ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНО МОТИВОВАНОЇ ПОВЕДІНКИ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи та наукову новизну дослідження, розкрито практичне значення, подано відомості щодо апробації основних положень дисертації, публікацій автора та структуру роботи.

У першому розділі – „Теоретичні засади підготовки майбутніх фахівців до екологічного виховання дітей” – розкрито сутність поняття „екологічно мотивована поведінка”, теоретично аргументовано можливість її формування в процесі навчально-виховної роботи з дітьми старшого дошкільного віку; уточнено поняття „еколого-педагогічна готовність”, визначено структурні компоненти, критерії та показники готовності майбутнього вихователя до вироблення в дітей екологічно мотивованої поведінки; проаналізовано сучасні дослідження з проблеми еколого-педагогічної підготовки; обґрунтовано методику підготовки майбутніх вихователів до формування в дітей екологічно мотивованої поведінки.

На основі аналізу психолого-педагогічних понять екологічно мотивовану поведінку було визначено як систему дій і вчинків людини, зумовлену усвідомленням моральних норм поведінки в природному довкіллі, ціннісним ставленням до природи, пізнавальними та естетичними потребами у сфері природи, самоконтролем та самооцінкою. На етапі старшого дошкільного дитинства вона характеризується наявністю: екологічних уявлень, розуміння взаємозв’язків у природі; пізнавальних інтересів у сфері природи; проявів гуманного ставлення до природи, співчуття; готовності до самообмеження власних бажань у разі потреби; уміння передбачати результати власної діяльності в природі, помічати й оцінювати негативну поведінку однолітків та інших людей; здатності до екологічно доречних вчинків.

Вивчення психолого-педагогічних досліджень (Л. Божович, Л. Виготський, Д. Ельконін, Н. Матюшина, Л. Славіна) дозволило дійти висновку, що саме на етапі старшого дошкільного віку складаються передумови для впливу на поведінку та формування мотиваційної сфери: сензитивність періоду для розвитку чуттєво-емоційної сфери; виникнення зв’язку між афектом та інтелектом дитини, тобто виникнення образів і уявлень, які виступають спонукальною силою та вступають у гру мотиваційних тенденцій, що керують поведінкою дитини; формування вміння усвідомлено підпорядковувати мотиви своєї поведінки; набуття мотивами якісно нових рис, пов’язаних із виникненням опосередкованих потреб, що здатні спрямовувати поведінку та діяльність дітей у відповідності з прийнятим наміром; поява можливості діяти згідно з моральними мотивами (виникнення внутрішніх етичних інстанцій).

Аналіз психолого-педагогічних досліджень уможливив виокремлення провідних особистісних рис, необхідних вихователю для формування в дітей екологічно мотивованої поведінки: розвинені потреби у сферах взаємодії з природним довкіллям та еколого-педагогічної діяльності, чутливість до краси природи, бажання підтримувати позитивні почуття дітей, а також умінь, які допоможуть вихователю успішно формувати таку поведінку: усвідомлювати мету та завдання екологічної освіти дітей, самостійно здійснювати пошук найбільш адекватних шляхів її вирішення; використовувати еколого-розвивальне середовище для формування екологічно мотивованої поведінки; діагностувати рівні екологічних уявлень, екологічної вихованості дітей, особливості ставлення дошкільників до природного довкілля, аналізувати результати діагностування; використовувати різні види діяльності дітей (пізнавальну, ігрову, трудову, еколого-орієнтовану), методики та технології для формування екологічно мотивованої поведінки за допомогою зовнішнього мотивування й „внутрішнього” способу формування мотивів поведінки.

Отже, готовність майбутніх вихователів до формування екологічно мотивованої поведінки старших дошкільників – це інтегративне новоутворення, що розглядається як функціональний стан і стійка характеристика особистості й уключає в себе: екологічну спрямованість, позитивну мотивацію, професійно необхідні риси особистості, природознавчі та методичні знання, уміння й навички, рефлексію результатів власної праці.

