ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ЧАСТКОВОЇ ВЛАСНОСТІ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Право власності є одним із основних інститутів цивільного права. Особливістю розвитку цього інституту є розширення видів об’єктів цивільних прав, які можуть знаходитися у спільній частковій власності. Ця тенденція викликана ускладненням соціальних та економічних відносин, які вимагають об’єднання зусиль різних суб’єктів цивільних право­відносин. Це стосується задоволення житлових потреб фізичних осіб, які проживають у багатоквартирних будинках, інвесторів, які об’єднуються для отримання прибутку, осіб, які ведуть спільну сільськогосподарську діяльність.

Особливістю розвитку правового регулювання спільної часткової власності в Україні є розширення видів відносин, які включаються у сферу регулювання цивільного законодавства. Цивільний кодекс України (далі – ЦК) регулює відносини набуття та припинення права спільної часткової власності, володіння та користування таким видом спільної власності. В той самий час залишаються не вирішеними як в науці, так і на практиці, питання об’єкта права спільної часткової власності. Виділення таких об’єктів цивільних прав, як спільне майно та частка, ставить досить багато питань щодо здійснення права власності на ці об’єкти, зокрема, щодо їх оборотоздатності, передачі у користування іншим особам, внесення як вкладів до статутних капіталів юридичних осіб, здійснення поліпшень.

Прийняття законів «Про інвестиційну діяльність», «Про об’єднання спів­власників багатоквартирного будинку», «Про особисте селянське господар­ство», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» та інших поставило питання необхідності розроблення концепції особливого правового режиму спільної часткової власності учасни­ків пайових інвестиційних фондів, співвласників майна у багатоквартирному будинку, а також майна, яке використовується в особистому селянському господарстві. Принцип «одноголосності» здійснення права спільної часткової власності не може бути сприйнятий у випадках управління спільним майном, де існує значна кількість суб’єктів. Це стосується, зокрема, управління майном, яке було набуте колишніми членами колективних сільськогос­подарських підприємств в результаті розпаювання. Але зазначені питання не стали предметом комплексного дослідження українськими цивілістами.

Теоретичною основою дослідження стали наукові висновки, викладені у працях С. С. Алєксеєва, Н. В. Безсмертної, Т. В. Боднар, В. І. Борисової, М. К. Галянтича, Б. Г. Гончікнімаєвої, А. Б. Гриняка, О. В. Дзери, І. В. Жилін­кової, Ю. О. Заіки, Р. П. Козлова, В. М. Коссака, О. В. Кохановської, Н. С. Кузнєцової, І. М. Кучеренко, В. І. Лебідь, В. В. Луця, Р. А. Майданика, Р. П. Мананкової, Л. М. Мінкіної, Є. О. Мічуріна, Д. Й. Мейєра, К. П. Побє­доносцева, С. О. Погрібного, В. І. Семчика, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Р. О. Сте­фанчука, Є. О. Суханова, П. М. Тютюника, Н. В. Фірсової, А. П. Фокова, Є. О. Харитонова, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневича, Р. Б. Шишки та інших учених.

Вибір теми цієї дисертації є актуальним, оскільки в суспільстві існує нагальна потреба вдосконалення теоретичної й законодавчої бази функціо­нування та розвитку відносин власності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота була виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Еволюція цивільного законодавства Украї­ни: проблеми теорії і практики» (реєстраційний номер РК 0105V000797).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в роз­робленні концепції сучасного правового регулювання спільної часткової власності.

Для досягнення цієї мети в дисертаційному дослідженні передбачено виконати такі завдання:

– дослідити основні тенденції розвитку правового регулювання спільної часткової власності в Україні;

– визначити юридичну природу права спільної часткової власності та виявити особливості здійснення правомочностей щодо спільного майна та частки у спільній власності;

– охарактеризувати правовий режим окремих видів майна, що перебуває у спільній частковій власності;

– розкрити правовий зміст здійснення права власності учасниками спільної часткової власності;

– виявити особливості набуття та припинення права спільної часткової власності;

– охарактеризувати відносини, що виникають при виділі частки зі спільної часткової власності.

Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають при набутті, припиненні та здійсненні права спільної часткової власності.

Предметом дослідження є законодавство України та інших країн у сфері правового регулювання спільної часткової власності, а також наукові погляди та теоретичні концепції інституту права спільної часткової власності.

Методи дослідження. В ході проведення дисертаційного дослідження було використано дві групи методів наукового пізнання – загальнонаукові та спеціальні. Застосування діалектичного методу дозволило провести аналіз різних наукових концепцій щодо визначення поняття та змісту права спільної часткової власності, підстав та способів її набуття, припинення та виділу частки. Метод системно-структурного аналізу використовувався для дослі­дження особливостей правового регулювання різних видів об’єктів права спільної часткової власності. Історично-правовий метод надав можливість визначити основні тенденції розвитку законодавства України, яке регулювало та регулює право спільної часткової власності. Застосування порівняльно-правового методу дослі­дження допомогло встановити особливості правового регулювання права спільної часткової власності у різних країнах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем правового регулювання права спільної часткової власності в Україні.

