ПРАКТИКА ЯК ОСНОВА РЕАЛІЗАЦІЇ МОВНИХ СТРАТЕГІЙ У ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, викладено основні положення дослідження, методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення, відображено апробацію, впровадження результатів дослідження у навчально-виховний процес вищих навчальних закладів України, визначено особистий внесок здобувача наукового ступеня.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади реалізації мовних стратегій у полікультурному просторі» зроблено аналіз наукової, науково-методичної та практики роботи вищої школи, який показав, що на сучасному етапі розвитку людства теоретичне і практичне осягнення мовних стратегій актуалізується під впливом низки факторів, які можна згрупувати за кількома напрямами: глобалізаційні тенденції, які загострюють потребу міжетнічного і міжнаціонального взаєморозуміння і проведення ефективного міжкультурного діалогу. Актуалізується необхідність поширення й популяризації єдиних і взаємозрозумілих засобів і механізмів спілкування; пов’язані з глобалізацією та зростанням відкритості кордонів активізація і спрощення міграційних процесів, що має аналогічні до вище зазначеного наслідки стосовно міжкультурної комунікації та мовних стратегій; відповідно за таких умов змінюються параметри і самих процесів міжкультурної комунікації: з одного боку, частина бар’єрів у цих процесах знімається, але відкриваються невідомі раніше – знімаються зовнішні перепони міжкультурної комунікації, відкриваючи внутрішні ускладнення, пов’язані з нестачею тих чи інших комунікативних компетенцій у суб’єктів спілкування; інформаційна революція, яка включає як активізацію інформаційного обміну, зростання значення і впливу інформації на соціальні процеси, так і збільшення ролі і місця інформаційних систем та технологій у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства. Оскільки наслідки впливу цих тенденцій стосуються і засобів передачі інформації, то це потребує відповідного коригування мовної політики, мовних стратегій і технологій.

Констатується, що сам термін «мовні стратегії» використовується дуже і дуже рідко навіть на сьогодні, спроби виділення відповідних технік робилися ще два десятки років тому. Йдеться про виділення в окрему групу навчальних стратегій при опануванні іншомовною комунікативною компетенцією. Таке бачення було запропоноване ще в середині 80-х років двадцятого століття. До прямих навчальних стратегій належать: стратегії запам’ятовування (утворення асоціативних зв’язків, опора на візуальний та звуковий образи, повторення, застосування фізичних дій, віднаходження в пам’яті необхідної інформації); пізнавальні стратегії (практика, рецепція та продукування, аналіз, конструювання тощо); компенсаторні стратегії (використання здогадки, подолання утруднень в усному та письмовому мовленні). До складу непрямих навчальних стратегій включаються: метакогнітивні стратегії (визначення мети навчання, організація і планування свого навчального процесу, самооцінка); емоційні стратегії (зниження рівня стурбованості, підвищення власної мотивації, володіння емоціями); соціальні стратегії (емпатія, кооперація, розпитування тощо).

На сьогодні існують три типи стратегій, які в прямий чи опосередкований спосіб впливають на процес вивчення іноземних мов: безпосередньо стратегії навчання (передусім свідома мисленнєва діяльність студентів, спрямована на покращення їх знань і на розуміння мови, що вивчається); комунікаційні стратегії (зосереджені на участі в розмові, розумінні чи з’ясуванні, що має на увазі співрозмовник тощо); соціальні стратегії (які включають стратегії отримання інформації про вже збережену в пам’яті мову; повторення і відпрацювання структури мови, що вивчається; здійснення комунікації цієї мовою, незважаючи на проблеми, що виникають у зв’язку з недостатнім володінням нею.

Обов’язково слід підкреслити, що в умовах формування й розвитку полікультурного простору Європи й світу відбувається певне зміщення пріоритетів у виконанні мовою її функцій: на тлі традиційних функцій передачі інформації, організації життєдіяльності спільноти, освіти і виховання молодого покоління, розвитку духовності і формування за посередництвом усього цього самодостатньої особистості з певними компетенціями – все більшого значення набуває функція консолідації. Причому вона включає не тільки єднання окремих людей в їх спілкуванні, а й єднання етносів, народів і націй. Це відбувається, з одного боку, за рахунок формування групової, етнічної, національної тощо ідентичностей, з іншого ж, за рахунок забезпечення кругообігу інформації виконується функція саморегуляції спільноти. І в умовах, коли локальні національні та етнічні спільноти зближуються і за певними параметрами об’єднуються в загальносвітовий організм, для забезпечення саморегуляції останнього необхідне поширення зрозумілих більшості населення загальносвітових мов.

