ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ЗДОРОВ\'ЯЗБЕРІГАЮЧОГО ДОЗВІЛЛЯ ШКОЛЯРІВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання і методи дослідження, викладено наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, подано відомості про апробацію і впровадження результатів роботи.

У першому розділі „Організація здоров’язберігаючого дозвілля школярів як педагогічна проблема” висвітлено історичні та методологічні аспекти проблеми організації здоров’язберігаючого дозвілля, розкрито психолого-педагогічну сутність феномена „здоров’язберігаюче дозвілля школярів”, здійснено компонентно-структурний аналіз цього феномена.

Аналіз наукових джерел дозволив виокремити такі напрями дослідження окресленої проблеми, як нормативно-правовий (Закон України), соціально-медичний (Н.Богуцька, О.Лук'янова, О.Шахова) та педагогічний, що відбиває теоретико-методологічні (І.Бех, І.Зязюн, В.Кремень, Г.Сковорода) та професійно-педагогічні (О.Савченко, Ю.Стрельцов, О.Сухомлинська, В.Сухомлинський, Б.Титов, Т.Титаренко, Н.Яременко) аспекти.

Нормативно-правовий напрям концентрує положення Закону України „Про охорону дитинства”, в якому, окрім напрямів державної політики та зобов'язань держави, висуваються й система умов, у яких має виховуватися дитина, а саме забезпечення атмосфери миру, гідності, взаємоповаги, свободи, рівності.

У наукових працях (Н.Богуцька, О.Лук'янова, С.Толмачова, В.Хільчевська, О.Шахова) зазначено, що глобальні екологічні проблеми сьогодення як ніколи актуалізують проблему здоров'язбереження, оскільки значно підвищилася кількість хронічних захворювань, навчання у школі подекуди призводить до того, що в дітей з'являються проблеми із зором та поставою, частішають випадки респіраторних захворювань, батьки не приділяють достатньо уваги організації рухової активності школярів тощо.

Педагогічний напрям зосереджує дослідження методології оптимізації здоров'язберігаючого дозвілля (теоретико-методологічний аспект) та вимог щодо професійної підготовки вчителів до розв'язання цієї проблеми (професійно-педагогічний аспект). На основі вивчення наукових джерел (І.Бех, І.Зязюн, В.Кремень, О.Савченко, О.Сухомлинська, В.Сухомлинський, Т.Титаренко) встановлено, що підвищення якості здоров'язберігаючого дозвілля може бути досягнутим за умов підготовки вчителя до організації цього виду діяльності школярів на засадах гуманістичної педагогіки, коли педагогом забезпечується індивідуальний підхід до фізичного виховання кожного школяра, враховуються закономірності його розвитку, а за мету висувається формування цінностей, ідеалів, норм здорового способу життя.

Опрацювання психолого-педагогічних праць (І.Бойчев, Ю.Стрельцов, Б.Титов, Н.Яременко) дозволяє узагальнити, що дозвілля – це є такий вид діяльності, який надає можливість людині цілеспрямовано формувати й виявляти власну сутність, унікальність на благо особистісного й суспільного благополуччя; це є та грань життя, у якій людина сама собі приписує систему завдань для досягнення власного внутрішнього розквіту – духовно-морального, інтелектуального, емоційного, фізичного – та втілення своєї індивідуальності у продуктах діяльності. Саме дозвілля дозволяє незалежно від будь-кого планувати режим витрати свого часу. Ущільнення часу власного життя, насичення його максимально корисними для саморозвитку діями, самореалізація індивідуальної креативності в дозвіллі, - все це, поряд із самоактуалізацією у професійній, соціальній і приватній сферах, визначає життєву ефективність, успіх, оптимальність людського існування.

Аналіз наукових робіт (С.Гвоздій, Н.Денисенко, О.Лук'янова, О.Завгородня, О.Мельник, В.Нестеренко, Г.Резніченко, О.Філіпп'єва) дозволив дійти висновку, що під здоров'язбереженням доцільно розуміти таку організацію життя людини, яка передбачає гармонізоване використання й розвиток її духовно-моральних і фізичних сил, виховання прагнень до збереження індивідуального й соціального здоров'я, формування уявлень про шкідливість алкоголю, паління та наркотиків. Основи здоров'язбереження прищеплюються школярам як у навчально-виховній, так і в дозвіллєвій діяльності.

