ПОРЯДОК НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ В УКРАЇНІ Автореферат

Актуальність теми. Проведення в Україні земельної реформи призвело до закономірного закріплення в нашій країні права приватної власності на землю, як основної ознаки плюралізму форм земельної власності. Відновлення права приватної власності на законодавчому рівні після тривалої перерви пов’язане з кардинальними змінами в як суспільно-політичному житті країни, так і з вимогами розвитку ринкових відносин.

Конституцією України встановлено, що земля в межах території України є об’єктом права власності Українського народу (ст. 13) і що вона є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави, право власності на землю гарантується державою, набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14). Це свідчить про те, що право власності на землю є важливим фактором забезпечення приватних інтересів членів суспільства.

Закріплені Основним законом України положення щодо ролі і статусу земельної власності носять загальний характер і потребують конкретизації у законодавчих актах. Це стосується і питання щодо правового забезпечення прозорого і чіткого земельно-правового порядку набуття права приватної власності на земельну ділянку.

Незважаючи на досить активне дослідження різних аспектів права приватної власності на землю в дисертаційних роботах, на монографічному рівні, в наукових статтях, що підтверджує центральне місце цього права серед інститутів земельного права, очевидно, що у вітчизняній юридичній літературі немає чіткого концептуального вивчення проблем земельно-правового порядку набуття права приватної власності на землю. Відсутність у земельно-правовій науці чіткого визначення поняття земельно-правового порядку набуття права приватної власності на землю є свідченням того, що національне земельне право та законодавство знаходиться в стадії постійного розвитку, що обумовлено необхідністю його безперервного вдосконалення, в тому числі у сфері земельно-процесуальних відносин.

Важливим також є той факт, що реалізація земельних прав Українським народом шляхом набуття права приватної власності на земельну ділянку тісно пов’язане з гарантіями цього права. Це обумовлено тим, що виникнення права приватної власності на земельну ділянку у однієї особи водночас є підставою припинення права власності на цю ділянку у іншої особи (попереднього власника). При цьому важливим є забезпечення дотримання встановленого земельно-правового порядку щодо переходу права власності на земельну ділянку.

Обґрунтованість висновків та положень, що пропонуються в дисертаційній роботі, забезпечуються комплексом досліджень, проведених дисертантом, а також тим, що його висновки ґрунтуються на результатах теоретичного дослідження представників вітчизняної та зарубіжної науки різних історичних періодів у галузі теорії держави і права, аграрного, земельного, адміністративного та інших юридичних наук. Зокрема, йдеться про праці українських вчених: В.І.Андрейцева, Г.І.Балюк, О.Г.Бондара, А.П.Гетьмана, С.В.Гринька, В.К.Гуревського, І.І.Каракаша, Т.О.Коваленко, Д.В.Ковальського, В.В.Комарова, П.Ф.Кулинича, В.Л.Мунтяна, В.В.Носіка, О.О.Погрібного, С.В.Размєтаєва, В.І.Семчика, Н.І.Титової, Ю.С.Шемшученка, М.В.Шульги та інших; російських вчених: Г.О.Аксеньонка, С.О.Боголюбова, Г.Є.Бистрова, Б.В.Єрофєєва, Ю.Г.Жарікова, І.О.Іконицької, М.І.Козиря, М.І. Краснова, О.І.Крассова, М.О.Сиродоєва, Я.М.Шевченко, М.Й.Штефана та інших.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України „Правові проблеми залучення іноземних інвестицій у розвиток сільського господарства та соціальної сфери села” (реєстраційний № РК 0105U000795).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у розробці теоретичних основ щодо визначення правової природи виникнення права приватної власності на землю і у поглибленні теорії земельного права науковими знаннями про земельно-правовий порядок набуття права приватної власності на землю, у всебічній теоретичній розробці даної теми в умовах проведення в країні земельної й аграрної реформ, обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення порядку набуття права приватної власності на землю.

При написанні дисертації увага була зосереджена на виконанні таких основних завдань: 1) провести всебічний історіографічний аналіз літератури за темою дослідження; 2) дослідити поняття земельно-правового порядку набуття права приватної власності на землю; 3) визначити місце земельно-правового порядку набуття прав на землю в системі земельно-процесуальних норм; 4) проаналізувати чинне законодавство, що становить сучасну нормативно-правову базу забезпечення порядку набуття права приватної власності на землю; 5) визначити перспективи і окреслити шляхи вдосконалення законодавства України про земельно-правовий порядок набуття права приватної власності на землю; 6) дослідити порядок придбання та передачі земельних ділянок громадянам і юридичним особам і запропонувати шляхи вдосконалення цього механізму; 7) проаналізувати права та обов’язки сторін в процесі набуття права приватної власності на землю; 8) визначити підстави та умови юридичної відповідальності за порушення порядку набуття права приватної власності на землю; 8) зробити висновки з проблеми дослідження та внести конкретні пропозиції щодо механізму набуття права приватної власності на землю.

Об’єкт дослідження складають правовідносини у сфері земельно-правового порядку набуття права приватної власності на землю.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти та інші правові документи, які регулюють земельно-правовий порядок набуття права приватної власності на землю, теоретичні наукові праці та інші правові дослідження даної проблеми, практика застосування законодавства щодо механізму набуття права власності на землю в Україні. Проблемні питання земельно-правового порядку набуття права приватної власності на землю розкриваються, виходячи з положень теорії земельного права та сучасної системи нормативно-правових актів України.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (історичний, діалектичний, метод якісного аналізу та синтезу, формально-логічний, емпіричний, структурно-функціональний, комплексний) та спеціальні методи дослідження (порівняльно-правовий, метод тлумачення правовий норм).