Говорячи про актуальність вивчення світових мов у полікультурному просторі, доцільно згадати і про символічне значення мови, яке особливо актуалізується в трансформаційні періоди соціального розвитку (посилення глобалізаційних тенденцій якраз можна віднести до такого трансформаційного часу – це є перехід від локальної самодостатності до глобальної взаємозалежності і взаємодоповнюваності). Варто окремо зупинитись на змісті і значенні стратегічної компетенції, адже з усіх складових комунікативних компетенцій вона має безпосередній вихід на мовні стратегії. Можна погодитись, що поняття стратегічної компетенції є новим в українській та зарубіжній методиці. Воно розглядається методистами через призму таких семантично споріднених понять як: стратегії навчання; автономія суб'єктів навчання; індивідуально-раціональний стиль діяльності; соціально-когнітивні стилі навчання.

Нами встановлено, що для забезпечення адекватних мовних стратегій у відкритому суспільстві, які б уможливили ефективне міжкультурне спілкування, зростає значення таких складових навчально-виховного процесу, пов’язаного з вивченням іноземних мов: розвиток як мовних, так і мовленнєвих знань і вмінь; як теоретичної складової мовно-комунікативної компетенції, так і практичної; набуття відповідних навичок і забезпечення узгодженості, цілісності і єдності всіх складових такої компетенції; розвиток і підвищення рівня загальної здатності до спілкування, комунікативної складової фахівця у будь-якій галузі; впровадження прийомів активізації самостійної навчально-пізнавальної активності учнів і студентів у вивченні і використанні іноземних мов; реалізація технологій навчання окремих дисциплін або вивчення окремих тем із використанням принаймні світових мов; можливо, корисними можуть бути проведення круглих столів чи семінарів із актуальних проблем сучасності (широка проблематика) із використанням учасниками різних мов, із застосуванням лінгафонної техніки перекладу і без неї; підвищення уваги до змісту мовлення та вдосконалення важливих мовленнєвих умінь в їх єдності та взаємозв’язку (вмінь сприймати на слух та розуміти фактичний зміст, причинно-наслідкові зв’язки, головну думку, виразно-зображальні засоби мови у почутому тексті; вміння створювати та розіграти діалог, дотримуючись основних правил спілкування та мовленнєвого етикету, вміння враховувати ситуацію спілкування та адресата мовлення; читати відповідно до стилю мовлення та особливостей аудиторії).

Дослідження показує, що вплив демократизації світу на реалізацію тих чи інших мовних стратегій здійснюється через процеси демократизації освіти взагалі, що дозволяє виділити такі основні аспекти опосередкованого впливу демократизації світу на реалізацію мовних стратегій у педагогіці: створюється більше можливостей для вибору тих чи інших мов для вивчення; розширюються потенції для перевірки практикою мовних і мовленнєвих компетенцій студентів, що очевидно через взаємозв’язок теорії з практикою дає більше шансів для підвищення якості знань у цій галузі; формується більше можливостей для вивчення іноземних мов самими викладачами, так само як і політиками, журналістами та іншими групами людей, що впливають на формування громадської думки, а отже, і соціальної привабливості тих чи інших мов; в умовах поширення принципів Болонських декларацій зростає соціальна відповідальність викладачів за рівень мовної підготовки студентів; унаслідок зростання доступності міжнародних інформаційних ресурсів і мереж на кшталт Інтернету зростає внутрішня особистісна потреба у вивченні світових мов, адже незнання їх стає своєрідним бар’єром на шляху отримання нової потрібної інформації, і відповідно негативно впливає на конкурентоспроможність фахівця.

