ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ГУМАНІТАРНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ІНТЕРАКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ З УЧНЯМИ Автореферат

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, ступінь її розробленості, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, висвітлено наукову новизну, теоретичне й практичне значення результатів наукового пошуку, подано інформацію про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Підготовка майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей до організації інтерактивної взаємодії з учнями як педагогічна проблема” на основі аналізу наукової літератури уточнено суть поняття “інтерактивна взаємодія”, розкрито особливості професійної підготовки майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей, теоретично обґрунтовано технологію їхньої підготовки до організації інтерактивної взаємодії з учнями.

Аналіз наукової літератури засвідчив, що поняття “взаємодія” є багатогранним, оскільки вбирає різнохарактерні зв’язки, форми спільної діяльності людей у різних ситуаціях. Це одна з базових філософських категорій, що відображає процеси взаємодії різних об’єктів один з одним, їхню взаємну обумовленість.

У психології взаємодія трактується з точки зору діяльнісного підходу, в основі якого є уявлення про те, що в будь-якій розвиненій групі міжособистісні відносини характеризуються цілями, завданнями й змістом соціально-значущої діяльності цієї групи (Г. Андреєва, Л. Виготський, С. Рубінштейн та інші). Головна ідея Дж. Міда, засновника теорії інтеракціонізму, полягає в тому, що взаємодія між людьми розглядається як неперервний діалог, під час якого вони спостерігають, розуміють наміри один одного та реагують на них, ставлячи себе на місце іншого.

Аналіз педагогічних досліджень дозволяє стверджувати, що поняття “педагогічна взаємодія” визначається авторами як: творча взаємодія (А. Мурашов), соціальна взаємодія в навчанні (В. Рубцов), змістово-культурна взаємодія педагога і того, хто навчається (С. Гильманов), емпатійна взаємодія (Н. Афанасьєва, О. Гуменюк), інформаційна взаємодія в навчанні (В. Данюшенков, Л. Сичкіна), діалогова взаємодія (М. Байматова, О. Тищенко).

Оптимальною формою педагогічної взаємодії є навчальна співпраця, у процесі якої складаються суб’єкт-суб’єктні відносини, що найбільш ефективно сприяють розвитку учнів як суб’єктів діяльності та становленню їхньої активної життєвої позиції, допомагають підвищити ефективність взаємодії. Для того, щоб майбутній учитель мав можливість організовувати особистісно-орієнтовану суб’єкт-суб’єктну взаємодію, він повинен у процесі професійної підготовки “пройти школу” суб’єкт-суб’єктних відносин.

Альтернативою педагогічної взаємодії є інтерактивна взаємодія (Б. Бадмаєв, С. Кашлєв, Д. Махотін, Н. Назарова, Л. Павлова, А. Панфілова, О. Пометун, В. Терещенко, В. Ягоднікова), в ході якої має місце не лише процес пізнання, процес особистісного зростання студентів, але й взаємодія особистостей, де кожен має право висловити свою точку зору, відстоювати свою позицію, грати свою роль.

У дисертації уточнено дефініцію “інтерактивна взаємодія” як суб’єкт-суб’єктну взаємодію на основі діалогу вчителя з учнями та учнів між собою, що побудована на засадах співпраці, припускає унікальність суб’єктів та їхню принципову рівність, варіативність точок зору кожного суб’єкта на сприйняття, розуміння й активну інтерпретацію точок зору іншими суб’єктами.

Доведено, що інтерактивна взаємодія виключає домінування однієї особистості над іншою, однієї думки над іншою, в ході навчання учні вчаться критично мислити, вирішувати складні проблеми шляхом аналізу обставин та інформації, приймати продумані рішення, дискутувати, що є основою ефективного освітнього процесу.

Формою інтерактивної взаємодії виступає навчальний діалог вчителя та учнів, який передбачає перехід до суб’єкт-суб’єктних відносин, сприяє взаємообміну навчальною інформацією, поглядами, позиціями та засвоєнню соціального досвіду в умовах співпраці.

Доведено, що досягти інтерактивної взаємодії вчителя з учнями можливо, якщо у процесі професійної підготовки студентів у вищому педагогічному навчальному закладі забезпечити: позитивні стосунки між викладачем та студентами; демократичний стиль навчання; співпрацю між викладачем та студентами, студентів між собою на занятті; опертя на особистісний досвід студентів, включення у навчальний процес яскравих прикладів, фактів; різноманітні форми діяльності студентів та їх регулярну зміну; включення внутрішньої та зовнішньої мотивації діяльності, а також взаємомотивацію студентів.

