Політичний тероризм як загроза стабільності сучасного суспільства Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, проаналізовано ступінь її наукової розробленості, зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформовано об'єкт і предмет, визначені мета та задачі, теоретико-методологічна основа роботи, охарактеризована її наукова новизна, оцінено ступінь апробації дослідження, вказана структура роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження тероризму», що складається з трьох підрозділів, на основі політичного аналізу висвітлено концептуальні підходи до визначення сутності та змісту тероризму як політичного явища в зарубіжних та вітчизняних доробках. Зазначено типологічні аспекти тероризму з урахуванням змісту, основної спрямованості суб'єктів і об'єктів цих посягань та здійснено компаративний аналіз тероризму з іншими видами політичного насилля.

У підрозділі 1.1 Тероризм як предмет теоретичного аналізу в роботах вітчизняних та зарубіжних вчених проведено аналітичний огляд підходів до визначення сутності політичного тероризму в різних наукових концепціях. Серед дослідників тероризму на сьогодні все ще немає єдиного визначення цьому феномену. І в цьому переліку можливо визначити наступні групи.

У першу групу доцільно включити визначення, згідно яким тероризм визначається як різновид насилля. Цю точку зору висловлюють В. Епштейн, К. Жарінов, В. Маллiсон, З. Маллiсон, Е. Миколус, Б. Хоффман, М. Шахов, – серед зарубіжних дослідників і М. Руденко, С. Телешун, В. Щербаков – серед вітчизняних.

Друга група дослідників визначають тероризм як «форму політичної боротьби» і стверджують, що головним в тероризмі є політична основа, домінуюча над іншими. Прихильниками даного підходу стали Б. Дженкінс, У. Лакер, Ю. Авдєєв, О. Бодрук, А. Грачов, В. Грехнєв, І. Дементьєв, А. Дорошенко, С. Зелінський, Л. Моджорян. Серед сучасних українських дослідників можна назвати таких вчених, як М. Гуцало, В. Коршунова, Л. Мошкову, О. Половко та ін.

Дослідники третьої групи визначають тероризм як різновид злочинної діяльності та розглядають його, зокрема, з юридичної точки зору. Серед них: Дж. Амос, Г. Грей, Б. Гросскап, У. Парето, В. Антипенко, Ю. Антонян, О. Долженков, В. Ємельянов, Ю. Іванов, В. Крутов, В. Ліпкан, В. Лунєєв, С. Мохончук, В. Петрищев, В. Устинов та інші.

Четверту групу представляють визначення, що акцентують увагу на психологічних аспектах та наслідках тероризму, Серед робіт, які досліджують психологічні та ідеологічні аспекти тероризму, автор відокремлює праці В. Васильєва, М. Галамба, І. Дубровського, Д. Ольшанського, В. Остроухова, Б. Орлова, В. Пронякіна, М. Шепєльова, Г. Щедрової та ін.

П’ята група включає в себе історико – філософський аспект дослідження тероризму. Серед них праці О. Бажана, Н. Бєглової, Т. Бояр-Созонович, О. Будницького, В. Вітюка, С. Ефірова, В. Замкового, М. Ільчикова, А. Камю, Е. Ляхова, Л. Моджорян, К. Салімова, О. Свентицької, В. Остроухова та ін.

До шостої групи відносяться дослідження, що відображають соціально-політичний аналіз тероризму. Так, соціальний аспект тероризму знаходиться в центрі уваги А. Боташевої, М. Гуцман, С. Карамяна, Д. Конова, Н. Лазарєва, О. Паіна, В. Примуша Є. Степанова та ін.

До сьомої групи належать дослідження інформаційно-публіцистичних напрямків проблематики тероризму та засобів масової інформації. Це роботи В. Демченко, А. Кузнєцова, Р. Перла, Г. Почепцова, Т. Ревяко, М. Требіна, які підіймають актуальні питання в галузі розвитку міжнародної терористичної загрози.

Восьма група включає дослідження з проблем політичних конфліктів та етнополітичних процесів. Це роботи етнополітологів та конфліктологів: І. Воронова, О. Здравомислова, О. Картунова, В. Котигоренка, І. Кресіної, О. Нарочницької, С. Наумкіної, В. Небоженка, І. Оніщенко, Г. Перепелиці, С. Римаренка, С. Ростецької та ін. Вплив етнічної і релігійної приналежності на тероризм та політичного режиму, зокрема тоталітаризму розкрито в дослідженнях З. Арухова, В. Герасимова, І. Добаєва, А. Кіссе, О. Мураховської, А. Пехник, В. Юрченка, А. Ярликапова .

