ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ВЕДЕННЯ ТОВАРНОГО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА Автореферат

Актуальність теми. Українська держава володіє могутнім природно-ресурсним потенціалом. Земельний фонд України становить 5,7% території Європи. При цьому на загальноєвропейському фоні його вирізняє висока кількість сільськогосподарських угідь, особливо ріллі, що пов'язано з високою природною якістю українських земель, великою питомою вагою в їхньому складі чорноземів. Так, сільськогосподарські угіддя України становлять 18,9% загальноєвропейських, а рілля - відповідно 26,9%. У складі земель країни сільськогосподарські угіддя займають 41,8 млн. га, або 69,2% її території, в тому числі 33,2 млн. га ріллі (55%), 7,63 млн. га природних кормових угідь - сіножатей та пасовищ (12,6%). В розрахунку на одного жителя припадає 0,8 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,65 га ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0,44 та 0,25 га. Розораність сільськогосподарських угідь є найвищою у світі. Вона досягла 78% в середньому по Україні, в ряді регіонів - близько 90%. До обробітку залучені малопродуктивні угіддя, включаючи водоохоронні зони і схилові землі. Водночас слід зазначити, що ефективність використання земель в Україні є нижчою, ніж в середньому по Європі. Для підвищення ефективності використання земель в Україні була започаткована земельна реформа. Для її ефективного проведення згодом остаточно було закріплено й гарантовано право приватної власності на землю Конституцією України, а надалі земельні відносини були комплексно врегульовано Земельним кодексом України, який було ухвалено в жовтні 2001 року. Відповідно до положень, закріплених у ньому, близько 11,5 мільйона громадян реалізували своє право на отримання землі у приватну власність.

Перетворення в структурі земельних відносин в Україні, у зв’язку з проведенням земельної та аграрної реформ, зумовило перегляд відносин відносно правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення. За умов проведення земельної та аграрної реформ землі сільськогосподарського призначення набули нових правових ознак, їхній правовий режим став значно багатшим, змінилися його юридичні акценти. По-перше, ці землі стали не лише об’єктом вкладення праці (переважно колективної на землях, що належали державі), а й капіталу, через те, що виникли різноманітні форми власності на них, у тому числі, приватна власність. По-друге, ці землі вперше було включено до сфери підприємництва. У цьому зв’язку набувають актуальності питання щодо визначення особливостей правового регулювання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, визначення правового становища громадян, які займаються підприємницькою діяльністю на землях сільськогосподарського призначення, фермерських господарств, а також сільськогосподарських підприємств та кооперативів, які використовують землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Комплексного предметного аналізу правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в Україні не проводилося. На сьогоднішній день окремим аспектам використання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва присвячені праці багатьох вчених, таких як: В.І. Андрейцев, О.Г. Бондар, Г.Ю. Бистров, О. М. Вовк, О.А. Вівчаренко, А.П. Гетьман, В.К. Гуревський, О.В. Грищенко, А.М. Єремін, І.О. Іконіцька, І.І. Каракаш, Т.О. Коваленко, М.І Краснов, М.І. Козир, П.Ф. Кулинич, К.І. Кучерук, А.В. Луняченко, В.В. Медведчук, В.Л. Мунтян, В. В. Носік, О.О. Погрібний, І.О. Середа, А.М. Статівка, П.Т. Саблук, В.І. Семчик, Н.І. Титова, В.І. Федорович, Г.В. Чубуков, М.В. Шульга, В.В.Янчук, В.З. Янчук та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках науково-дослідної роботи за плановою темою, яка виконується на кафедрі аграрного, земельного та екологічного права Одеської національної юридичної академії на тему „Правове регулювання розвитку АПК України”, що розробляється відповідно до теми досліджень Одеської національної юридичної академії „Проблеми розвитку держави і права України в умовах ринкових відносин”.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в теоретичній розробці сучасних проблем правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, аналізі правового положення суб’єктів аграрних правовідносин, які займаються товарним сільськогосподарським виробництвом та обґрунтуванні пропозицій щодо удосконалення правового регулювання цього інституту.

Відповідно до мети визначенні основні завдання дисертаційного дослідження: вивчити і провести ґрунтовний аналіз загальнотеоретичної, спеціальної юридичної літератури та законодавства щодо правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в умовах проведення в Україні земельної реформи; проаналізувати чинне законодавство України в галузі регулювання використання земель сільськогосподарського призначення, визначити його ефективність; виявити шляхи вдосконалення законодавства України, що стосується використання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; провести історико-правовий аналіз розвитку правовідносин по використанню земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; розкрити сутність та особливості правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; проаналізувати правове положення суб’єктів права землеволодіння та землекористування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; розробити і сформулювати рекомендації щодо вдосконалення земельного та аграрного законодавства щодо правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Об’єктом дослідження є правовідносини у сфері використання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Предмет дослідження складають нормативно-правові акти та інші правові документи, які регулюють використання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, практика застосування земельного та аграрного законодавства, теоретичні наукові дослідження у цій галузі.

