| Короткий зміст: |
загальна характеристика роботи
Актуальність теми дослідження. Суспільна небезпека незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів є цілком очевидною. На офіційному рівні визнано, що поширення в Україні наркоманії створює безпосередню загрозу генофонду нації, забезпеченню правопорядку і національній безпеці держави.
У 1991 р. в наркологічних установах МОЗ України перебували на обліку 31 тис. осіб, які зловживали наркотиками, а в 2006 р. їх кількість вже становила понад 154,4 тис., тобто протягом зазначеного періоду зросла майже у п’ять разів. За даними МВС України, кількість зареєстрованих злочинів у сфері обігу наркотичних засобів за останні десять років збільшилася в чотири рази і в 2006 р. становила близько 65 тис. У загальній структурі злочинності аналізовані діяння посідають «почесне» друге місце і за чисельністю поступаються лише злочинам проти власності. Все це зумовлює щорічне зростання кількості осіб, засуджених за їх вчинення. Якщо в 1990 р. було засуджено 3 319 осіб, що вчинили «наркотичні» злочини, то в 1995 р. – вже 17 870, в 2000 р. – 25 592, а в 2006 р. – 31 763 або 19, 8% від усіх засуджених.
Проблеми протидії незаконному обігу наркотиків та поширенню наркоманії у різні роки досліджувалися такими радянськими і сучасними авторами, як Л.А. Андрєєва, А.М. Бабенко, Ю.В. Баулін, В.А. Бублейник, Г.Ю. Бувайлик, А.О. Габіані, С.А. Гадойбоєв, Е.Г. Гасанов, В.О. Глушков, О.Я. Гришко, О.М. Гумін, Р.М. Готліб, О.М. Джужа, І.М. Дружинін, А.П. Закалюк, М.М. Кадиров, К.А. Карпович, О.В. Козаченко, О.В. Колесник, К.Ш. Курманов, І.П. Лановенко, С.Г. Лосєв, В.Б. Малінін, Е.Г. Мартинчик, А.А. Майоров, Н.А. Мирошниченко, Д.Є. Метревелі, А.А. Музика, О.В. Наден, І.О. Никифорчин, М.І. Ожиганов, В.І. Омігов, М.П. Прохорова, Л.І. Романова, В.М. Смітієнко, Є.В. Фесенко, О.В. Юношев та інші. Однак дослідження правознавців були присвячені переважно юридичному аналізу складів «наркотичних» злочинів, їх кримінологічній характеристиці та особливостям запобігання цим діянням. У наукових працях проблеми покарання за злочини аналізованої категорії не отримали належного висвітлення (це, до речі, простежується і стосовно інших видів злочинів). Як наслідок недостатньої розробки теоретичних і практичних аспектів аналізованої проблеми – наявність багатьох помилок у судовій практиці та зниження ефективності застосування кримінально-правових заходів протидії незаконному обігу наркотиків у цілому.
Все викладене і зумовлює актуальність обраної теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження узгоджено, зокрема, з Програмою реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003–2010 рр. (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2003 р. № 877); відповідає основним напрямам наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2005 – 2007 рр. (рішення Вченої ради від 17 травня 2005 р., протокол № 7).
Мета і завдання дослідження. Основною метою праці є комплексне і системне вирішення основних проблем покарання та його призначення за злочини у сфері обігу наркотиків (ст.ст. 305 – 320, 322, 324 КК); розроблення пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства, а також спрямованих на підвищення ефективності судової практики.
Визначені такі головні завдання дослідження: здійснити історико-правовий та порівняльно-правовий аналіз законодавства про кримінальну відповідальність за «наркотичні» злочини; дослідити систему і види покарань за ці посягання; виявити проблеми правового регулювання примусового лікування наркологічних хворих, які вчинили злочин; вивчити стан судової практики застосування кримінального закону у справах про злочини аналізованої категорії, виявити вади у правозастосуванні; встановити особливості призначення покарання за «наркотичні» злочини; сформулювати відповідні рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства та оптимізації правозастосовної діяльності у сфері протидії зазначеним злочинам.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері обігу наркотичних засобів.
Предметом дослідження є кримінально-правові норми про відповідальність за злочини у сфері обігу наркотиків, про покарання та його призначення, норми про примусове лікування, а також судова практика та відповідні наукові положення.
Методи дослідження: історико-правовий (застосовувався у підрозділі 1.1 при аналізі генезису кримінального законодавства України стосовно встановлення покарання за “наркотичні” злочини); метод формально-юридичного аналізу (використовувався у всіх розділах дослідження при тлумаченні кримінально-правових норм, окремих термінів і термінологічних зворотів); метод порівняльного правознавства (слугував аналізу кримінального законодавства окремих зарубіжних держав про відповідальність за злочини у сфері обігу наркотиків, а також відповідних положень низки міжнародно-правових документів – у підрозділах 1.2, 1.3, 2.2); статистичний метод (застосовувався у підрозділах 1.1, 1.2, розділі 2, зокрема, при вивченні відповідних кримінальних справ, узагальненні судової практики).
