Піскун Д.М. Очна ставка: тактика і психологічні основи

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовуються актуальність обраної теми, стан її наукової розробки, зв'язок з науковими програмами, планами й темами; визначаються мета й завдання дослідження, його методологічна основа; розкриваються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості щодо їх апробації.

Розділ 1 «Процесуальна та криміналістична сутність очної ставки» складається із трьох підрозділів, присвячених вивченню процесуальної та криміналістичної сутності очної ставки, розгляду цілей її проведення на досудовому розслідуванні й у суді.

У підрозділі 1.1. «Процесуальна характеристика очної ставки» зроблено історичний екскурс щодо виникнення й розвитку цієї процесуальної дії, її законодавчого становлення. Розглядаються підстави і правила проведення очної ставки, що зводяться до вимог стосовно числа її учасників, участі тільки раніше допитаних осіб, наявності в показаннях останніх суттєвих суперечностей, які можуть бути усунені в процесі її проведення. Аналізуються дискусії, що мають місце в процесуальних і криміналістичних джерелах щодо чисельності її учасників. Аргументується твердження про обмеження останніх до двох осіб з метою усунення негативного впливу на решту учасників. Оцінюючи результати очної ставки, слідчий (суддя) порівнює їх з іншими доказами по справі.

У підрозділі 1.2. «Очна ставка - окрема слідча дія» акцентується увага на самостійності цієї дії та її місці в системі інших слідчих дій. У кримінально-процесуальній літературі (М.С. Строгович, М.О. Чельцов) 30-70-х років XX ст. очна ставка з огляду на її вербальний характер розглядалась як різновид допиту. При цьому поза увагою залишались такі істотні для цієї дії риси, як одночасний допит двох осіб, наявність у їх показаннях суперечностей, можливість з дозволу слідчого ставити один одному запитання, фіксація показань в одному протоколі та ін.

Аналіз природи очної ставки дозволяє назвати ті суттєві риси, які відрізняють її від допиту. До них можна віднести наступні:

1)          мета допиту - отримання відомостей від даної особи про відомі їй обставини; мета очної ставки - усунення в показаннях двох осіб суперечностей;

2)          при проведенні допиту його предмет значно ширше від предмета очної ставки;

3)    очна ставка - це слідча дія, спрямована на отримання доказів, які часто істотно відрізняються від доказів, одержаних при раніше проведених допитах;

4)          організація очної ставки суттєво відрізняється від організації допиту. Останній проводиться віч-на-віч, тоді як очна ставка припускає участь у ній двох допитуваних осіб одночасно. При допиті на очній ставці допускається постановка допитуваними особами запитань один одному під контролем слідчого.

У підрозділі 1.3. «Цілі проведення очної ставки» аналізуються питання, що належать до пізнавальної ролі очної ставки в процесі розслідування й судового розгляду. Загальна мета кожної процесуальної дії - встановлення істини - конкретизується власне характером дії, її специфікою.

З урахуванням вимог кримінально-процесуального законодавства основною метою очної ставки слід назвати усунення істотних суперечностей у показаннях раніше допитаних осіб. Проте інтерв'ювання слідчих дало неоднозначний результат. Так, 60% опитаних повідомили, що така мета є не єдиною. У процесі очної ставки мають місце й інші цілі, як-от: установлення неправдивих показань, їх мотивів, доказ причетності до злочину інших осіб тощо. 40% респондентів вважають очну ставку єдиним способом усунення суперечностей і її єдиною метою, підкреслюючи, що ця дія за силою психологічного впливу не може бути прирівнена до інших слідчих дій.

У кримінально-процесуальних і криміналістичних джерелах теж немає однозначного погляду на цілі очної ставки. Одні вчені (М.В. Бахарєв) трактують їх занадто широко, відносячи до цілей і затвердження вольових позицій, і вивчення особи допитуваних на очній ставці. Інші (Р.С. Бєлкін,
О.Б. Соловйов) обмежують їх, називаючи такі цілі як усунення суперечностей у показаннях, викриття неправди, перевірку раніше даних показань.