Таким чином, у зв'язку з численністю різних думок про феномен тероризму, неоднозначного його розуміння як політичного явища, що обумовлене суперечливими інтересами учасників міжнародного співтовариства, різних соціальних груп в окремих державах, продовжує залишатися актуальною проблема вироблення загального розуміння тероризму, що необхідно для створення ефективних міжнародних і національних систем боротьби з ним.

У підрозділі 1.2 «Поліваріативна типологія тероризму» розглядається типологія тероризму, що базується на підставі принципів системного аналізу різних його видів як в Україні, так і за кордоном. Виступаючи в якості соціально-політичного феномену, тероризм може бути класифікований в залежності від методів, цілей, об'єктів впливу, засобів, що використовуються, з ідеологічної мотивації та ін.

В залежності від методів виділяють фізичний і психологічний тероризм. За об'єктом терористичного впливу розмежовують селективний і масовий терор. В залежно від суб'єкту тероризм може бути представлений як державний і опозиційний. В залежності від виду засобів використання тероризм може бути розділений, по-перше, на хімічний, що спирається на досягнення сучасної хімфармакологіі, по-друге, на біологічний із застосуванням біологічних засобів, по-третє, на інформаційний з використанням вірусів персональних комп'ютерів і комп'ютерних програм , зомбування та програмування людей через ЗМІ, по-четверте, на збройний тероризм, який використовує вибухівку, вогнепальну і холодну зброю, а також зброя масового ураження.

За критерієм ідеологічної спрямованості можна виділити такі види тероризму, як лівий, правий, націоналістичний та релігійний.

За територіальною ознакою можна виділити внутрішній і міжнародний тероризм. Таким чином, детальний розгляд класифікацій тероризму допоможе усвідомити його небезпеку.

У підрозділі 1.3. «Компаративний аналіз тероризму з іншими формами прояву політичного насилля як загрози стабільності суспільства» досліджується співвідношення ключового поняття «тероризм» з суміжними поняттями «терор», «війна», і «партизанський рух», «фашизм». Ототожнювати терор і тероризм буде невірно, тому що терор передбачає наявність фундаментального ідеологічного обґрунтування і тривалого систематичного застосування політики насилля. Тероризм, перш за все, тактика боротьби, яка використовується екстремістськими рухами. Поняттям «політичний тероризм» стали позначати тактику політичної боротьби, що спирається на терористичний акт. І лише в самому загальному сенсі при позначенні такої практики і відокремленні від інших видів політичного насильства обидва ці поняття залишилися взаємозамінними.

Провідним є ідеолого-патріотичний або національно-релігійний підхід у поясненні тероризму і війни. Самі ж терористи та їхні прибічники часто називають свої дії справедливої тактикою війни. Враховуючи, що практикується вчинення терористичних актів, поєднуваних з методами партизанської війни, необхідно застосовувати диференційований підхід до насильницьких актів, що здійснюються під прапором національно-визвольної боротьби.

Науковий аналіз дозволяє виділити дві категорії. Перша – національно-визвольний рух, коли організуються і здійснюються напади на урядові об'єкти колоніальних режимів, представників окупаційної влади, їх військові загони і т.п. Друга категорія – терористи, які вчиняють безглузді по жорстокості акти, що здійснюються з боку осіб, які заявляють про свою приналежність до того чи іншого національно-визвольного руху.

При дослідженні політичного тероризму особливу роль може зіграти розмежування «тероризму» і «фашизму», враховуючи, що між цими явищами часто ставиться знак рівності.

Отже, ретельний аналіз співвідношення політичного тероризму та інших видів політичного насилля показує, що розробка понятійного апарату в дослідженні посягань політичного характеру в даний час залишається незавершеною.

У висновках до першого розділу зазначається, що в даний час не вироблена загальновизнана наукова теорія тероризму і політичного насилля. Немає точного чіткого, єдиного і загальновизнаного визначення тероризму. За цих умов автором проводиться дослідження найбільш поширеніших визначень тероризму, надається аналіз його сутності та найбільш істотних та суттєвих ознак, на яких він ґрунтується, пропонується авторське визначення тероризму.

