ВАКАНСІЇ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

Розділ 1. Загальна характеристика правового регулювання випуску і обігу акцій містить чотири підрозділи, в яких аналізується стан правового регулювання випуску і обігу акцій та його зарубіжний досвід, правова природа та поняття акції, випуску (емісії) і обігу акцій.

У підрозділі 1.1. «Необхідність удосконалення правового регулювання випуску та обігу акцій» досліджується стан ринку акцій в Україні, який є індикатором економіки та успішного проведення ринкових реформ у державі. Зауважується, що сучасні тенденції розвитку світової фінансової системи мають суперечливі та неоднозначні наслідки для національних економік, і перед Україною стоїть актуальне питання фінансової безпеки країни, що є запорукою сталого економічного розвитку. З огляду на це становлення стабільного, ефективного та прозорого ринку цінних паперів є одним із пріоритетних завдань, що відповідає національним інтересам України. Відзначена важлива роль фондового ринку у зростанні фінансових ресурсів інвестиційної та інноваційної діяльності. В цілому напрямок фінансування підприємств через випуск акцій ще досить повільний і недостатній для прискорення темпів інноваційної діяльності у всіх секторах економіки. Для його прискорення важливе значення має удосконалення нормативно-правової бази.

Аналізується процес формування нормативно-правової бази, яка регулює випуск і обіг акцій в історичному аспекті та його стан на сучасному етапі.

Підкреслюється недостатність нормативно-правового регулювання на ринку акцій, що призводить до маніпулювання ринком. Прогалини та суперечності, що мають місце у чинному законодавстві, яке регламентує випуск та обіг цінних паперів, сприяють зростанню економічної злочинності, поглибленню та розширенню сфер тіньової економіки у суспільстві, що створює загрозу для економічної безпеки держави.

З іншого боку, з низки питань має місце надмірне втручання держави у регулювання акціонерних відносин, коли це стосується малих акціонерних товариств або коли від окремих норм, прийнятих з метою захисту інтересів міноритаріїв, невиправдано страждають конституційні права більшості акціонерів.

Обгрунтовано необхідність проведення дослідження з точки зору захисту конституційних прав всіх акціонерів у збалансованому вигляді та попередження правопорушень на ринку акцій господарсько-правовими засобами.

У підрозділі 1.2. «Правова природа та поняття акції» досліджується розвиток уявлень про правову природу та поняття акцій, розпочинаючи з дореволюційного періоду, періоду непу та завершуючи сучасним періодом.

За результатами дослідження зроблено висновок, що у дореволюційній літературі та протягом ХХ – початку ХХІ сторіч існувало уявлення про акції як цінні папери з подвійною природою – корпоративною (частка в капіталі акціонерного товариства або право участі) і фондовою (фондовий інструмент).

Уявлення про акцію як частку у статутному капіталі склалося історично. Ще в другій половині XVIII сторіччя сформувалося чітке уявлення про статутний капітал, що розділяється на рівні частини – акції. З цього випливає і подвійна правова природа акції як об’єкта речового права, коли акція виступає як фондовий інструмент, і як об’єкта зобов’язального права, коли акція виступає як цінний папір, що посвідчує частку у статутному капіталі.

Враховуючи цю подвійну природу акції, слід визнати невиправданим усунення із визначення поняття акції у чинному Законі України «Про цінні папери і фондовий ринок» їх характеристики як цінного паперу, що посвідчує частку у статутному капіталі.

Пропонується визначення поняття акції у Законі України «Про цінні папери і фондовий ринок» удосконалити з урахуванням її характеристики як цінного паперу, що посвідчує участь у статутному капіталі акціонерного товариства, та сформулювати його наступним чином: іменний цінний папір, який посвідчує дольову участь у статутному капіталі акціонерного товариства та відповідні майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна цього товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств, і законодавством про інститути спільного інвестування.

У підрозділі 1.3. «Правова природа і поняття випуску та обігу акцій» зауважується, що в чинному законодавстві чітко не визначено поняття «випуск акцій» і «емісія акцій», що ставить під сумнів визначення початку обігу акцій. У багатьох нормативно-правових актах поняття «випуск» і «емісія» акцій ототожнюються, у іншому разі емісія визначається як встановлена законодавством послідовність дій емітента по випуску і розміщенню акцій, а випуск – як сукупність акцій.