Аналіз визначень цілей очної ставки, що наводяться в науковій літературі, й узагальнення практики її проведення дозволяють дійти висновку про класифікацію таких цілей. Підставами для останньої може бути також їх доказова значущість, за якою цілі очної ставки можна поділити на основні й додаткові. До основних належать: усунення суттєвих суперечностей, з'ясування їх причин, подолання помилок, викриття неправди; до додаткових відносять: перевірку слідчих версій, отримання нових доказів по справі.

Розглядаються питання проведення очної ставки в суді (регламентовані ст. 304 КПК України), метою якої є усунення суперечностей, що виникли при отриманні показань у судовому засіданні. Суперечності можуть виникнути: при зміні раніше одержаних показаннях; при заяві про те, що попередні свідчення були надані внаслідок незаконного психологічного впливу (погроз, обману тощо); при обставинах, що знов відкрилися, наявність яких істотно суперечить раніше встановленим даним. Рішення про проведення очної ставки в суді приймає суддя на підставі свого внутрішнього переконання і прогнозування її можливої результативності. При оцінці результатів очної ставки він повинен враховувати можливість конформної поведінки її учасників під впливом присутніх осіб, які або схвалюють, або засуджують наведені показання.

Розділ 2 «Тактика проведення очної ставки» об'єднує три підрозділи, що включають питання підготовки до проведення очної ставки, систему тактичних прийомів очної ставки і проблему тактичного ризику при її проведенні.

У підрозділі 2.1. «Підготовка до проведення очної ставки» аналізуються основні етапи підготовки, які при проведенні вербальних слідчих дій складаються з декількох:  1) ознайомлення з матеріалами справи;  2) вивчення даних про особу допитуваного;  3) опрацювання спеціальних питань;  4) складання плану проведення очної ставки. Така підготовка проходить однотипні етапи, проте має свою специфіку. Ознайомлення з матеріалами справи обмежується головним чином аналізом тих показань осіб, що містять суперечності, з метою визначення необхідності проведення очної ставки. При цьому можуть мати місце обставини, коли такі суперечності зумовлені неправильним сприйняттям або інтерпретацією окремих фактів і можуть бути усунені додатковим або повторним допитом. В інших випадках аналіз показань дозволяє дійти висновку про свідому неправду, бажання взяти на себе вину, обмовити іншу особу, спрямувати розслідування по хибному шляху. У такому разі цей аналіз порівнюється з результатами інших доказів, що дозволяє дійти висновку про необхідність проведення очної ставки і сприяє систематизації останніх, які можуть бути використані при її проведенні.

На другому етапі підготовки до проведення очної ставки вивчаються дані про осіб, які будуть у ній брати участь. Специфіка цього процесу в тому, що слідчий має чітке уявлення: про майбутню позицію цих осіб, про їх взаємовідносини (друзі, члени організованої злочинної групи), про характер і темперамент, наявність (чи відсутність) злочинного досвіду. Усе це дозволяє йому сформувати уявну модель очної ставки й ті позиції, які будуть відстоювати її учасники. Певним чином ці дані враховуються при формуванні власної позиції слідчого й обранні ним тактики своєї поведінки. При цьому слідчому важливо мати подвійне уявлення про особу (що нерідко має місце) - істинне і про ту роль (соціальну, психологічну), яку вона обирає в житті, а яку представляє в суспільстві.

Третій етап - це опрацювання спеціальних питань, що стосуються видів провадження, господарської діяльності, технологічних процесів, відомості про які можуть бути предметом суперечностей на очній ставці. У процесі розслідування таких злочинів, як порушення правил охорони праці, вибухів газу на шахтах, на газопроводах, терористичні акти, знання спеціальних питань забезпечує цілеспрямованість та ефективність проведення очної ставки. Рішення про участь фахівця на цьому етапі може мати місце у випадках, коли для усунення суперечностей, що стосуються спеціальних питань, це не тільки доцільно, а й необхідно.

Центральним етапом підготовки до проведення очної ставки є складання плану, що є запорукою ефективності й результативності, оскільки продуманий план значною мірою забезпечує тактику її проведення і, врешті-решт, економію процесуальних засобів, що дозволяє при цьому з'ясувати багато обставин, необхідних для розслідування. Цей план може мати графічну форму, яка рекомендується як найдоцільніша.

