Підлубна Т.М. Право на захист цивільних прав та інтересів

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробки, зв’язок роботи з науковими програмами, визначаються предмет, об’єкт, мета і завдання дослідження, сформульовані основні положення, що відображають наукову новизну одержаних результатів та ступінь їх новизни, висвітлюються практичне значення і апробація результатів дослідження.

Перший розділ «Захист цивільних прав та інтересів як цивільно-правова категорія» присвячений дослідженню права на захист як суб’єктивного цивільного права, поняття захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів, здійснений аналіз форм захисту цивільних прав та інтересів, на основі якого зроблені відповідні висновки. Розділ складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Право на захист як суб’єктивне цивільне право» на основі аналізу наукових поглядів і різних концепцій досліджено поняття права на захист в контексті його співвідношення з суб’єктивним цивільним правом. В результаті узагальнено основні підходи щодо розуміння суб’єктивного права і надано його інтегруюче визначення.

Право на захист слід розуміти в об’єктивному та суб’єктивному значеннях. В об’єктивному значенні право на захист є гарантією забезпечення прав та інтересів особи, що реалізується лише у випадку порушення суб’єктивного права, визначає та фіксує ступінь свободи правомірної поведінки. Право на захист є одним із складових елементів будь-якого суб’єктивного права. Право на захист однакове для усіх осіб, яким воно надане. Саме тому воно є родовою можливістю і розраховане на конкретизацію в кожній окремій ситуації. Суб’єктивне ж право специфічне для кожного суб’єкта, оскільки воно характеризується обставинами, які існують у кожному конкретному випадку.

Автор робить висновок, що при визначенні елементів суб’єктивного права, таких як право на власні дії та право на чужі дії, доцільно включати і третій елемент – право на захист, в зміст якого входить не тільки можливість звернення до компетентних органів з вимогою захисту порушеного права, але й можливість особи, право якої порушено, самостійно, без звернення до компетентних органів реалізувати своє право на захист. Разом з тим, особливістю права на захист є те, що самостійне суб’єктивне право, яке одночасно є складовим елементом будь-якого суб’єктивного права реалізується лише у випадку порушення останнього.

Обґрунтовано положення про те, що право на захист – це можливість його носія самому вчиняти юридично значимі активні дії в разі порушення його прав та інтересів шляхом звернення до компетентних державних органів або за допомогою застосування особою фактичних дій , які не суперечать закону з метою задоволення особистих інтересів.

У роботі доведена необхідність розмежування таких понять як «охорона» та «захист».

У підрозділі 1.2. «Поняття захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів» розглядаються особливості захисту цивільних прав та інтересів. Результати дослідження дали змогу визначити, що захистом суб’єктивних цивільних прав та інтересів є правозастосовна діяльність, яка здійснюється компетентним органом або безпосередньо уповноваженою особою з метою відновлення порушеного, невизнаного чи оспорюваного суб’єктивного права та інтересу.

Зазначається, що складовими елементами захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів є об’єкт, суб’єкт, спосіб та форма захисту. Акцентується увага на тому, що необхідно розмежовувати такі об’єкти захисту, відповідно до норм чинного законодавства, як законний інтерес та суб’єктивне цивільне право. Обґрунтовано висновок, що законний інтерес є особливим об’єктом захисту, під яким слід розуміти відображену в об’єктивному праві правову можливість, що полягає у прагненні суб’єкта користуватись соціальним благом, який на відміну від суб’єктивного права кореспондує лише загальний юридичний обов’язок.

У підрозділі 1.3. «Поняття і види форм захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів» на основі аналізу існуючих юридичних концепцій було досліджено правову природу форми захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів. Автором визначено, що проблема визначення форм захисту лежить в площині як матеріального так і процесуального права. В силу цього необхідно розмежовувати процесуальну форму захисту та форму захисту суб’єктивного цивільного права в матеріальному аспекті.

