновку й про те, що займана позиція підозрюваного на допиті залежить від розподілу функцій у злочинній групі при вчиненні групового злочину. При прийнятті рішення про черговість проведення допиту у разі затримання осіб змішаної групи (працівників банку і сторонніх осіб), перевагу віддають особі, що не має відношення до роботи банківської установи.

У підрозділі 2.2. «Огляд документів» зазначено що, для розуміння суті огляду документів при розслідуванні банківських розкрадань необхідно чітко визначити цілі цієї слідчої дії. З цього приводу, автор відзначає, що метою огляду документів є: а) виявлення змін злочинного характеру, які мають місце безпосередньо в документі; б) одержання доказової інформації про суб’єктів вчиненого злочину; в) про способи їх діяльності; г) встановлення підробок та інших змін, які мали місце в документі; д) вивчення подальшого ланцюжка змін у документообігу.

В дисертації виокремлено основні документи, що підлягають огляду і вивченню, а саме: 1) засновницькі документи (засновницький договір, статут, свідоцтво про державну реєстрацію); 2) документи з проведення банківських операцій (заява, картка, договір, платіжна довіреність, платіжна вимога, платіжне доручення, меморіальний ордер, прибутковий касовий ордер, витратний касовий ордер, прибутково-видатковий касовий ордер, акредитив, доручення, примітки, касовий журнал, грошовий чек, положення, книга реєстрації договорів, відомість, анкета, укладення, акт прийому-передачі, журнал реєстрації, форми статистичної звітності та ін.); 3) документи, що регламентують роботу банківської установи (схема структури апарату банку, посадові інструкції, положення про облікову політику банку, про внутрішній аудит, аудиторські звіти, матеріалах по аналізу балансу, фінансових результатів, фінансового стану банківської установи тощо); 4) документи бухгалтерського обліку (план рахунків, звіт про прибуток і збитки, балансовий звіт, додатки до звітів та ін.); 5) касові документи (сліпи, квитанції і т.д.); 6) платіжних карток; 7) неофіційні документи (чернетки, розрахунки, приватні листи тощо).

Автор звертає увагу на особливості огляду паперового, електронного документів та платіжної картки. Зазначається, що при розслідуванні розкрадань у банківських структурах особливого значення набуває знання видів банківських документів в їх зв’язку із виконуваними банківськими операціями. При обробці банківських документів такі зв’язки набувають найважливішого значення для подальшого логічного осмислення злочинних схем і висунення версій.

Наголошується, що специфіка і складність банківської документації, у тому числі електронної, передбачає обов’язкову участь в огляді спеціаліста. У даному разі доцільно запрошувати осіб, що мають знання у сфері банківських операцій, інженерів по роботі з комп’ютерними системами, аудиторів, співробітників інших банківських установ.

У підрозділі 2.3. «Огляд комп’ютерної та іншої банківської техніки» підкреслюється, що огляд комп’ютерної та іншої банківської техніки проводиться у разі вчинення розкрадань специфічними способами, в основу яких покладено застосування спеціальних знань комп’ютерної техніки, використовуваної у банківській діяльності. Оскільки найбільший масив даних відносно обігу грошових коштів зберігається в електронному вигляді, затягування строків проведення цієї слідчої дії може стати причиною знищення або приховання доказового матеріалу.

Огляд технічних засобів при розслідуванні розкрадань у банківських структурах має свої тактико-криміналістичні особливості проведення. Як зазначає автор, їх специфіка полягає у такому: 1) вчинення розкрадань, як правило, пов’язане з використанням організаційно-технічних особливостей банківської діяльності, технологічного процесу, комп’ютерних технологій; 2) динамічність роботи банків обумовлює негайний виїзд слідчої групи для проведення цієї слідчої дії.

У роботі виокремлено і детально розглянуто об’єкти комп’ютерної та іншої техніки, що підлягають огляду, до яких автор відносить: а) засоби обчислювальної техніки (окремі комп’ютери, що не є складовою частиною локальних або глобальних мереж; робочі станції, що входять у мережу; файл-сервери, тобто центральні комп’ютери мереж; РОS-термінали); б) обладнання локальних обчислювальних мереж (мережеві лінії зв’язку; сполучні кабелі; принтери; модеми; сканери); в) носії комп’ютерної інформації (дискети; знімні вінчестери; компакт-диски; магнітні стрічки і т. ін.); г) засоби телекомунікації і зв’язку; д) устаткування для обробки готівки (детектори купюр; лічильники купюр; лічильники монет; сортувальники монет; сортувальники банкнотів).