Акцентовано, що у науці щодо правової природи емісії акцій єдиної думки не вироблено. Одні розглядають її як односторонній правочин, інші відстоюють позицію, згідно з якою емісія акцій є сукупністю різноманітних юридичних фактів. Дисертант приєднується до уявлення про емісію як сукупність юридичних фактів, адже в процесі емісії, окрім емітента, приймають участь інвестори, державні реєстраційні органи, андеррайтери та інші суб’єкти ринку цінних паперів, отже, розуміння емісії як одностороннього правочину не відповідає природі цього інституту.

У роботі обґрунтовано, що поняття випуску акцій має подвійну природу – по-перше, це сукупність юридичних дій, по-друге – сукупність цінних паперів. Відзначається дискусійність питання про момент виникнення акцій як цінних паперів: в момент державної реєстрації їх випуску чи в момент їх відчуження першому набувачу. Ґрунтуючись на понятті розміщення акцій як їх відчуження емітентом або андеррайтером шляхом укладання договору з першим власником, визначено, що акції виникають в момент реєстрації випуску акцій.

Обґрунтовано, що за правовою природою випуск акцій – це складна юридична конструкція приватно-публічного характеру, яка включає в себе корпоративні акти і акти державних органів по документальному оформленню емісії і розміщення акцій. При цьому за природою відносин розміщення акцій не включається в поняття емісії акцій, оскільки акції виникають в момент державної реєстрації випуску акцій, а в процесі їх розміщення відбувається їх відчуження. З урахуванням цього пропонується виключити з визначення емісії у ст. 1 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» слова «і розміщення».

Обіг акцій за правовою природою є черга правочинів, що опосередковують відчуження акцій акціонером наступному акціонеру, тобто у процесі обігу відбувається обіг розміщених акцій. З урахуванням цього пропонується удосконалити поняття «обіг цінних паперів» у Законі «Про цінні папери та фондовий ринок» (ст.1) – здійснення правочинів, пов’язаних з переходом права власності на цінні папери і прав з цінних паперів від одного власника до наступного, тобто виключивши слова «за винятком договорів, які укладаються під час розміщення цінних паперів» та доповнивши словами «від одного власника до наступного», що буде відображати сутнісну відмінність обігу, не відволікаючи увагу на термін «відчуження», що має в даному випадку другорядне значення.

У підрозділі 1.4. «Зарубіжний досвід правового регулювання випуску і обігу акцій» розглядаються особливості правового регулювання первинного і вторинного ринку акцій у США, Великій Британії, Франції, ФРН, Японії, РФ.

Досліджується сучасна практика втручання держави у сферу приватних відносин на ринку акцій. Встановлено, що в зазначених країнах для прискорення операцій з цінними паперами всі фондові цінні папери, що обертаються на національному ринку, були конвертовані у бездокументарні і запущена електронна автоматизована розрахунково-клірингова система.

Проведене дослідження дозволило виокремити наступний досвід, який доцільно використати для удосконалення законодавства України:

звичайні акції здебільшого є на пред’явника, а привілейовані випускаються й іменні, і на пред’явника, однак якщо акції не котируються ні на одній із фондових бірж, вони мають бути іменними;

акції можуть випускатися як акції з номінальною вартістю або акції без зазначення номінальної вартості. Останні рівною мірою посвідчують частку у статутному капіталі товариства;

в Японії випуск акцій, що розміщуються за відкритою підпискою, підлягає державній реєстрації, крім випадків розміщення цінних паперів за загальною ціною менше 100 млн. ієн, а при розміщенні за закритою підпискою не вимагається складання проспекту емісії і реєстрації випуску;

в РФ процедура емісії акцій ускладнюється, якщо загальний обсяг емісії перевищує 50 тис. мінімальних розмірів оплати праці;

статут акціонерного товариства може передбачати випуск так званих «вінкулірованих» акцій, передача прав за якими можлива за згодою наглядової ради або загальних зборів;

допускається неповна оплата акцій при їх розміщенні з погашенням повної вартості протягом установленого терміну;

у ФРН належний порядок створення акціонерного товариства перевіряється судом, який здійснює державну реєстрацію;

ретельно врегульовуються питання придбання власних акцій через третіх осіб (залежні підприємства тощо).

Розділ 2. Правове регулювання випуску акцій містить два підрозділи, в яких аналізується порядок випуску акцій та господарсько-правові засоби попередження недобросовісного випуску акцій.

