Петрова Л.М. Состояние и оптимизация сети лесных заповедных объъектив Запада Украины
Тип:
Автореферат
Короткий зміст:
Природно-заповідний фонд — основа збереження біологічного різноманіття
Природно-заповідний фонд охоплює 3,8 %території України. Для нього властива диспропорція розміщення об’єктів у різних регіонах та залучення до їх складу величезних територій земель інтенсивного агрокультурного використання. Існуюча мережа об’єктів ПЗФ представляє лише частину наявного в Україні ландшафтного та біологічного різноманіття на різних рівнях системно-структурної організації. Тому вона потребує оптимізації з метою підвищення її репрезентативності. Це особливо стосується лісового фітоценофонду, оскільки існуюча мережа об’єктів ПЗФ охоплює охороною лише орієнтовно половину його синтаксонів [Попович, Устименко, 1998].
Оскільки, однією з основних функцій національної екологічної мережі є збереження біорізноманіття ландшафтів держави [Шеляг-Сосонко, 1999], то засадничою проблемою її організації є підвищення репрезентативності шляхом більш повного охоплення існуючого різноманіття видів, ценозів та природних комплексів в системі природоохоронних територій.
Характерною особливістю мережі ПЗФ Заходу України є нерівномірність її розподілу в межах адміністративних областей (від 5,2 до 13 %). Найбільш ефективна консервативна охорона лісових природних комплексів забезпечується на землях ПЗФ, які повністю вилучені з традиційного господарського використання. Їх частка складає близько 2 % від загальної площі регіону. На об’єкти загальнодержавного значення в регіоні припадає коло 40 % площі ПЗФ. Найкраща ситуація у Закарпатській області, де 80 % площі мережі ПЗФ складають об’єкти загальнодержавного значення, є великий Біосферний заповідник і два національні парки, один з яких, “Ужанський”, входить у склад трилатерального міжнародного біосферного резервату “Східні Карпати”. Найгірше становище у Чернівецькій та Тернопільській областях, де на заповідні об’єкти загальнодержавного значення припадає лише 16,5 % і 19,4% площі ПЗФ відповідно.
Об’єкти, програма і методика досліджень
Об’єктом дослідження ландшафтно-географічної, лісівничої та фітоценотичної репрезентативності обрано мережу лісових територій ПЗФ Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської і Чернівецької областей. Для оцінки ландшафтно-географічної та ценотичної репрезентативності мережі лісових об’єктів ПЗФ взято до уваги, головним чином, територіально великі лісові об’єкти: біосферний і природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники та заповідні урочища.
З метою розробки наукових засад оптимізації лісівничої та фітоценотичної репрезентативності лісових заповідних об’єктів проведено поглиблене вивчення лісової рослинності низки заповідних об’єктів Львівської та Івано-Франківської областей.
Аналіз охоплення охороною в ПЗФ наявного біорізноманіття виконаний із застосовуванням ландшафтно-екологічного підходу. Дослідження репрезентативності мережі ПЗФ регіону проведено, орієнтуючись на сучасне ландшафтно-географічне районування. Узагальнено всі літературні та відомчі матеріали стосовно лісових об’єктів ПЗФ вищенаведених областей, проаналізовано категоріальну та територіальну структуру мережі об’єктів ПЗФ. Для визначення ландшафтно-географічної і ценотичної репрезентативності мережі лісових заповідних об’єктів Заходу України застосовувався метод аналітичного узагальнення матеріалу на рівні фізико-географічних провінцій і областей. Для визначення ценотичної репрезентативності мережі ПЗФ в межах фізико-географічних областей орієнтувалися на фітоценологічну класифікацію синтаксонів рослинності України [Продромус ..., 1991].
Натурні дослідження заповідних об’єктів проводили, застосовуючи загальноприйняті методики польових ландшафтно-географічних, лісівничих та геоботанічних досліджень [Міллер, 1996]. Фактичний матеріал дисертації зібраний шляхом закладання описових ділянок (тимчасових пробних площ) за методикою, яка є загальноприйнятою у лісовій фітоценології [Нестеров, 1940; Сукачев, 1938, 1964], а також у геоботаніці [Вальтер, 1982]. Типи лісу виділяли за методикою З.Ю.Герушинського [1987].Дослідження природного поновлення проводили за методикою М.М.Горшеніна [1959].
