ПОЛІКУЛЬТУРНЕ ВИХОВАННЯ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ Автореферат

У “Вступі” обґрунтовано актуальність проблеми, показано її зв’язок з науковими програмами, планами й темами; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну, практичне значення, подано відомості про особистий внесок здобувача, апробацію і впровадження основних результатів і структуру дисертації.

У першому розділі – “Теоретичні основи полікультурного виховання іноземних студентів” − розкрито основні етапи розвитку ідей полікультурного виховання в Україні та за кордоном, з’ясовано напрями досліджень цього процесу в педагогічній теорії на сучасному етапі, сутність, особливості змісту і структури поняття “полікультурна вихованість іноземних студентів вищих технічних навчальних закладів”.

Загалом результати культурно-історичного аналізу проблеми дозволили виокремити етапи дослідження полікультурного виховання, зокрема в стародавні часи, в епоху Ренесансу та Нового часу й визначити ті властивості особистості, що є складниками полікультурності, насамперед, визнання рівності людей від народження (Т. Мор, Е. Роттердамський), доброту, гуманність, толерантність, справедливість, чесність, моральність, мудрість, співчуття (Я. Коменський, Й. Песталоцці, С. Кримський, Г. Сковорода, Сократ), громадянськість (М. Драгоманов, П. Русин, В. Сухомлинський), віротерпимість (С. Оріховський). І мислителі стародавнього часу, і представники пізніших епох, розглядаючи проблему міжкультурної взаємодії, вказували на важливість виховання в людині саме таких якостей.

Отже, філософсько-методологічна основа полікультурної моделі виховання почала складатися ще на початку ХIХ ст. Але лише з другої половини ХХ ст. полікультурне виховання стало окремою галуззю педагогічної науки. Перші спеціальні дослідження у цій царині здійснили американські педагоги (Дж. Дьюї, Д. Бенкс), які визначили основні завдання полікультурного виховання: сприяти навчанню молодого покоління визнавати культурну самобутність інших народів, толерантно ставитися до інших людей, будувати конструктивний діалог з представниками різних етнічних груп, готувати молоде покоління до життя в поліетнічному суспільстві, запобігати соціальній напрузі, непорозумінню, релігійним і расовим конфліктам, тероризму.

На теренах колишнього Радянського Союзу полікультурне виховання стало предметом уваги у 80-х роках ХХ ст., коли зріс потік мігрантів з арабських і країн колишнього “соцтабору”. Після розпаду СРСР загострилися міжетнічні та міжнаціональні конфлікти, які викрили слабкість радянської ідеології. Саме в цей час почали досліджувати проблеми полікультурності російські вчені (О. Джуринський, Г. Дмитрієв, Ю. Карягіна). В Україні увагу до проблем полікультурного виховання звернули у 90-х роках ХХ ст. Значення полікультурного виховання, його зміст, методи та засоби реалізації висвітлено у працях таких дослідників, як Е. Антипова, В. Бойченко, В. Болгаріна, Л. Гончаренко, В. Кузьменко, І. Лощенова. Аналіз результатів їхніх досліджень дає підстави розглядати полікультурне виховання як сучасну педагогічну концепцію, що передбачає навчання різноманітності культур, формування поваги та почуття гідності у представників різних народів, незважаючи на расове чи етнічне походження, сприйняття взаємозв’язку та взаємовпливу загальнолюдського й національного компонентів культури в широкому значенні.

У результаті аналізу праць таких філософів, антропологів і філологів, як Л. Булаховський, В. Гумбольдт, К. Леві-Строс, М. Максимович, О. Потебня, П. Фортунатов, М. Хайдеггер, які вивчали питання відображення у мові уявлень народу про світ, з’ясовано, що мова є одночасно елементом культури і засобом вивчення цієї культури. На думку А. Гелецької, Т. Дементьєвої, М. Луцюк, значний потенціал щодо полікультурного виховання іноземних студентів міститься у процесі вивчення ними української мови, що допомагає їм пізнати культуру українського народу, його національні цінності, сформувати уміння й навички позитивної міжетнічної та міжкультурної взаємодії.