У підрозділі 2.1. «Порядок випуску акцій» відзначається поширена практика, коли права дрібних акціонерів ущемляються викупом акцій за невиправдано низькою ціною – за їх номінальною вартістю. З урахуванням цього пропонується передбачити у законодавстві України можливість випуску акцій як з номінальною, так і без номінальної вартості, передбачивши при цьому правила розрахунку частки у статутному капіталі щодо обох видів акцій. За досвідом зарубіжних країн, випуск акцій без номінальної вартості дозволить також покращити облікову політику і не обирати потім між ринковою та номінальною вартостями акцій. Крім того, акціонерне товариство з акціями без номінальної вартості зможуть збільшувати свій статутний капітал без випуску нових акцій.

Для усунення перешкод у здійсненні додаткових випусків акцій запропоновано просування акціонерного законодавства у напряму становлення вітчизняних акціонерних товариств як корпорацій, в яких визначення способів фінансування здійснюється менеджментом. У першу чергу це стосується великих акціонерних товариств, але має актуальність і щодо середніх АТ. Малі АТ за світовою практикою обмежуються приватним розміщенням акцій або незначними обсягами публічного розміщення, і в таких АТ вирішення питань фінансування акціонерних товариств загальними зборами акціонерів є цілком виправданим.

На основі проведеного дослідження пропонується удосконалення законодавства про випуск акцій залежно від розміру акціонерного товариства. Зокрема, малими запропоновано вважати АТ з кількістю акціонерів менше 100 та обсягом залученого в процесі розміщення акцій капіталу, що не перевищує суми, еквівалентної 1250 мінімальних заробітних плат.

Наголошується, що важливе значення має факт, що за зарубіжним досвідом при розміщенні акцій за закритою підпискою (приватному розміщенні акцій) не вимагається складання проспекту емісії і реєстрації випуску. В Україні чинне законодавство покладає на приватні АТ подібні обов’язки, що викликає нарікання з боку приватних АТ, які вважають недоцільними такі вимоги, і є сумнівним з урахуванням зарубіжного досвіду. Щонайменше щодо малих приватних АТ такі обов’язки є непомірними, чим порушують свободу їх підприємницької діяльності. Зокрема, низка стадій порядку випуску акцій є надмірною, такою, що не тільки перегружає роботу НКЦПФР, а й порушує конституційні права малих АТ на справедливий розмір обтяження публічними обов’язками.

Стверджується, що для таких АТ пройти державну реєстрацію випуску акцій має бути правом, а не обов’язком, яке товариство може використати, якщо бажає пройти процедуру допуску до лістингу, що здійснюється організаторами торгівлі цінними паперами.

Наголошується, що заборона збільшення статутного капіталу акціонерного товариства у разі наявності викуплених товариством акцій, що у частині випадків невиправдано обмежує свободу підприємницької діяльності АТ, їх право залучати через ринок акцій додатковий капітал. Достатнім буде встановити правило, згідно з яким відомості про наявність викуплених товариством акцій мають бути оприлюднені, і що частки, корпоративні права за якими посвідчуються викупленими товариством акціями, не враховуються в розмір статутного капіталу товариства. При цьому для забезпечення публічних інтересів доцільно також передбачити, що залежне підприємство, підприємство, яке знаходиться у володінні переважаючого учасника, третя особа, що діє від власного імені, але за рахунок товариства не може набувати акції товариства за рахунок товариства, при розрахунку частки в статутному капіталі ці акції вважаються акціями товариств.

Для захисту прав інвесторів на ринку акцій пропонується доповнити пункт 1 статті 28 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» наступними положеннями: «Емітент, що здійснює публічне розміщення цінних паперів, зобов'язаний: розкрити проспект емісії цінних паперів; після початку розміщення періодично розкривати інформацію про цінні папери і про свою фінансово-господарську діяльність (щоквартальний звіт, що представляється НКЦПФР, і повідомлення про істотні факти в друкованих засобах масової інформації)».

У підрозділі 2.2. «Господарсько-правові засоби попередження недобросовісного випуску акцій» проаналізовано передумови недобросовісного випуску акцій та встановлено недостатність впроваджених господарсько-правових засобів його попередження на поточний період. Встановлено, що за повідомленнями Державної податкової служби України, протягом останніх років відбулося наповнення фондового ринку акціями, які випущені фактично фіктивними підприємствами і не забезпечені ніякими реальними активами. Потрапивши на фондовий ринок, зазначені акції неодноразово перепродувались за цінами, що в сотні і тисячі разів перевищують їх реальну вартість. «Технічні» акції стали основним інструментом у схемах, пов’язаних з мінімізацією сплати податку на прибуток підприємств, виведенням валютних коштів за межі України та легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом.

