| Короткий зміст: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, наголошується на зв’язку роботи з науковими планами та програмами, напрямами досліджень, визначаються мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, сформульоване теоретичне і практичне значення основних положень дисертації, ступінь їхньої апробації та публікації.
Розділ 1 «Правові засади здійснення фінансового контролю в Україні» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню сутності фінансового контролю, особливостям його формування в Україні, визначенню місця та значення аудиту в системі фінансового контролю.
У підрозділі 1.1 «Поняття та зміст фінансового контролю» на підставі аналізу праць вітчизняних учених дисертантом простежено генезис понять «контроль», «фінанси», в результаті чого зауважено, що фінансова система – це сукупність взаємопов’язаних грошових відносин розподільного характеру, що визначають економічний лад суспільства, диференційованих залежно від джерел і способів формування фінансових ресурсів, а також напрямів і цілей їх використання.
Зауважено, що сьогодні немає єдиного визначення фінансового контролю як у законодавчій базі, так і в доктрині фінансового права. Таку неоднозначність тлумачення сутності фінансового контролю автор пояснює тим, що фінансовий контроль є своєрідним видом контролю, який має складну структуру, а отже, проявляється в різних аспектах.
Дисертант зазначає, що залежно від часу здійснення контролю виділяють три основні форми – попередній, поточний, наступний. Наголошено, що можливі й інші моделі класифікації форм фінансового контролю. Запропоновано виділити постійний, систематичний (дискретний) і епізодичний контроль. Існування різних видів фінансового контролю пояснюється різноманітністю його функцій.
Під фінансовим контролем пропонується розуміти діяльність державних органів і приватних організацій, наділених відповідними повноваженнями, спрямовану на забезпечення законності, об’єктивності, фінансової дисципліни, раціональності й ефективності в ході акумулювання, розподілу та використання фінансових ресурсів держави.
Керуючись конфігурацією поняття фінансового контролю, згруповано основні ознаки фінансового контролю, виділено та відображено його сутність у широкому та вузькому розумінні.
Спираючись на основні принципи фінансового контролю, запропоновано класифікацію видів контролю.
Підрозділ 1.2 «Формування системи фінансового контролю в Україні» розкриває специфіку становлення та розвитку системи фінансового контролю, в результаті чого зроблений висновок, що сьогодні в Україні відсутня єдина концепція реформування існуючої системи фінансового контролю.
Акцентовано увагу на тому, що координацію внутрішнього фінансового контролю здійснює саме Міністерство фінансів України. Автор дійшов висновку, що, відповідно до покладених на Міністерство фінансів України завдань, останнє визначає основні організаційно-методичні засади державного внутрішнього фінансового контролю, дає оцінку функціонуванню систем внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту, а також має право одержувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади інформацію про здійснення внутрішнього фінансового контролю та внутрішнього аудиту. У Положенні про Міністерство фінансів України окремим пунктом зазначено, що Міністерство фінансів під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади.
У роботі звернуто увагу на те, що Міністерство фінансів України в свій діяльності щодо здійснення державного фінансового контролю співпрацює з Державною казначейською службою України, Державною митною службою України, Державною податковою службою України, Державною пробірною службою України, Державною службою фінансового моніторингу України, Державною фінансовою інспекцією України. Діяльність вказаних вище держаних органів проаналізовано відносно здійснення ними аудиторського фінансового контролю.
У підрозділі 1.3 «Місце та значення аудиту в системі фінансового контролю в Україні» досліджено різні точки зору провідних науковців щодо наповненості, історії виникнення й розвитку поняття «аудит».
Простежуючи місце та значення аудиту в системі фінансового контролю, автор зазначає, що поняття «аудиторська діяльність» включає поняття «аудит» як вид незалежного фінансового контролю, який здійснюється в якості підприємницької діяльності, та поняття «інші аудиторські послуги». В останньому понятті повинні відображатися наступні моменти: по-перше, вони здійснюються в режимі підприємницької діяльності; по-друге, не є фінансовим контролем; по-третє, сприяють оптимізації господарської діяльності з метою раціоналізації витрат і збільшення прибутку.
У якості висновку зазначено, що аудиторська діяльність – це підприємницька діяльність аудиторських фірм і аудиторів, що включає аудит і надання інших аудиторських послуг та здійснюється з метою контролю, раціоналізації й оптимізації фінансової діяльності юридичних осіб та приватних підприємців.
Аудит – це підприємницька діяльність із незалежної перевірки бухгалтерського обліку та фінансової (бухгалтерської) звітності юридичних осіб і приватних підприємців (клієнтів) із метою встановлення її достовірності, відповідності порядку ведення бухгалтерського обліку законодавству України з одного боку, з іншого – це вид адміністративно-правового впливу на делікти (правопорушення у фінансовій сфері). Запропоновано авторське визначення поняття «аудит».