Сучасний тероризм як політичне явище – це організована форма політичного насилля, спрямована на досягнення поставлених цілей: це вбивство або замах на життя голів держав, членів уряду, дипломатичних представників і інших посадових осіб, захоплення заручників, напад на приміщення посольств і прогресивних організацій, а також інші аналогічні злочини, здійснювані і організовувані з наміром змінити внутрішню і зовнішню політику держави, запереченням суб'єктами політичної боротьби принципів загальнолюдської моралі, цинічною зневагою нормами гуманізму і справедливості, який став глобальною загрозою сучасного суспільства.

У другому розділі «Передумови виникнення та розвитку політичного тероризму» розглядаються соціальні, етнічні та релігійні протиріччя як передумови тероризму, історична ґенеза цього явища та соціально-психологічний чинник політичного тероризму.

У підрозділі 2.1. «Соціальні, етнічні та релігійні протиріччя як передумови тероризму» обґрунтовано причинну обумовленість політичного тероризму.

До факторів, що підсилює терористичну активність, можна додати наступні: загальна невиразність державної політики у відношенні до гострих проблем міждержавних і внутрішньодержавних відносин; наявність екстремістськи налаштованих етнічних і релігійних лідерів, нерозв'язних міжнаціональних і міжконфесійних питань; вплив міжнародних екстремістських і терористичних організацій; недостатньо ефективне правове і політичне виховання громадян і т. д.

Ще однією з причин, що впливають на зростання екстремізму і тероризму, стає використання можливостей впливу ЗМК на політичну свідомість і поведінку громадян для розпалювання ворожнечі та ненависті.

Отже, науковий аналіз дозволяє стверджувати – витоки, що сприяють розвитку політичного екстремізму в тероризм, носять соціально-економічний, соціокультурний, соціально-психологічний і геополітичний характер і було б неправильно виділяти окремо якийсь із цих блоків.

У підрозділі 2.2. «Психологічний аспект політичного тероризму» досліджено, що серед усіх передумов тероризму психологічні є одними з ключових. Основу пізнання тероризму складає аналіз психологічних мотивів цього злочину.

Головним психологічним чинником політичного тероризму є вплив на емоційну сферу людини, а механізм психологічного тероризму виявляється у площині інформаційної теорії емоцій.

У сучасному політичному житті активно використовуються методи психологічного тиску, елементом якого є символи. Символи завжди емоційно насичені і внаслідок своєї природи створюють реальні можливості впливати на масову свідомість (та підсвідоме), а тому виступають одним із ефективних засобів політичного тероризму.

Психологічний аспект проблеми тероризму дозволяє вирішити проблему оперативно-тактичної діагностики людей, схильних до тероризму.

У висновках до другого розділу зазначається, що визначення причин тероризму є одним з основних аспектів при розробці і вдосконаленню заходів боротьби з тероризмом. Від точності встановлення причин тероризму залежать ефективність прийнятих заходів по боротьбі з ним та їх подальше вдосконалення. Соціально-психологічні передумови займають одне з основних місць серед усіх передумов виникнення та розвитку тероризму, тому аналіз мотиваційної спрямованості цього явища складає базову основу дослідження тероризму в цілому. Ця основа може бути доповнена принципами маніпуляції індивідуальною та масовою свідомістю, впливом на емоційну сферу людини, механізм якого виявляється у площині інформаційної теорії емоцій; агресивністю дій суб’єкту тощо.

У третьому розділі «Антитерористична політика держави як фактор стабільності суспільства» розглядаються основні складові ресурсної бази тероризму, теоретичний та практичний зарубіжний досвід у протидії тероризму та стан даної проблематики в Україні.

У підрозділі 3.1 «Складові ресурсної бази тероризму в сучасному суспільстві» визначено, що глобалiзацiя сучасного світу, розвиток інформаційних та комунікаційних технологій сприяють розширенню й удосконалюванню ресурсної бази тероризму. Ресурсами тероризму є всi засоби, використання яких забезпечує вплив суб'єкта на об'єкт тероризму.

