ПОПЕРЕДНІЙ ДОГОВІР ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ Автореферат

У Вступі розкривається актуальність теми дисертації, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, вказуються мета й завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, формулюється наукова новизна одержаних результатів, висвітлюється їх практичне значення, надається інформація про апробацію результатів дослідження, зазначаються публікації за темою дисертації, структура та обсяг роботи.

Розділ 1 «Правова природа попереднього договору» присвячений дослідженню поняття, сутності та ознак попереднього договору, передумов його виникнення, визначенню місця попереднього договору в загально-цивілістичній системі договорів.

У підрозділі 1.1. «Ґенеза попереднього договору» досліджується історія розвитку інституту попереднього договору.

Зазначається, розвиток інституту попереднього договору бере свій початок у римському праві. Згодом норми про попередній договір були рецепійовані країнами романо-германської правової сім’ї. При цьому була запозичена не лише ідея попереднього договору, але й правила про його форму, зміст та наслідки невиконання сторонами своїх обов’язків.

Розглянуте питання щодо історії розвитку норм про попередній договір у вітчизняному законодавстві. У зв’язку із цим зазначається, що деякі автори вважають, що до прийняття Основ цивільного законодавства СРСР у 1991 році цивільному праву України така конструкція не була відома. Втім таке твердження справедливе лише частково. Враховуючи те, що формування цивільного права України відбувалось під значним впливом права Російської імперії, яке застосовувалося на більшій території сучасної України під час ліквідації її державності, необхідно звернути увагу на те, що в дореволюційній Росії попередні договори успішно застосовувалися на практиці.

Погляди вчених дореволюційного періоду стали основою для закріплення норм про попередній договір в цивільних кодексах радянських республік, у тому числі і в Цивільному кодексі УРСР 1922 року.

Цивільний кодекс УРСР, що був прийнятий 18 липня 1963 року та введений в дію 1 січня 1964 року, взагалі не містив норми про попередні договори. Разом із тим, слід визнати, що попередні договори все ж таки застосовувалися, зокрема, у сфері матеріально-технічного забезпечення.

Зроблено висновок про те, що законодавче закріплення норм про попередній договір в Цивільному кодексі України підтверджує історично обґрунтовану необхідність його існування.

У підрозділі 1.2. «Поняття та ознаки попереднього договору та сфера його застосування» зазначається, що попередньому договору властиві всі ознаки цивільно-правового договору. Проаналізовано зміст норми ст. 635 Цивільного кодексу України з метою вирішення завдання щодо визначення кола істотних ознак, які дозволяють виокремити попередній договір з-поміж інших цивільно-правових договорів.

Проведений аналіз дозволив виділити такі особливості попереднього договору:

- по-перше, зазначена договірна конструкція спрямована на укладення його сторонами у майбутньому іншого договору (основного);

по-друге, основний договір має бути укладений на умовах, визначених у попередньому договорі.

Характерним є те, що вказані ознаки повинні бути наявними одночасно. Той або інший договір, якому притаманна лише одна з наведених ознак, не можна назвати попереднім.

Обґрунтовується думка про те, що необхідність встановлення правових зв’язків за допомогою попереднього договору виникає насамперед в тих випадках, коли сторони з якихось причин не мають можливості укласти основний договір у даний момент. У першу чергу це стосується попередніх договорів щодо укладення у майбутньому реальних договорів. На момент досягнення сторонами згоди щодо укладення договору, яким передбачена фактична передача речей, укладення такого договору може виявитися неможливим через відсутність у цей момент речей, які повинні бути передані. Менш наочна необхідність у попередніх договорах має місце у механізмі укладення договорів, що не передбачають передачі речей в момент їх вчинення, наприклад купівлі-продажу. Зокрема, досягнувши згоди з усіх істотних умов, сторони можуть завжди укласти одразу основний договір, а якщо вони не бажають, щоб правові наслідки виникали негайно, - в їх розпорядженні умови та строки. У зв’язку із цим звертається увага на те, що чинне цивільне законодавство України визначає попередній договір як двосторонній. Однак жорстке врегулювання в чинному цивільному законодавстві України попереднього договору як договору двостороннього є певним недоліком, який повинен бути усунутий.

