ПІДВИЩЕННЯ ПРИБУТКОВОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Короткий зміст

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження;  визначено його мету, завдання об’єкт, предмет і методи дослідження, відображено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача; подано інформацію про апробацію та публікації, структуру роботи.

У першому розділі – «Наукові засади функціонування та відтворення аграрних підприємств у ринкових умовах» – розглянуто коло питань, що характеризують специфіку сільського господарства. Серед останніх: роль землі як головного виробничого ресурсу, тривалість виробничого циклу, а також відмінності процесів ціноутворення у сільському господарстві, що викликані складністю прогнозування виробничих показників, низькою концентрацією виробництва та специфікою взаємодії підприємств галузі із іншими сферами агропромислового виробництва.

Необхідність підвищення прибутковості сільськогосподарських підприємств зумовлена гострою потребою в оновленні їхньої матеріально-технічної бази для подальшого зниження собівартості, а відтак – забезпечення належної прибутковості у наступні періоди.

Порівняння обсягу прибутку із ресурсами, що використані у виробництві, дає можливість оцінити економічну ефективність підприємства. В Україні найбільш поширені такі показники її виміру, як рівень рентабельності та норма прибутку. Разом з тим перший не враховує тривалість виробничого циклу. Порівняння підприємств за рівнем рентабельності при аналітичному групуванні в межах однієї підгалузі припустимо, зокрема у рослинництві більшість технологій передбачають лише один виробничий цикл на рік. Для порівняння підприємств із різною тривалістю виробничого циклу або обороту капіталу доцільніше вживати показник норми прибутку. Визначення норми прибутку в аграрному законодавстві України як рентабельності активів дає змогу порівнювати економічну ефективність незалежно від структури капіталу підприємства.

Фактори впливу на прибутковість сільськогосподарських підприємств поділяють на зовнішні та внутрішні. Серед зовнішніх факторів особливого значення набувають: фактичне включення вітчизняних сільськогосподарських підприємств у міжнародний поділ праці та відповідна залежність їх прибутковості від рівня суспільно необхідних витрат, сформованого на світових ринках, кон’юнктурних явищ та обмінного курсу національної валюти, а також вплив норми позикового відсотку.

Як інтегральний внутрішній фактор впливу на формування прибутку в роботі розглядається рівень та темп зростання багатофакторної продуктивності, оскільки показники продуктивності праці та фондовіддачі не характеризують досліджувані явища у комплексі. Багатофакторну продуктивність можна охарактеризувати як показник виходу продукції в еталонних цінах на одиницю сукупних витрат. Фактично вона є накопиченим результатом творчої праці.

На показники прибутковості впливає також паритетність міжгалузевого обміну. У ринковому середовищі немає гарантії забезпечення паритету цін, тобто сталого співвідношення між цінами на готову продукцію і на засоби виробництва. За низького рівня концентрації виробництва сільськогосподарські підприємства без втручання держави не можуть узгоджено реагувати на зростаючу ринкову владу постачальників засобів виробництва, переробних підприємств та торгівельних мереж.

У другому розділі – «Стан прибутковості сільськогосподарських підприємств» – розглядається вплив внутрішніх та зовнішніх чинників на прибутковість сільськогосподарських підприємств.

Недостатня прибутковість є головною причиною незадовільних темпів технічного переоснащення підприємств галузі. Щорічна потреба галузі у коштах на придбання машин та обладнання сягає 30 млрд. грн. у цінах 2010 р., тоді як амортизація того ж року становила 4,0 млрд. грн., а прибуток від реалізації сільськогосподарської продукції та послуг – 14,2 млрд. грн.

В аграрному секторі прибуток не є єдиним джерелом фінансування капітальних витрат, які можна умовно поділити на витрати на збільшення виробничих потужностей та витрати на оновлення потужностей з метою економії поточних витрат. Потреба у здійсненні останніх за умов науково-технічного прогресу в конкурентному середовищі виникає дискретно, по мірі відносного зменшення суспільно необхідних витрат, незалежно від накопичення підприємством власного інвестиційного ресурсу та зносу основних засобів. Фактично витрати на залучення позикових ресурсів є складовою ціни виробництва. Але збільшення суми та питомої ваги таких ресурсів у балансі підприємства є доцільним виключно у разі перевищення нормою прибутку на сукупний капітал вартості обслуговування позики.