Наукова новизна отриманих результатів конкретизується у таких наукових висновках і положеннях, які виносяться на захист.

Вперше:

1) аргументовано висновок про необхідність зміни правових підходів до здійснення права спільної часткової власності за спільною згодою спів­власників і запропоновано надати право у випадках, встановлених законом, приймати рішення щодо володіння, користування, розпорядження спільним майном більшістю голосів співвласників за принципом пропорційності розміру частки у спільній власності та кількості голосів;

2) обґрунтовано пропозицію щодо визначення розміру компенсації співвласнику, який не має можливості здійснювати повноваження володіння та користування спільним майном, що знаходиться у спільній частковій власності, розмір якої не повинен бути меншим розміру частини упущеної вигоди, яку б він отримав від здачі в оренду спільного майна;

3) доведено висновок про помилковість правової конструкції компенсації вартості частки у спільній власності у випадку, коли виділ у натурі із спільного майна є неможливим, та запропоновано провадити викуп частки у спільній власності, якщо на це є згода інших співвласників і надати право будь-якому співвласнику (окрім того, хто має незначну частку у спільній власності) вимагати через суд продажу майна та поділу грошей відповідно до розміру частки, або надання права на викуп частки в інших учасників з проведенням жеребкування;

4) зроблено висновок про недоцільність набуття спадкоємцями права спільної часткової власності при спадкуванні на майно, яке визначене родо­вими ознаками, а також на цінні папери, частки у статутному (складеному) капіталі, паї у підприємницьких і непідприємницьких товариствах та запропоновано провадити поділ такого майна при оформленні свідоцтва про право на спадщину;

5) обґрунтовано необхідність надання права на виділ часток декільком співвласникам спільної часткової власності;

6) визначено, що за своєю правовою природою договір про порядок володіння та користування майном, що знаходиться у спільній частковій власності, залежно від визначених у ньому умов, можна віднести як до договору про спільну діяльність без об’єднання вкладів, так і до договору простого товариства (спільна діяльність на основі об’єднання вкладів);

7) аргументовано висновок про те, що у випадку зміни кількісного складу членів особистого селянського господарства (далі – ОСГ) може виникнути різний правовий режим майна, яке використовується у господарстві, зокрема, земельна ділянка може належати одній особі, яка створила господарство, а інше майно господарства на праві спільної часткової власності іншим членам. У випадку, коли кількісний склад членів ОСГ збільшується, нові члени господарства не набувають права власності на земельну ділянку одноособо­вого засновника господарства.

Удосконалено:

8) положення про необхідність надання права усім співвласникам спільного майна багатоквартирного будинку, незалежно від членства в ОСББ, відповідно до ст. 358 ЦК здійснювати свої права щодо володіння, користування та розпорядження таким майном, зокрема, прийняття рішення про його ремонт, передачу в управління, оренду, позичку тощо;

9) пропозицію про необхідність проведення державної реєстрації договору про володіння, користування та розпорядження нерухомим майном, яке знаходиться у спільній частковій власності, у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як одного із видів обтяжень на нерухоме майно.

Дістали подальшого розвитку:

10) положення про встановлення режиму спільної часткової власності на спільне майно, що знаходиться у багатоквартирному будинку, оскільки власники квартир (нежитлових приміщень) утримують таке майно пропорційно від розміру площі квартир (нежитлових приміщень), як це встановлює ст. 360 ЦК;

11) висновок про те, що проведення ремонту майна, що знаходиться у спільній частковій власності, є розпорядженням спільним майном, а тому повинно здійснюватися за згодою усіх учасників, крім випадків, коли річ потребує ремонту;

12) пропозиція про необхідність визнання права спільної часткової власності на спільне майно у багатоквартирному будинку особливим видом спільної часткової власності (кондомініумом), оскільки таке майно має спеціальний правовий режим.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що резуль­тати дослідження можуть використовуватися:

у науково-дослідній роботі – для подальших загальнотеоретичних досліджень відносин права спільної часткової власності;

у правотворчій сфері – для вдосконалення законодавчих актів, які регу­люють право спільної часткової власності;

у навчальному процесі – при викладанні курсу «Цивільне право», «Дого­вірне право», «Житлове право».

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на таких науково-практичних конференціях та семінарах: Міжнародній науково-практичній конференції «Молодь у юридич­ній науці. Треті осінні юридичні читання» (5-6 листопада 2004 року, Хмельницький); Другі юридичні читання Всеукраїнської наукової конференції (18 травня 2005 року, Київ); Науково-практичному семінарі «Проблеми фор­мування та реалізації житлової політики» (5 вересня 2008 року, Київ).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 7 наукових праць, у тому числі 4 наукові статті, у виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України, а також у тезах 3 доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою та предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку вико­ристаних джерел (273 найменування на 37 сторінках). Загальний обсяг дисертації складає 233 сторінки.