ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НЕКОМЕРЦІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ Автореферат

Розділ 1. Загальна характеристика господарської діяльності некомерційних організацій містить три підрозділи, присвячені загальним положенням про некомерційне господарювання, зокрема, поняттю та сутності господарської діяльності некомерційних організацій, ознакам некомерційної організації та дослідженню місця вказаних організацій серед інших учасників господарських правовідносин.

У підрозділі 1.1. «Поняття та зміст господарської діяльності некомерційних організацій» досліджується історичний розвиток господарської діяльності некомерційних організацій, розкривається її сутність та уточнюється поняття господарської діяльності некомерційних організацій.

Підкреслено, що законодавство України не містить визначення господарської діяльності некомерційних організацій, розглянуто ознаки господарської діяльності некомерційних організацій. Встановлено, що окремі види таких організацій мають право займатися підприємницькою діяльністю (наприклад, громадські об’єднання), яка не має виступати в якості основного джерела фінансування некомерційних організацій.

Зважаючи на те, що відповідно до Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» спонсорство не безкорисливий, проте специфічний вид благодійництва, з метою узгодження цих понять пропонується вилучити з визначення благодійництва таку його ознаку, як безкорисливість.

На основі наукових здобутків проаналізовано поняття некомерційної господарської діяльності, яка проявляється у наданні послуг, та уточнено її ознаки, що дозволило конкретизувати визначення некомерційної господарської діяльності наступним чином: це самостійна господарська, суспільно-корисна діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Акцентовано увагу на тому, що особливість господарської діяльності некомерційних організацій полягає не у відсутності прибутку, а в обмеженні напрямів його використання. Зазначається, що прибуток некомерційних організацій (якщо він був отриманий) доцільно реінвестувати, тобто використовувати для розвитку організації: розширення масштабів і диверсифікації господарської діяльності, створення робочих місць, оплати праці тощо, а нерозподілення отриманого прибутку видається основним доказом відсутності мети отримання прибутку засновниками некомерційної організації, що має фіксуватись у засновницьких документах.

У підрозділі 1.2. «Поняття та ознаки некомерційних організацій» досліджуються різні підходи до визначення поняття «некомерційні організації», аналізуються ознаки вказаних учасників господарських відносин та уточнюється поняття некомерційних організацій.

На основі проведеного аналізу напрацьованих теоретичних положень та нормативно-правових актів встановлено, що некомерційні організації мають особливу правову природу та цілі, задля досягнення яких вони створюються.

Запропоновано законодавчо закріпити визначення некомерційних організацій як суб’єктів господарювання, створених для здійснення благодійницької, просвітницької, правозахисної та іншої суспільно-корисної діяльності, які не мають основною метою отримання прибутку (доходу), та не розподіляють отриманий в ході своєї діяльності прибуток (дохід) між їх засновниками, членами та учасниками. Наголошується, що незважаючи на відсутність відповідної мети, некомерційні організації все одно можуть отримувати прибуток (у разі перевищення їх доходів над витратами). Однак вказане право має кореспондувати з обов’язком зазначених організацій використовувати одержаний дохід (прибуток) на досягнення статутних цілей, тому запропоновано закріпити правило, згідно з яким некомерційна організація може здійснювати підприємницьку діяльність, якщо дохід (прибуток) від здійснення підприємницької діяльності спрямовується виключно на статутні завдання некомерційної організації.

У підрозділі 1.3. «Відмежування поняття «некомерційні організації» від суміжних правових понять» здійснено порівняльний аналіз некомерційних організацій і неприбуткових, недержавних та інших організацій.

Аргументовано, що для неприбуткових (на відміну від некомерційних) організацій важливе значення має саме факт отримання прибутку, а не аналогічна мета. Виділення неприбуткових організацій в окрему групу зумовлено уніфікацією форм звітності та процедури оподаткування певного кола суб’єктів. Аргументовано, що поняття «неприбуткові організації» характеризує такі організації лише через отримання або неотримання прибутку, внесення до Реєстру неприбуткових організацій та установ, відкидаючи таку ознаку, як суспільна корисність. Перелік некомерційних організацій, на відміну від неприбуткових, в чинному законодавстві не зафіксовано.

Здійснено порівняння терміну «некомерційні організації» з суміжними поняттями, акцентуючи увагу на тому, що до некомерційних організацій не відносяться органи державної влади України, органи місцевого самоврядування та політичні партії. Уточнено перелік некомерційних організацій шляхом виключення з нього недержавних пенсійних фондів.

Обгрунтовано пропозицію щодо заборони поділу доходу (прибутку) кредитної спілки її засновниками, учасниками, членами, беручи до уваги те, що зазначені спілки надають фінансові послуги, залишаючись при цьому некомерційними організаціями.

Розділ 2. Організаційно-правові засади здійснення господарської діяльності некомерційними організаціями містить три підрозділи, у яких досліджуються підстави здійснення господарської діяльності некомерційними організаціями, майнова база та державне регулювання некомерційного господарювання.