Емпіричну базу дослідження складають 500 кримінальних справ про злочини у сфері обігу наркотиків (розглянуті судами м. Києва та Київської, Запорізької, Львівської, Харківської областей, Автономної Республіки Крим протягом 2001 – 2005 р.) та окремі узагальнення судової практики з цих питань, що проводилися Верховним Судом України, Апеляційним судом Київської області.
Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що дисетація є першим в Україні комплексним і системним дослідженням основних проблем покарання за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. Автором сформульовано низку положень, висновків і пропозицій, нових у концептуальному плані і важливих для юридичної практики. Зокрема,
вперше:
– на підставі аналізу вітчизняного кримінального законодавства зроблено обґрунтований висновок стосовно криміналізації (декриміналізації) певних діянь з наркотиками, що характеризує відповідні напрями кримінально-правової політики України протягом 1922 – 2006 рр. Розроблено формулу, яка визначає в цілому ставлення законодавця щодо меж караності за «наркотичні» злочини у різні часи історичного розвитку Української держави: «встановлення відповідальності (1922 р.) – посилення відповідальності (1924 р.) – пом’якшення відповідальності (1927 р.) – посилення відповідальності (1960 р.) – посилення відповідальності (1974 р.) – посилення відповідальності (1987 р.) – посилення відповідальності (1995 р.) – пом’якшення відповідальності (2001 р.)». Констатується, що у пошуках оптимальної моделі протидії незаконному обігу наркотиків законодавець використовував полярні напрями кримінально-правової політики – криміналізацію (пеналізацію) і декриміналізацію (депеналізацію). Однак це не принесло очікуваного результату. Наркологічну ситуацію щодо катастрофічного поширення наркоманії (фактично близько 3% населення країни зловживають наркотиками) та, відповідно, кримінологічну ситуацію у сфері обігу наркотичних засобів (постійне зростання кількості «наркотичних» злочинів) в Україні слід визнати неконтрольованою;
– за результатами аналізу санкцій кримінально-правових норм доведено, що у межах будь-якого розділу Особливої частини КК законодавець використовує певний «набір» видів покарань, який утворює, на думку дисертанта, систему покарань відповідного розділу (система покарань розділу ХІІІ Особливої частини КК складається із шести видів покарань);
– на підставі системного аналізу проблем пеналізації злочинів у сфері обігу наркотиків виявлено та обґрунтовано наявність: неузгодженості санкцій окремих спеціальних норм розділу XIII Особливої частини КК України (ч. 2 ст. 305, ч. 3 ст. 308, ч.ч. 1, 3 ст. 313 КК) із санкціями загальних норм (ст.ст. 201, 185, 186, 187, 189, 190, 191 КК), що розташовані в інших розділах цього Кодексу; диспропорції у видах і межах покарань за злочини, що є близькими за характером і ступенем суспільної небезпеки (ч. 1 ст. 313 та ч. 1 ст. 312 КК); надмірної інтенсивності зміни певної категорії злочинів більше ніж на один ступінь у межах одного й того самого складу злочину (ч. 1 ст. 313, ч. 2 ст. 310 КК); безпідставного встановлення у санкціях за «наркотичні» злочини (ч.ч. 2, 3 ст. 305, ч.ч. 2, 3 ст. 307, ч.ч. 2, 3 ст. 308, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 2 ст. 317 КК) додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке має не факультативний, а обов’язковий характер; законодавчої непослідовності при встановленні додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке повинно мати факультативний характер у санкціях за злочини, передбачені ч.ч. 2, 3 ст. 314, ч. 2 ст. 315 КК, а також при встановленні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за злочини, передбачені (ч. 3 ст. 308, ч. ч. 2, 3 ст. 313 КК). Сформульовано відповідні новели до кримінального законодавства, що спрямовані на усунення виявлених вад;
– з метою правильного розуміння та реалізації судами принципів призначення покарання узагальнено судову практику у справах про «наркотичні» злочини щодо дотримання судами принципів призначення покарання (законності, справедливості, гуманності, визначеності та обґрунтованості покарання у судовому вироку, індивідуалізації покарання); запропоновано не лише назвати (як це зроблено зараз), а й розкрити їх зміст у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7;
– порівняно з існуючими у вітчизняній науці кримінального права підходами, визначено та проаналізовано кримінально-правові, кримінально-процесуальні і кримінально-виконавчі наслідки, що передбачені законодавцем для кожної класифікаційної категорії злочинів у сфері обігу наркотиків, залежно від ступеня їхньої тяжкості. Визначено, як саме об’єктивні (предмет злочину, характер діяння тощо) та суб’єктивні (зокрема, форма й види вини, мотив, мета вчинення злочину) ознаки складу злочину впливають (або мають вплинути) на визначення індивідуального ступеня тяжкості «наркотичних» злочинів при призначенні покарання;
– доведена необхідність специфічного підходу у врахуванні судами при призначенні покарання за злочини аналізованої категорії обставин, що пом’якшують, та обставин, що обтяжують покарання;
набули подальшого розвитку:
– на новому концептуальному рівні позиція науковців стосовно обставин, які виключають можливість застосування певних покарань до окремих категорій осіб. Доведено, що для кожної із найбільш поширених двадцяти п’яти категорій осіб (їх кількість може бути і більшою), передбачених кримінальним законодавством (йдеться про службових осіб, вагітних жінок та жінок, які мають дітей до семи років, непрацездатних осіб, неповнолітніх тощо), існує власна підсистема покарань, яка ґрунтується на системах покарань, визначених у ст.ст. 51, 98 КК. Розроблено підсистеми покарань для відповідних двадцяти п’яти категорій осіб, які передбачені кримінальним законодавством;
– теоретичні положення стосовно можливих особливостей у досягненні таких складових мети покарання, як виправлення засуджених за «наркотичні» злочини та запобігання вчиненню ними нових злочинів. Обґрунтовано положення про те, що у разі застосування покарання оптимальний шлях до виправлення переважної більшості наркологічних хворих, які вчинили злочин, і запобігання вчиненню ними нових злочинів полягає у поєднанні кари (як складової мети призначеного покарання) і медичного втручання (примусового лікування);
– аргументація на користь позиції вчених про те, що примусове лікування від наркоманії чи токсикоманії має застосовуватися з моменту, коли органом досудового слідства або судом буде встановлено, що обвинувачуваний, підсудний страждає цим захворюванням;
– доктринальні положення щодо принципів і загальних засад призначення покарання як самостійних категорій;
– теоретико-прикладні положення про обставини, що стосуються характеристики особи винного у вчиненні «наркотичних» злочинів; визначено, які з них і як саме впливають або мають вплинути на призначення покарання;
– наукова позиція стосовно того, що необхідність врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, – з одного боку, та пом’якшуючих і обтяжуючих обставин, з іншого боку, фактично не є (на відміну від логіки законодавця) самостійними складовими загальної засади призначення покарання, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 65 КК. На підставі цього запропоновано п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, ч. 1 ст. 66 і ч. 1 ст. 67 КК викласти відповідно у такій редакції: «3) враховуючи індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу винного у межах обставин, що пом’якшують (чи обтяжують) покарання»; «1. Такими, що пом’якшують покарання, визнаються обставини, які стосуються інкримінованого злочину, особи винного (зокрема, його позитивної поведінки після вчинення злочину), а саме: …»; «1. Такими, що обтяжують покарання, визнаються обставини, які стосуються лише інкримінованого злочину та особи винного на момент вчинення цього злочину, а саме: …»;
– актуальні напрями вдосконалення відповідних положень чинного кримінального законодавства України. Зокрема, дисертантом розроблені законопроекти «Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо покарання за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів», «Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо примусового лікування осіб, які вчинили злочин»;
удосконалено:
– визначення поняття _________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________системи покарань (взяті до уваги запропоновані визначення цього поняття М.І. Бажановим, Н.Ф. Кузнєцовою); на думку автора, система покарань – це передбачена кримінальним законом вичерпна й обов’язкова для суду цілісна множинність видів покарань (елементи системи), розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості (від менш суворого до більш суворого), на якій ґрунтуються відповідні підсистеми покарань – згруповані за різними підставами види покарань;
– визначення примусового лікування як кримінально-правового заходу, зокрема, його поняття, мети, тривалості (з урахуванням теоретичних положень, розроблених А.А. Музикою).
Практичне значення одержаних результатів. Авторські зауваження і пропозиції до конституційного подання Верховного Суду України щодо конституційності ст. 69 КК; стосовно проектів постанов Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів», «Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил», «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», певною мірою враховані в остаточній редакції відповідних документів (лист Конституційного Суду України від 9.11.2004 р. №1Б-рп/2004, листи Верховного Суду України від 1.03.2007 р. №11/13-32 та від 2.02.2007 р. № 1-11/201).
Результати дослідження використовуються у навчальному і виховному процесі Київського національного університету внутрішніх справ, зокрема, здобувачем розроблена й апробована двохгодинна мультимедійна лекція на тему «Вживання наркотиків: злочин проти себе та суспільства» (акт впровадженння від 02. 02. 2007 р.).
Особистий внесок здобувача у двох опублікованих у співавторстві працях становлять результати його власних розробок наукових проблем.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та практичні рекомендації, що містяться у дослідженні, доповідалися на 4-х конференціях, що відбулися у містах: Києві (2002 р.), Харкові (2004 р.), Львові (2004, 2007 рр.). – див. пункти 7 – 10 списку опублікованих автором праць.
Публікації. Основні результати дисертації оприлюднені у 10-ти працях, 6 з яких – статті, що опубліковані у наукових фахових виданнях України, 4 – тези виступів на зазначених конференціях.
Структура дисертації. Праця складається із вступу, двох розділів (що об’єднують вісім підрозділів), висновків, списку використаних джерел (346 найменувань) і додатків. Повний обсяг роботи становить 299 сторінок, з них обсяг основного тексту – 214 сторінок, використаних джерел – 29 сторінок, додатки – 56 сторінок.
|