На основі аналізу наукової літератури виявлено особливості професійної підготовки вчителів гуманітарних спеціальностей, а саме: втілення у навчальний процес різних типів діалогу між викладачем і студентами. Діалог передбачає організацію знань, переведення їх у план міжособистісних відносин, переорієнтацію з формально-рольової взаємодії на інтерактивну, де є рівноправ’я взаємозв’язаних суб’єктів.

Уміння викладача-гуманітарія вести діалог виявляється в педагогічному оптимізмі, вірі в пізнавальні можливості студентів, комфортній атмосфері заняття. Викладачеві необхідно виражати поважне ставлення до думок (навіть помилкових) студента-опонента, володіти вмінням прийняти точку зору студента-співрозмовника, демонструвати готовність критично осмислити власну позицію, прагнути логічно аргументувати, наводити різні докази й аргументи. Мовлення майбутнього вчителя гуманітарних спеціальностей має відрізнятися образністю, метафоричністю, воно має бути збагаченим порівняннями та аналогіями. Специфіка роботи вчителів-гуманітарієв полягає в роботі з текстом, словом, що пов'язано із засвоєнням великого об'єму інформації, необхідністю аналізу різних точок зору; формуванням власної позиції, умінням донести інформацію до слухачів і читачів.

Професійна підготовка майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей відбувається з урахуванням принципів суб’єктності та поліфонічності.

Принцип суб’єктності у навчанні зорієнтований на розвиток особистості майбутнього вчителя в освітньому просторі, на виявлення у кожного індивідуальних особливостей, стилю педагогічної діяльності. Аналіз психолого-педагогічної літератури (Б. Бадмаєв, С. Кашлєв, М. Кларін, В. Назарова, А. Панфілова, та інші) дозволяє стверджувати, що підготовка майбутнього вчителя до інтерактивної взаємодії має бути пронизана принципом суб’єктності, оскільки він допомагає зрозуміти особистість іншого через розуміння своєї особистості. Більше того, метою професійної педагогічної підготовки студентів є розвиток їхньої суб’єктності у професійній діяльності.

Принцип поліфонічності затверджує пріоритет полісуб’єктного освітнього простору, в якому кожен з учасників є носієм не однієї соціальної ролі, а багатьох ролей. Поліфонічність внутрішнього світу суб’єкта виявляється у внутрішніх діалогах, дискусіях, міжсуб’єктній взаємодії з іншими. Принцип поліфонічності передбачає використання діалогічних форм у навчанні, які допомагають розкрити унікальність суб’єктів (студентів), забезпечує принципову рівність викладачів і студентів у процесі спілкування.

Результатом професійної підготовки майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей є готовність майбутнього вчителя до організації інтерактивної взаємодії з учнями, що передбачає глибоке розуміння педагогом універсальної цінності для людини освіти, культури, знань, навчання, виховання, розвитку, зумовлює ціннісні педагогічні, освітні, виховні орієнтації педагога; уключає систему особистісних характеристик педагога, важливих для інтерактивної взаємодії (любов до дітей, відкритість, щирість, комунікабельність, ініціативність, відповідальність); систему теоретичних знань достатньо високого рівня узагальненості про інтерактивну взаємодію, що забезпечує їх використання та широке перенесення у відповідні педагогічні ситуації; систему професійних педагогічних умінь педагога; вміння самоаналізу і самооцінки своєї професійно-педагогічної діяльності та здатність до самовдосконалення.

Формування готовності майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей до організації інтерактивної взаємодії з учнями здійснюється за технологією, етапи якої (мотиваційно-орієнтаційний, змістово-процесуальний та контрольно-рефлексивний) спрямовані на формування позитивних мотивів, знань, умінь інтерактивної взаємодії, здібності особистості до самооцінки, самоаналізу діяльності та є взаємозалежними.

Мотиваційно-орієнтаційний етап є найважливішим етапом підготовки, основою для реалізації наступних. Ефективна підготовка до організації інтерактивної взаємодії можлива, якщо майбутній учитель розуміє її мотиви та цінності. Саме мотиваційна готовність зумовлює успішність підготовки майбутнього вчителя гуманітарних спеціальностей до інтерактивної взаємодії з учнями. Треба враховувати контекст майбутньої професійної діяльності студента, його життєвий досвід, інтереси, духовні потреби, що вимагає створення сприятливих психологічних умов на занятті та використання колективних форм діяльності. На цьому етапі формуються мотиваційно-ціннісний та особистісний компоненти готовності майбутніх учителів до організації інтерактивної взаємодії з учнями.

