Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератів / ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ / Теорія та історія державного управління
Назва: | |
Тип: | Автореферат |
Короткий зміст: |
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Політичні партії існують в усіх політичних системах. Дослідження влади та управління неможливе без аналізу діяльності політичних партій у владних структурах. Тому аналіз впливу інституту політичних партій на державну політику та управління важливий для підвищення їх результативності. Відіграючи роль посередника між громадянським суспільством і державою, політичні партії становлять частину механізму саморегуляції суспільства незалежно від того, є демократична партія джерелом тоталітаризму чи авторитаризму. Завдяки політичним партіям антагонізм, внутрішньо притаманний відносинам між суспільством і державою, утримується в безпечних для соціальної стабільності межах. Політичні партії не тільки виражають інтереси певних соціальних груп, а й активно формують ці інтереси. Недосконалість політичних партій обертається недостатньою дієздатністю держави, її дезорієнтацією, оскільки втрачається зворотний зв’язок між ними та контроль над політичними процесами. Партії беруть безпосередню участь у творенні державної політики, реалізуючи свої програми, та в державному управлінні, формуючи владні структури. Їх вплив на державну діяльність відрізняється ступенем залученості, яка залежить від форми правління і типу виборчої системи. Форма правління – президентська, змішана чи парламентська – визначає місце та роль парламентських фракцій при створенні уряду та впливає на взаємозв’язки гілок влади в державі. Тип виборчої системи зумовлює ступінь залученості громадян до демократичних процесів у державі та роль партій в організації роботи законодавчого органу. Вплив політичних партій на творення та здійснення державної політики – це не тільки важлива теоретична, а й практична проблема, оскільки вона пов’язана з розподілом повноважень між гілками влади, з питаннями оптимізації державно-владних відносин, ефективного творення та результативного здійснення державної політики. Це проблема як колективної, так і персональної відповідальності за проголошення та здійснення стратегії і тактики державного управління. Актуальність дослідження зумовлена тим, що й досі проблема суб’єктності політичних партій у процесі творення та здійснення державної політики в Україні не стала об’єктом системного вивчення вітчизняної державно-управлінської науки і, відповідно, не знайшла адекватного висвітлення в науковій літературі. Філософське осмислення ролі політичних партій у державному управлінні притаманне ще працям Аристотеля, Цицерона, Платона та Сократа. Деякі філософи класичної школи (А. де Токвіль та Дж.Мілль) оцінювали діяльність партій негативно, інші (Ф.Бекон і Е.Берк), навпаки, позитивно. Роль держави як арбітра між конкуруючими партійними угрупованнями обґрунтував Т.Гоббс. Д.Юм убачав у партіях важливий інститут державного правління, який обмежує монархію. Т.Джеферсон, Дж.Адамс, А.Гамільтон, Д.Медісон обгрунтували закономірності поділу американського суспільства на конкуруючі соціально-політичні угруповання. Засновниками класичної теорії політичних партій вважаються М.Острогорський, Р.Міхельс, М.Вебер. Олігархічні тенденції партії, досліджувані Р.Міхельсом, і типологія, запропонована М.Вебером, на багато років уперед задали напрям дискусій у цій галузі. Низка методологічних конструкцій, розроблених М.Дюверже, заклала основи сучасної теорії політичних партій та визначила її загальну спрямованість. Доповнили теорію партій та партійних систем Дж.Сарторі, М.Геллахер, М.Лейвер, П.Меїр, зокрема запровадивши моніторинговий компаративний проект, що відслідковував формування європейських парламентів та урядів і роль політичних партій у цьому процесі. Певний внесок у розвиток досліджень про політичні партії зробили також З.