Земельно-правовий порядок набуття права приватної власності досліджувався в взаємозв’язку з історичними умовами, в яких він формувався. Діалектичний метод дозволив вивчити положення про земельно-правовий порядок набуття права приватної власності на землю у процесі його розвитку. Метод якісного аналізу та синтезу використовувався при дослідженні опублікованих праць, дієвості і узгодженості законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів про земельно-правовий порядок набуття права приватної власності на землю. Дослідження змісту правових норм проводилось за допомогою формально-логічного методу. Використання порівняльно-правового методу було необхідно для проведення порівняльного аналізу законодавства України та зарубіжного законодавства стосовно проблеми дослідження. Відповідність норм права існуючим суспільним відносинам досліджувалась за допомогою метода тлумачення правових норм. За допомогою комплексного методу сформульовано ряд наукових визначень і положень, що виносяться на захист. Вищезазначені методи базуються на всебічному аналізі явищ суспільного розвитку і перетворень в Україні, що відбуваються в процесі проведення земельної й аграрної реформ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі аналізу чинного законодавства України та наукової літератури вперше виконане комплексне дослідження, присвячене проблемам земельно-правового порядку набуття права приватної власності на землю як цілеспрямованої діяльності суб’єктів земельних правовідносин та як частини земельного процесу.

Новизна дослідження характеризується положеннями, висновками, пропозиціями, які виносяться на захист, найважливішими з яких є наступні:

Науково обґрунтоване юридичне визначення поняття порядку набуття права приватної власності на землю як врегульованої нормами земельного права процедури переходу права на земельну ділянку від одного власника (держави, територіальної громади) до іншої особи – приватного власника (фізичної особи, юридичної особи), яка обумовлена здійсненням певних вольових дій по набуттю, оформленню та реєстрації прав на земельну ділянку.

Висновок про те, що земельно-процесуальні норми, які регулюють порядок передачі земельних ділянок у приватну власність становлять земельно-правовий процес, юридична природа якого полягає в тому, що це є не лише врегульований процесуальним правом порядок здійснення уповноваженими суб’єктами відповідних процедур з вирішення індивідуально-конкретних справ у сфері державного управління землями України, а й така діяльність, в ході здійснення якої виникають численні правові відносини, врегульовані земельно-процесуальними нормами, які у зв’язку з цим набувають характеру земельно-процесуальних правовідносин.

Положення про те, що правовідносини, які складаються в процесі набуття права приватної власності на земельну ділянку слід розглядати як особливий вид земельних правовідносин, виникнення, зміна та припинення яких обумовлені діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування по застосуванню земельного законодавства щодо забезпечення реалізації громадянами та юридичними особами права на володіння, користування і розпорядження землею.

Визначено, що земельно-процесуальні правовідносини, що виникають при порушенні порядку набуття прав на землю можна розглядати, як врегульовані земельно-процесуальними нормами суспільні відносини, які складаються в результаті земельно-процесуальної діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з питань земельних ресурсів та інших суб’єктів права, що спрямована на захист земельних прав громадян та юридичних осіб.

Висновок про те, що набуття права приватної власності на земельну ділянку, яке здійснюється у формі передачі земельних ділянок у власність, є складним юридичним фактом і передбачає здійснення послідовних, чітко визначених законодавством процесуальних дій, які складаються із взаємопов’язаних стадій: порушення клопотання про надання земельної ділянки у приватну власність; підготовка і розгляд матеріалів та прийняття рішення стосовно поданої заяви (клопотання); визначення меж використання земельної ділянки на праві приватної власності; видача документів, що засвідчують право приватної власності на земельну ділянку та її реєстрація.

Обґрунтовано, що підстави набуття права приватної власності на земельні ділянки громадянами можна поділити на цивільно-правові та адміністративні. До цивільно-правових підстав набуття права власності на земельні ділянки фізичними особами віднесені: придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами та прийняття спадщини; а до адміністративних: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; приватизація земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю); за давністю користування.

З метою захисту прав та законних інетерсів громадян і юридичних осіб обґрунтовується пропозиція щодо необхідності розробки і застосування спеціальних процедурних механізмів, як запобіжного засобу проти безпідставного затягування вирішення питань відповідними органами щодо передачі земельних ділянок у приватну власність.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони створюють теоретичну основу для вдосконалення земельного законодавства і надають можливість обґрунтувати концептуальні підходи для розв’язання основних проблем механізму набуття прав на землю. Це сприятиме більш ефективному регулюванню земельних відносин у сфері земельно-правового порядку набуття права приватної власності на землю, а також усунення недоліків наявного правового регулювання у зазначеній сфері.

Викладені в дисертаційному дослідження положення, зроблені висновки і рекомендації можуть бути застосовані при підготовці змін і доповнень до земельного законодавства України, а також у навчальному процесі.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні висновки і практичні рекомендації доповідалися на Міжнародній науковій конференції молодих вчених „П’яті осінні юридичні читання” (м.Хмельницький, 27-28 жовтня 2006 року).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, сформульовані в дисертації, опубліковані автором у трьох статтях у наукових виданнях, що входять до переліку фахових видань ВАК України та тезах 1 доповіді на науково-практичній конференції.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які містять шість підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи - 178 сторінок, з яких основний текст - 157 сторінок, список використаних джерел містить 207 найменувань на 21 сторінці.