У підрозділі 2.1. «Підстави здійснення господарської діяльності некомерційними організаціями» досліджено особливості створення та державної реєстрації некомерційних організацій як підставу легітимності здійснення ними господарської діяльності, приділено увагу створенню окремих видів некомерційних організацій, а саме, благодійних та релігійних організацій, кредитних спілок, обґрунтовано напрями удосконалення чинного законодавства.

Вказується, що Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» не містить імперативної норми щодо установчих документів (тобто в якому випадку необхідно подати до державного органу статут, а в якому положення). З урахуванням загальних засад щодо використання в якості установчих документів статуту та положення, запропоновано визнати статут установчим документом благодійної організації, а положення – філій і представництв таких організацій, та внести відповідні зміни до Закону України «Про благодійництво та благодійні організації».

Звертається увага, що при державній реєстрації благодійної організації необхідно подати відомості про органи управління, але їх зміст не конкретизовано. Наголошено, що інформація про склад органів управління підлягає обов’язковому розкриттю при державній реєстрації благодійної організації, оскільки розглядається керівна складова системи управління. У зв’язку з цим необхідно у ст. 8 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» слова «органи управління благодійної організації» замінити на «склад органів управління благодійної організації».

Крім того, запропоновано незалежно від видів господарської діяльності, які здійснюють некомерційні організації, надавати оголошення до засобів масової інформації (офіційні періодичні видання згідно з чинним законодавством) про їх державну реєстрацію.

Акцентовано увагу на тому, що потребує закріплення право на здійснення благодійної діяльності філіями, відділеннями, представництвами місцевих благодійних організацій, адже адміністративно-територіальна одиниця охоплює багато населених пунктів, в межах яких може бути доцільно створити такі структурні підрозділи для розширення масштабів благодійної діяльності. У зв’язку з цим пропонується абз. 5 ст. 7 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» викласти у наступній редакції: «Всеукраїнські, міжнародні та місцеві благодійні організації мають право створювати відділення, філії, а також представництва в порядку, передбаченому законодавством».

Встановлено, що відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» здійснюється реєстрація статуту (положення) релігійних організацій, а не самої організації, що суперечить ст. 80, 87 Цивільного кодексу України. Тому запропоновано в законі встановити, що релігійна організація визнається юридичною особою з моменту її державної реєстрації.

Проаналізовано законодавство про порядок створення кредитних спілок та виявлено особливості легітимації таких некомерційних організацій. Підкреслено, що в самому Законі України «Про кредитні спілки» існують суперечності щодо осіб, які мають право бути засновниками кредитних спілок. Уточнено перелік осіб-засновників кредитних спілок, що закріплено в ст. 1 Закону України «Про кредитні спілки», шляхом виключення таких засновників, як професійні спілки та їх об’єднання, оскільки: 1) основний принцип кредитних спілок – рівноправність членів спілки; 2) Законом України «Про кредитні спілки» визначено, що членами спілки можуть бути тільки фізичні особи. Запропоновано документи для проведення державної реєстрації кредитної спілки як юридичної особи (статут, протокол установчих зборів (після їх проведення), внутрішні положення) погоджувати з Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

З урахуванням того, що кредитна спілка має подвійну реєстрацію: 1) як юридична особа, 2) як фінансова установа, пропонується внести зміни до Закону України «Про кредитні спілки», а саме абз. 1 п. 3 ст. 8 викласти у наступній редакції: «Кредитна спілка набуває статусу фінансової установи з моменту внесення інформації про неї до Державного реєстру фінансових установ відповідно до законодавства. Державна реєстрація кредитних спілок як фінансових установ здійснюється спеціально уповноваженим органом влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг».

У підрозділі 2.2. «Майнова база здійснення господарської діяльності некомерційними організаціями» досліджено та доопрацьовано майнову основу та правовий режим майна цих організацій.

Встановлено, що основу правового режиму майна некомерційних організацій, на якій базується їх господарська діяльність, становить право власності або право оперативного управління в залежності від походження закріпленого за ними майна.

З урахуванням того, що некомерційна господарська діяльність спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку, пропонується забезпечення майнових прав некомерційних організацій, які створені на праві оперативного управління. А саме, конкретизовано, що власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за некомерційними організаціями, має право вилучати у такого суб'єкта господарювання надлишкове майно, майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням, з метою спрямування його виключно на некомерційну діяльність. Крім того, пропонується закріпити правило, згідно з яким власник майна не має права вилучати майно, сформоване за рахунок благодійних та інших внесків від фізичних та юридичних осіб.

З метою конкретизації формування майнової бази господарської діяльності некомерційних організацій обґрунтовано, що джерелом майна некомерційної організації не можуть бути кредити банків, фінансових установ, оскільки у разі невиконання зобов’язання за договором кредиту, майно, кошти некомерційної організації (включаючи благодійні та інші внески) мають бути спрямовані на погашення відповідного боргу. Поряд з цим, обґрунтовано пропозиції щодо формування цільового капіталу за рахунок благодійних внесків (майнових і грошових) фізичних та юридичних осіб, які спрямовуються виключно за цільовим призначенням в залежності від напряму господарської діяльності, наприклад, благодійної допомоги певній категорії громадян.