Розділ 2 «Правове регулювання та сутність аудиторського фінансового контролю в Україні» присвячений аналізу законодавчої бази, в межах якої здійснюється регулювання аудиторської діяльності, а також дослідженню особливостей аудиторських правовідносин і окресленню нагальних питань у організації аудиторського фінансового контролю в Україні.
Підрозділ 2.1 «Законодавчо-правове регулювання аудиторської діяльності в Україні» розкриває специфіку фінансово-правового, економічного й адміністративного регулювання аудиторської діяльності в Україні.
У результаті аналізу законодавчої бази у сфері аудиторської діяльності зроблено висновок, що остання не відображає поняття «аудиторська таємниця». На думку автора, у Законі Україні «Про аудиторську діяльність» необхідно закріпити цей принцип, передбачивши наступне: «у разі розголошення відомостей, що становлять аудиторську таємницю, аудиторською фірмою або аудитором, клієнт або особа, якій надавалися відповідні послуги, має право вимагати від винної особи відшкодування завданих збитків. Перебуваючі у розпорядженні аудиторської фірми та аудитора документи, що містять відомості про операції клієнтів та осіб, з якими укладено договір надання послуг, надаються виключно за рішенням суду у випадках, передбачених законодавчими актами України».
Синтез законодавчо-правового регулювання аудиторської діяльності в Україні вказав на існування низки правових колізій, у результаті чого запропоновано шляхи вирішення цих прогалин.
У підрозділі 2.2 «Визначення та особливості аудиторських правовідносин» висвітлено низку аспектів, які розкривають особливості аудиторських правовідносин.
Виходячи із загальної класифікації правовідносин, представлено характеристику аудиторських правовідносин, сутність яких полягає у тому, що в них беруть участь дві сторони: з одного боку – аудиторська фірма (аудитор), з іншого – суб’єкт господарювання, державний уповноважений орган, кредитори, власники або засновники. Кожна зі сторін має права та обов’язки. Ці правовідносини належать до такої категорії, в якій визначені обидві сторони, що можуть бути потенційними порушниками прав. Аудиторські правовідносини по суті є регулятивними правовідносинами, оскільки пов’язані зі встановленням прав і обов’язків сторін та їхньою реалізацією.
З метою реалізації одного з основних принципів аудиту – принципу незалежності – при здійсненні аудиторської перевірки в аудитора має бути відсутня майнова, службова, споріднена й інша зацікавленість щодо суб’єкта господарювання, що перевіряється. При цьому, враховуючи тривалий характер аудиторських правовідносин, правове значення має надаватися особам з моменту направлення листа-зобов’язання про проведення аудиту аж до моменту видачі аудиторського висновку.
Взаємодіючи між собою в ході здійснення аудиторської діяльності, аудитори, суб’єкти господарювання, що перевіряються (клієнти), кредитори, власники майна господарюючих суб’єктів, уповноважені державні органи здійснюють певні дії, в результаті яких через їхню поведінку відбувається вираження волі цих суб’єктів як учасників конкретних суспільних відносин. Під впливом права як особливого регулятора поведінки суб’єктів суспільні відносини втілюються у правову форму, набуваючи властивість правових відносин, тобто за допомогою права держава встановлює певні рамки, межі поведінки суб’єктів аудиторських правовідносин, конкретизуючи їх зміст за допомогою встановлення суб’єктивних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків учасників. При цьому загальний (неперсоніфікований) характер суб’єктивних прав і обов’язків суб’єктів аудиторських правовідносин, закріплений, зокрема в Законі України «Про аудиторську діяльність». За допомогою укладення договору надання аудиторських послуг вони набувають індивідуального характеру, бо стають обов’язковими для конкретного учасника аудиторських правовідносин.
У якості висновку зазначено, що аудиторські правовідносини являють собою відношення між аудиторською фірмою (аудитором), суб’єктом господарювання, кредиторами, власниками, засновниками, уповноваженими державними органами та професійними аудиторськими об’єднаннями з приводу здійснення незалежної перевірки бухгалтерського обліку, фінансової (бухгалтерської) звітності та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність фінансово-економічного суб’єкта, а також організації контролю за здійсненням аудиторської діяльності.
У підрозділі 2.3 «Сучасний стан та проблеми організації аудиторського фінансового контролю в Україні» розкриваються питання послідовності щодо налагодження здійснення державного аудиторського фінансового контролю.
