Право на страйк та локаут в умовах переходу України до ринкової економіки Автореферат

Актуальність теми. В умовах переходу України до ринкової економіки питання правової регламентації права на страйк та права на локаут є вкрай актуальними, оскільки до 1989 р. жодної норми радянського трудового права не було присвячено цим правам, а щодо локауту, то й на сьогодні регулювання права на нього становить лише прогалину законодавства України. Проте, така ситуація складається не внаслідок відсутності потреби, її не можна визначити адекватною вимогам сучасного стану нормативно-правового забезпечення й відповідно правового регулювання трудових відносин. Проблема вдосконалення норм стосовно права на страйк та розробки норм щодо права на локаут не тільки існує, а й в умовах перехідного періоду, ускладненого економічною кризою, потребує якнайшвидшого вирішення. Невдоволеність працівників діями уряду щодо подолання наслідків кризи й попередження подальшого спаду, масові звільнення «за власним бажанням» та «за згодою сторін» без відповідності даних обставин дійсності, невиплата заробітної плати, скорочення, у тому числі й обумовлені змінами в організації виробництва, та інші чинники сприяють збільшенню активності працівників у боротьбі за свої права, використання ними всіх дозволених засобів захисту трудових прав.

Однак закріплення права на страйк при бюрократичній, заформалізованій процедурі, яка представлена у чинному Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» фактично зводить нанівець значну частку спроб оголошення такого, дозволяє майже кожен страйк визнати незаконними або взагалі «відбиває» бажання працівників страйкувати через складність механізму реалізації права на страйк. Приміром, на сьогодні Закон містить близько 19 процедурних строків, порушення кожного з яких може бути підставою для визначення страйку незаконним.

Потребує перегляду й питання обмежень і заборон стосовно права на страйк, оскільки існуюча в світі тенденція стирання розбіжностей у правовому статусі різних категорій працівників з акцентом на необхідності забезпечення рівності трудових прав проявляється все більше.

Щодо права на локаут, то чинне законодавство України не містить відповідних норм. Для усунення даної прогалини, чого вимагає необхідність адекватного регулювання трудових правовідносин, з яких на сьогодні лише одна сторона за національним законодавством має право на так звані “прямі дії” (визначення страйку та локауту у світовій практиці), необхідним є з’ясування суті такого явища як локаут, його форм і наслідків, а також прикладів правового регулювання у різних державах світу, де поряд з правом на страйк для працівників існує поняття страйку роботодавців, яким і є локаут. Визначення даних аспектів з одночасним дослідженням світового досвіду відносно правового регулювання права на локаут дозволять визначити найбільш оптимальний варіант для України й розробити певні пропозиції щодо вдосконалення законодавства.

Таким чином, розробка науково-обґрунтованих рекомендацій щодо подальшого вдосконалення законодавства України про працю, зокрема норм стосовно правового регулювання питань колективних трудових спорів (конфліктів) в аспекті права на страйк та локаут як крайніх заходів вирішення конфліктів інтересів між найманими працівниками й роботодавцем, є актуальною й необхідною для вирішення задачею, задля чого провадиться це дисертаційне дослідження на основі праць таких науковців як М.Г. Александров, Н.Б. Болотіна, В.І. Жуков,
С.О. Іванов, І.Я. Кисельов, В.В. Лазор, А.М. Лушніков,
М.В. Лушнікова, М.Л. Лютов, А.Ф. Нуртдінова, П.Д. Пилипенко,
С.М. Прилипко, О.І. Процевський, А.А. Сілін, М.П. Стадник, Г.І. Чанишева, Н.М. Швець, О.М. Ярошенко та ін. Однак, незважаючи на вагомі здобутки цих науковців, слід зауважити, що в нашій країні комплексне дослідження саме питань колективних трудових спорів (конфліктів) в аспекті права на страйк та локаут не проводилось. Наукова робота у цьому напрямку надасть можливість змоделювати якісно нову систему правового регулювання зазначених відносин у сфері захисту прав працівників. Саме це й обумовлює актуальність вибраної теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана на кафедрі правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля відповідно до комплексної цільової програми університету й кафедри «Актуальні проблеми розвитку українського законодавства на сучасному етапі». Тема роботи узгоджується з планами наукових досліджень кафедри правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб з урахуванням концептуальних розробок юридичної науки, доктрини трудового права, вимог чинного законодавства та правозастосовної практики розробити теоретичні положення щодо визначення поняття «страйк» і «локаут», суті й форм цих правових явищ, загальних засад правового регулювання в національному та зарубіжному законодавстві, напрацювати конкретні наукові пропозиції й практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення відповідного законодавства.