Нойман, О.Кіркхаймер, С.Ліпсет, Дж.Лапаломбара, М.Вейнер, В.Кротті, Р.Даль, Р.Рокан, К.Джданда та інші науковці, які розвинули концептуальну та емпіричну основу подальших наукових розвідок. Проблемам демократичної партійної розбудови у постсоціалістичних країнах присвячені роботи С.Гантінгтона, Дж.Ішиями, Т.Каротерса та ін. У контексті досліджуваної проблеми становлять інтерес праці сучасних вітчизняних науковців А.Білоуса, А.Гальчинського, В.Кременя, Д.Табачника, В.Ткаченка, М.Томенка, в яких аналізуються трансформаційні процеси та український шлях розвитку. В.Бебик, Д.Видрін, А.Пойченко вивчають технології партійно-політичної діяльності в суспільстві й державному управлінні, зокрема на базі маркетингового підходу до політичних явищ. Політичні партії сьогодні досліджуються філософськими, політичними, юридичними науками, а також наукою державного управління, зокрема у працях В.Базіва, С.Бондар, В.Баштанника, П.Ворони, Н.Вінничук, Б.Гагалюка, Ю.Ганджурова, Б.Максимця, К.Меркотан, В.Місюри, Н.Піскарьової, Є.Перегуди, Е.Пуфлера, М.Примуша, А.Романюка, О.Совгирі, М.Червоної, Ю.Шведи та ін. Аналізуючи місце і роль партій у формуванні та реалізації державної політики, Б.Максимець доходить висновку, що в теорії державного управління відчувається брак досліджень, у яких партії розглядалися б під кутом зору не лише маркетингових уявлень стосовно участі та конкуренції на ринку політичних послуг, а і їх участі у формуванні та реалізації державної політики. Динаміка політичних процесів у контексті державно-владних відносин, способи формування та функціонування державних інституцій, принципи і особливості, що базуються на механізмах стримувань і противаг у демократичних суспільствах, досліджуються у працях Р.Арона, Г.Аренд, М.Дюверже, Р.Далтона, Дж.Елстера, Г.Йонаса та ін. Проблеми стабільності політичної системи через легітимність та ефективність влади аналізує С.М.Ліпсет. Сутність легітимності на стадії переходу суспільства від авторитаризму до демократії вивчаються М.Доганом, А.Лійпгартом, Д.А.Растоу, С.Гантингтоном, Ф.Шміттером. Такі питання, як форма правління та виборча система, що забезпечують демократичний розвиток держави, розглядають Х.Лінц, А.Лійпгарт, А.Пшеворський та ін. Державну політику досліджують сучасні українські науковці О.Дем’янчук, О.Кілієвич, О.Кучеренко, В.Ребкало, В.Романов, О.Рудік, В.Тертичка та ін. Цікавими й оригінальними є публікації, присвячені різноманітним аспектам процесу державної політики В.Бакуменка, М.Білинської, В.Бондаренка, Т.Бутирської, О.Валевського, І.Варзара, Б.Гаєвського, А.Гальчинського, М.Головатого, В.Голубь (Токовенко), І.Грицяка, Ю.Кальниша, Ю.Ковбасюка, В.Козакова, В.Князєва, В.Лісничого, О.Лебединської, М.Логунової, В.Лугового, М.Михальченка, П.Надолішного, І.Надольного, Н.Нижник, М.Пірен, С.Пирожкова, Н.Плахотнюк, А.Пойченка, Г.Почепцова, В.Рижих, В.Ребкала, І.Розпутенка, Ф.Рудича, Ю.Римаренка, С.Рябова, С.Серьогіна, С.Сьоміна, П.Ситника, В.Скуратівського, І.Солоненка, С.Телешуна, В.Троня, В.Трощинського, В.Цвєткова, В.Шаповала, Ю.Шарова, Ю.Шемшученка, Л.Шкляра, В.Якушика, В.Юрчишина та ін. Незважаючи на те, що останнім часом напрацьований значний науковий та теоретико-методологічний матеріал щодо осмислення ролі і місця політичних партій у державному управлінні як зарубіжними, так і вітчизняними вченими, у згаданій сфері комплексних досліджень цієї проблеми все ж недостатньо. Осмислення досягнень світової та сучасної пострадянської державно-управлінської науки, аналіз вітчизняної практики реформаційних перетворень дають автору підстави запропонувати власне бачення процесу становлення та розвитку політичних партій як суб’єкта державної політики в Україні.
|