З урахуванням висновків досліджень К. Абрамової, Ю. Карягіної, Р. Хенві С. Цимбрило встановлено, що результатом полікультурного виховання іноземних студентів в Україні є “полікультурна вихованість” – інтегративна особистісна якість, яка охоплює знання системи українських національних і культурних цінностей, володіння комунікативними й емпатичними уміннями, що забезпечує міжкультурну взаємодію та розуміння української культури, толерантне ставлення до її носіїв, повагу до культури Іншого.

Аналіз як зарубіжної, так і вітчизняної педагогічної та філософської літератури показав нам, що, як і раніше, сьогодні існує розмаїття думок і суджень з багатьох питань полікультурного виховання. Проаналізувавши їх, ми виділили наступні основні структурні компоненти полікультурності іноземних студентів ВТНЗ: крос-культурна грамотність, культура міжнаціонального спілкування, сформованість пізнавальних інтересів до вивчення української та інших культур, культурна самоідентифікація особистості, культурна взаємодія у процесі міжкультурного контакту.

У другому розділі – “Діагностика стану полікультурної вихованості іноземних студентів вищих технічних навчальних закладів” – подано критерії, їхні показники та характеристику рівнів полікультурної вихованості іноземних студентів, а також реальний стан сформованості у них цієї якості в умовах ВТНЗ.

У процесі розробки критеріїв сформованості полікультурної вихованості іноземних студентів ВТНЗ було взято до уваги досвід К. Абрамової, В. Бойченко, О. Джуринського, Ю. Карягіної, І. Подласого, А. Солодкої. Для визначення критеріїв полікультурної вихованості іноземних студентів ВТНЗ також було проведено спостереження за їхньою навчальною роботою, поведінкою, культурою спілкування у навчальний та позааудиторний час. На підставі даних досліджень, а також з урахуванням структури поняття “полікультурна вихованість іноземних студентів вищих технічних навчальних закладів”, його компонентів для оцінки рівня сформованості полікультурної вихованості було виокремлено п’ять критеріїв полікультурної вихованості іноземних студентів, що відповідають компонентам цього поняття: когнітивний, комунікативний, мотиваційний, емоційно-ціннісний та діяльнісний. Зазначені критерії проявляються в показниках.

Показниками полікультурної вихованості іноземних студентів ВТНЗ за когнітивним критерієм є: крос-культурна грамотність; правильність і повнота уявлень про Україну, її історію, культуру, традиції, фольклор; знання державних символів України та повагу до них; знання про людські взаємини, моральні норми та норми-заборони. Комунікативний критерій характеризується такими показниками, як розвиненість навичок діалогічного мовлення, тобто уміння брати участь у розмові згідно із заданою ситуацією спілкування, використовуючи увесь свій мовленнєвий досвід; розвиненість навичок монологічного мовлення, тобто уміння проектувати та створювати мовленнєві висловлювання; уявлення про культуру спілкування та мовлення в українському суспільстві; дотримання правил українського мовленнєвого етикету. Полікультурна вихованість іноземних студентів ВТНЗ за мотиваційним критерієм проявляється у таких показниках, як інтерес до вивчення України, її мови та культури; сформованість гуманних цінностей, моральних та громадянських ідеалів, повага до унікальності культури українського народу; усвідомлення необхідності дотримуватися правил поведінки, прийнятих в українському суспільстві; наполегливість у бажанні підвищувати свій рівень знань про Україну шляхом використання різних джерел. Показниками емоційно-ціннісного критерію є: позитивне сприйняття культурної розмаїтості й відкритість до української культури; толерантність як визнання й прийняття культури Іншого; альтруїзм як система ціннісних орієнтацій особистості; здатність знижувати рівень емоційного реагування на несприятливі фактори міжособистісного спілкування. З урахуванням структури полікультурної вихованості іноземних студентів ВТНЗ показниками діяльнісного критерію було визначено: позитивна культурна взаємодія у процесі спілкування; здатність і готовність іноземних студентів виявляти ініціативу у встановленні міжкультурного контакту з метою досягнення розуміння; здатність і готовність прийняти на себе відповідальність за усунення можливого міжкультурного непорозуміння; уміння виявляти дипломатичність для підтримки діалогу культур, використання можливостей для культурного діалогу.

