ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕКРЕАЦІЙНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В УКРАЇНІ ТА ІНШИХ ДЕРЖАВАХ Автореферат

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що на сьогоднішній день в Україні та інших постсоціалістичних державах законодавче забезпечення рекреаційного природокористування є недостатньо розвинутим і найменш дослідженим на теоретичному рівні. Водночас у сучасних умовах розвитку суспільства (запровадження права приватної власності на природні ресурси, комерціалізація їх використання, намагання власників (спеціальних користувачів (далі – користувачі)) обмежити їх використання іншими особами, розвиток та щільна забудова населених пунктів) все відчутнішими стають перешкоди у задоволенні неусвідомлюваної донедавна природної, життєво необхідної потреби людини у рекреаційному природокористуванні (відпочинку на природі), що перетворює її в юридично значимий інтерес та зумовлює необхідність законодавчого закріплення можливості людини задовольняти таку потребу та системи норм-гарантій її реалізації, які б встановлювали кореспондуючі їй обмеження прав власників (користувачів) природних ресурсів. З розвитком суспільства з’явилися й нові форми відпочинку, пов’язані із застосуванням технічних засобів, потенційно небезпечних для людей та навколишнього природного середовища, а також збільшився обсяг використання природних ресурсів (комплексів) для організації масового відпочинку населення суб’єктами підприємницької діяльності, що визначає доцільність законодавчого закріплення й обмежень реалізації деяких форм рекреаційного природокористування. За таких умов загострюється конфлікт інтересів власників (користувачів) природних ресурсів та осіб, які бажають використовувати їх для відпочинку, про що безумовно свідчать факти протистояння населення багатьох міст України масовій забудові зелених зон загального користування, а також події „пляжної революції”, яка відбувалася впродовж літа 2009 року на південному узбережжі Автономної Республіки Крим (далі – АРК) і призвела до знесення численних огорож, що обмежували доступ до пляжів.

Зазначене обумовлює необхідність існування комплексного законодавчого регулювання рекреаційного природокористування, спрямованого на забезпечення балансу суспільних та приватних інтересів у цій сфері. Доцільність такого регулювання на основі спеціального закону відзначають як на доктринальному, так і на законодавчому рівнях. Так, Основними напрямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки передбачено удосконалення нормативно-правової бази стосовно раціонального використання природних рекреаційних ресурсів, ч. 3 ст. 52 Земельного кодексу України – прийняття закону про порядок використання земель рекреаційного призначення, Державною програмою розвитку законодавства України до 2002 року – прийняття закону про рекреаційні зони. Обґрунтованість існування за сучасних умов комплексного законодавчого регулювання у цій сфері підтверджується й досвідом багатьох держав Європи (наприклад, Великобританії, Данії, Німеччини, Норвегії), у яких діють спеціальні закони про рекреаційне природокористування або система відповідних норм закріплюється в окремому розділі законів про охорону природи.

Вищезазначене спонукає представників еколого-правової науки до теоретичного обґрунтування правового регулювання рекреаційного природокористування і внесення пропозицій щодо вдосконалення законодавства у цій сфері. Про це свідчать дисертації, виконані на теренах постсоціалістичних країн А. Г. Бобковою, М. І. Васильєвою, В. П. Головачем, С. М. Імашевим, І. О. Костяшкіним, А. М. Орловим, О. М. Ткаченко, в яких дослідженні окремі аспекти законодавчого регулювання суспільних відносин у цій сфері. Проте метою згаданих робіт не виступало комплексне порівняльне дослідження правового регулювання рекреаційного природокористування в Україні та інших державах Європи, спрямованого на узгодження суспільних та приватних інтересів у цій сфері в умовах існування приватної власності на природні ресурси, їх використання суб’єктами підприємницької діяльності, виникнення нових видів відпочинку, пов’язаних із застосуванням технічних засобів. Правове забезпечення рекреаційного природокористування виступає об’єктом наукового інтересу і вчених країн Західної Європи, у дослідженнях яких проаналізовані зміст права рекреаційного природокористування, його суб’єкти та об’єкти, обмеження щодо його реалізації та кореспондуючі йому обмеження прав власників (користувачів) природних ресурсів.

Наведене вище зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, а також визначення основним його методом порівняльно-правового, що в умовах зближення національних правових систем держав Європи цілком узгоджується із політикою України, спрямованою на гармонізацію її екологічного законодавства із законодавством Європейського Союзу (далі – ЄС) та його держав-членів.