Елементи такого плану:  а) сутність суперечностей у показаннях; б) матеріали для спростування чи уточнення; в) формулювання найважливіших запитань;  г) оголошення показань інших осіб, пред'явлення письмових і речових доказів, етапи останнього. За данними інтерв'ювання тільки 25% слідчих складають подібні плани. Поряд з рекомендованою формою плану слідчий може обрати й іншу, яка вбачається йому найзручнішою, зокрема, іншими можуть бути перелік запитань, їх послідовність, етапи пред'явлення доказів тощо.

У цьому процесі важливе місце належить визначенню часу проведення очної ставки стосовно етапу розслідування й обсягу доказової інформації. Слідчий вирішує це питання виходячи з можливої ефективності результатів її проведення. При цьому слід враховувати її раптовість і наявність доказової інформації, яку можна використати при проведенні очної ставки.

У підрозділі 2.2. «Система тактичних прийомів очної ставки» досліджуються тактичні прийоми, що застосовуються при проведенні очної ставки в їх найдоцільнішій послідовності й поєднанні. Підкреслюється, що необхідною умовою є встановлення психологічного контакту з учасниками очної ставки. Звертається увага на специфіку цього тактичного прийому, що відрізняється від установлення контакту при проведенні допиту, його особливість полягає в двосторонності: слідчий контактує одночасно з двома учасниками, які мають різні позиції з одного й того ж питання. Стосовно цього головним є:  а) звернення слідчого до обох осіб з роз'ясненням цілей очної ставки;  б) роз'яснення її значення для встановлення важливих обставин розслідуваного злочину;  в) допомога слідчому в правильному розумінні позиції кожного та її оцінки.

Залежно від того, наскільки такі прийоми справляють враження, слідчий обирає подальші прийоми, головними з яких він визнає найефективнішими стосовно ситуацій очної ставки. Найтиповішими ситуаціями, що виникають при цьому, можуть бути:  а) неправильне сприйняття й інтерпретація події однією з осіб або обома;  б) неправдиві показання одного з учасників;  в) заява про алібі;  г) обмова одного з учасників; ґ) самообмова одного з учасників.

Відповідно до наведеного в цьому підрозділі наводяться рекомендації по використанню тактичних прийомів для вирішення ситуацій. До числа таких входять як окремі прийоми, так і їх системи, які в даний час серед учених (В.Ю. Шепітько) вважаються найоптимальнішими.

У ситуації, коли суттєві суперечності є результатом помилки
 у сприйнятті або інтерпретації сприйнятого, найефективнішими рекомендаціями можуть бути наступні прийоми:  а) постановка нагадуючих запитань, здатних викликати асоціативні зв'язки і пригадати забуте;  б) постановка уточнюючих запитань щодо часу й обстановки сприйняття;  в) постановка запитань про суб'єктивний стан особи (страх, нерозуміння вчинюваного, короткий період сприйняття тощо);  г) пред'явлення речових доказів; ґ) оголошення показань інших осіб.

Із комплексу тактичних прийомів, що сприяють пожвавленню в пам'яті забутого або відновленню мимоволі відображеного, ефективними є пред'явлення речових доказів, документів та оголошення показань інших осіб. Різні за своєю сутністю, ці прийоми, виконують одну й ту ж роль - активізують асоціативні зв'язки, причому вибірково впливають на допитуваного. Осіб з художнім типом нервової системи більше вражають речові докази, фотографії місця події. Вербальна ж інформація, відображена в показаннях, понад усе впливає на осіб з абстрактним типом нервової системи.

Типовою ситуацією при проведенні очної ставки є неправдиві показання одного з учасників як результат вирішення підозрюваним, обвинуваченим або свідком розумових завдань, метою яких є створення спотвореного уявлення про подію злочину, осіб, які беруть участь у його вчиненні, способах і механізмі вчинення й приховування. Метою таких показань є приховування істини для отримання певної вигоди: ухилення від відповідальності, її зменшення, спрямування розслідування по хибному шляху та ін. Для викриття такого роду неправди необхідні не тільки показання тих чи інших свідків, обвинувачених, які дають протилежні свідчення, а й наявність інших доказів, що можуть бути використані для спростування неправди. У розпорядженні слідчого знаходяться тактичні прийоми, що цілеспрямовано припускають викриття неправдивих показань, до яких належать:  а) установлення суперечностей у показаннях того, хто говорить неправду;  б) постановка контрольних запитань, що мають на меті зіставлення показань з точно встановленими фактами по справі; в) постановка деталізуючих запитань, спрямованих на з'ясування даних, супутніх показанням, що мають за мету перевірити свідчення отриманням інформації про деталі, невідомі тому, хто говорить неправду;  г) пред'явлення речових і письмових доказів як інформації, що спростовує показання того, хто говорить неправду.