Визначення критеріїв і показників полікультурної вихованості іноземних студентів ВТНЗ дозволило встановити, що рівень готовності іноземної молоді до життя у полікультурному суспільстві залежить від знань, умінь і навичок, а також мотиваційної та емоційно-ціннісної сфер, які можуть виявлятися по-різному. З огляду на це, а також ураховуючи аналіз педагогічної літератури, опитування досвідчених викладачів, які безпосередньо працюють з іноземними студентами, використовуючи рівневий підхід для діагностики сформованості полікультурної вихованості іноземних студентів ВТНЗ, у дослідженні запропоновано використати шкалу, що передбачає три рівні: низький, середній і високий.

Низький рівень характеризується полікультурною неграмотністю іноземних студентів, нерозвиненістю навичок монологічного та діалогічного мовлення, відсутністю пізнавального інтересу до вивчення української культури та мови, неготовністю сприймати культурну розмаїтість, негативним ставленням до культурної взаємодії у процесі спілкування. Середній рівень характеризується достатнім рівнем знань іноземних студентів про Україну, її історію та культуру, розвиненістю навичок діалогічного та монологічного мовлення, сформованістю гуманних цінностей та пізнавального інтересу до вивчення України, відкритістю до української культури, позитивною культурною взаємодією у процесі спілкування. Високий рівень характеризується крос-культурною грамотністю іноземних студентів, високорозвиненими навичками діалогічного та монологічного мовлення, значним пізнавальним інтересом до вивчення України, її мови та культури, толерантним ставленням до інших культур, встановленні міжкультурного контакту з метою досягнення розуміння.

Визначення діагностичного апарату дозволило з’ясувати стан полікультурної вихованості в іноземних студентів ВТНЗ. За результатами констатувального етапу експерименту встановлено, що його учасники (212 іноземних студентів Вінницького національного технічного університету й Національного авіаційного університету) нечітко уявляють особливості України в географічному, історичному, економічному та культурологічному аспектах. Вони мають значні прогалини у знаннях лексичної та граматичної системи української мови і недостатньо готові до участі в міжнаціональній комунікації. Це перешкоджає їм належним чином пізнати українську культуру, налагодити спілкування з її представниками. За результатами опитування з’ясовано, що низький рівень полікультурної вихованості притаманний 41,5 % опитаних, середній – 44,5 %, а високий рівень мають всього 14,0 % іноземних студентів. Особливо низьким є рівень полікультурної вихованості іноземних студентів за когнітивним, комунікативним і діяльнісним критеріями. Основною причиною цього є їхня недостатня обізнаність щодо української історії, мови та культури, а також складнощі, пов’язані із адаптацією до нового полікультурного й навчального середовища. Проте більшість студентів має стійкий інтерес до вивчення “Української мови” та “Країнознавства” як важливих джерел поглиблення полікультурних знань.

Результати аналізу теорії і практики дозволили перейти до обґрунтування педагогічних умов полікультурного виховання іноземних студентів у вищому технічному навчальному закладі.

У третьому розділі – “Обґрунтування та експериментальна перевірка педагогічних умов полікультурного виховання іноземних студентів вищих технічних навчальних закладів” – обґрунтовано педагогічні умови, розроблено структурно-функціональну модель, розкрито організацію і зміст педагогічного експерименту, представлено його результати, а також запропоновано методичні рекомендації науково-педагогічному складу вищих технічних навчальних закладів щодо покращення полікультурного виховання іноземних студентів.