Для досягнення цієї мети дисертантом були поставлені наступні основні завдання:

- обґрунтувати право на страйк як складову права на асоціацію з позиції міжнародного законодавства;

- визначити загальні засади правового регулювання права на страйк у національному законодавстві;

- визначити відмінності колективних трудових конфліктів і спорів у сфері праці, дослідити причини їх виникнення як можливих поштовхів для активізації права на страйк і локаут;

- виявити передумови реалізації права на страйк;

- висвітлити проблемні питання механізму реалізації права на страйк та визначити шляхи їх вирішення;

- виділити особливості реалізації права на страйк деякими категоріями працівників;

- опрацювати міжнародний досвід правового регулювання права на локаут і розробити пропозиції для впровадження в національному законодавстві;

- охарактеризувати соціальне партнерство з позиції його визначення як правового засобу запобігання конфліктам у сфері праці

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) у разі застосування їх сторонами крайніх заходів – страйку та локауту.

Предметом дослідження є сукупність правових норм, що регулюють право на страйк і локаут в умовах переходу України до ринкової економіки, а також відповідні правові норми зарубіжних країн.

Методи дослідження. При написанні дисертації широко застосовувалася система загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання, вибір яких зумовлено особливостями об’єкта, предмета, мети й завдань дисертаційного дослідження. Методологічне підґрунтя становить діалектичний метод пізнання юридичних явищ, який дозволив провести дослідження в цілісності, взаємозв’язку та розвитку соціальних та юридичних чинників. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат науки трудового права, а саме запропоновано визначення понять «конфлікт у сфері праці», «колізія інтересів», «трудовий спір», «попереджувальний страйк», «локаут» (підрозділи 1.3, 2.1). Історичний метод застосовувався для розкриття генезису законодавства про страйки (підрозділ 1.2), визначення передумов реалізації права на страйк (підрозділ 2.1). За допомогою системно-структурного методу визначено місце права на страйк у системі соціально-економічних прав (підрозділ 1.2). Порівняльно-правовий метод дослідження був застосований при визначенні розбіжностей понять «трудовий спір» і «трудовий конфлікт» (підрозділ 1.3), при визначенні специфіки правового регулювання локаутів у міжнародній практиці, що дозволило розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства України (підрозділ 2.1). Шляхом застосування методів документального аналізу, спеціально-юридичного та методу раціональної критики було проаналізовано нормативно-правові акти законодавства про працю України задля виявлення проблемних питань, колізій і прогалин щодо правового регулювання прав на страйк і локаут, деяких держав СНД з метою виявлення для впровадження раціональних положень (підрозділ 2.1). Аналіз та синтез використано під час дослідження точок зору різних науковців стосовно понять «трудовий конфлікт» і «трудовий спір» (підрозділ 1.3), виявлення проблемних питань механізму реалізації права на страйк (підрозділ 2.1), дослідження соціального партнерства як правового засобу запобігання конфліктам у сфері праці (підрозділ 2.3).

Емпіричну базу роботи становлять Конституція й закони України, підзаконні нормативно-правові акти, постанови Пленуму Верховного Суду України, судова практика, а також міжнародно-правові акти, у тому числі конвенції й рекомендації Міжнародної організації праці, законодавчі акти зарубіжних країн.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертація є одним із перших у сучасному українському трудовому праві монографічним дослідженням права на страйк і локаут, у якому обґрунтовано нові теоретичні й практичні положення щодо значення цих категорій в аспекті вдосконалення правового регулювання вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).

Внаслідок проведеного дослідження сформульовано низку положень і висновків, запропонованих особисто дисертантом, до найбільш значущих з яких належать нижченаведені:

Уперше:

− визначено, що причини активізації й умови реалізації права на страйк є взаємодоповнюючими правовими явищами, з яких перші являють собою поштовхи для безпосередньої зміни пасивного стану права на активний, а інші уможливлюють активізацію та подальшу реалізацію певного права, шляхом виникнення, усунення або зміни обставин для переходу де-юре проголошених прав у фактичні відносини;

− серед передумов реалізації права на страйк виділені фактичні й нормативні. До перших віднесені: (1) орієнтація незалежної України на міжнародні стандарти в царині праці; (2) перехід від командно-адміністративної системи управління до економіко-стимулюючих методів господарювання з відходом від ідеї безконфліктності, що була складовою частиною радянської ідеології; (3) активізація профспілок, основні напрямки діяльності яких у корені змінено порівняно з періодом до 1991 р. Нормативними передумовами визначено формування законодавчого підґрунтя для безперешкодної реалізації права на страйк, що включає: (1) закріплення права на страйк у Конституції України як одного з основних прав і свобод людини та громадянина; (2) неможливість застосування обмежувальних або каральних заходів для учасників законного страйку; (3) визначення особливостей реалізації права на страйк виключно на підставі закону;

− сформульовано комплексну позицію стосовно попередження випадків переслідування працівників за участь у страйках та їх організацію;

− обґрунтовано необхідність закріплення обов’язку органу (особи), яка очолює страйк, забезпечити виконання мінімуму необхідних робіт (послуг), перелік яких повинен бути розроблений і затверджений на рівні держави з можливістю конкретизації та визначення порядку застосування на рівні галузі або певної адміністративно-територіальної одиниці органами виконавчої влади за погодженням з відповідними об’єднаннями організацій професійних спілок.