На сьогодні в Європі характерними є дві основні лінгвістичні тенденції: підтримка етнічних і національних мов як джерел збагачення; засіб інтеграції різних країн, культур і, звичайно, мов для формування майбутнього європейського громадянства. Безперечно, окрім культурного контексту, існує ще одна спонука вивчення іноземної мови – суто економічна. З одного боку, це потреба у кваліфікаційному і мовному, високоосвіченому персоналі, а з іншого, прагнення людини до кращого, інтенсивнішого життя. Саме в цьому випадку пріоритетного значення набувають проблеми полікультурної освіти

Мета і завдання навчання іноземних мов у вищих навчальних закладах відповідно до державного стандарту освіти зумовлені тими функціями, які ця дисципліна виконує у загальній системі освіти. До них належать: практична функція, яка забезпечує формування комунікативної компетенції студентів (практичне володіння іноземною мовою в обмеженому обсязі як засобом спілкування у побуті та професійній діяльності); загальноосвітня функція, що передбачає формування у студентів елементарної лінгвістичної компетенції, ознайомлення із культурою країни, мова якої вивчається (країнознавча компетенція) та професійної компетенції; виховна функція, спрямована на формування та розвиток у студентів системи етичних цінностей.

.До найновітніших методів, за якими бачиться перспектива у вітчизняній системі освіти, відноситься розвиток дистанційного інтерактивного навчання. Педагогічні методи і прийоми, які використовуються при дистанційному навчанні, можна класифікувати так: методи навчання за допомогою взаємодії слухача з освітніми ресурсами при мінімальній участі викладача і студентів (самонавчання). Для розвитку цих методів характерний мультимедійний підхід, коли за допомогою різноманітних засобів створюються освітні ресурси: друковані, аудіо-, відеоматеріали та навчальні матеріали, що надходять з комп'ютерних мереж; методи індивідуалізованого викладання і навчання, для яких характерні взаємини одного студента з одним викладачем чи одного студента з іншим студентом (навчання «один до одного»). Ці методи, властиві традиційній освітній системі, одержують новий розвиток на базі сучасних інформаційних технологій; методи, для яких характерна активна взаємодія між усіма учасниками навчального процесу (навчання «багато до багатьох»). Розвиток цих методів пов’язаний з проведенням навчальних колективних дискусій і конференцій.

Ще одна інновація стосується використання вже відомого, але недооціненого раніше джерела мови та культури – періодичної преси. Робота студентів з газетою на заняттях з іноземної мови допомагає не тільки зняттю бар'єру, що закриває доступ до світової інформаційної системи, але й формуванню особистості як активного члена суспільства. Крім того, друкована періодика дає можливість студентам оволодівати унікальним тематичним розмаїттям лексики, тому що газета виступає як носій найсучаснішого варіанта мови; її можна розглядати як невичерпну в змістовому плані основу для комунікативної діяльності.

Також пропонується для оптимізації процесу вивчення іноземних мов у полікультурному середовищі пропонується реалізація інтеркультурної комунікації у викладанні гуманітарних предметів. Інтеркультурна комунікація – це форма комунікативної культури, яка характеризується адекватним взаєморозумінням двох або більше учасників комунікативного акту, які належать до різних національних культур, інтеркультурною компетентністю, толерантністю, другодомінантністю особистості, її прагненням до міжнаціональної злагоди в усіх сферах спілкування.

У другому розділі «Визначальна роль практики у реалізації мовних стратегій у полікультурному просторі» зроблено аналіз розвитку вивчення іноземних мов і мовних практик, зазначено, що глобальні проблеми людства - екологічні, демографічні, соціальні - об'єднують різні держави і спонукають їх до спільного пошуку шляхів розв’язання цих проблем. Взаємний обмін інформацією з будь-яких питань відбувається завдяки постійному розвитку і вдосконаленню світової комп'ютеризації. Взаємний інтерес спільнот і людей викликає потребу в оволодінні іноземними мовами як засобом спілкування для розв’язання різноманітних загальнолюдських і загальносвітових проблем.

Нами зазначено, що методика навчання іноземних мов пройшла великий і складний шлях свого розвитку, нагромадила багатий матеріал, що увійшов до скарбниці світової науки. Слід зазначити, що саме вітчизняні вчені першими висловили думку про те, що при навчанні іноземних мов треба враховувати знання учнів з рідної мови; що навички володіння мовним матеріалом є міцнішими і легше піддаються перенесенню, якщо формуються на рівні свідомості. Саме вітчизняні науковці вперше сформулювали особливості рецептивного і продуктивного засвоєння іноземної мови.

При впровадженні мовних практик комунікативна компетентність досягається завдяки: мовленнєвій компетентності, тобто мовленнєвим умінням в аудіюванні, мовленні, читанні та письмі; мовній компетентності, тобто знанню мовного матеріалу і володінню рецептивними та продуктивними навичками його застосування; соціокультурній компетентності, тобто країнознавчим і лінгвокраїнознавчим знанням (Г. Бадаянц, О. Бігич, Н. Бражник, С. Ніколаєва, Л. Пасічник, Л. Сажко, О. Шерстюк та ін.).