Вивчення наукової літератури щодо змісту дефініцій „дозвілля” й „здоров'язбереження” дозволило стверджувати, що під сутністю поняття „здоров'язберігаюче дозвілля” слід розуміти такий вид позанавчальної діяльності школярів, яка спрямована на розвиток їхніх духовно-моральних якостей, формування системи знань про фактори активізації здоров'язбереження, безпеку життєдіяльності, анатомію та фізіологію людини, правила гігієни, засоби зміцнення здоров'я, усвідомлення дітьми важливості занять фізичною культурою та спортом.

Було виокремлено такі компоненти здоров'язберігаючого дозвілля школярів:

- духовно-ціннісний, який представлено такими складовими, як любов до життя у всіх його виявленнях, честь, гідність, краса внутрішнього світу, постійне самовдосконалення, культура поведінки, прагнення зробити іншу людину більш щасливою;

- когнітивний, що передбачає озброєння школярів знаннями про фактори, які сприяють здоров'язбереженню, й чинники, що негативно впливають на здоров'я, безпеку життєдіяльності, анатомію та фізіологію людини, правила гігієни, образ життя видатних спортсменів;

- фізичний, що актуалізує не лише фізичний розвиток, але й взаємопідтримку, взаєморозуміння, прагнення допомогти більш слабкому, командний дух, уміння працювати у групі, цінити здібності інших людей, використовувати індивідуальну своєрідність кожного з метою забезпечення перемоги всього колективу.

Окреслені компоненти в сукупності забезпечують виховання ідеалу здорової людини, гуманістичних смислоутворень, культури поведінки, активізують фізичний розвиток учнів, виховання у них сили волі, витривалості, фізичної досконалості, сприяють оволодінню школярами знаннями про фактори, які сприяють ефективному здоров'язбереженню, та фактори, які руйнують здоров'я. Означені компоненти є взаємопов’язаними, оскільки спостерігається їх взаємоспричинення, взаємозумовлення, взаємопосилення: духовно-ціннісний компонент націлений на формування мотивів здоров'язбереження, когнітивний – знань про нього, фізичний – забезпечує нормальне функціонування організму дитини.

У другому розділі - „Теоретичні засади забезпечення готовності студентів до організації здоров’язберігаючого дозвілля школярів” – розкрито сутність і структуру готовності студентів до здоров’язберігаючого дозвілля школярів, схарактеризовано рівні готовності майбутніх учителів до організації здоров’язберігаючого дозвілля школярів, представлено результати діагностувального експерименту.

Вивчення наукових джерел (І.Богданова, Н.Грама, М.Дьяченко, Л.Кандибович, А.Линенко, С.Литвиненко) дозволяє стверджувати, що підготовка студентів до організації здоров'язберігаючого дозвілля школярів є таким видом навчальної діяльності, який має на меті формування готовності до цієї роботи. Готовність студентів до організації здоров'язберігаючого дозвілля школярів доцільно розглядати як сукупність інтересів до проблем здоров'язбереження дитини в дозвіллєвий час, системи теоретично орієнтованих і прикладних знань щодо сутності й структури цього феномена, вмінь проектування та впровадження навчально-виховних заходів з метою оптимального розвитку духовно-ціннісного, когнітивного та фізичного компонентів здоров'язберігаючого дозвілля.

Компонентами готовності студентів до організації здоров'язберігаючого дозвілля школярів є мотиваційний, змістовий та технологічний, котрі відбивають інтерес майбутнього педагога до забезпечення ефективності цього виду діяльності учнів, систему знань про сутність, функціональне навантаження, засоби організації здоров'язберігаючого дозвілля дітей, озброєність щодо його безпосереднього втілення на проектно-технологічному рівні.