На основі проведеного аналізу ситуації, що склалася, обґрунтовується висновок, що вирішувати проблему потрібно, насамперед, на стадії реєстрації випуску акцій. Для цього доцільно передбачити в законодавстві обов’язок НКЦПФР з перевірки забезпеченості акцій реальними активами.

Виявлено, що на сьогодні перевірка реальної наповненості статутного капіталу акціонерного товариства на стадії реєстрації юридичної особи або змін до статуту у зв’язку зі збільшенням статутного капіталу не здійснюється. Вона не входить до функцій державного реєстратора юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, хоча в цьому є нагальна потреба. Наприклад, у ФРН така перевірка здійснюється судом, який вповноважений здійснювати державну реєстрацію підприємств. В Україні здійснення відповідної перевірки доцільно покласти на НКЦПФР, яка володіє необхідною інфраструктурою і фахівцями.

З цією метою, по-перше, пропонується дещо змінити порядок випуску (емісії) акцій з тим, щоб реєстрація юридичної особи або змін до статуту в органах державної реєстрації здійснювалися після реєстрації НКЦПФР звіту про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів, та до НКЦПФР подавалася виписка з ЄДР про реєстрацію юридичної особи безпосередньо перед отриманням свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів.

Зауважується, що чинний порядок не містить вказівок з приводу державної реєстрації юридичної особи у разі заснування акціонерного товариства і вимагає відповідних доповнень.

Окрім цього, пропонується впровадити низку господарсько-правових засобів попередження недобросовісного випуску акцій шляхом доповнення статті 36 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» пунктом 8 наступного змісту:

«8. Реєстрація НКЦПФР звіту про результати розміщення акцій здійснюється після перевірки належної оплати акцій. При грошових внесках вона має складати не менше половини мінімальної ціни розміщення, а у разі розміщення акцій за більш високою ціною – включати також суму, що перевищує мінімальну ціну розміщення.

У разі внесення майнових внесків, вони вносяться повністю. Вартість вкладу має відповідати мінімальній ціні розміщення акцій, а у разі розміщення акцій за більш високою ціною – також сумі, що перевищує мінімальну ціну розміщення.

В заяві про реєстрацію звіту про результати розміщення цінних паперів необхідно указати, що вимоги щодо оплати акцій виконано. До заяви додаються документи, які підтверджують, що оплачена сума поступила у розпорядження акціонерного товариства.

НКЦПФР відмовляє в реєстрації звіту про результати розміщення цінних паперів, якщо експертом за оцінкою майнових внесків встановлено, що звіт емітента не відповідає вимогам закону. Це правило також діє, якщо експертом встановлено, що вартість майнових внесків або внесеного майна істотно менше мінімальної ціни розміщення акцій, що надаються за це, або вартості зустрічного надання. НКЦПФР може відмовити в реєстрації, якщо вартість майнового внеску істотно нижча, ніж мінімальна ціна розміщення акцій, що надаються по внеску.

Обіг акцій забороняється до повної оплати статутного капіталу. Свідоцтво про реєстрацію випуску акцій видається після повної оплати акцій у двотижневий термін після звернення з заявою про видачу свідоцтва, до якої додаються документи, що підтверджують повну оплату статутного капіталу».

Розділ 3. Правове регулювання обігу акцій містить два підрозділи, в яких аналізується порядок обігу акцій та господарсько-правові засоби попередження недобросовісного обігу акцій.

У підрозділі 3.1 «Порядок обігу акцій» проаналізовано законодавчі положення щодо порядку обігу акцій та виявлено низку питань, що потребують вирішення.

На основі проведеного аналізу Закону України «Про акціонерні товариства» щодо переважного права акціонерів приватних акціонерних товариств або товариства на придбання відчужуваних іншими акціонерами акцій (ст.7) виявлено недосконалість положень. По-перше, переважне право акціонерів або товариства виникає лише у випадках купівлі-продажу акцій, що дає можливість обходу цієї норми за допомогою укладення інших видів договорів (дарування, міни, тощо). По-друге, переважне право акціонерів або товариства виникає лише в випадках, коли власник має намір продати акції третій особі, яка не є акціонером даного товариства. При ц ьому це право реалізується пропорційно кількості акцій, що належать кожному з акціонерів. Однак актуальним є також питання забезпечення права кожного акціонера на придбання відчужуваних акцій іншому акціонеру знову ж таки пропорційно кількості акцій, що належать кожному з акціонерів.