У підрозділі 2.4. «Тактика проведення обшуків» спираючись на результати узагальнення матеріалів судово-слідчої практики автором виокремлено такі найбільш поширені об’єкти пошуку:

1. Гроші, цінні папери.

2. Документи за місцем роботи або проживання підозрюваного, що свідчать про:

– підготовку до вчинення злочину: записники, що мають відомості про співучасників злочину, їх адреси, контактні телефони; фото-, аудіо-, відеодокументи, що свідчать про зв’язок підозрюваного з іншими особами; адреси банківських установ і графік їх роботи; банкокарти (схеми) міст, на яких позначено розміщення банківських установ; чисті бланки платіжних документів; паролі для доступу на банківські рахунки; чернетки, на яких злочинець тренувався підробляти підписи клієнтів банку; підроблені або чужі документи, що засвідчують особу; банківські договори і т. ін.;

– вчинення злочину: документи, що свідчать про здійснення розрахункових операцій підрозділів банку за місцем вчинення розкрадання; банківські договори (що свідчать про здійснення кредитних, розрахункових та інших операцій, що проводяться з клієнтами банку); дані, використовувані для функціонуючого програмного забезпечення по банківських операціях за конкретний період часу (у який включається і період вчинення розкрадання); графічні роздруки комп’ютерного тексту (лістинги) та інші документи; журнали обліку збійних ситуацій обчислювальної техніки, які ведуться як у підрозділах банку за місцем вчинення розкрадання, так і в обслуговуючому цей підрозділ обчислювального центрі; протоколи вечірнього рішення, в яких зафіксовані дії оператора в ході вечірньої обробки інформації (після закінчення операційного дня); журнали робочого часу комп’ютерних систем, журнали передачі змін операторами ЕВМ, додаткових інструкцій, контрольних чисел, обліку технічних несправностей комп’ютера; квитанції банкоматів і POS-терміналів; підроблені платіжні карти; платіжні карти, видані на клієнтів банку; документи фінансово-господарської діяльності, бухгалтерського обліку і звітності; контрольно-касові стрічки, електронні реєстри; технічні засоби підробки документів (печатки, штампи, реактиви для виведення текстів та ін.);

– приховування злочину : договори, що свідчать про проведення нових (продовженні первинних) розрахункових, кредитних операцій; фіктивні договори; ощадні картки (книжки); платіжні картки; документи по перевірці заставного майна та ін.

3. Носії машинної інформації, що стосуються банківських операцій і програмного забезпечення (комп’ютер, периферичні пристрої, дискети, компакт-диски, магнітні стрічки ЕОМ, програмне забезпечення, спрямоване на знищення баз даних, на поширення комп’ютерних вірусів та ін.).

4. Відеокасети, що фіксують роботу банківської установи.

У роботі визначено і детально розглянуто такі об’єкти обшуку, як: а) місце проживання підозрюваного, його знайомих і родичів; б) робоче місце підозрюваного; в) підозрюваний (особистий обшук).

У підрозділі 2.5. «Призначення та проведення судових експертиз» дисертант на основі аналізу праць А.Ф. Волобуєва, Л.П. Паламарчука, В.Г. Танасевіча, С.С. Чернявського та ін., а також результатів проведеного узагальнення судово-слідчої практики, дійшов висновку про те, що дотипового комплексу судових експертиз, які призначаються і проводяться при розслідуванні розкрадань у банківських структурах, належать: судово-економічна, техніко-криміналістична експертиза документів, комп’ютерно-технічна, почеркознавча, трасологічна.

Розділ 3 «Планування і організація розслідування розкрадань у банківських структурах» складається з трьох підрозділів і присвячений побудові типових версій на підставі аналізу певного емпіричного матеріалу, формуванню типових ситуацій початкового етапу розслідування даної категорії злочинів, а також розробленню напрямків і форм координації слідчих та оперативно-розшукових органів.

У підрозділі 3.1. «Висунення слідчих версій» автор зазначає, що найбільш продуктивним при висуненні версій про розкрадання у банківській структурі є використання дедукції і аналогії, оскільки найбільш частими є ситуації з обмеженою інформацією або її відсутністю. У цих випадках міркування дедуктивного характеру і виведення версій за аналогією дозволяє будувати версії загального порядку (типові), що може бути основою для правильного виведення (наслідків) припущень, перевірка яких може підтвердити правильний хід мислення при побудові слідчих версій.