Особливе місце в системі державного фінансового аудиту приділено Рахунковій палаті. Оскільки головне в діяльності державного контролю – визначення критичних меж стійкості системоутворюючих інститутів суспільства: бюджету, інформаційних ресурсів, безпеки, екології, здійснення моніторингу поточного стану основоположних інститутів відносно виявлених критичних меж стійкості, то саме в цьому аспекті акцентовано на різниці між державним контролем і контролем, що здійснюється такими органами. Автором зазначено перевагу Рахункової палати, через те, що вона є позавідомчим органом. Державний контроль може визнаватися таким тільки в тому разі, якщо він організує свою діяльність, спираючись на національні інтереси як на принципові критерії.
У результаті розкриття порушеного питання зауважено, що термін «внутрішній аудит» дуже схожий із «ревізією», оскільки завданням контрольно-ревізійної служби України є проведення ревізії, під якою розуміють форму документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, контролю за дотриманням законодавства у фінансових питаннях, за достовірністю обліку і звітності з метою документального викриття недостач, витрат, привласнень і розкрадання коштів і матеріальних цінностей, запобігання фінансовим зловживанням. За наслідками проведення ревізії складається акт. Метою ревізії є виявлення господарських і фінансових порушень, зловживань, фактів безгосподарності, розкрадання, марнотратства, визначення причини та умов, які їм сприяли, і винних у цьому осіб, уживання заходів до відшкодування завданих збитків, винайдення способів усунення недоліків і порушень, а також притягнення до відповідальності (адміністративної чи кримінальної) осіб, які допустили правопорушення.
Розділ 3 «Удосконалення аудиторського фінансового контролю
в Україні» складається з двох підрозділів, які висвітлюють особливості співпраці суб’єктів аудиторської діяльності на міжнародному рівні, окреслюють шляхи вдосконалення аудиторського фінансового контролю.
У підрозділі 3.1 «Міжнародна співпраця суб’єктів аудиторської діяльності» зазначається, що організація та практика аудиту в окремих країнах мають свої особливості, що відображають специфіку кожної країни, систему її державного устрою, рівень економічного розвитку, традиції громадського самоврядування.
Зауважено, що, незважаючи на схожі причини виникнення інституту незалежного аудиту, однакову постановку задач аудиторських перевірок у більшості країн, у тому числі в Україні, в кожній окремо взятій країні є свої особливості в підході до регулювання аудиторської діяльності. Значну роль відіграють і особливості системи обліку, яка застосовується в певній державі. Найбільш важливими чинниками, що зумовлюють відмінність у фінансовій звітності в різних країнах, є: джерела фінансування, наявна правова база, а також зв’язок між звітністю та оподаткуванням.
Зосереджено увагу на тому, що гармонізація аудиту та співпраця суб’єктів аудиторської діяльності на державному рівні полягає в досягненні узгодженості між: різноманітними законодавчими та нормативними актами різних рівнів (закони, положення, інструкції, стандарти, нормативи, внутрішньофірмові нормативні документи), які стосуються питань аудиту; діяльністю професійних організацій аудиторів України між собою (Аудиторська палата України, Спілка аудиторів України, Федерація професійних бухгалтерів та аудиторів України); діяльністю професійних аудиторських організацій і органів законодавчої та виконавчої влади, фінансових структур (Державна податкова служба України, Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, державні адміністрації різних рівнів, відповідні комісії та комітети Верховної Ради України, Рахункова палата та інші державні структури).
У підрозділі 3.2 «Шляхи вдосконалення аудиторського фінансового контролю» автором у результаті аналізу аудиторського фінансового контролю виділено низку шляхів щодо його вдосконалення.
Зазначено, що стан системи державного фінансового контролю можна вдосконалити за допомогою розробки та затвердження Кодексу про фінансовий контроль в Україні. В цьому проекті державний фінансовий аудит, на думку автора, варто відокремити від інших видів контролю, виключивши дублювання контрольних функцій у органах виконавчої влади.
Для створення цілісної системи спеціалізованого державного фінансового аудиту є доцільним закріплення за Міністерством фінансів України статусу головного органу фінансового контролю та аудиту в системі виконавчої влади. Це дасть змогу спрямовувати та скоординувати діяльність щодо здійснення дієвого й ефективного фінансового аудиту в системі виконавчої влади.
Розкриваючи сутність поданої концепції, дисертант виходить з того, що на вищому (конституційному) рівні Рахунковою палатою та регіональними рахунковими палатами повинен здійснюватися зовнішній (незалежний) державний аудит для забезпечення контролю державних фінансів і майна. Виконавцем, як вважає автор, повинне виступати Міністерство фінансів України або Державна фінансова інспекція України. Для забезпечення контролю за державними корпоративними фінансами та майном на другому (відомчому) рівні пропонується передбачити відповідні механізми внутрішнього аудиту та внутрішнього контролю як у системі органів управління державного сектора, так і в системі органів місцевого самоврядування та підпорядкованих їм установах.
|