Застосовано оригінальні методичні розробки збору, комп’ютерної підготовки та аналізу матеріалів ландшафтно-геоботанічних досліджень [Третяк та ін., 1986; Tretjak, Kulchyckyj, 1996].
Поглиблене вивчення лісової рослинності проведено на прикладі модельної частини регіону (приблизно 440 тис. га), де розташовані малодосліджені природно-заповідні об’єкти Львівської та Івано-Франківської областей. Аналіз охоплення охороною в ПЗФ лісових рослинних комплексів здійснювався шляхом дослідження структури лісового фонду на ландшафтно-географічній основі. Використано матеріали ділянкового обліку лісового фонду держлісгоспів, загальна площа якого становить близько 219 тис. га. На його основі у середовищі “Access-2000” було створено базу даних, до якої залучено матеріали натурних обстежень заповідних територій. Обробка фактичного матеріалу здійснювалася із застосуванням стандартних комп’ютерних технологій. Аналітичні дослідження здійснювали на підставі оригінальної інформаційно-аналітичної системи “Еколог” географо-ботанічної орієнтації. Для аналізу лісової рослинності застосовано метод побудови фітоценонів [Миркин, 1986].
Ландшафтно-географічна репрезентативність мережі лісових заповідних об’єктів заходу України
Виявлена нерівномірність охоплення заповідним режимом лісових ландшафтів фізико-географічних областей (ФГО) та провінцій (рис.). Зокрема, відносна площа територій ПЗФ у межах Полісся складає більше, ніж 10 %, у Західному Лісостепу – 4,6 %, а в Українських Карпатах – майже 13 %.
Ефективною консервативною охороною в заповідниках і національних природних парках охоплено 3,6 % площі Волинського Полісся, 6,7 % – Українських Карпат і лише 0,5 % – площі Західному Лісостепу в межах регіону. Відносна частка заповідних територій на Малому Поліссі є в сорок разів меншою, ніж в межах Рахівсько-Чивчинської ФГО (табл.).
Найширше охороною у заповідниках і національних природних парках охоплені лісові природні комплекси Рахівсько-Чивчинської (21,0 %), Вододільно-Верховинської (19,6 %), Полонинсько-Чорногірської (9,8 %) і Зовнішньо-Карпатської (8,4 %) ФГО. На Західному Поділлі і Розточчі-Опіллі такий показник становить лише 1 %. На Малому Поліссі, Волинській височині, Прут-Дністровському межиріччі і Передкарпатті такі об’єкти відсутні. Такі диспропорції в охопленні ФГО заповідним режимом свідчать про неоднаковий рівень загальноприродничої репрезентативності мережі ПЗФ.
Суттєво розширяють ландшафтно-географічну репрезентативність мережі ПЗФ лісові території регіональних ландшафтних парків та великих заказників. В них охороняються типові і унікальні лісові природні комплекси. Зокрема, мало поширені в регіоні і в середньогір’ї і низькогір’ї Зовнішньокарпатської ФГО угруповання різного складу за участю сосни кедрової, сосни звичайної, клена-явора, вільхи сірої, липи дрібнолистої. Представлені криволісся сосни гірської, а також унікальні лісо-болотні комплекси та агрегації деревно-чагарникової рослинності на кам’янистих розсипах. Висока природнича цінність цих заповідних об’єктів зумовлена також поширенням ендемічних і рідкісних видів трав’янистих рослин. В межах Передкарпатської височинної ФГО в заказниках охороняються мало поширені автохтонні угруповання старшого віку за участю дуба звичайного, ялиці білої, а також унікальні сосняки на болотах, у Розтоцько-Опільській ФГО — типові угруповання з перевагою дуба і бука, а також залишки вікових заплавних дібров. Представлені мало поширені яворові, в’язово-дубові і дубово-ясеневі угруповання. На Малому Поліссі охороняються у ПЗФ переважно типові середньовікові сосняки.