Дисертанткою здійснено класифікацію основних ресурсів тероризму, не виділяючи головних, тому що всі ресурси взаємопов'язанi та взаємообумовлені. Поділяючи ресурси тероризму на матерiальнi та нематерiальнi i даючи їм характеристику, автор приходить до висновку, що боротьба з тероризмом у сучасних умовах повинна полягати у позбавленні цих ресурсiв.

Матерiальнi ресурси, у свою чергу, розподiляються на фiнансовi, людськi, технічнi та силові. А нематеріальні – на органiзацiйні, інформаційні, психологічні та ідеологічні. Ресурси тероризму надто рiзноманiтнi, тому наведена класифiкацiя не може претендувати на єдину можливу і може бути доповненою.

У підрозділі 3.2 «Зарубіжний теоретичний та практичний досвід у протидії тероризму» проаналізовано загальний досвід країн Європи та Америки у протидії тероризму, який на сьогодні є загрозою для всієї світової спільноти.

Загальна зарубіжна практика така, що антитерористична робота ведеться переважно директивно, тобто всі основні рішення приймаються на найвищому державному рівні і надалі реалізуються, впливаючи на громадянське суспільство. Сучасні національні антитерористичні системи являють собою сукупність наступних елементів: антитерористичне законодавство і система правосуддя; діяльність правоохоронних органів, спеціальних служб і відомств, зайнятих у сфері забезпечення безпеки (у тому числі розвідслужби); робота спеціальних антитерористичних груп; створення національних антитерористичних центрів; вироблення комплексу заходів з протидії екстремізму; розробка і проведення контртерористичних операцій; робота служб, зайнятих ліквідацією наслідків терактів; участь інститутів громадянського суспільства; сприяння ЗМІ в антитерористичній роботі; велика матеріально-технічна база (досконалі засоби зв'язку, комп'ютерні технології, високоякісні сучасні транспортні та інфраструктурні елементи) тощо.

У діяльності кожного з цих елементів реалізується одна з двох позицій- об'єкт захисту з боку держави (пасивна позиція) або суб'єкт і учасник антитерористичної боротьби (активна позиція).

У підрозділі 3.3 «Протидія тероризму в Україні: стан та перспективи» визначено, що на сьогоднішній день контроль над політичним тероризмом – одне з найважливіших державних завдань, від ефективності рішення якого залежить національна безпека, стабільність в суспільстві, довіра громадян до органів державної влади і управління.

З метою стабілізації суспільно-політичної ситуації в країні, попередження загроз безпеці і територіальній цілісності України є необхідність у розробці та здійсненні комплексної програми боротьби з тероризмом з включенням політичних, економічних, соціальних, правоохоронних і військово-стратегічних, психологічних, освітніх аспектів, прийняти заходи для створення узгодженої стратегії, що відповідає вимогам часу.

Автор вважає, до органічної системи заходів у боротьбі з тероризмом на макрорівні належать наступні: розробка державної стратегії, концепції і доктрини у боротьбі з тероризмом; створення окремої синтетичної структури, яка б мала вертикальне підпорядкування – Президенту України. Формування цієї структури має відбуватись за рахунок найбільш кваліфікованих співробітників СБУ, МВС, УДО, ЗС, МНС, Держкомкордону; участь України у всіх міжнародних програмах у боротьбі з тероризмом, які відповідають її національним інтересам; ініціювання підписання регіональних угод, як одного з найефективніших інструментів у боротьбі з тероризмом; з урахуванням стратегічного напрямку розвитку України – членство у Європейському Союзі – ініціювання створення у складі Європолу окремого європейського підрозділу у боротьбі з тероризмом, який був би підпорядкований ЄС і здійснював би свої повноваження з дозволу всіх країн учасників ЄС.

Визнаючи пріоритетний напрям в контролі над тероризмом в усуненні соціально-економічних і політичних суперечностей, необхідно одночасно визнати, що ліквідація нерівності і протиріч не є гарантією остаточного зникнення тероризму.