Автором обґрунтована доцільність поділу форми захисту цивільних прав та інтересів на юрисдикційну та неюрисдикційну. Юрисдикційна форма захисту здійснюється спеціально уповноваженими на даний вид діяльності органами, в той час як захист прав та інтересів в неюрисдикційній формі протікає в рамках матеріального правовідношення  і здійснюється самими учасниками правовідносин.

В результаті аналізу юрисдикційної форми захисту встановлено, що вона може реалізуватися в рамках загального, спеціального чи альтернативного порядку. При неюрисдикційній формі захист здійснюється самостійними діями осіб в межах застосування самозахисту, претензійного порядку вирішення спорів.

Розділ другий «Цивільно-правові способи захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів» присвячений визначенню способів захисту цивільних прав та інтересів, характеристиці їх окремих видів та аналізу можливості застосування способів захисту цивільних прав стосовно захисту законних інтересів. Розділ складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Поняття та критерії розмежування способів захисту цивільних прав та інтересів»  на основі дослідження низки специфічних ознак (підстава застосування, реалізація в рамках матеріального правовідношення), що виокремлюють способи захисту в самостійний правовий інститут, робиться висновок, що способами захисту є правові прийоми, за допомогою яких заінтересована особа має змогу відновити своє порушене, оспорюване чи невизнане право та інтерес. Автором обґрунтовано положення про те, що є доцільним розмежування способів захисту та засобів захисту цивільних прав та інтересів. Засоби захисту цивільних прав та інтересів – це інструменти реалізації того чи іншого способу захисту.

За результатами проведеного аналізу  автором запропоновано обрати кілька критеріїв для класифікації існуючих способів захисту, які в повній мірі враховують особливості даного правового явища. Такими критеріями є наступні: результат застосування, характер застосування, суб’єктний склад. Доцільно також здійснювати поділ способів захисту на міри захисту та міри відповідальності, розмежування між якими слід здійснити на основі таких критеріїв: спрямованість, підстави застосування, співвідношення порівнювальних категорій із правопорушенням.

Підрозділ 2.2. «Окремі види способів захисту суб’єктивних цивільних прав» присвячений детальному аналізу таких способів захисту як визнання права, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Визнання права як спосіб захисту є основою для інших однопорядкових явищ, носить універсальний характер і реалізується виключно у юрисдикційному порядку. Пропонується переглянути деякі положення чинного законодавства й внести зміни для ефективнішого застосування права на захисту у випадку незаконних рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Обґрунтовано висновок, що право вибору способу захисту порушеного права належить особі, право якої порушено, в межах специфіки правовідносин, у сфері яких було вчинено правопорушення. В окремих випадках вибір способу захисту може визначатися вказівкою спеціального закону, що регулює конкретне цивільне правовідношення або визначатиметься за попередньою взаємною домовленістю. 

У підрозділі 2.3. «Особливості застосування окремих способів захисту цивільних прав щодо способів захисту законного інтересу» показані особливості захисту законного інтересу через призму застосування способів захисту суб’єктивного цивільного права. Автором було встановлено, що більш ефективного захисту законного інтересу в силу застосування такого способу захисту як відшкодування збитків можна досягнути застосувавши концепцію абстрактних збитків. Під абстрактними збитками слід розуміти такі збитки, які могли настати, але не настали в силу передбачливості кредитора. Це положення є розвитком нових положень, що знайшли місце в цивільному праві.

Відшкодування моральної шкоди у зв’язку з порушенням законного інтересу здійснюється за аналогією закону: можливість застосування до захисту суб’єктивного права, то відповідно можливість захисту законного інтересу. У зв’язку з чим пропонується внести відповідні зміни до норм чинного законодавства.

Законний інтерес у речових правовідношеннях не опосередкований суб’єктивним правом, захищається опосередковано, найчастіше зобов’язальними правовідносинами і їхніми способами захисту. У зобов’язальному правовідношенні інтерес кредитора захищається як способами, які передбачені статтею 16 ЦКУ,  так і особливими способами, які властиві цьому правовому інституту. Спосіб захисту інтересів боржника – це певна правова можливість відновлення становища в рамках зобов’язання для реалізації законного інтересу самим боржником або уповноваженими органами.