У процесі еколого-педагогічної підготовки майбутнього вихователя визначальним є створення умов для самоусвідомлення потребнісно-мотиваційної сфери, осягнення необхідності формувати в собі потреби, пов’язані з природним оточенням (пізнавальні, емоційні, естетичні, комунікативні), та знання особливостей розвитку мотиваційної сфери й закономірностей формування в дітей дошкільного віку екологічно мотивованої поведінки. У зв’язку з цим як головні в підготовці майбутніх вихователів до формування екологічно мотивованої поведінки були визначені такі принципи:

– принцип мотивації – мотивування вирішення навчальних завдань, пізнавальної діяльності, роботи з екологічного виховання дітей дошкільного віку (викладач повідомляє мету вивчення розділів та тем дисципліни, студенти залучаються до її формулювання та обґрунтування);

– аксіологічний принцип – опора на моральні, естетичні, економічні, пізнавальні цінності студентів, формування цінностей, пов’язаних зі сферою природи (використання навчальних ситуацій);

– принцип усвідомленості – свідоме ставлення до екологічних проблем, до підвищення власної професійної компетентності, розуміння необхідності природоохоронної діяльності, дотримання правил поведінки в природі, формування особистісних смислів, осягнення еколого-педагогічної місії (створення умов для осмислення мети й формування особистісних смислів щодо власних еколого-педагогічних надбань у процесі вивчення дисципліни, розробка проекту еколого-педагогічного становлення);

– принцип індивідуально-особистісного зростання – опора на індивідуальні особливості екологічної свідомості студентів, „штучна” підготовка у вихованні екологічної особистості майбутнього вихователя (діагностика, самодіагностика, індивідуальні консультації, варіативність завдань).

Серед психолого-педагогічних умов, що забезпечують розвиток особистості, зокрема й розвиток екологічної свідомості, було визначено:

– урахування початкових типів мотивації взаємодії з природою та особливостей екологічної свідомості студентів, ступеневу підтримку мотивації ставлення до природи й екологічної роботи з дітьми, поєднання діагностики та самодіагностики в навчальному процесі;

– відповідність змісту навчальної діяльності студентів структурі готовності до формування екологічно мотивованої поведінки дошкільників;

– організаційно-методичне забезпечення системної роботи студентів із формування екологічно мотивованої поведінки дітей у реальній ситуації навчально-виховного процесу дошкільного навчального закладу;

– продуктивну персоніфіковану співпрацю викладача та студентів, яка актуалізує для майбутніх фахівців особистісну значущість набуття досвіду формування екологічно мотивованої поведінки в роботі з дошкільниками, пошук шляхів самовдосконалення.

Аналіз вітчизняних і зарубіжних досліджень мотиваційної сфери людини (В. Давидов, Б. Додонов, В. Климчук, К. Левін, О. Леонтьєв, А. Маслоу, О. Музика, Г. Олпорт, П. Симонов) надав підстави для виявлення можливостей впливу на її формування: урахування попереднього досвіду, виклик емоційних переживань та естетичних вражень, залучення до постановки мети, організація середовища, спонукання пошукової активності, включення до різних видів діяльності, забезпечення ситуації успіху, знаходження особистісного смислу.

Ступеневу підтримку мотивації доцільно впроваджувати в процес підготовки майбутніх вихователів до формування в дітей старшого дошкільного віку екологічно мотивованої поведінки за допомогою ретельно дібраних методів та прийомів роботи відповідно до мети та змісту етапів еколого-педагогічної підготовки.

У другому розділі – „Експериментальне дослідження підготовки майбутніх вихователів до формування екологічно мотивованої поведінки старших дошкільників” – наведено підсумки вивчення стану еколого-педагогічної підготовки, описано експериментально-дослідну роботу та результати педагогічного експерименту з підготовки майбутніх вихователів до формування в дітей екологічно мотивованої поведінки.

Констатувальний експеримент проводився у два етапи. На першому етапі збиралися відомості про особливості та рівень готовності студентів, які завершили вивчення дисципліни „Основи природознавства та методика ознайомлення дітей із природою”, до формування в дітей екологічно мотивованої поведінки. На цьому етапі діагностуванням було охоплено 155 студентів, із них: 69 студентів денного та 86 студентів заочного відділення.

Результати І етапу констатувального експерименту засвідчили, що рівень готовності студентів, які завершили вивчення дисципліни „Основи природознавства та методика ознайомлення дітей із природою”, до формування в дітей екологічно мотивованої поведінки є середнім. Аналіз особливостей мотиваційного складника виявив недостатню сформованість мотивів майбутньої екологічної та природопізнавальної роботи з дітьми, спрощене ставлення до мети та завдань ознайомлення дітей із природою й можливостей їх виконання.

Вироблення в дітей екологічно мотивованої поведінки не сприймалося головною метою еколого-педагогічної місії вихователя, було відсутнє цілісне бачення шляхів формування екологічно мотивованої поведінки, майже не виявилося усвідомлення складності цього завдання та необхідності системної побудови роботи з дітьми з урахуванням численних чинників (особливостей середовища, наявного рівня природознавчих уявлень та екологічної вихованості, інтересів і нахилів дітей). Мали місце також нечіткі уявлення про особливості мотивів екологічної поведінки дошкільників, майбутні вихователі недостатньо володіли вмінням ураховувати індивідуальні особливості ставлення дітей до природи.