Відзначаючи ефективність названих прийомів як витяг із системи прийомів, спрямованих на викриття неправди, слід рекомендувати й тактику оперування ними відповідно до позиції того, хто говорить неправду. Прийоми можуть бути застосовані за зростанням доказової сили і за її зменшенням, що визначається ефектом їх можливого використання при очній ставці.

Разом з наведеними ситуаціями може мати місце й така, як заява про алібі, тобто про відсутність особи в момент учинення злочину, її знаходження в іншому місці. Така заява як спосіб уникнути відповідальності вимагає від заявника вирішення багатьох розумових завдань, пов'язаних з прогнозуванням перебігу допиту на очній ставці й підготовкою документів і свідчень декількох осіб, які підтверджують перебування підозрюваного (обвинуваченого) в іншому місці. Заява про алібі нерідко готується до вчинення злочину, особливо у випадках учинення групового злочину, де один з учасників (найчастіше рецидивіст), бажаючи уникнути відповідальності, домовляється про заяву із співучасниками.

У цій ситуації слідчий, допомагаючи особі, яка спростовує таку заяву, може оперувати такими тактичними прийомами:  а) постановка уточнюючих запитань щодо місця перебування підозрюваного (обвинуваченого); б) постановка деталізуючих запитань про місце можливого перебування і про дії особи в даний час;  в) оголошення показань інших осіб, які підтверджують участь заявника у вчиненні злочину;  г) пред'явлення речових доказів, що підтверджують участь особи у злочині; ґ) оголошення висновку експертизи, що спростовує його алібі.

Особливо підкреслюється та обставина, що застосування таких прийомів, як постановка уточнюючих і деталізуючих запитань, сприяє ситуації, за якої в того, хто говорить неправду, бракує часу для обмірковування відповідей, що часто спричиняє обмовки, що свідчать про злочинну обізнаність, властиву тільки особі, якій знайомі обстановка злочинної події, її учасники і способи вчинення злочину.

У ситуації обмови й самообмови одного з учасників очна ставка є однією з найефективніших слідчих дій, що сприяють викриттю таких показань. У таких випадках застосовуються комплекси тактичних прийомів, спрямованих на викриття неправди, при цьому перевага віддається постановці уточнюючих, деталізуючих і контрольних запитань, що стосуються істотних суперечностей у показаннях осіб, які беруть участь в очній ставці. Дієвість таких прийомів підтверджується даними анкетування слідчих.

Однією з рідкісних ситуацій, що виникають при проведенні очної ставки, є відмова одного з учасників давати показання без жодної мотивації своєї поведінки. Тактичними прийомами отримання показань у таких випадках є:  а) продовження встановлення психологічного контакту; б) звернення до кращих сторін особи допитуваного: прагнення з'ясувати правду, надати допомогу слідчим органам тощо;  в) звернення до його почуття гідності, честі, які повинні йому диктувати іншу поведінку в досудовому слідстві. Якщо ж вони не дали результату, очна ставка припиняється. При оцінці її результатів враховується поведінка особи, яка відмовилась давати показання, її реакція на поставлені запитання та пред'явлені докази, що певною мірою сприяє формуванню внутрішнього переконання слідчого.

У підрозділі 2.3. «Тактичний ризик» вивчаються поняття «тактичний ризик», його сутність, обумовленість слідчою ситуацією та ситуацією окремої слідчої дії. Дослідження проблеми тактичного ризику, що знайшло своє відбиття в роботах таких знаних науковців, як Р.С. Бєлкін, В.П. Гмирко, В.С. Комарков, В.О. Коновалова, В.Ю. Шепітько, дозволяє основні її положення адаптувати до проведення очної ставки.

Пізнавальна діяльність при розслідуванні злочинів не завжди підпорядкована логічним конструкціям послідовного руху до істини й у багатьох випадках вимагає особливого оперування доказами в умовах тактичного ризику - ризику втрати доказів. Тактичний ризик, як можлива небезпека або дія навмання, зі сподіваним на позитивний результат (С.І. Ожегов) при використанні в криміналістичній тактиці й тактиці очної ставки дозволяє відійти від його негативних наслідків, розширити межі ризику до позитивного результату, але при належній його підготовці.

