ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ Автореферат

Актуальність теми. Питання правового регулювання дипломатичної служби в Україні є одними з найбільш важливих і актуальних у сучасній правовій науці. Вивчення цієї проблеми є досить важливим як з теоретичного, так і практичного поглядів. Проголошення незалежності України та змін у глобальному геополітичному становищі на початку 90-х рр. ХХ ст., подолання біполярності міжнародних відносин створили позитивні умови для виведення дипломатії України на новий рівень. Така специфіка полягає в необхідності одночасного просування Української держави у міжнародний політичний простір і опанування нових відносин у цьому просторі, які ще проходять стадію як формування, так і становлення.

Поряд із зовнішньополітичними на діяльність дипломатичної служби також впливають суспільно-політичні та правові зміни всередині держави.

Вказані зміни впливають на зовнішню політику Української держави, що в свою чергу потребує внесення суттєвих змін у діяльність дипломатичної служби України.

Особливе значення цього питання посилюється тим, що діяльність дипломатичної служби України регламентується як міжнародним, так і адміністративним правом України, оскільки вона входить у систему державної служби, нормативно-правові акти якої регулюють також внутрішні відносини в системі дипломатичної служби. Таким чином, від норм адміністративного права суттєво залежить і питання удосконалення та адаптація дипломатичної служби до нових умов.

Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти досліджувалися у працях таких українських науковців, як: В. Авер’янов, Ю. Битяк, С. Дубенко, Т. Занфірова, А. Зленко, В. Коваленко,
В. Колпаков, І. Кресіна, О. Кузьменко, Г. Леліков, В. Малиновський, В. Мельниченко, Н. Нижник, О. Оболенський, О. Остапенко,
О. Петришин, О. Федорчук, В. Цвєтков та інші. Серед зарубіжних науковців необхідно зазначити праці Т. Зонової, В. Зоріна, Ж. Камбон,
Ю. Козлова, Л. Попова, А. Торкунова, Дж. Фельтхем та інших.

Водночас, окремі аспекти проблеми правового регулювання дипломатичної служби залишилися невирішеними. Так, потребує подальшого дослідження адміністративно-правове регулювання діяльності дипломатичної служби. Залишається невизначеною роль дипломатичної служби в процесі підготовки і прийняття політичних рішень. Відсутня концепція правового регулювання дипломатичної служби, яка б відповідала сучасним реаліям міжнародних відносин. Потребує удосконалення правова діяльність дипломатичної служби України.

Вказані проблеми і прогалини правового регулювання дипломатичної служби в Україні зумовили вибір теми, її актуальність та сформували цільову спрямованість дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану Комплексного наукового проекту “Актуальні проблеми організації і функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні” (номер державної реєстрації 0105U002565) Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, у розробці якого дисертант брав безпосередню участь.

Метою дослідження є науково-теоретичне обґрунтування правового регулювання дипломатичної служби в Україні на базі чинного законодавства України та узагальнення правозастосовної практики діяльності суб’єктів дипломатичної служби.

Для досягнення мети дисертаційної роботи були поставлені та вирішені такі завдання:

- дослідити теоретичні засади правового регулювання дипломатичної служби на основі аналізу наукових праць українських і зарубіжних учених;

- визначити роль дипломатичної служби України у процесі підготовки та прийняття політичних рішень;

- здійснити аналіз принципів права в регулюванні адміністративних правових відносин;

- провести аналіз законодавчо-правової бази України у сфері зовнішньої політики;

- розглянути процес адміністративно-правової регламентації дипломатичної служби в Україні;

- проаналізувати правове забезпечення функцій дипломатичної служби в Україні;

- розробити і запропонувати концептуальні засади правового регулювання дипломатичної служби як складової державної служби України;

- удосконалити правову діяльність дипломатичної служби України.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, які виникають під час діяльності дипломатичної служби України.