Третій розділ «Форми захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів» присвячений більш детальному аналізу юрисдикційної та неюрисдикційної форми захисту цивільних прав та інтересів  і складається з трьох підрозділів. Підрозділ 3.1. «Юрисдикційна форма захисту цивільних прав та інтересів» розкриває особливості захисту цивільних прав та інтересів в рамках судової, адміністративної та нотаріальної форми захисту. Судова форма є однією з найбільш застосовуваних форм захисту, основним процесуальним засобом захисту якої виступає позов. У силу правової природи в рамках судової форми вирішується спір про право, під яким слід розуміти розбіжність сторін із приводу взаємних прав та обов’язків, ухиляння від виконання покладеного на особу обов’язку, а також ті випадки, коли для здійснення прав потрібне підтвердження суду. Альтернативними формами захисту цивільних прав та інтересів в контексті судової форми захисту можна визначити діяльність третейських судів.

Спеціальними формами захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів є захист в адміністративному та нотаріальному порядку. Адміністративна форма захисту являє собою певну сукупність дій органів адміністративної юстиції, які спрямовані на захист порушених суб’єктивних прав та інтересів. Специфіка розгляду справ нотаріальними органами полягає в тому, що повноваження нотаріуса поширюються винятково на встановлення безспірних фактів, у наявності яких є можливість переконатися безпосередньо, на підставі несуперечливих, відповідних закону документів. Основним засобом захисту прав нотаріальним органом є вчинення виконавчого напису на борговому документі.

У підрозділі 3.2. «Неюрисдикційна форма захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів» дисертант досліджує правову природу самозахисту і обґрунтовується положення, що самозахист – це форма захисту цивільних прав та інтересів. Самозахист полягає в самостійних односторонніх діях володільця права, а також в самостійних односторонніх діях третьої особи щодо захисту життя чи майна заінтересованої особи в договірних чи позадоговірних відносинах. Автором було визначено юридичну та фактичну підстави виникнення права на самозахист.

Проведений порівняльний аналіз самозахисту та самоправності свідчить, що розмежування даних правових явищ слід проводити на основі об’єктивної сторони останньої.

В ході дослідження було встановлено, що захист цивільних прав та інтересів в рамках самозахисту відбувається за допомогою застосування способів самозахисту, вибір яких залежить від характеру порушення і ступеня його небезпеки. На основі аналізу існуючих наукових концепцій пропонується всі способи захисту класифікувати за критерієм динаміки розвитку правопорушення на такі основні групи: припинювальні, відновлювальні, забезпечувальні і компенсаційні.

У підрозділі 3.3. «Нове в законодавстві України й питання захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів» стверджується, що в межах юрисдикційних та неюрисдикційних форм захисту виникають нові інститути, які дають змогу ефективно захистити порушені суб’єктивні цивільні права та інтереси. У зв’язку з існуванням чималої кількості органів, які прямо чи опосередковано покликані здійснювати захист цивільних прав та інтересів, пропонується внести деякі зміни до законодавчої бази з метою ефективнішого виконання даними органами покладених на них функцій. Зокрема, для громадських організацій  у сфері захисту прав споживачів доцільно було б закріпити їх можливість щодо внесення пропозицій до проектів законодавства з питань захисту прав споживачів, визначити їх роль у зверненні зі скаргами в інтересах споживачів – в індивідуальному чи колективному порядку – до уповноважених органів, передбачити їх у переліку органів у сфері захисту прав споживачів, створення перешкод у процесі діяльності яких тягне відповідальність.

Досліджена правова природа інших державних та громадських організацій, діяльність яких спрямована на захист прав та інтересів, в тому числі і цивільних (Третейський інформаційний суд, Європейський суд з прав людини). У результаті чого встановлено, що чимала кількість органів, основною функцією яких є захист порушених прав та інтересів, дублюють права і обов’язки один одного. Разом з тим належного механізму реалізації ними своїх повноважень теж непередбачено, у зв’язку з чим пропонується внести відповідні зміни до законодавства.