Актуальність теми дослідження. Територіальні зміни в державі, виникнення та зникнення держав – явище не повсякденне, але періодичне. Історія минулого сторіччя знала декілька хвиль правонаступництва держав: після першої і другої Світових війн, у 60-х та 90-х роках ХХ сторіччя. Майбутнє також стане свідком територіальних трансформацій і змін на політичній карті світу. За сучасних умов, коли, з одного боку, посилюються сепаратистські релігійно-етнічні рухи, а з іншого – набирають обертів інтеграційні процеси, проблема правонаступництва не втрачає своєї актуальності. Визначення міжнародно-правових принципів та норм, що регулюють правонаступництво держав, є нагальною потребою держав-учасниць правонаступництва і світового співтовариства в цілому, які часто виявляються неготовими до врегулювання наслідків правонаступництва.
Актуальність дослідження міжнародно-правового регулювання правонаступництва держав обумовлена тим, що від ефективності такого регулювання безпосередньо залежить стабільність міжнародного правопорядку, особливо в таких сферах, як роззброєння і обмеження озброєнь, забезпечення прав людини, в тому числі національних меншин, поводження під час збройних конфліктів. Коло міжнародних зобов’язань, що не повинні перериватися при правонаступництві, постійно розширюється, і тому необхідна нова доктринальна база, новий теоретичний підхід до правонаступництва, які стануть запорукою забезпечення стабільності та безпеки міжнародних відносин.
Інститут правонаступництва держав вважається порівняно добре врегульованим у конвенційному плані. Дві Віденські конвенції - про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року і про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 року - регулюють основні міжнародно-правові аспекти правонаступництва держав. Проте, слід визнати, що обидві Віденські конвенції не отримали загального схвалення – перша з них набула чинності лише через 18 років після прийняття, а друга так і не вступила в силу. За таких умов, основою при вирішенні проблем правонаступництва є практика держав, в т.ч. України, яка сама була учасницею правонаступництва. Вивчення досвіду України в сфері правонаступництва дозволяє сформулювати оптимальні варіанти вирішення окремих проблем правонаступництва, визначити норми позитивного права, що діють у сфері правонаступництва, та виробити рекомендації щодо врегулювання питань правонаступництва, які залишаються на порядку денному України. Ті механізми, які були імплементовані Україною і довели свою ефективність на практиці, можуть бути в подальшому використані у схожих випадках правонаступництва. Зокрема, вони є актуальними в світлі подальших інтеграційних / дезінтеграційних процесів у рамках ЄС.
Проблема правонаступництва України є актуальною не лише в контексті науки міжнародного права, але й у контексті забезпечення національних інтересів України. Такі питання, як визначення позиції України щодо ратифікації угоди за “нульовим варіантом”, визнання прав України на частку власності колишнього СРСР за кордоном та нерухомої власності, розташованої на території інших колишніх радянських республік, виплата та обслуговування української частки державного боргу колишнього СРСР, врегулювання територіальних питань з Російською Федерацією (РФ) і Румунією, розмежування Азовського і Чорного морів та Керченської протоки, демаркація державного кордону та вирішення пов’язаних з цим прикордонних питань, повернення валютних вкладів українських юридичних осіб з рахунків у Зовнішекономбанку, виплата пенсій резидентам України, що за радянських часів працювали в районах Крайньої Півночі, – усі ці та інші питання потребують вирішення, яке б ґрунтувалось на нормах міжнародного права і враховувало інтереси України.
Розпад СРСР привернув увагу вітчизняних дослідників до проблем правонаступництва держав, у зв’язку з чим в Україні з’явився ряд праць, що висвітлюють різні аспекти правонаступництва. Зокрема, дослідження з питань правонаступництва України (здебільшого правонаступництва України щодо договорів) містяться у роботах та публікаціях М.О. Баймуратова, В.Н. Денисова, В.І. Євінтова, А.Я. Мельника, О.О. Мережка, В.В. Мицика, О.Ю. Перевезенцева, Л.Д. Тимченка, О.О. Чалого. Вагомим внеском до вивчення проблеми правонаступництва держав щодо договорів стали дисертаційні дослідження вітчизняних науковців А.Я. Мельника “Правонаступництво України щодо міжнародних договорів колишнього СРСР” та О.Ю. Перевезенцева “Міжнародно-правове регулювання інституту правонаступництва держав щодо міжнародних договорів”. Окремі аспекти правонаступництва держав розглядаються в роботах російських вчених І.П. Бліщенка, В.В. Цибукова, С.В. Черниченка, Г.Г. Шинкарецької, які, втім, зосереджуються на питаннях статусу і особливостях правонаступництва (континуїтету) Російської Федерації і лише принагідно звертаються до досвіду України. Серед західних вчених до проблеми правонаступництва, у т.ч. правонаступництва України, звертались Є. Блюм, Б. Бошесн, К. Бюлер, П. Вільямс, І. Клаппас, Д.П. О’Конел, М. Коскенніємі, М. Кравен, М. Лехто, Т. Ляхтайнен, Р. Мюлерсон, Ш. Отер, Б. Стерн, Дж. Харріс, В. Чапліньскі, Р. Шафарц, Т. Швайсфурт, М. Шоу.
Аналіз сучасних вітчизняних, російських і західних досліджень правонаступництва держав свідчить про те, що на сьогодні, на жаль, відсутні комплексні дослідження цього міжнародно-правового інституту і історично-правового явища, які б охопили, з одного боку, сучасні теоретичні концепції в сфері правонаступництва, а, з іншого – практику вирішення окремих питань, що постають внаслідок правонаступництва. Крім того, поза сферою досліджень залишаються, як правило, питання співвідношення правонаступництва і континуїтету, континуїтету й ідентичності, ідентичності і правосуб’єктності держав, які можуть відігравати ключову роль при визначенні режиму і врегулюванні наслідків правонаступництва. Необхідність поглянути ширше на інститут правонаступництва держав, визначити взаємовплив практики України і норм, що формують інститут правонаступництва, спонукали автора провести системний аналіз зазначеної проблематики, результати якого викладені в даному дослідженні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане в рамках наукового проекту Комплексної державної програми науково-дослідної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України 1996 – 2005 рр.”, планової наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародних правових, політичних та економічних основ розбудови Української Держави” № 97128, а також наукової теми відділення міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародно-правові основи зміцнення державності України” № 97132.