Критеріями та показниками готовності студентів до організації здоров'язберігаючого дозвілля школярів виступили: 1) мотиваційний, показниками якого є внутрішні індивідуально та соціально значущі мотиви студентів щодо їхньої підготовки до організації здоров'язберігаючого дозвілля школярів, прагнення до саморозвитку в цій діяльності, задоволення від неї; 2) інформаційно-знаннієвий, показниками якого є володіння методологічними, професійно-теоретичними знаннями (валеологічними, психологічними, а також знаннями дидактичних і виховних засад, технік професійної майстерності майбутнього вчителя, історичних витоків проблеми організації здоров'язберігаючого дозвілля школярів) та професійно-прикладними (технологіями, в контексті яких склався досвід забезпечення здоров'язберігаючого дозвілля, методами організації дозвілля школярів здоров'язберігаючого характеру); 3) процесуально-операційний, показниками якого є: діагностувальні вміння (оцінка рівня сформованості компонентів здоров'язберігаючого дозвілля у школярів, рівня психічного, фізичного, духовного, соціального розвитку дітей), конструктивні вміння (розробляти програми організації здоров'язберігаючого дозвілля школярів у загальноосвітньому закладі та створювати проекти функціонування літнього табору відпочинку; створювати конкретні навчально-виховні заходи, розробляти їх тематику, структуру, програму проведення, комплекс функцій, систему оцінювання; комплектувати банк порад і рекомендацій; створювати алгоритми впровадження педагогічних технологій відповідно до специфіки дитячого колективу), рефлексивні вміння (здійснювати самоаналіз та самооцінку якості проведення заходів із здоров'язберігаючого дозвілля, ступеня саморозвитку в цій діяльності тощо).

Було виокремлено чотири рівні сформованості готовності студентів до організації здоров'язберігаючого дозвілля школярів: самостійно-креативний (високий), продуктивний (вищий за середній), репродуктивний (середній), початково-формувальний (низький).

Самостійно-креативний (високий) рівень виявили студенти, які відзначаються повною сформованістю усіх компонентів готовності до організації здоров'язберігаючого дозвілля школярів. Для них є характерним високий рівень задоволення власною участю у цій діяльності, сформованість системи внутрішньої мотивації: майбутні педагоги виявляють стійкий, активний інтерес до предмета та об'єкта організації здоров'язберігаючого дозвілля школярів, переконаність у соціальній та особистісній значущості цього виду їхньої професійної діяльності. Спостерігається утворення цілісної системи знань про специфіку та закономірності організації здоров'язберігаючого дозвілля учнів. Студенти активно накопичують, опрацьовують і систематизують інформацію методологічного, професійно-теоретичного та професійно-прикладного блоків, що й сприяє її активній інтеріоризації та легкості відтворення у практичній діяльності. Майбутні вчителі на основі отриманих знань розробляють власні інформаційні комплекси з певних проблем здоров'язберігаючого дозвілля (наприклад, про шкідливі звички, фактори запобігання хвороб, режим здорового стилю життя тощо). У них сформовано вміння адаптувати технології здоров'язберігаючого дозвілля, розробляти власні фрагменти проектів (колективних і індивідуальних). Спостерігається прагнення студентів до експериментальної апробації власних варіантів організації здоров'язбереження учнів у їхньому дозвіллі.

Продуктивний (вищий за середній) рівень є характерним для студентів, що виявляють достатню сформованість компонентів готовності до організації здоров'язберігаючого дозвілля школярів. Майбутні вчителі не лише зацікавлені у проведенні здоров'язберігаючого дозвілля, а й володіють розгалуженою системою внутрішньої мотивації, прагнуть до саморозвитку в цій діяльності, задоволені участю у ній. Студенти відтворюють набуті знання, використовують їх для розробки окремих прийомів організації здоров'язберігаючого дозвілля, володіють традиційними й сучасними технологіями організації цієї роботи, використовують вітчизняний і зарубіжний досвід.