Зроблено висновок про те, що попередній договір – це особливий правовий феномен, який опосередковує відносно відокремлене коло відносин по укладанню в майбутньому основних договорів. Застосування конструкції попереднього договору забезпечує встановлення правового зв’язку між сторонами майбутнього (основного) договору, коли неможливе його негайне укладення або сторони не бажають створювати правові зв’язки такі ж міцні, як у основному договорі.

У підрозділі 1.3. «Місце попереднього договору в системі цивільно-правових договорів» зазначається про те, що система існуючих договорів є одним із найдинамічніших явищ у цивільному праві, що в свою чергу зумовлює те, що проблема систематизації договорів була дискусійною на всіх етапах розвитку цивілістики і залишається такою і донині.

Зазначається, що у зв’язку із цим актуальним є питання щодо місця попереднього договору в системі цивільно-правових договорів. Обґрунтовується, що попередній договір займає в цій системі особливе місце, що зумовлено метою та сферою застосування вказаної правової конструкції. З одного боку, попередній договір відрізняється від усіх тих, договорів, які закріплені в Підрозділі 1 Розділу ІІІ Цивільного кодексу України тим, що породжувані ним відносини не мають майнового характеру, а сам він не спрямований на безпосереднє задоволення майнових інтересів учасників цивільних правовідносин. З іншого боку, попередній договір відрізняється від таких договорів, як договір на користь третьої особи, договір приєднання та публічний договір, оскільки, на відміну від них, має власний предмет та породжує окреме зобов’язання.

Розділ 2 «Зміст та форма попереднього договору» присвячений дослідженню предмета, змісту, форми та порядку укладення попереднього договору.

У підрозділі 2.1. «Предмет та зміст попереднього договору» розглянуто питання щодо особливостей предмета попереднього договору та інших умов.

Зазначається, що предметом попереднього договору є дії сторін попереднього договору, спрямовані на укладення основного договору. Іншими словами специфічність попереднього договору полягає у тому, що сторони, формулюючи свої обов’язки щодо укладення у майбутньому основного договору, тим самим відтворюють його предмет.

Визначено, що для того, щоб попередній договір вважався укладеним, сторони повинні узгодити такі умови:

- умову про предмет попереднього договору, яка полягає у зазначенні сторонами того, який саме договір має бути укладений;

- умову про строк (термін) укладення такого договору;

- умову про предмет основного договору.

Всі інші умови попереднього договору не вимагають їх обов’язкового узгодження для того, щоб такий договір вважався укладеним, в разі, коли жодна із сторін на цьому не наполягає, та можуть бути віднесені до звичайних та випадкових умов.

Зроблено висновок про те, що чинне цивільне законодавство України у частині вимог до змісту попереднього договору вимагає внесення відповідних змін.

У підрозділі 2.2. «Форма та порядок укладення попереднього договору» проаналізовано вимоги чинного законодавства щодо форми попереднього договору, а також особливості процесу його укладення.

Обґрунтовано тезу про те, що процес укладення попереднього договору містить у собі три послідовні стадії: 1) направлення однією стороною пропозиції укласти попередній договір (оферта); 2) прийняття пропозиції укласти попередній договір (акцепт); 3) одержання акцепту стороною, що направила оферту.

Зазначено, що пропозиція укласти попередній договір (оферта) має ряд особливостей у порівнянні із загальними вимогами, що висуваються до оферти. Такими особливостями є:

- пропозиція укласти попередній договір може бути тільки адресною, тобто повинна бути спрямована конкретній особі або конкретним особам, які є потенційними контрагентами за основним договором;

- за способом вираження волевиявлення оферента пропозиція укласти попередній договір може бути зроблена тільки в письмовій формі;

- за змістом пропозиція укласти попередній договір повинна містити істотні умови власне попереднього договору, а також умови щодо предмета майбутнього (основного) договору.

Обґрунтовано висновок про те, що прийняття пропозиції укласти попередній договір має відповідати таким вимогам:

- в акцепті повинна бути чітко сформульована воля адресата на прийняття оферти;

- акцепт повинен бути повним і беззастережним;

- акцепт повинен бути вчинений у відповідний строк;

- акцепт на укладення попереднього договору повинен бути завжди зроблений у письмовій формі.