За останні два десятиліття значно зросла роль вивчення іноземних мов у світі, зокрема в Україні. Тим часом результати навчання, про що свідчить масова педагогічна практика, викликають занепокоєння і не відповідають сучасним потребам та вимогам. Існує нагальна потреба у подальших дослідженнях у сфері методики навчання і віднайденні оптимальних шляхів удосконалення процесу навчання. Цьому сприятиме створення моделі навчання іноземних мов, яка була б ефективною для вивчення будь-якої іноземної мови і яка відповідала б сучасним вимогам щодо її результативності та економічності. Важливою складовою є введення мовних практик в освітні практики (система «відкритої освіти»). Це, в свою чергу, є зміна мови комунікацій і змісту. Тобто мова системи освіти ХХІ століття повинна стати мовою просторового «розміщення себе».

Усі етапи навчання іноземної мови: попереднє вивчення і попереднє ознайомлення з культурою народу, перші проби спілкування іноземною мовою в країні даної мови і первинне пристосування індивіда до нового для нього середовища, і далі різною мірою тривале занурення в інокультурний контекст з глибоким освоєнням, у тому числі, розмовною іноземною мовою, по суті, демонструють послідовні процеси пізнавання, ознайомлення, залучення, засвоєння (або відторгнення) соціокультурних норм і стереотипів західного світу. В зв'язку з цим, стає розповсюджена практика освоєння іноземної мови за кордоном чи в наближеній до цього обстановці. Запит нового споживача відносно іноземних мов (і, в першу чергу, англійської) став передусім прагматичним з метою виключно функціональним, використання її (тобто мови, а не языка) в різних сферах життя як засіб реального спілкування з людьми в інших країнах.

На сьогодні більшість програм навчання іноземній мові в країнах Європи і в Україні ґрунтується на спільних принципах, а саме: комунікативна компетенція; відкритість іншій культурі; опанування чотирма найважливішими компетенціями щодо мовних практик (слухати, читати, розмовляти, писати); знання країни, в якій розмовляють мовою, що вивчають. Провідною метою навчання іноземної мови у ВНЗ є комунікативна - формування комунікативної компетенції, тобто вміння витягувати достатньо повну інформацію при читанні іншомовних текстів, уміння зрозуміти співбесідника, а також виловити свою думку усно і письмово.

Світовий досвід засвідчує, що в основі духовного єднання людей у певну спільноту лежить насамперед мова. Вона виконує такі функції: а) інтегруючу: мова об’єднує людей, створює в них відчуття групової єдності, групової ідентичності і, отже, сприяє перетворенню населення в суспільство; б) організуючу: мова виступає засобом планування, мобілізації зусиль, адекватної передачі волі від одних структур суспільства до інших; в) регулювальну: мова забезпечує здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків, якими поширюються інтелектуальні й моральні імпульси, що пронизують суспільство.

Нами зазначено, що в сучасному ВНЗ не має бути місця для таких процесів, як зазубрювання, бездумне завчання текстів іноземною мовою, що не мають практичної цінності для майбутньої життєдіяльності студентів. Студенти мають бути підготовлені на основі якісного сучасного автентичного навчального матеріалу до свідомого використання іноземної мови в подальшому житті та роботі. Адже гарне знання іноземних мов є на сьогодні і продовжуватиме залишатися надалі однією з провідних вимог роботодавців. У цьому плані саме на ВНЗ покладається відповідальність у якісному забезпеченні студентів комплексом мовних знань, умінь і навичок, це вимагає передусім від навчального закладу систематично створювати умови для підвищення кваліфікації своїх педагогічних працівників, забезпечити заклад належною матеріально-технічною базою.

Майбутній викладач іноземних мов повинен не тільки досконало оволодіти цією мовою, але й педагогічною майстерністю. Особливу увагу в підготовці студентів необхідно звертати на педагогічний потенціал певної інформаційної технології. Сучасні інформаційні технології при вивченні іноземних мов дозволяють забезпечити: поповнення словникового запасу (електронні версії словників та інших довідкових видань); навички двостороннього перекладу (системи машинного перекладу); інтенсифікацію процесу придбання лексико-граматичних знань (комп'ютерні вправи і лінгвістичні ігри); розвиток продуктивних мовних умінь і навичок розуміння на слух мови різних носіїв мови (програми мультимедіа); можливість індивідуалізувати процес навчання мови за рахунок використання інтерактивних комп'ютерних середовищ (програми вивчення іноземних мов); перевірку орфографії, граматики і стилю в тексті перекладу; контроль якості засвоєння матеріалу теоретичних курсів (програми тестування).