У висновках до третього розділу підсумується, що розвиток інформаційних і комунікаційних технологій та глобалізація сучасного світу сприяють розширенню й удосконалюванню ресурсної бази тероризму і боротьба з ним у сучасних умовах повинна полягати у позбавленні його ресурсів. Значна кількість зарубіжних країн займається розробкою та впровадженням національних антитерористичних систем, які мають такі складові: сукупність законодавчої бази, діяльності державних органів, неурядових організацій, інститутів громадянського суспільства, а також дій та заходів, спрямованих на протидію тероризму та мінімізацію терористичної загрози. В Україні розвитку тероризму можуть сприяти глибока соціально-економічна криза, протистояння політичних сил, наростання проявів сепаратизму, зубожіння та люмпенізація значної частини населення, процеси соціального розшарування, розвиток кримінальних підприємницьких та державних структур, корумпованість державного апарату, розвиток потужного нелегального ринку зброї, девальвація моральних та духовних цінностей. Усунення причин тероризму є головним у боротьбі з цим явищем.

У висновках викладаються основні результати та підсумки дисертаційної роботи, які були отримані в ході дослідження. Так, існуючі теоретичні підходи до пояснення феномену політичного тероризму не можуть повною мірою дати відповідь на всі питання, які пов'язані з вивченням даного явища. На сьогодні в наукових роботах недостатньо розроблені питання класифікації тероризму і терористичної діяльності, ознаки і критерії оцінки, що дозволяють віднести ті або інші види політичного насилля до терористичної діяльності. Досліджуючи форми прояву політичного тероризму в соціальних, політичних і національно-етнічних конфліктах, слід враховувати багатоаспектність даного явища.

У системі політичного екстремізму тероризм займає одне з центральних місць і є найбільш небезпечним для суспільства його різновидом.

Автором визначена можливість існування поліваріативності типологій тероризму, тому що різноманітність форм його прояву та існування повною мірою не знаходять свого відповідного теоретичного відображення (складністю визначення поняття стала стрімка видозміна тероризму через зміну форм його прояву). Однак, це не може стосуватися пошуку загального визначення поняття тероризму, тому що досягнення термінологічної ясності повинно унеможливити вільне розуміння феномену, а відтак, маніпулювання самим поняттям у політичному житті. Тероризм – це застосування крайнього насильства (або загроза його застосування) проти цивільного населення шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення, державних або позадержавних структур, або вчинення посягань на здоров’я та життя людей, яке спрямоване на одержання, утримання та захист влади у суспільстві, або тиск на владні структури задля прийняття (неприйняття) ними рішень та дій щодо реалізації певних інтересів, що є впливом на органи державної влади й управління з певною суспільно-політичною метою.

Здійснено компаративний аналіз тероризму з іншими формами прояву політичного насильства, що часто застосовуються як синоніми цього суспільного явища, а саме: «агресія», «війна», «екстремізм», «національно-визвольна (партизанська) боротьба», «революційна боротьба», «громадянська війна», «сепаратизм», «геноцид», «репресії», «анархізм» та ін., що дозволило сформулювати сукупність ознак, які утворюють та виражають сутність тероризму, серед яких: політична спрямованість, насильницька основа, деструктивність, протиправність, антигуманізм, використання залякування, комунікативність, підвищена суспільна небезпечність, демонстративність, публічність, системність та багатоманітність форм прояву, символічність, організований характер, теоретична обґрунтованість, історичність, розмежування між жертвами терористичних актів та тими, на кого здійснюється тиск.

З’ясована причинність та багатофакторність характеру сучасного тероризму. Серед чинників, що сприяють його появі, є різні об’єктивні явища суспільно-політичного життя, що мають політичне, етнічне, економічне, національне, класове, геополітичне, релігійне, історичне підгрунття тощо. Не можна сказати, що якась група чинників має основне значення – впливає вся їх сукупність і лише ситуативно на передній план може виходити то один, то декілька з них. Причинами можуть бути: дискримінаційний характер відносно тих чи інших етнічних груп, трансформація політичних процесів, зокрема, від авторитарного режиму в напрямку тоталітарного тощо. Вплив суб’єктивно-психологічного фактору, наявність таких процесів посилює та загострює конфліктне протистояння, що теж сприяє виведенню останнього на терористичний рівень.

Сьогоднішній стан політичного тероризму дозволяє стверджувати, що він трансформує релігійний і етнічний аспекти соціального життя в політичну площину, використовуючи етнічний і релігійний екстремізм як базу для подальшого розвитку політичної боротьби в терористичній формі.