Предмет дослідження – нормативно-правові акти, які регулюють дипломатичну службу в Україні.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі використані загальнонаукові та спеціально-наукові методи, за допомогою яких розкрито відбиття об’єкт і предмет дослідження, та проаналізовано процес адміністративно-правового забезпечення діяльності дипломатичної служби України. Аналіз вітчизняного, зарубіжного і міжнародного законодавства та досвіду правового регулювання дипломатичної служби зумовлює широке застосування компаративних методів. У дослідженні застосовуються загальнофілософський діалектичний метод наукового пізнання, принципи системності та історизму для визначення основних характеристик процесу формування міжнародно-правової та національної складових законодавства щодо регулювання дипломатичної служби. Загальнонаукові методи – структурно-функціональний, формально-логічний та порівняльний – використовувались для аналізу інституціонального механізму правового регулювання дипломатичної служби в Україні і в зарубіжних країнах. Спеціальні галузеві методи – формально-юридичний та порівняльно-правовий – використовувались при аналізі положень національного законодавства з метою визначення сутності, принципів та розвитку правового регулювання дипломатичної служби.

Нормативну базу роботи становлять Конституція і закони України, міжнародно-правові документи, нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України та відомчі нормативні акти Міністерства закордонних справ України, що регламентують питання діяльності дипломатичної служби як складової державної служби. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні й аналітичні матеріали регламентації міжнародних відносин.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертаційній роботі:

вперше запропоновано концептуальні засади адміністративно-правового регулювання дипломатичної служби як складової державної служби України, в яких висвітлено та обґрунтовано основні цілі дипломатичної служби на сучасному етапі правового розвитку держави;

удосконалено:

– за рівнем значущості існуючу класифікацію нормативно-правової бази у сфері регулювання діяльності дипломатичної служби;

– систему принципів дипломатичної служби із введенням до неї принципу прозорості, що передбачає відкритість, передбачуваність і контрольованість;

– правову діяльність дипломатичної служби такими елементами: система принципів дипломатичної служби; функціонально-правовий інструментарій; адміністративні процедури в галузі міжнародних відносин; система державного й громадського контролю за діяльністю працівників дипломатичної служби; відповідальність за невиконання або неналежне виконання службових обов’язків;

набули подальшого розвитку:

– теоретичні підходи в контексті адміністративно-правового регулювання до ролі дипломатичної служби не як самостійного суб’єкта зовнішньополітичних відносин, а як консультаційної, допоміжної служби для офіційних осіб держави.

Практичне значення одержаних результатів закріплено в пропозиціях щодо вдосконалення чинного законодавства, правової діяльності дипломатичної служби України. Відповідні авторські пропозиції щодо внесення змін до законодавчих актів України були використані Комітетом закордонних справ Верховної Ради України (довідка № 06-14/12-26 від 23.01.2007 р.), Міністерством закордонних справ України при підготовці пропозицій щодо удосконалення законодавства України у галузі міжнародних відносин (довідка № 09-17/1205 від 06.02.2007 р.), Головним управлінням зовнішньоекономічних зв’язків та європейської інтеграції Харківської обласної державної адміністрації при розробці пропозицій і практичних рекомендацій щодо забезпечення захисту економічних прав і законних торгово-економічних інтересів України, вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (довідка № 01-06/894 від 22.10.2007 р.).

Значення цього дослідження для правотворчої практики України вбачається в тому, що його висновки сприяють підвищенню якості існуючих нормативно-правових актів та їх використанню у правовому регулюванні державно-службових відносин у сфері дипломатичної служби.

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі в Українській академії зовнішньої торгівлі при викладанні спецкурсу “Державна дипломатична служба України” (довідка №23/30-708 від 06.07.2006 р.), у Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління” при викладанні модулів “Адміністративне право”, “Міжнародне право” (довідка № 01-03/03 від 07.03.2007 р.).

Окремі положення дисертації впроваджені у навчальний процес, а також використовуються в освітніх програмах підвищення кваліфікації працівників дипломатичних служб, державних службовців, правовому вихованні населення.

Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації розроблено автором особисто і викладено в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Наукове значення основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (м. Київ, 2005 р.), “Зовнішньоекономічна політика України як механізм реалізації національних інтересів” (м. Київ, 2006 р.), “Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії – шляхи європейської інтеграції” (м. Вінниця, 2006 р.), “Моделі та стратегії євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти” (м. Київ, 2006 р.), “Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження” (м. Одеса, 2006 р.), “Соціальний захист в Україні (правовий аспект)” (м. Київ, 2006 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 13 наукових праць (з них 5 – у наукових фахових виданнях) загальним обсягом 4,1 обл.-вид. арк.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 183 сторінки, список використаних джерел – 210 найменувань.