У роботі наголошується, що при розслідуванні розкрадань у банківських структурах, розбудову версій слід здійснювати на підставі аналізу певного емпіричного матеріалу і виявлення кореляційних залежностей між елементами криміналістичної характеристики, такими як способи вчинення, приховування розкрадань і особа злочинця. Саме цей зв’язок полягає в тому, що від знання способу залежить висунення версій відносно особи злочинця, а вивчення особи злочинця (його інтелектуального потенціалу, знань у сфері банківської діяльності, функціональних обов’язків, зв’язків) визначає обрання тих або інших версій про конкретні способи розкрадань і способи їх приховання.

Підкреслено, що способи вчинення як елемент криміналістичної характеристики розкрадань, можуть бути типовими (відомими у банківській практиці) і специфічними, в основу яких покладено застосування спеціальних знань комп’ютерної техніки, що використовується у банківській діяльності, а також інших знань, варіювання банківськими операціями з метою створення необхідних умов для розкрадань. До типових способів розкрадань автор відносить: а) виготовлення «ляльок» в раніше сформованих пачках банкнотів шляхом заміни купюрами меншого номіналу; б) неоприбутковування або часткове неоприбутковування грошових коштів, які надійшли в касу і створення за рахунок цього надлишку; в) незаконна видача кредитів та ін. До нетипових способів відносить: а) привласнення нарахованих відсотків по вкладах клієнтів; б) заниження кількості і суми проведених операцій з валютою; в) видача валюти замість гривни тощо.

Типовими слідчими версіями відносно осіб, що вчинили розкрадання у банківській структурі, автор зазначає такі: 1) розкрадання вчинив співробітник банківської установи одноосібно; 2) розкрадання грошових коштів скоєне групою осіб до числа яких входять тільки співробітники банківських установ; 3) розкрадання вчинене у змові групою осіб, до якої входять як співробітники банку, так і інші особи; 4) розкрадання вчинене організованою злочинною групою, до якої входять співробітники банку.

У підрозділі 3.2. «Планування і організація розслідування розкрадань у банківських структурах» дисертант доводить, що в основу типізації слідчих ситуацій розслідування розкрадань у банківських структурах можуть бути покладені два інформаційних джерела – відомості про факт вчинення розкрадання і відомості про особу злочинця. Саме наявність або відсутність інформації щодо цих елементів значною мірою зумовлює спрямованість пізнавальних та організаційних дій слідчого. Залежно від варіацій інформаційного наповнення щодо першого критерію на початковому етапі розслідування розглядуваної категорії злочинів автор виділяє такі типові слідчі ситуації, коли кримінальна справа порушується: а) при здійсненні оперативно-розшукової діяльності; б) на підставі матеріалів контролюючих органів; в) на підставі матеріалів, отриманих при розслідуванні іншого виду злочинів; г) за заявою посадовця банківської установи; д) самими клієнтами банку при розкраданнях з їх рахунків грошових сум.

У дисертаційному дослідженні особливу увагу приділено й найбільш типовим слідчим ситуаціям, в основу яких покладені відомості про особу злочинця. Стосовно цього критерію автор виокремлює слідчі ситуації, що характеризуються: а) наявністю даних про вчинення розкрадання у банківський структурі і особу, що вчинила цей злочин; б) наявністю даних про вчинення розкрадання в цій сфері і недостатністю даних про можливого злочинця; в) наявністю даних про вчинення розкрадання у банку і відомостями про злочинця, що вчинив його, але останній сховався.

У роботі відповідно до кожної зазначеної типової слідчої ситуації запропоновано свою програму дій слідчого щодо їх розв’язання.

У підрозділі 3.3. «Координація слідчої і оперативно-розшукової діяльності» відзначається, що складність завдань, які постають перед слідчим, потребує застосування різноманітних форм взаємодії із оперативно-розшуковими органами, до котрих доцільно віднести: а) ознайомлення слідчого з матеріалами, наявними в розпорядженні оперативного працівника, і ухвалення спільного рішення про порушення кримінальної справи або про подальшу перевірку цих матеріалів непроцесуальним шляхом; б) безпосередня допомога слідчому з боку оперативного працівника в організації і проведенні окремих слідчих дій; в) виконання окремих доручень або вказівок слідчого при провадженні окремих слідчих дій і розшукових заходів; г) взаємний обмін інформацією про результати розслідування; д) створення постійної або тимчасово діючої слідчо-оперативної групи.