У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, його теоретичне та практичне значення; визначається об’єкт, предмет і методи дослідження; формулюються положення, що відображають наукову новизну, та які виносяться на захист; надається інформація про апробацію результатів дослідження та публікації автора за темою дослідження.
Розділ I. «Загальнотеоретична характеристика нотаріату як органу охорони цивільних прав та інтересів» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. « Еволюція правового регулювання нотаріату як інституту охорони цивільних прав» вказується, що в історико-правовому аспекті нотаріат не є суто вітчизняним інститутом охорони цивільних прав та інтересів, оскільки формування національного права зазнавало впливу інших правових систем і, як наслідок, призводило до змін механізму регулювання суспільних відносин.
Аналізуючи процес зародження нотаріату за часів Стародавнього Риму, вказується на витоки, які лежать у його основі – високий ступінь формалізму в оформленні юридичних документів, укладенні договорів, підтвердженні суб’єктивних прав, підвищені вимоги до осіб, які виконували ці дії.
Вказується на значення Руської Правди для формування основ нотаріату. У даному збірнику звичаєвого права встановлювався порядок набуття суб’єктивного права, механізм його реалізації та способи визнання і захисту. Участь свідків в укладенні договору визначався не обрядністю, а відносився до форми договору. Юридичне значення свідка полягало у підтвердженні (свідченні) ним за певних обставин як самого факту укладення договору (підтвердження символічних дій, які мали місце при укладенні договору), так і його істотних умов, що підтверджує визнання його особою, яка виконувала певні дії, спрямовані на підтвердження (визнання) цивільних прав за умови відсутності їх письмового закріплення.
Узагальнення практики застосування в часи дії на українських землях Положення про нотаріальну частину 1866 р. засвідчує, що завдяки впровадженню цього та інших нормативних актів сформувалися юридичний інструментарій та документарно - інформаційна основа нотаріату, у зв’язку з чим нотаріат став повноцінним правовим інститутом.
Нотаріат періоду існування Української РСР залишив у собі певні формальні ознаки охорони та захисту цивільних прав дореволюційного часу, а його значення в забезпеченні функціонування цивільного обороту змінювалося в залежності від відношення радянської держави до місця цивільного права у регулюванні ним суспільних відносин.
Прийняття у 1993 р. Закону України «Про нотаріат» обумовлено неспроможністю системи державних органів, які вчиняли нотаріальні дії, забезпечити правову охорону та захист майнових прав юридичних та фізичних осіб. Практика застосування цього закону спонукала впровадження у 2008 році так званої «малої нотаріальної реформи».
У підрозділі 1.2. «Методологічні засади дослідження нотаріальної діяльності» зазначено, що стає не тільки актуальним, але й вельми важливим вивчення феномена нотаріальної діяльності, яка, з одного боку, безпосередньо спрямована на охорону прав та законних інтересів людини і громадянина в Україні, а з іншого – забезпечує постійне відтворення сталих зв’язків у системі взаємодії інститутів демократичної правової держави та інститутів громадянського суспільства.
Нотаріальна діяльність виходить за межі її розуміння виключно як правового явища, оскільки відбувається її соціальна інституалізація. Поняття нотаріальної діяльності жодною мірою не можна віднести до тих, які вже отримали своє остаточне науково-юридичне тлумачення. Відбувається не лише загальна парадигмальна зміна в тлумаченні феномена нотаріальної діяльності (на зміну державоцентричній моделі приходить ідея людиноцентризму, а відтак цивільно-правовий аспект природи нотаріальної діяльності посилюється), але й поява та конкурентна взаємодія різних теоретико-методологічних підходів у вивченні змісту цього суспільного явища.
Структура сучасної методології дослідження нотаріальної діяльності є багаторівневою. Окрім методів, які за визначенням є основою будь-якої методології, можна виокремити й інші її складові, серед яких науковці називають «методологічні основи теорії», «закони правових досліджень», «принципи пізнання правової реальності» тощо. Так, у контексті дослідження інституту нотаріату дотримання принципу конкретності особливо важливе при вивченні деяких систем вищого порядку, зокрема громадянського суспільства. Реалізація принципу універсальності в дослідженнях нотаріальної діяльності передбачає формування на основі отриманих знань низки юридичних категорій, моделей, понять, які можуть бути використані при пізнанні інших видів юридичної діяльності та дослідженні правової реальності загалом.
Досліджуючи нотаріат в умовах становлення та активного розвитку правової держави і громадянського суспільства, адекватною і коректною для сучасних умов видається методологічна модель діалектичного зв’язку окремих принципів нотаріальної діяльності, коли кожен з них тлумачиться у нерозривній єдності (але не тотожності) з іншими.
Метод функціонального аналізу відіграє важливу роль при з’ясуванні правової природи нотаріату, а також дає змогу глибше осягнути його значення для правової системи та суспільства загалом. Розмежування функцій нотаріату за критерієм репрезентованого інтересу допомагає встановити співвідношення публічних та приватних інтересів у нотаріальній діяльності. Діяльнісний метод є, по суті, логічним продовженням інтегрального структурно-функціонального методу і передбачає дослідження різновимірних правових явищ через призму їхньої дієвості. З одного боку, система нотаріального права та її складові частини перебувають у процесі постійного розвитку та вдосконалення, а з іншого – ця система зберігає цілісність та завершеність на кожному окремо взятому етапі свого існування.
Перспективним для дослідження практики функціонування нотаріату виступає порівняльно-правовий метод, який застосовується для аналізу нотаріального права та нотаріальної діяльності в різних державах. Також цей метод доцільно застосовувати в межах правової системи України для одночасного аналізу положень різних галузей права з метою визначення функцій нотаріату та місця нотаріального права в системі права України.
У підрозділі 1.3. «Ступінь дослідженості проблем нотаріату у правовій науці» проведено аналіз робіт, викладених у науковій літературі із зазначеної проблематики. Виділяються та аналізуються підходи цивілістів щодо співвідношення понять правової охорони та правового захисту цивільних прав. Уточнюється позиція, що нотаріальна охорона є ширшим поняттям стосовно поняття нотаріальний захист. Виходячи з основного призначення цивільно-правових норм, вказується, що в основі нотаріальної охорони мають бути такі засоби, завдяки яким відбувається реалізація суб’єктивного права та виконання обов’язків у їх вільному, позитивному розвитку.
У дореволюційній правовій історіографії нотаріат предметно відображено як складову цивільно-правової науки, оскільки він відносився до форми правочину та розглядався як інститут укріплення найбільш важливих прав.
Відзначається, що в радянський період намітилась тенденція наукового розуміння інституту нотаріату не стільки в укріпленні ним цивільних прав, скільки в закріпленні безспірних прав за певним суб’єктом із метою попередження їх можливого порушення. Завдяки цьому проявилася тенденція зміни пріоритетності предмета дослідження, що підсилило публічний, а в подальшому і процедурний аспекти нотаріальної діяльності.
Акцентується увага на тому, що суть відносин між нотаріусом та особою, що звернулася до нього, випливає із норм права, які за своїм змістом є цивільними, а за формою належать до актів цивільного законодавства, на яких базується зміст звернення до нотаріуса, і які, у зв’язку з цим, мають бути визначальною основою формування порядку вчинення нотаріальної дії. Відносини між нотаріусом та особою, що звернулася до нього, мають бути спрямовані на необхідність реалізації суб’єктивних прав та на забезпечення їх охорони, що вказує на організаційну складову реалізації суб’єктивних прав.
