ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО СПОРТИВНО-ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ Автореферат

У вступі висвітлено актуальність і стан проблеми підготовки майбутнього вчителя фізичної культури до спортивно-ігрової діяльності в загальноосвітньому навчальному закладі, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, сформульовано гіпотезу, охарактеризовано методи, розкрито наукову новизну і практичне значення, форми апробації, перевірки й упровадження результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі дослідження – „Стан проблеми професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до спортивно-ігрової діяльності в загальноосвітньому навчальному закладі (ЗНЗ)”– за допомогою методів історико-генетичного, парадигмального, ретроспективного, системного аналізу та узагальнення нормативних документів і даних пошуку виявлено історичні аспекти впровадження спортивних ігор у практику загальної середньої освіти і навчання майбутніх учителів фізичної культури; охарактеризовано законодавчо-правову базу, передовий педагогічний досвід та методику шкільних уроків з елементами футболу, волейболу, баскетболу, гандболу; визначено специфіку підготовки майбутніх учителів фізичної культури до спортивно-ігрової діяльності в загальноосвітньому навчальному закладі на різних етапах формування національної системи освіти.

Установлено, що впровадження футболу як однієї зі спортивних ігор в середній освіті України відноситься до кінця ХІХ ст., яке трактується як початок систематичного викладання дисциплін фізичного виховання. Зусиллями видатних педагогів (М. Пирогова, П. Лесгафта, М. Драгомирова, О. Бутовського й ін.) та громадськості Російської імперії, до складу якої входила більша частина території нашої держави, спортивні ігри вводилися в процес фізичного виховання дітей та юнацтва. Значною була увага до футболу як засобу фізичного тренування й інтелектуального розвитку школярів у Західній Україні. Педагоги Е. Ценар, І. Медрецький, І. Боберський, Ф. Ширгер та ін. викладали в гімназійних класах теоретичні знання з футболу, навчали своїх учнів грі в копаний м’яч та були методистами для інших учителів. Перший футбольний матч у Полтаві був проведений у липні 1909 року на Павленківській площі педагогом Ф. Штейнером між учнями реального і земського училищ, що також свідчить про розвиток спортивно-ігрової діяльності в закладах середньої освіти та потребу підготовки фахівців цього напряму.

З’ясовано, що підготовка вчителів до викладання уроків з елементами спортивної шкільної гри розпочалася майже одночасно з підготовкою викладачів фізичної культури, зокрема, на курсах П. Лесгафта спортивно-ігровій діяльності навчали навіть жінок – майбутніх учительок і виховательок; до програми дворічного Гімнастичного інституту, організованого А. Полторацьким і В. Пєсковим, уходили „шведська гімнастика” й „англійський футбол” та методика їх викладання. Активним упровадженням футболу в практику підготовки шкільних тренерів і викладачів займалися товариства „Сокіл”, „Пласт”, „Січові товариства”; у 20-30-х роках ХХ ст. – футбольні клуби та Державний центральний інститут фізичної культури. Педагоги В. Гориневський, М. Іваницький, О. Крестовніков, Л. Орбелі, П. Рудик та ін. розробляли медико-біологічні, психологічні й педагогічні аспекти проблем фізичної культури, у тому числі – й спортивно-ігрової діяльності. Вони виявили значення спортивних ігор не лише для збереження здоров’я і розвитку фізичних якостей учня, а й для формування інтелектуально-креативних потенціалів особистості. Оригінальну систему тіловиховання створив видатний український учений, творець вітчизняної педагогіки нового часу Г. Ващенко, який високо цінував гру в копаний м’яч як засіб фізичного, духовного, морального та інтелектуального виховання молоді, надавав відповідні рекомендації вчителям. Важливим етапом вирішення завдань підготовки педагогічних кадрів для фізичного виховання у середніх школах стало створення системи спеціалізованих вищих навчальних закладів і факультетів фізичного виховання педагогічних університетів, де спортивним іграм приділялася значна увага. З кінця 70-х років ХХ ст. по сьогодні акцент підготовки фахівців для шкільного фізичного виховання стоїть на вирішенні таких освітніх завдань: оволодіння навичками в тих видах спорту, у першу чергу – футболу, які представлені в навчальних програмах ЗНЗ; готовності вчителів фізичної культури до постановки й реалізації освітніх завдань шляхом розвитку основних фізичних якостей учнів у процесі організації спортивно-ігрової діяльності.