Репродуктивний (середній) рівень відображає часткове оволодіння певними аспектами кожного з окреслених компонентів. Проявляються інтереси до предмета й процесу організації здоров'язберігаючого дозвілля учнів, однак має місце і зовнішня мотивація. Майбутні вчителі прагнуть більше пізнати про сутність здоров'язбереження та шляхи його оптимізації. Цікавляться системами підготовки морально й фізично розвиненої дитини. Простежується неповне засвоєння професійно-теоретичних і професійно-прикладних знань, не інтеріоризованими є знання методичного блоку. Студенти володіють уміннями діагностувати деякі аспекти здоров'язберігаючого дозвілля школярів, однак діагностувальні вміння не сформовані системно. Щодо конструктивних умінь, майбутні фахівці можуть модифікувати певні етапи розгортання відомих у педагогічній практиці технологій, однак не спроможні до цілісної адаптації технології та її впровадження у дозвіллєву діяльність учнів.

Початково-формувальний (низький) рівень відбиває елементарний ступінь володіння мотиваційним, змістовим і технологічним компонентами. У студентів поступово формуються цінності здоров'язбереження особистості дитини та усвідомлення ролі дозвілля в оптимізації цього процесу. Втім, мотиви не відзначаються регулярністю виявлення: поряд з фрагментарним пізнавальним інтересом до здоров'язберігаючого дозвілля виявляються також негативна зовнішня мотивація (мотиви запобігання неприємностей та мотиви отримання зовнішньої позитивної оцінки). Методологічні, професійно-теоретичні й професійно-прикладні знання ще не сформовані в систему, спостерігається їх розрізненість. Майбутні вчителі мають загальні уявлення про сутність окремих феноменів: здоров'я, здоров'язбереження, дозвілля, дозвіллєва культура, культура здоров'я, однак ці знання відзначаються неповнотою та недостатньою синтезованістю. Студенти знайомі з деякими засобами організації здоров'язберігаючого дозвілля школярів, що впроваджуються у форматі тієї чи іншої технології, однак вони не спроможні розробити власні варіанти цих засобів, здійснити ефективну рефлексію та провести діагностування школярів щодо сформованості компонентів здоров'язберігаючого дозвілля.

На констатувальному етапі експерименту були використані методи анкетування, тестування, розв’язання творчих завдань, експертної оцінки, самооцінки.

За результатами констатувального етапу виявилося, що самостійно-креативний рівень був лише у 3 % студентів експериментальної і 3 % - контрольної груп. Продуктивний рівень – відповідно у 14 % і 15 % студентів, репродуктивний – у 55 % і 53 %, початково-формувальний – у 28 % і 29 % майбутніх учителів.

У третьому розділі – „Експериментальна модель підготовки майбутніх учителів до організації здоров’язберігаючого дозвілля школярів” – висвітлено педагогічні умови організації експериментальної роботи у вищій педагогічній школі, розкрито дидактичну потужність методів, що входять до структурно-функціональної моделі, у процесі реалізації педагогічних умов, представлено результати формувального етапу експерименту.

Педагогічними умовами формування готовності студентів до організації здоров’язберігаючого дозвілля школярів виступили: активізація пізнавальної діяльності студентів бакалаврату та магістратури у процесі вивчення дисциплін педагогічного циклу як засобу формування індивідуального наукового фонду майбутніх учителів щодо сутності, структури та характеристик здоров’язберігаючого дозвілля школярів; оптимізація тренінгової діяльності зі студентами в ході роботи проблемних груп щодо поетапного оволодіння технологіями організації здоров’язберігаючого дозвілля; використання потенціалу педагогічної практики з метою забезпечення самостійності продуктивної діяльності студентів з удосконалення дозвіллєвого здоров'язбереження учнів.

З метою реалізації означених умов формування готовності студентів до організації здоров’язберігаючого дозвілля школярів було розроблено структурно-функціональну модель, що містила такі етапи: інформаційно-збагачувальний, адаптивно-конструктивний, продуктивний.