У зв'язку із цим у криміналістичній літературі (Р.С. Бєлкін) називаються два види ризику - обґрунтований і необґрунтований. Перший має у своїй основі аналіз доказової інформації, обрання часу й ситуації застосування ризику відповідно до прогнозу використання окремого доказу або їх комплексу. Другий має місце в ситуації, коли слідчий не має у своєму розпорядженні достатньо інформації, що може призвести до негативних результатів його застосування. При очній ставці тактичний ризик звернено як до її проведення, так і до прийомів, що використовуються при цьому. Мінімізувати тактичний ризик можна наступним: а) достатньою підготовленістю очної ставки; б) прогнозуванням ефекту пред'явлення інформації (вербальної й речової); в) вдалою інформацією з урахуванням її несподіванки;  г) врахуванням темпераменту осіб, які запрошуються на очну ставку. Про значний тактичний ризик при проведенні очної ставки заявили 40% слідчих.

Розділ 3 «Психологічні основи очної ставки» включає джерела конфліктів на очній ставці, регуляцію психологічного впливу, його допустимість і правомірність у цьому процесі.

У підрозділі 3.1. «Джерела конфліктів на очній ставці» аналізуються види конфліктів, підкреслюється, що їх джерела у всіх випадках суб'єктивні, хоча на їх походження впливають об'єктивні обставини. Проте, відбиваючись у свідомості суб'єкта, учасника судочинства, вони набувають суб'єктивності. Джерелами конфліктів на очній ставці є судження її учасників про характер та обставини події злочину, що може бути наслідком добросовісної помилки, мимовільної інтерпретації тих чи інших фактів, свідомої неправди, заяви про алібі, обмови, самообмови, недоброзичливого ставлення до іншої особи, страху помсти з боку заінтересованих осіб, страху втратити прихильність начальства тощо.

У показаннях потерпілих помилкам у сприйнятті належить особливе місце. Емоційний стан потерпілих від злочину впливає на їх показання, тому через хвилювання і страх вони перекручують окремі обставини події головним чином з перебільшенням. Така інтерпретація пов'язана з помилками у сприйнятті і, як правило, відрізняється впевненістю в правдивості їх свідчень.

Джерелом конфлікту при проведенні очної ставки є помилкові показання - повідомлення, що містять у собі навмисне спотворення фактів, обставин, що стосуються події злочину. Ці показання можуть мати різний обсяг і різне значення. Діагностика неправди в показаннях проводиться, якщо існує:  а) суперечність іншим даним по справі;  б) наявність внутрішніх суперечностей у самих показаннях;  в) опис подій (особливо віддалених у часі) з надмірними подробицями;  г) збіг у найдрібніших деталях свідчень допитуваних, що зазвичай свідчить про змову, та ін. Викриття неправди одного з учасників очної ставки відбувається шляхом використання загальних прийомів, а також за допомогою уточнюючих запитань, які може поставити інший учасник.

До джерел конфлікту на очній ставці належить також заява особи про алібі (неправдива), яка може спростовуватися за показаннями іншого її учасника, а також постановкою слідчим деталізуючих, контрольних запитань, пред'явленням документів тощо.

Обмова певної особи й самообмова - це теж джерела конфлікту на очній ставці. При обмові наявність суперечностей стосується всієї події злочину і її викриття відбувається шляхом постановки запитань про саму подію, її характер, особу, яку обмовили, а також уточнюючих і деталізуючих запитань, відповіді на які тому, хто обмовив, важко підготувати через незнання багатьох обставин події. Психологічна модель самообмови має різноманітні мотиви, починаючи від власної вигоди (позбутися алкогольної залежності) і закінчуючи отриманням вигоди для інших осіб (звільнення їх від кримінальної відповідальності, зменшення її). У першому випадку викриття відбувається в процесі очної ставки наперед підготовленими свідками, постановкою запитань, якими порівняно легко встановлюється неправда або незнання певних обставин. В другому усунення суперечностей (а вони обов'язково мають місце щодо механізму злочинної події, участі в ній інших осіб, поведінки потерпілих) - шляхом використання прийомів, спрямованих на викриття самообмови.