Мотиваційно-необхідною основою взаємодії є такі групи комунікативних потреб у: іншій людині та взаємовідносинах з нею; приналежності до соціальної спільноти; співпереживанні та співучасті; підтримці з боку інших; установленні ділових зв’язків для здійснення спільної діяльності та співробітництва; постійному обміні досвідом, знаннями; оцінці з боку інших, повазі.

У ході інтерактивної взаємодії майбутній учитель повинен вміти цінувати учня як особистість, приймати його позиції та погляди, цінувати себе, розглядати спілкування як цінність, цінувати продукт спільної діяльності з учнями. Тому необхідно багато уваги приділяти формуванню ціннісних орієнтацій студентів, щоб у подальшій діяльності вони вміли обирати засоби стимулювання активності учнів щодо розуміння гуманістичних цінностей.

Змістово-процесуальний етап технології підготовки майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей до інтерактивної взаємодії передбачає на основі діалогу формування системи знань, умінь та навичок студентів, а саме: знань про мету та результати інтерактивної взаємодії, принципи та педагогічні умови її здійснення, функції інтерактивної взаємодії вчителя та учнів у процесі навчання, методи організації інтерактивної взаємодії, специфіку взаємодії вчителя та учнів у процесі навчання гуманітарних спеціальностей. Відповідно до мети етапу формуються когнітивний та операційний компоненти готовності. До умінь інтерактивної взаємодії належать такі уміння:

- комунікативні: налагоджувати контакти з людьми; бути гнучким у спілкуванні; слухати, доступно, виразно й переконливо викладати власний погляд; вирішувати й аналізувати конфліктні ситуації, адекватно діяти в нестандартних ситуаціях;

- організаторські: організовувати інтерактивну взаємодію, керувати нею, координувати дії та висловлювання її учасників, мобілізувати увагу співрозмовника, попереджувати конфліктні ситуації у процесі діалогу;

- гностичні: моделювати інтерактивну взаємодію, структурувати навчальну інформацію, узагальнювати й критично оцінювати факти, активізувати прийоми логічного мислення, адаптувати інформацію до можливостей аудиторії тощо;

- креативні: генерувати ідеї, у звичайному бачити незвичайне, передбачати результат взаємодії та характер зворотної реакції на свої вимоги, оригінально інтерпретувати зміст навчального матеріалу;

- емоційні: емоційно впливати на співрозмовника, визначати та адекватно моделювати психологічний стан співрозмовника за зовнішніми ознаками, створювати творчий мікроклімат на занятті;

- мовленнєвої взаємодії: установлювати та завершувати мовленнєвий контакт з учнями; моделювати ситуації мовленнєвої взаємодії у процесі навчання; оволодівати висловами класного вжитку, які дозволяють вчителю на уроці організовувати процес взаємодії з учнями; використовувати емоційний характер мовлення для встановлення сприятливих взаємовідносин.

На контрольно-рефлексивному етапі важливу роль відіграє рефлексія – розуміння свого “я” та “я” іншого у взаємодії. Показниками прояву рефлексивної позиції майбутнього вчителя є: прагнення доказовості та обґрунтування власної позиції; здатність до діалогу; пошук різних варіантів оцінок педагогічних ситуацій; уміння розуміти сьогодення в термінах минулого (причин) та в термінах майбутнього (у вигляді ймовірного прогнозу); готовність до адекватної самооцінки. Важливою передумовою розвитку рефлексивної позиції майбутнього вчителя є стимулювання студентів до самовизначення та вироблення особистої Я-концепції у змісті педагогічної діяльності, що допомагає сформувати аналітико-рефлексивний компонент готовності.

Особливістю рефлексії є те, що думки та ідеї учасників неможливо оцінювати як правильні або неправильні, однак, для ефективного зворотного зв’язку необхідно превентивно визначити певні стандарти, за якими думки будуть сприйматися як правильні або неправильні. Саме коректність обговорення результатів дозволяє запобігти емоційним випадам з боку аудиторії та відторгнення рефлексії.

Майбутніх учителів треба цілеспрямовано навчати входити в рефлексивну позицію, для чого на заняттях потрібно створювати ситуації, які вимагають від студентів самоаналізу та самооцінки своєї діяльності. Необхідно зауважити, що розвиток рефлексії дозволяє студенту зрозуміти можливість вибору; здійснити вибір стратегії поведінки в проблемній ситуації; реалізувати стратегію та оцінити її ефективність; здійснити корекцію поведінки (зробити інший вибір).