Методи дослідження. У процесі роботи над дисертацією були застосовані такі методи наукового пізнання: історичний, структурно-функціональний, порівняльно-правовий, формально-логічний, системний наукові методи, а також комплексний підхід та інші методи наукового пізнання. Історичний та порівняльно-правовий методи дослідження застосовувались дисертантом при дослідженні розвитку законодавства України щодо використання земель сільськогосподарського призначення для товарного сільськогосподарського виробництва, при порівнянні правового становища нових та вже існуючих суб’єктів аграрних правовідносин, які використовують дані земельні ділянки з метою отримання прибутку. Формально-логічний, структурно-функціональний, статистичний, системного аналізу та комплексний методи дослідження дозволили проаналізувати зміст чинних нормативно-правових актів, що визначають правове становище суб’єктів права землеволодіння та землекористування, які використовують землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виділити ознаки цих суб’єктів та на їх основі сформулювати визначення поняття даних суб’єктів як правової категорії. Використання названих методів пізнання дало можливість визначити необхідні напрямки правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Висновки та положення, які містяться в роботі, ґрунтуються на конституційних нормах, аналізі земельного, аграрного законодавства, досягненнях земельно-правової та аграрно-правової наук.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в перше в українській науці земельного та аграрного права на дисертаційному рівні комплексно і всебічно досліджено особливості правового регулювання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На захист виносяться такі положення та висновки:

1. Обґрунтована необхідність доповнення Закону України „Про оренду землі” положенням, згідно з яким орендарями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути тільки юридичні особи, установчими документами яких передбачено здійснення даного виду діяльності, а також фізичні особи, які мають кваліфікацію чи досвід роботи в сільському господарстві.

2.Запропоновано розширити коло суб'єктів, які можуть займатися товарним сільськогосподарським виробництвом шляхом створення та ведення фермерського господарства та сільськогосподарського виробничого кооперативу, дозволивши іноземним фізичним та юридичним особам, особам без громадянства здійснювати дану діяльність.

3. Аргументовано, що надання в користування земельної частки (паю) можливо тільки за умови, якщо орендарем буде виступати сільськогосподарське підприємство членом якого є власник сертифікату на право на земельну частку (пай).

4. Обґрунтовується висновок, що більш коректно вживати термін „власники сертифікату на право на земельну частку (пай)”, а не термін „власники земельних часток (паїв)”.

5. Науково обґрунтоване юридичне визначення поняття особистого селянського господарства – як особливої форми організації за власною ініціативою господарської, особистої та трудової діяльності, яка здійснюється без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, що перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, із застосуванням при необхідності найманої праці на земельній ділянці, що знаходиться на праві власності та (або) на умовах оренди у осіб які ведуть дане господарство та пов’язана з виробництвом, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції, наданням послуг з використанням майна членів особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму з метою отримання прибутків основних для осіб не зайнятих в суспільному виробництві, і додаткових для осіб працюючих на підприємствах, організаціях, установах, або тих, що мають право на отримання пенсії.

6. Запропоновано виділяти три групи особистих селянських господарств (надалі - ОСГ): 1) господарства переважно натуральні споживчого характеру, в яких земельна ділянка, як засіб виробництва використовується для виробництва продукції, що в основному споживається самими громадянами, які ведуть ОСГ. І тільки незначні залишки цієї продукції реалізуються, з метою отримання прибутків; 2) відносно великі з рівнем товарності понад 75 %. Даний тип особистих селянських господарств характеризується високою інтенсивністю його ведення і практично вся вироблена в даному господарстві продукція має товарний характер; 3) середні, що займають проміжне становище між першою і другою групою.

7. Обґрунтована необхідність доповнення Земельного кодексу України положеннями, що стосуються правового статусу громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства, які займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва; розмірів земельних ділянок, що надаються громадянам безоплатно, для вищезгаданої мети.

8. Пропонуються визначення фермерського господарства – як самостійного, добровільно створеного суб’єкта аграрних правовідносин що є юридичною особою, створеною з метою зайняття підприємницькою діяльністю в сфері товарного сільськогосподарського виробництва і пов'язаної з нею іншою діяльністю, що здійснюється власними силами членів фермерського господарства або із застосуванням найманих працівників при використанні земельних ділянок, які належать фермерському господарству на праві власності, як юридичній особі, або (і) земельних ділянок, що належить членам даного господарства на праві приватної власності, а також земельних ділянок, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди та майна, що належить фермерському господарству на праві приватної власності та/або членам господарства на праві спільної сумісної власності (якщо інше не передбачено угодою між ними). Фермерське господарство може бути створено однією особою.

9. Обґрунтовується, що Земельний кодекс України не містить прямої вказівки стосовно того із якої категорії земель надаються земельні ділянки для ведення фермерського господарства, тому існує необхідність внесення змін до Земельного кодексу України, виклавши п. 3 а) статті 22 в наступній редакції: „а) громадянам – для ведення особистого селянського господарства, фермерського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва”.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості обґрунтувати концептуальні підходи до вирішення теоретичних проблем правових засад використання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; створити теоретичну основу для вдосконалення законодавства, що регулює використання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Наукові розробки, рекомендації та висновки дисертації можуть бути використанні у подальшому вдосконалені земельного та аграрного законодавства, при внесені змін до Земельного кодексу України та інших нормативно-правових актів, при застосуванні земельного та аграрного законодавства в галузі реалізації правовідносин по використанню земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, при розгляді земельних спорів. Положення дисертації можуть бути також враховані при розробці навчальних посібників і методичних матеріалів, при викладанні курсу земельного та аграрного права, у науково-дослідній роботі, а також у практичній діяльності при використанні земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення дисертації були апробовані на: II Міжнародній науково-практичній конференції „Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: сучасний стан і перспективи вирішення” (м. Київ, 18-19 березня 2002 року); Міжвузівський науково-практичній конференції молодих науковців „Проблеми захисту прав громадян у процесі земельної реформи в Україні” (м. Лівів, 2003).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки знайшли відображені у шести наукових статтях, п’ять з яких опубліковані у наукових виданнях, що входять до переліку фахових видань ВАК України, тезах двох доповідей на науково-практичних конференціях та розділах двох навчальних посібників.

Структура дисертації визначається метою та завданням дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, які включають п’ять підрозділів, висновку та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 210 сторінки, з них основний текст – 169 сторінок. Список використаних джерел містить 430 найменувань.