Конфлікт, пов'язаний з відмовою давати показання на очній ставці, знаходить своє вирішення в системі прийомів, що спонукають її учасника давати показання (необхідність допомоги слідчим органам, з'ясування істини по справі, спростування помилкових свідчень, захист власної психіки та ін.).

У підрозділі 3.2. «Регуляція психологічного впливу. Ефект присутності» визначено, що діяльність слідчого (судді) передбачає широке коло спілкування з людьми різних професій, віку, світогляду, характеру, темпераменту тощо. На відміну від побутового, воно є професійним; це спілкування в процесі слідчої й судової діяльності, спрямованої на розслідування й попередження злочинів. Професійне спілкування відбувається в перебігу комунікативної діяльності слідчого (судді), яка припускає методи, прийоми й засоби, регламентовані кримінально-процесуальним законом, та передбачені науковими рекомендаціями криміналістики та юридичної психології.

Підкреслюється, що комунікативна функція охоплює такі напрямки: а) встановлення психологічного контакту;  б) управління спілкуванням з боку слідчого чи судді;  в) допустимий психологічний вплив на свідка (обвинуваченого) в процесі спілкування. Спілкування у слідчій і судовій діяльності має свою специфіку - багатосторонність, процесуальну форму, предмет, правомірність і допустимість прийомів.

Вплив на осіб, які беруть участь в очній ставці на досудовому слідстві, може здійснюватися в декількох формах - словесній, конклюдентній, мімічній та ін. За характером вплив може викликати прихильність, спонукання до відвертості, стимулювати пред'явленою інформацією, припинити спілкування. У процесі очної ставки названі форми психологічного впливу здійснюються як слідчим, так і допитуваними особами. Вплив, здійснюваний слідчим, багатовекторний. Власний вплив, зумовлений ситуаціями очної ставки, як правило, дуже рухомими, або регуляція впливу, який чинять один на одного учасники очної ставки. Регулюючи вплив, слідчий не повинен допускати такої поведінки її учасників при постановці ними запитань один одному. Складність регуляції психологічного впливу у всіх його багатоманітних формах має відповідати високій етиці слідчого при виконанні свого процесуального завдання.

Одним з видів психологічного впливу при проведенні очної ставки є так званий «ефект присутності», тобто наявність іншої особи, яка може вплинути не тільки своїми заявами або діями, а й самим фактом присутності. Його сутність полягає в тому, що від цієї особи чекають інформацію, часто не передбачаючи її змісту, а лише прогнозуючи наявність певних даних, що суперечать її позиції. В цьому разі прогноз щодо учасників очної ставки стосується двох основних положень - спростування неправдивих показань і їх уточнення або роз'яснення. Виходячи з цього учасники очної ставки планують свою поведінку.

«Ефект присутності» виконує ще одну роль, що визначається його психологічною сутністю. У психології таке явище - присутність іншої особи при виконанні яких-небудь дій – іменується як «соціальна інгібіція», тобто погіршення продуктивності діяльності в присутності інших. При цьому людина орієнтується на поведінку тієї особи, якій відомі реальні обставини події. Психологічний вплив, що викликається цим ефектом, є найсильнішим порівняно з іншими формами, оскільки містить у собі комплекс характеристик, що мають не тільки смисловий, а й емоційний вплив. Разом із тим, «ефект присутності» не завжди однозначно виконує свою роль, що багато в чому залежить від особи, на яку спрямовано вплив, її психічного складу, установки на захист своєї позиції й переконань, ситуації очної ставки.

У підрозділі 3.3. «Правомірність і допустимість психологічного впливу в процесі очної ставки» аргументується необхідність демократизації судочинства шляхом внесення в число принципів кримінального процесу принципу етичного характеру судочинства. Щодо цього КПК України належить доповнити нормами стосовно етичного характеру судочинства, що посилить демократизм вітчизняного законодавства.

Наголошується, що існування нових тенденцій у кримінально-процесуальній і криміналістичній літературі, що мають антинауковий характер (гіпноз, екстрасенсорика), підриває демократичні підвалини судочинства, тягне за собою порушення прав особи, що не узгоджується з етичними вимогами законодавства і прийомами криміналістичної тактики.