Виявлено, що спортивно-ігрова діяльність майбутнього вчителя фізичної культури в ЗНЗ має розроблену законодавчо-правову базу у вигляді нормативних актів (указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів, рішень МОН України, Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України, розпоряджень Федерації футболу України та інших громадських спортивних організацій, навчальних планів і програм вищих педагогічних і спеціальних навчальних закладів, державних стандартів підготовки фахівців з фізичної культури, навчальних планів і програм з фізичної культури усіх типів загальноосвітніх навчальних закладів). Особливо це стосується шкільного уроку з елементами футболу, введеного з 2001 року за рахунок вибіркового компонента типового навчального плану як третій щотижневий урок фізкультури в 72,3% середніх загальноосвітніх навчальних закладів регіону. У зв’язку з потребою системи загальної середньої освіти в кадрах учителів фізичної культури – фахівців зі спортивно-ігрової діяльності, у Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка введено як форму підготовки окрему навчальну групу майбутніх учителів зі спеціальності „Педагогіка і методика середньої освіти. Фізична культура (спеціалізація футбол)”, поглиблено зміст навчання та вдосконалено організаційно-педагогічні основи підготовки з найбільш поширених у ЗНЗ видів спортивних ігор – волейболу, баскетболу, гандболу. Це потребує розроблення наукових і організаційно-методичних засад підготовки майбутніх учителів фізичної культури до спортивно-ігрової діяльності в ЗНЗ.

У другому розділі дисертаційної роботи – „Теоретичні та організаційно-методичні основи підготовки майбутнього вчителя фізичної культури до спортивно-ігрової діяльності в ЗНЗ” – у результаті аналізу комплексу теоретичних, нормативних, навчально-методичних джерел, матеріалів з досвіду роботи вчителів фізичної культури та фахівців зі спортивно-ігрової діяльності, власних спостережень і узагальнень автора реалізовано гіпотезу дослідження в частині наукового обґрунтування мети, принципів, функцій і змісту організаційно-функціональної моделі та організаційно-методичного супроводу підготовки майбутнього вчителя фізичної культури до спортивно-ігрової діяльності в загальноосвітньому навчальному закладі.

Визначено шляхом використання методів факторно-критеріального і організаційно-функціонального моделювання, що модель професійної підготовки майбутнього вчителя фізичної культури як шкільного фахівця зі спортивних ігор (рис. 1) має ґрунтуватися на особистісному, особистісно-соціальному, діяльнісному, компетентнісному і комплексному методолого-теоретичних підходах до розуміння специфіки становлення спеціаліста та концепції конкурентноздатності професіонала в умовах ринку освітніх послуг. Тому провідними теоретичними ідеями дослідження визначено: функціональність і компетентність як особистісно-професійну властивість та активно-діяльнісний результат підготовки на основі розвитку комплексу особистісних і соціально значущих цінностей і якостей майбутнього вчителя, поетапного засвоєння ним знань, умінь, навичок та формування досвіду педагогічно-спортивної діяльності; конкурентноздатність як інтегральний показник якості підготовки майбутнього вчителя, який залежить від кількості і глибини опанування споріднених спортивно-ігрових спеціальностей, за якими фахівець даного профілю може ефективно працювати; професіогенез як синтез професійних знань і особистісних якостей педагогічного працівника, учителя фізичної культури та викладача (тренера) зі шкільних спортивних ігор – футболу, волейболу, баскетболу, гандболу.

Доведено, що метою моделі професійної підготовки майбутнього вчителя фізичної культури має бути формування його як фахівця зі спортивно-ігрової діяльності, особливо – з проведення шкільного уроку з елементами футболу, адже існує відповідне регіональне замовлення, сформоване на основі нормативних документів і державних стандартів середньої освіти, які передбачають потреби й можливості проведення в усіх класах ЗНЗ одного уроку фізичної культури з елементами футболу щотижнево. Визначено спортивно-ігрові функції майбутнього вчителя фізичної культури – базову педагогічно-професійну, професійно-орієнтовану фізкультурну, спеціалізовану спортивно-ігрову, яким відповідають основні компетенції. Установлено, що процес підготовки майбутнього вчителя фізичної культури до спортивно-ігрової діяльності в ЗНЗ має відповідати принципам: загальнодидактичним (активності, доступності, наочності, диференціації, цілісності, індивідуалізації, вікової відповідності, рефлективності, цілеспрямованості, послідовності реалізації завдань) та спеціальним (повторності циклів тренувань, динамічності навчально-тренувального процесу, поступового зростання фізичного навантаження, єдності загальної фізичної та спортивно-ігрової підготовки, різноманітності й новизни навчально-тренувальної діяльності).