Етнонаціональні конфлікти та протиріччя, як передумова тероризму мають наступні підстави щодо свого виникнення: прагнення до перерозподілу життєвих ресурсів і природних багатств; розбіжність етнічних, національних і релігійних меж, бажання зробити свою країну мононаціональною чи монорелігійною; обмеження прав націй на самовизначення; порушення прав особистості представників даної нації (етносу); бажання продемонструвати іншій нації свою перевагу й водночас залякати її; розмаїтість уявлень людей про національне надбання і національний інтерес; прагнення даної нації (етносу) до збереження своєї національної ідентичності та опір у зв’язку з цим іншому способу життя, іншому світосприйманню і світорозумінню, іншим цінностям, що нав’язуються владою чи іншими структурами. Релігійні протиріччя визначаються наявністю мотивів забезпечення пріоритетності своєї релігії; реалізації релігійних ідей за рахунок придушення або навіть знищення інших релігійних груп, де тероризм виростає на ґрунті екстремізму, релігійної нетерпимості, ворожнечі й ненависті, невміння й небажання бачити в інших групах партнерів для переговорів і компромісів, поважати й враховувати їхні інтереси.

Визначено соціально-психологічні аспекти політичного тероризму в аналізі суб'єктивної сторони цього явища – його ідеології, характеру програм, цілей і завдань; логіці виправдання і ступеня усвідомленості власних дій; відмінностях в мотивації і позиціях різних суб'єктів терористичної діяльності. Психологічний чинник тероризму визначає такі його риси та характерні особливості, як вища ступінь аморальності, надзвичайна жорсткість, агресивність дій, нерозбірливість в засобах та методах, некерованість дій. Наразі, значна психологізація політики як така, коли на перший план виходить її емоційно-чуттєве сприйняття, значно зменшує важливість теоретичного обґрунтування терористичної діяльності.

Встановлено, що, виступаючи наслідком кризових процесів, що розгортаються у суспільстві, зокрема в українському, та тісно пов'язаних з ними соціальних, політичних, міжнаціональних і інших конфліктів, тероризм сам, у свою чергу, їх загострює і ускладнює. Тому осмислення природи, засобів і методів боротьби з ним, з’ясування ресурсної бази стає важливою і невідкладною проблемою теорії і практики, особливо в період трансформаційних перетворень, випробовуючи низку серйозних криз і навіть катастроф, що важко відгукуються на житті і долі великих мас населення. Все це є основою антитерористичної політики протидії тероризму. Подолання тероризму, як явища, можливе при позбавленні його матеріальних та нематеріальних ресурсів.

Виявленими основними тенденціями міжнародного досвіду та міжнародної співпраці у сфері протидії тероризму є: дуже повільний темп становлення міжнародного права та невдала практика його застосування у боротьбі з тероризмом; розгляд антитерористичних заходів деякими державами як інструменту політики, що спрямована не стільки на подолання тероризму, скільки на його використання при вирішенні деяких власних, далеких від цієї проблеми, завдань.

Існуюча відсутність конструктивного міждержавного діалогу при виробленні ефективного механізму протидії тероризму пояснюється не тільки складністю цього феномену, але й розбіжністю позицій держав, що мають свої приватні інтереси із цього питання.

Для забезпечення єдиного підходу на всіх рівнях держави та суспільства до розуміння сутності тероризму, як загрози національній безпеці та стабільності українського суспільства, визначено пріоритети держави у питанні подолання тероризму з урахуванням і кримінологічної специфіки, і комплексної соціально-політичної природи даного явища. Йдеться про розроблення концепції протидії тероризму, в якій мають бути визначені основні принципи державної політики, її мета, завдання та напрями подальшої оптимізації у середньо– та довгостроковій перспективі.

Визначена можливість подальшого розвитку тероризму у сучасному світі, зокрема – в Україні. Основними теророгенними чинниками за сучасних політичних та економічних змін в Україні є масштабна корупція в органах державної влади, що набула системного характеру; загальне зниження рівня моральності суспільних відносин, насамперед у молодіжному середовищі; правовий нігілізм; розшарування суспільства та загострення конфронтації, що уможливило радикалізацію настроїв у суспільстві, тощо. Зазначене потребує вжиття значних зусиль з боку державної влади щодо зниження рівня конфліктності та локалізації середовища екстремізму та тероризму.

Але, з огляду на геополітичне положення української держави та нестабільність ситуації у світі, обумовлену значною активізацію радикальних організацій, для України залишається актуальним питання про загрозу тероризму та його дестабілізуючого впливу на сучасне суспільство.