Зроблено висновок про те, що проста письмова форма попереднього договору повинна бути дотримана: по-перше, у випадках, коли основний договір, обов’язок щодо укладення якого сторони встановили попереднім договором, може бути укладений в усній формі; по-друге, якщо основний договір має бути вчинений в письмовій формі.

Зазначено, що вимога щодо нотаріального посвідчення попереднього договору також повинна бути дотримана у двох випадках: по-перше, якщо для основного договору така форма передбачена чинним цивільним законодавством України; по-друге, якщо необхідність нотаріального посвідчення попереднього договору передбачена домовленістю сторін.

Доводиться, що попередній договір не підлягає державній реєстрації, навіть у тих випадках, коли його предметом є укладання в майбутньому таких договорів, які мають бути піддані цій процедурі відповідно до вимог чинного цивільного законодавства України.

Розділ 3 «Виконання попереднього договору та правові наслідки порушення його умов» присвячений розгляду питань, що виникають в процесі виконання сторонами обов’язків за попереднім договором, а також питань, пов’язаних із обранням способів захисту порушених суб’єктивних прав, що складають зміст правовідношення, яке виникає на підставі попереднього договору.

У підрозділі 3.1. «Виконання попереднього договору» аналізуються елементи належного виконання зобов’язання, що виникає на підставі попереднього договору.

Вказано, що предметом виконання попереднього договору є дії його сторін щодо укладення основного договору. Особливість предмета виконання зобов’язання, що виникає на підставі попереднього договору, зумовлює неможливість покладення обов’язку боржника на іншу особу. Основний договір має бути укладений саме між сторонами попереднього.

Зазначається, що питання щодо місця виконання зобов’язання з попереднього договору також потребує аналізу, оскільки характеризується певними особливостями. Зроблено висновок про те, що зобов’язання з попереднього договору має вважатися виконаним за місцем проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи – сторони попереднього договору, яка направила оферту про укладення основного договору.

У підрозділі 3.2. «Відповідальність сторін за порушення умов попереднього договору» висвітлено проблему визначення правових наслідків порушення зобов’язання, що виникає на підставі попереднього договору, і, зокрема, розглянуто форми, в яких може наступати цивільно-правова відповідальність за порушення такого зобов’язання.

Зазначається, що труднощі вирішенні питання щодо правових наслідків порушення зобов’язання, яке виникає на підставі попереднього договору, обумовлені особливою правовою природою останнього.

Проаналізовано ефективність використання відповідних способів захисту суб’єктивних цивільних прав, які виникають на підставі попереднього договору.

Обґрунтовано необхідність внесення відповідних змін до чинного цивільного законодавства України з метою закріплення права добросовісної сторони попереднього договору відмовитися від нього в разі необґрунтованого ухилення іншої сторони від укладення основного договору.

Зроблено висновок про те, що відшкодування збитків як універсальна форма цивільно-правової відповідальності не забезпечує захисту порушеного суб’єктивного права добросовісної сторони попереднього договору. Це зумовлює необхідність опрацювання можливості застосування інших заходів впливу до недобросовісної сторони попереднього договору. У зв’язку із цим розглянуто питання щодо доцільності спонукання однієї зі сторін попереднього договору до укладання основного договору. Проте зроблено висновок щодо неефективності і такого способу захисту порушеного права однієї зі сторін попереднього договору.

Розглянуто питання можливості застосування деяких способів забезпечення виконання зобов’язання з попереднього договору. У зв’язку із цим проаналізовано можливість настання цивільно-правової відповідальності у формі втрати завдатку за порушення досліджуваного договірного зобов’язання. Зроблено висновок про те, що і така форма відповідальності не має належного рівня універсальності і може бути застосована лише в окремих випадках порушення зобов’язання, що виникає на підставі попереднього договору.

Обґрунтовано доцільність застосування неустойки як способу забезпечення виконання обов’язків з попереднього договору та форми цивільно-правової відповідальності сторін за порушення його умов. Доведено, що неустойка є найбільш ефективною, універсальною і прийнятною правовою конструкцією захисту прав, що виникають на підставі попереднього договору.