Інформаційно-збагачувальний етап передбачав засвоєння студентами теоретичного матеріалу та практичного досвіду з організації здоров’язберігаючого дозвілля учнів, утворення своєрідного індивідуального фонду з цієї проблеми; оволодіння студентами вміннями самоаналізу та вироблення напрямів самовдосконалення як професіоналів.

Адаптивно-конструктивний етап було спрямовано на озброєння студентів навичками розроблення та впровадження варіантів організації здоров’язберігаючого дозвілля дітей на основі дослідження засобів його реалізації у контексті різних педагогічних концепцій.

Продуктивний етап мав на меті включення майбутніх учителів у процес самостійного створення проектів організації дозвілля школярів із здоров’язбереження з повною та адекватною самооцінкою та осмисленням того внутрішнього особистісно-професійного приросту, який набуває студент у ході цієї діяльності.

Організаційною базою впровадження структурно-функціональної моделі виступили навчальні дисципліни „Педагогіка”, „Психологія”, „Методика виховної роботи”, „Основи педагогічної майстерності” (на етапі підготовки бакалаврів) та „Вища освіта і Болонський процес”, „Педагогіка вищої школи” (на етапі підготовки магістрів).

Окреслена модель передбачала також проведення системи тренінгів, структуру якої складали завдання, класифіковані відповідно до інформаційно-збагачувального, адаптивно-конструктивного й продуктивного етапів експериментальної роботи. Тренінги впроваджувалися на засіданнях проблемної групи „Організація здоров'язберігаючого дозвілля школярів”, де студенти оволодівали теоретичними аспектами цієї проблеми та засобами її розв'язання. Тематика роботи проблемної групи віддзеркалювала методологічні, теоретичні та технологічні напрями вивчення дозвіллєвого здоров'язбереження, а саме: „Сутність і структура здоров'язберігаючого дозвілля школярів та принципи його організації”, „Засоби формування духовно-ціннісного компонента як системоутворювального у структурі здоров'язберігаючого дозвілля”, „Специфіка когнітивного компонента та шляхи його розвитку”, „Фізичний компонент і стратегії його формування”.

Підготовка студентів до організації здоров’язберігаючого дозвілля дітей у процесі педагогічної практики здійснювалася за двома щаблями: препаративним, що передбачав практичне оволодіння прийомами організації здоров’язберігаючого дозвілля школярів, та реалізаційним, який відбивав безпосереднє втілення набутих знань та вмінь, виконання завдань з метою забезпечення ефективного здоров’язберігаючого дозвілля школярів.

Реалізаційний щабель підготовки студентів до організації здоров'язберігаючого дозвілля школярів у контексті літньої табірної практики віддзеркалював такі стадії: ознайомлення (в процесі якої викладач пояснював студентам правила оформлення звітної документації, процедури виконання тих завдань, що пропонуються); розробки виховних заходів (яка передбачала висунення цікавих ідей щодо організації літнього відпочинку дітей, створення власних проектів, їх впровадження з метою активізації здоров'язберігаючого дозвілля учнів); рефлексії (в ході якої студенти були орієнтовані на самоаналіз й самооцінку результатів виховного впливу на школярів).

Узагальнення результатів формування готовності студентів до організації здоров'язберігаючого дозвілля школярів виявило, що самостійно-креативний рівень готовності до організації здоров'язберігаючого дозвілля школярів є характерним для 43 % студентів експериментальної групи, тоді як у контрольній цей показник дорівнював лише 14 %. Збільшилася кількість студентів експериментальної вибірки з продуктивним рівнем (було 14 %, стало – 47 %), у контрольній групі було 15 % студентів, стало – 21 %. Зменшилася в експериментальній групі кількість студентів із репродуктивним рівнем (було – 55 % студентів, стало – лише 10 %). Жоден студент не виявив початково-формувального рівня сформованості готовності до організації здоров'язберігаючого дозвілля школярів у експериментальній групі, у контрольній їх було 20 %.

Отже, результати формувального експерименту підтвердили правомірність висунутої гіпотези й ефективність створеної експериментальної структурно-функціональної моделі формування готовності студентів до організації здоров'язберігаючого дозвілля школярів.