ІІ етап констатувального експерименту було спрямовано на вивчення особливостей початкової еколого-педагогічної готовності студентів. За результатами ІІ етапу констатувального діагностування майбутніх вихователів (150 студентів) умовно поділили на кілька підгруп: 1 підгрупа – студенти, спрямовані на сферу „людина – людина”, з високим рівнем інтенсивності ставлення до природи, з перевагою естетичної установки та естетичного типу мотивації взаємодії з природою (9,5% студентів експериментальної групи); 2 підгрупа – студенти, спрямовані на сфери „людина – людина” та „людина – природа”, з вищим за середній рівнем інтенсивності ставлення до природи, з перевагою естетичної установки й когнітивного та практичного типу мотивації взаємодії з природою (38% студентів експериментальної групи); 3 підгрупа – студенти, переважно спрямовані на сферу „людина – людина” і дещо на сферу „людина – природа”, з середнім рівнем інтенсивності ставлення до природи, з перевагою естетичної установки та практичного типу мотивації взаємодії з природою (47,6% студентів експериментальної групи); 4 підгрупа – студенти, спрямовані на сферу „людина – людина”, з нижчим за середній рівнем інтенсивності ставлення до природи, з перевагою естетичної установки та естетичного типу мотивації взаємодії з природою (4,7% студентів експериментальної групи).

Вивчення особливостей екологічної свідомості майбутніх вихователів унаочнило необхідність їх урахування під час професійної екологічної підготовки до формування екологічно мотивованої поведінки старших дошкільників (домінування естетичної установки в спілкуванні з природою, ставлення до природи передусім як до об’єкта краси, перевага емоційного та інформаційного чинника в спілкуванні з природою, практичного типу мотивації взаємодії з нею).

Підготовка до формування в дітей екологічно мотивованої поведінки за експериментальною навчальною методикою, основні компоненти якої схематично зображено на рис. 1 (див. с. 11), здійснювалася диференційовано з різними підгрупами студентів, виокремленими на етапі констатувального експерименту відповідно до виявлених особливостей ставлення до природи та взаємодії з нею.

Експериментальна навчальна методика еколого-педагогічної підготовки майбутніх вихователів була побудована поетапно. Мета І етапу – викликати інтерес до дисципліни та бажання професійного зростання у сфері екологічної освіти дітей, ознайомити зі структурою дисципліни, окреслити проблематику та тематику творчих пошуків щодо екологічної освіти дошкільників. На цьому етапі здійснювалися: огляд літератури, презентація сучасних психолого-педагогічних досліджень, звернення до філософських творів, художніх творів письменників Донеччини, у яких змальовано природу краю, постановка проблем екологічного виховання дітей, настанова на успіх у еколого-педагогічному становленні.

ІІ етап – вивчення, аналіз та самоаналіз системи цінностей мотиваційної сфери та особливостей екологічної свідомості студентів. Його зміст – це проведення комплексу діагностичних методик, анкетування, опитувань, бесід; залучення до самодіагностики та самооцінки, тренінгові вправи, складання твору „Мій соціально-екологічний ідеал”, обговорення, у якому студенти запрошувалися до самоаналізу, перегляду та оцінки своєї системи цінностей, рефлексії та уточнення планів свого еколого-педагогічного становлення.

На ІІІ етапі з метою надання особистісного смислу, підвищення рівня мотивації еколого-педагогічної підготовки, відбувалося ознайомлення студентів із психолого-педагогічними вміннями, якими необхідно оволодіти майбутньому вихователю у сфері екологічного виховання дітей (освітньо-кваліфікаційна характеристика, професіограмма, сучасні дослідження у сфері еколого-педагогічної підготовки), та залучення до планування свого професійного становлення (заповнення таблиці „Проект еколого-педагогічного самовдосконалення”).

Етап практичної підготовки (ІV етап) містив спостереження майстер-класів, перегляд фрагментів різних форм роботи, розробку та обговорення конспектів занять, етюдів спілкування з природою, навчальні ситуації, які умовно були названі: „від здивування”, „від естетичного захоплення”, „від морального переживання”, проведення діагностики екологічної вихованості дітей, розробку, впровадження та презентацію освітнього проекту екологічного спрямування, складання методичних рекомендацій.

Для того, щоб респонденти мали можливість з’ясувати рівень власної еколого-педагогічної готовності, забезпечувався зворотний зв’язок (V етап), причому перевага надавалася інформаційному, за якого студент отримував інформацію про успіх чи невдачу з поясненням причин та шляхів покращення результатів, оскільки саме цей вид зворотного зв’язку сприяє формуванню внутрішньої мотивації.