З урахуванням результатів аналізу філософської та педагогічної літератури, наукових досліджень К. Абрамової, О. Гукаленко, О. Джуринського, Я. Довгополової, Ю. Карягіної, Є. Степанова та інших. Практичного досвіду роботи зроблено припущення, що формування полікультурної вихованості іноземних студентів ВТНЗ може бути забезпечено шляхом впровадження таких педагогічних умов: створення сприятливого полікультурного середовища шляхом введення полікультурного компонента в навчальні дисципліни “Українська мова як іноземна” та “Країнознавство” з метою залучення іноземних студентів різних націй, рас та віросповідань у “діалог культур”; формування навичок міжнаціонального спілкування та толерантності; залучення іноземних студентів до активної участі в культурному житті ВТНЗ у позааудиторний час.

При реалізації такої умови, як створення сприятливого полікультурного середовища шляхом введення полікультурного компонента в навчальні дисципліни “Українська мова як іноземна” та “Країнознавство” з метою включення іноземних студентів різних націй, рас та віросповідань у “діалог культур” було враховано, що особливий потенціал у розвитку громадянської свідомості, міжнаціональної культури спілкування, емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу має гуманітарна освіта. Навчальні дисципліни, що викладаються в межах навчального плану ВТНЗ, – українська мова та країнознавство – формують здатність до міжособистісного й міжкультурного діалогу, надають іноземним студентам зразки моральної поведінки, розширюють їхній позитивний соціальний досвід.

На основі аналізу напрацювань Є. Верещагіна, В. Костомарова, А. Солодкої з’ясовано, що чужу культуру та мову можна засвоїти насамперед у процесі навчальної діяльності. Саме тому було передбачено введення полікультурного компонента в навчальні дисципліни “Українська мова як іноземна” та “Країнознавство” через збагачення їхнього змісту відомостями про походження й особливості розвитку української мови у взаємозв’язку з історією народу. Крім того, було здійснено відповідне структурування полікультурних та українознавчих текстів і відбір навчального матеріалу з української мови для оволодіння студентами елементарними уміннями й навичками у слуханні, говорінні, читанні та письмі (комунікативна мета), а також для ознайомлення з українською мовою (загальновиховна мета). Під час навчальної діяльності іноземні студенти пізнавали духовну культуру українців, усну народну творчість, народні свята й пов’язані з ними обряди, звичаї й традиції (хрестини, весілля, побратимство, кумівство, толока, вечорниці). Вивчення української мови та країнознавства в такому аспекті дозволяло прилучити іноземних студентів до культурних цінностей українського народу й людства. Поряд з темами українознавчого характеру були також використані тексти, у яких йшлося про приклади гуманності й толерантності у взаєминах між людьми.

Отже, створення сприятливого полікультурного середовища шляхом введення полікультурного компонента в навчальні дисципліни “Українська мова як іноземна” та “Країнознавство” було реалізовано шляхом впровадження полікультурних та країнознавчих навчальних матеріалів, педагогічних технологій (ігрові, проблемні, діалогові), різних видів самостійної роботи (складання номінативних та питальних планів, аналіз самостійно прочитаного тексту, підготовка доповідей, підготовка до участі у диспутах, написання творчих робіт).

Багато вчених (А. Баграмов, Ю. Бромлей, М. Вейт, Є. Гарунов, З. Гасанов, О. Джуринський, М. Євтух, В. Заслуженюк, М. Маклюєн, А. Пергей, В. Присакар, Є. Степанов, Д. Хупс), що досліджували питання міжнаціонального спілкування та визначали умови досягнення взаємоповаги та взаєморозуміння, взаємопереживання між людьми різних національностей, вказують на важливість аспекту відносин, зокрема удосконалення комунікативних навичок, організації суб’єктно-значеннєвого спілкування та діалогу культур. Вони також зазначають, що для формування культури міжнаціонального спілкування важливо дбати про обізнаність з історією, культурою, традиціями тих народів, які живуть в Україні, формувати психологічні установки на повагу, терпимість до людей з іншими звичаями, толерантне ставлення до чужої думки. З огляду на це, ще однією умовою полікультурного виховання іноземних студентів визначено формування у них навичок міжнаціонального спілкування та толерантності, що було здійснено через відповідний добір методів і прийомів навчальної діяльності іноземних студентів, насамперед, історичної розповіді, евристичної бесіди, вирішення ситуативних завдань, дискусії, “круглого столу”, прес-конференції.