Найвища ефективність застосування інформаційних технологій у мовній підготовці досягається при їх комплексному використанні.

На сучасному етапі розвитку методичної науки основними методами навчання іноземних мов є комунікативний та конструктивістський методи. Прикладом конструктивістського методу може слугувати проектне навчання. В методиці розрізняють традиційні та альтернативні методи навчання. Під поняттям «альтернативні методи» групується цілий ряд різноманітних підходів, прийомів, способів передачі мови. Існують такі альтернативні методи, як метод повної фізичної реакції (Total Physical Response), сугестивний метод, драматично-педагогічний метод, мовчазний метод, груповий метод. До інноваційних навчальних методів можна віднести: навчання з комп’ютерною підтримкою (CALL); метод сценарію (storyline method); метод симуляцій; метод каруселі; метод навчання через станції; метод групових пазлів; метод рольової гри; метод «кейз-стаді» (робота над проблемними ситуаціями, студенти розглядають проблему, аналізують ситуацію, представляють свої ідеї та варіанти розв’язання проблеми в ході дискусії).

Застосування тренінгових вправ у навчальному процесі дозволяє сформувати студента (учня) як обізнану, компетентну особистість, що витікає із цілей застосування тренінгових методик. Тренінгові технології навчання на елективних курсах з іноземних мов дозволяють сформувати студента як самостійну, творчу, цілеспрямовану, обізнану, комунікативну, зібрану, професійно-активну особистість. Цьому сприятимуть робота у мінігрупах, інтерактивні прийоми навчання, що забезпечують формування знань студентів та зниження їх фізичного і психологічного напруження.

Нами зазначено, що основним завданням педагогічної практики студентів молодших курсів є вивчення творчого педагогічного досвіду, набуття навичок роботи класного керівника, вихователя групи, ознайомлення з роботою вчителя іноземних мов.

У третьому розділі «Формування комунікативної компетентності мійбутніх учителів іноземних мов» нами зазначено, що технологія формування комунікативної компетентності передбачає постійний моніторинг та корективи процесу трансформації навчальної діяльності в професійну, становлення студента як молодого спеціаліста. Такий моніторинг, на нашу думку, також повинен бути діяльнісним, тобто відслідковувати не лише рівень засвоєння знань, а й хід і результати практичних дій та вчинків студентів, та на їх основі - рівень сформованості як окремих компонентів комунікативної компетентності, так і її в цілому. Одним із ефективних засобів моніторингу, як свідчить практика, є педагогічні ситуації та ділові ігри.

Крім того, процес трансформації навчальної діяльності у професійну повинен відслідковуватися та контролюватися не лише викладачем, а й самим студентом на основі чітких, зрозумілих та особистісно значимих для нього критеріїв. Лише за цих умов можна розраховувати на особистісну активність студента, зростання пізнавальної мотивації та її трансформацію у професійну.

Встановлено, що ефективності педагогічної взаємодії сприяють такі чинники, як: активність педагогічного спілкування; розширення обсягу та видів спілкування; інтенсивність спілкування; психологічний комфорт, що забезпечує саморозкриття особистості; створення індивідуальної програми спілкування зі студентом; педагогічну співпрацю та співтворчість у системі «викладач-студент».

Реалізація такої взаємодії відбувається переважно у традиційних формах організації навчально-виховного процесу (лекції, практичні заняття з методики навчання іноземних мов, зі спецкурсів тощо). Складовими використовуваної нами технології є розроблений спеціальний курс «Основи комунікативної компетентності вчителя іноземних мов»; система тренінгів як найбільш зручна, конструктивна, швидкодіюча форма забезпечення процесу формування комунікативної компетентності; діяльність студентів, пов'язана з активним спілкуванням; педагогічна практика студентів та їх індивідуальні заняття з іноземних мов.

Нами представлено розроблену концептуальну модель технології формування комунікативної компетентності майбутніх учителів іноземних мов (рис. 1).