Удосконалено:

− визначення «попереджувальний страйк» з пропозицією розуміння такого як добровільного припинення роботи працівниками до однієї годити, що допускається однократно після як найменше п’яти днів проведення примирних процедур, про що роботодавець має бути письмово попереджений не пізніше ніж за 24 години, право на проведення якого запропоновано закріпити;

− вимоги щодо рішення про оголошення стайку. Доведено, що у рішенні про оголошення страйку доцільно вказувати його форму (повне або часткове невиконання) для забезпечення можливості роботодавця адекватно вирішити питання безпеки й зайнятості працівників, які не беруть участь у страйку; прийняти рішення про місцезнаходження робітників у разі повної їх відмови від виконання трудових функцій. При цьому надати право роботодавцю, а не органу (особі), яка керує страйком, визначати місце перебування працівників за погодженням з таким органом (особою) з альтернативою: на робочих місцях чи ні. Що ж стосується подальшого визначення місцезнаходження працівників під час страйку (за межами підприємства, установи, організації), то таке рішення повинен приймати як раз орган (особа), який керує страйком за погодженням з місцевими органами виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Дістали подальший розвиток:

− розуміння розбіжностей змісту таких понять як «трудовий спір» і «трудовий конфлікт», підтримуючи яку запропоновано, враховуючи, що, по-перше, у нормах міжнародного законодавства поняття «конфлікт інтересів» вживається як універсальне для позначення розбіжностей між сторонами трудових правовідносин, по-друге, в етимологічному розумінні терміни «конфлікт» і «спір» не тільки не є рівнозначними, а й співвідносяться як ціле й частина, застосовувати універсальне поняття «конфлікт у сфері праці». Останній можна визначити як розбіжності між працівником і роботодавцем, не врегульовані шляхом безпосередніх переговорів з приводу: (1) умов праці, що не врегульовані законами або іншими актами; (2) застосування норм законодавства про працю;

− питання визнання страйку незаконним, яке повинно бути більш докладно розроблене, що включатиме необхідність диференціації підстав визначення страйку наступним чином: (а) відсутність конфлікту у сфері праці; (б) неналежні вимоги щодо зміни конституційного ладу, державних кордонів та адміністративно-територіального устрою України, що порушують права людини; (в) відсутність примирних процедур або проведення страйку під час їх здійснення; (г) порушення вимог щодо самостійності прийняття рішення про оголошення страйку; (д) процедурні порушення – строки, формування вимог неналежним чином, відсутність протоколу рішення про оголошення страйку; (е) проведення страйку у разі заборони;

− позиція робити акцент на мирному вирішенні конфліктів у сфері праці з забороною проведення локауту під час примирної процедури й у разі оголошення страйку при закріпленні визначення локауту як тимчасового припинення з боку роботодавця виконання своїх обов’язків за трудовим договором у разі виникнення конфлікту у сфері праці, у тому числі у відповідь на оголошення чи для попередження страйку, або закриття підприємства під приводом економічних труднощів з подальшим відновленням його роботи на гірших або попередніх умовах з тими ж або іншими працівниками.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки й пропозиції можуть бути використані:

а) у науково-дослідницькій сфері – для подальших загальних і спеціальних наукових досліджень теоретичних і практичних проблем у галузі трудового права, зокрема, з приводу правового регулювання права працівників на страйк та розробки пропозицій щодо права роботодавців на локаут;

б) у правотворчості − в процесі підготовки проектів нових і вдосконалення чинних законодавчих і підзаконних актів, що буде сприяти поліпшенню правового регулювання питань колективних трудових спорів (конфліктів) в аспекті права на страйк та локаут;

в) у правозастосовній діяльності − при використанні наданих конкретних пропозицій з питань правового регулювання колективних трудових спорів (конфліктів) в аспекті права на страйк і локаут у практичній роботі органів державної влади, судів та інших суб’єктів правозастосування;

г) у навчальному процесі – положення й висновки, зроблені в дисертації, можуть бути використані під час вивчення навчальної дисципліни «Трудове право» у вищих юридичних закладах освіти, у процесі опрацювання та вдосконалення робочих програм і планів, при підготовці підручників, навчальних посібників, лекцій, семінарських занять, рефератів і курсових робіт.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки й пропозиції дисертаційної роботи оприлюднювалися на наукових і науково-практичних конференціях: «Правові засоби забезпечення та захисту прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід» (м. Луганськ, 21–22 квітня 2011 р.) та «Проблеми реформування національного законодавства в умовах адміністративної реформи» (м. Київ, 31січня 2011р.).

Публікації. Ключові практичні й теоретичні положення дисертаційного дослідження викладені у 7 наукових публікаціях: 5 статтях, опублікованих у фахових виданнях України, та в 2 тезах доповідей і наукових повідомлень на вказаних конференціях.

Структура дисертації відповідає меті й завданням дослідження. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, 2-х розділів, які містять 6 підрозділів, з яких один містить три пункти, висновків і списку використаних джерел (217 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки, з яких основного тексту – 184 сторінки.