Викладення подій з історії України під час експерименту на заняттях з країнознавства відбувалось на основі полікультурного принципу: викладачі допомагали студентам виявляти неоднозначні ситуації, спрямовували їх до усвідомлення різних світоглядних позицій, розвивали самостійність у вивченні навчального матеріалу, намагалися показувати зразки моральної поведінки, розширювати їхній позитивний соціальний досвід, формувати у них розуміння цінностей демократичного суспільства, толерантність, громадянськість та здатність до міжособистісного та міжетнічного діалогу. Активний діалог або полеміка допомагали розглядати взаємодоповнення культур у їхньому розвитку. При викладанні навчальної дисципліни “Країнознавство” було висвітлено внесок різних народів у становлення української держави, забезпечено засвоєння іноземними студентами специфіки і тенденцій розвитку як української держави взагалі, так і окремих національностей, що проживали й проживають на її території.

З урахуванням впливу мистецтва на формування духовної культури особистості та з огляду на необхідність набуття іноземними студентами досвіду взаємин із представниками українського народу та інших країн (Азербайджану, Анголи, Еквадору, Ефіопії, Камеруну, Китаю, Колумбії, Малайзії, Палестини, Сомалі, Туреччини, Туркменістану) було передбачено залучити іноземних студентів до активної участі в культурному житті ВТНЗ у позааудиторний час.

Для реалізації цієї умови було використано потенціал кафедри мовознавства ВНТУ, зокрема широко практикували залучення іноземних студентів до участі в різноманітних позааудиторних виховних заходах, використовуючи такі форми роботи, як: проведення свят та концертів, літературно-музичних композицій, відвідування театральних вистав, художніх виставок, музеїв, участь у наукових конференціях, літературних читаннях, екскурсії до історико-культурних місць України. Усі ці заходи сприяли поглибленню знань іноземних студентів з української мови, історії та культури українського народу, його традицій.

Іноземні студенти брали активну участь у загальноуніверситетських вечорах, присвячених Дню рідної мови, якому передували тижні української мови (передбачали проведення вікторин на краще знання української мови та літератури серед іноземних студентів). Студенти були активними учасниками українських традиційних свят, які супроводжувалися ілюстрованими розповідями про особливості їх відзначення, про сувеніри, обереги, прикраси. Серед заходів народознавчого характеру важливим було Свято писанки, що дозволило прилучити іноземних студентів до українських народних традицій. Окрім цього, велике значення мало проведення літературно-музичних композицій (“Поезія Лесі Українки”, “Філософія серця Г. Сковороди”), а також вечорів, присвячених видатним людям краю – Т. Шевченку, М. Коцюбинському, В. Стусу. Подібні заходи проводилися до Дня театру, до Дня науки, до Дня перемоги. Особливе значення мали Шевченківські читання. На них українські й іноземні студенти висловлювали свою пошану Кобзареві та читали його поезію рідними мовами. Широкі можливості для полікультурного виховання мали й дати, пов’язані зі студентськими святами (День студента, Свято Міжнародної солідарності студентів, День університету). Іноземні студенти розповідали про історію, культуру, природу своїх країн, ознайомлювали гостей із традиціями свого народу. У полікультурному вихованні іноземних студентів важлива роль належить науковій роботі (на науково-практичних конференціях вони представляли дослідження особливостей національних традицій своїх країн, їхніх технічних та економічних інновацій, глобальних проблем людства) і туристично-краєзнавчим заходам (екскурсії – до Умані, Львова, Меджибожа, Кам’янця-Подільського, Хотина, Збаража, Теребовлі, Києва).

Ми дійшли висновку, що позанавчальна робота має сприяти формуванню світогляду, заснованого на знанні та розумінні самобутності культур різних народів, шанобливому ставленні до національних цінностей, етнічних особливостей, усвідомленні етнічної мозаїчності світу як загальнолюдської цінності, а також доповнювати й розширювати загальнокультурні знання іноземних студентів, впливати на формування у них умінь позитивного міжетнічного й міжкультурного спілкування.