У підрозділі 2.3. «Державне регулювання господарської діяльності некомерційних організацій» аналізуються питання впливу держави на некомерційну господарську діяльність, зокрема, нормативне регулювання, особливості державної підтримки некомерційного господарювання, специфіка державно-приватного партнерства.

Проаналізовано режим оподаткування та джерела фінансування господарської діяльності некомерційних організацій; податкові преференції, що надаються при здійсненні господарської діяльності некомерційними організаціями; значення доходу та прибутку для фінансової складової діяльності некомерційних організацій.

З урахуванням наведеного та результатів дослідження стану законодавства, що визначає правове регулювання господарської діяльності некомерційних організацій в інших країнах, запропоновано враховувати при доопрацюванні відповідного законодавства України положення щодо права некомерційних організацій на підтримку їхньої господарської діяльності, а саме: підвищення кваліфікації членів, засновників, посадових осіб некомерційних організацій; інформаційний обмін; консультативну, методичну допомогу з боку державної влади, шляхом встановлення між ними партнерських відносин.

Розділ 3. Припинення діяльності некомерційних організацій складається з двох підрозділів, в яких досліджується та уточнюється процедура припинення господарської діяльності некомерційних організацій шляхом їх реорганізації та ліквідації.

У підрозділі 3.1. «Припинення діяльності некомерційних організацій шляхом реорганізації» досліджено особливості реорганізації некомерційних організацій.

Проаналізовано законодавство та судову практику щодо припинення господарської діяльності некомерційних організацій шляхом їх реорганізації, запропоновано заборонити реорганізацію зазначених організацій у суб’єкти підприємницької діяльності з метою попередження їх ухилення від оподаткування, а також для забезпечення цільового використання коштів некомерційними організаціями з метою задоволення публічних інтересів.

Виявлено, що підставою для реорганізації може бути рішення Антимонопольного комітету України (далі – АМК). При цьому наголошується, що господарська діяльність не всіх некомерційних організацій може створювати загрозу економічній конкуренції, проте вони вимушені проходити перевірки АМК та нести всі пов’язані з цим незручності, які заважають їх суспільнокорисній діяльності, а також сплачувати штрафи за неподання документів. Узагальнено неоднозначну судову практику з даного питання. Запропоновано поділ господарської діяльності некомерційних організацій на дві групи шляхом включення діяльності кредитних спілок, кооперативів, що є некомерційними організаціями, недержавних пенсійних фондів до першої групи, як діяльності, що може створювати загрозу економічній конкуренції і, відповідно, повинна контролюватися АМК; та включення господарської діяльності громадських, благодійних, релігійних організацій, об’єднань співвласників багатоквартирних будинків до другої групи як діяльності, здійснення якої не створює можливості займатися недобросовісною конкуренцією, зловживати монопольним становищем та становити загрозу економічній конкуренції, і відповідно, не має підпадати під компетенцію АМК, що унеможливить примусову реорганізацію за рішенням АМК некомерційних організацій, які здійснюють господарську діяльність, віднесену до другої групи.

У підрозділі 3.2. «Припинення діяльності некомерційних організацій шляхом ліквідації» міститься загальна характеристика процесу ліквідації некомерційних організацій і обґрунтування відповідних пропозицій.

Встановлено, що серед причин припинення господарської діяльності некомерційних організацій шляхом ліквідації неврегульованим залишається визнання таких організацій банкрутом. На підставі аналізу судової практики зроблено висновок про неоднозначність судових рішень з даного питання. Запропоновано внесення змін до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ст. 209 ГК, якими дозволити здійснювати процедуру банкрутства як щодо суб’єктів підприємницької діяльності, так і щодо некомерційних організацій, крім тих, неможливість визнання яких банкрутом прямо передбачена законом.

Проаналізовано судову практику щодо припинення господарської діяльності некомерційних організацій у примусовому порядку за поданням податкової служби та зроблено висновок про відсутність у судів єдиної позиції з даного питання. Запропоновано внесення змін до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо скасування такої підстави постановлення судового рішення про припинення некомерційних організацій, як неподання податкової звітності протягом року.

Автор відзначає, що неподання податкової звітності некомерційними організаціями, які здійснюють господарську діяльність, віднесену до другої групи, не створює небезпеки недоотримання бюджетом відповідних коштів, а відтак, існуючий жорсткий контроль є невиправданим. Запропоновано скасування відповідальності вказаних некомерційних організацій за неподання та несвоєчасне подання податкової звітності (ст. 120 Податкового кодексу України).

Для реалізації зазначеної пропозиції аргументовано внесення відповідних змін до ГК України, Податкового кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».