Наголошується на розповсюдженій практиці обходу положень про переважне право з використанням договору дарування. Спочатку сторони, що мають намір укласти договір купівлі-продажу акцій приватних акціонерних товариств, укладають договір дарування декількох акцій або акції даруються яким-небудь іншим акціонером. В результаті потенційний покупець стає акціонером товариства, а потім вже укладається договір купівлі-продажу акцій між акціонерами, на яких положення про переважне право не поширюється.

Підкреслено також недосконалість формулювання порядку повідомлення інших акціонерів товариства про продаж акцій. Абзац перший частини 4 статті 7 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачає, що акціонер приватного акціонерного товариства, який має намір продати свої акції третій особі, зобов'язаний письмово повідомити про це решту акціонерів товариства. Натомість цей обов’язок покладено і на товариство, адже після отримання письмового повідомлення від акціонера, який має намір продати свої акції третій особі, товариство зобов'язане протягом двох робочих днів направити копії повідомлення всім іншим акціонерам товариства. Тому обов’язок акціонера письмово повідомити решту акціонерів із Закону запропоновано виключити. Не виправданим уявляється також покладення на акціонера обов’язку повідомлення, що здійснюється в інтересах інших акціонерів та товариства, такі витрати доцільно було б покласти на товариство. Тим більше що для дрібних та малозабезпечених акціонерів такі витрати можуть стати непомірними, чим обмежать їх можливості по відчуженню акцій, а отже обмежать їх права. Тому абзац перший частини 4 статті 7 Закону України «Про акціонерні товариства» пропонується викласти в наступній редакції:

«4. Акціонер приватного акціонерного товариства, який має намір продати свої акції третій особі, зобов'язаний письмово повідомити про це товариство із зазначенням ціни та інших умов продажу акцій. Після отримання письмового повідомлення від акціонера, який має намір продати свої акції третій особі, товариство зобов'язане протягом двох робочих днів направити копії повідомлення всім іншим акціонерам товариства. Повідомлення акціонерів товариства здійснюється за рахунок товариства».

Наголошується на недосконалості положення частини 2 статті 64 Закону України «Про акціонерні товариства». Зокрема, ця частина передбачає, що товариство, значний пакет акцій якого придбавається, не має права вживати заходів з метою перешкоджання такому придбанню. За таких умов втрачає свій сенс частина 1 статті 64, адже вона призначена для того, щоб своєчасно довести до відома товариства про намір придбання значного пакета акцій, щоб товариство встигло застосувати запобіжних заходів для попередження перерозподілу контролю над товариством, здійснивши додатковий випуск акцій тощо. Тому частину 2 статті 64 Закону України «Про акціонерні товариства» пропонується виключити.

У підрозділі 3.2 «Господарсько-правові засоби попередження недобросовісного обігу акцій» проаналізовано передумови недобросовісного обігу акцій на сучасному етапі, встановлено недостатність існуючих господарсько-правових засобів його попередження.

Зазначається потреба у напрацюванні поняття «фіктивні акції». Зауважується, що формулювати визначення фіктивних акцій через перелік численних практичних ситуацій, в яких відбувається їх використання, як це зроблено в законопроекті, що знаходиться на обговоренні в НКЦПФР, буде невиправдано. Тим більше, що така постановка питання, згідно з якою акції є фіктивними, якщо вони відповідають щонайменше шести з 24 ознак фіктивності, зменшить обсяги недобросовісного обігу, однак дозволятиме проводити операції з кількістю ознак фіктивності менше шести. Тобто з точки зору такого підходу залишається простір для вдосконалення. До того ж перелік таких ознак є скоріше переліком ознак фіктивності операцій з акціями, а не фіктивності акцій. Пропонується запровадити інститут незалежної експертної оцінки ринкової вартості акцій, що відчужуються не на біржі чи іншому організаторі торгівлі цінними паперами, і визначити вичерпний перелік ознак фіктивності операцій з акціями. Окрім того, в цій статті можна передбачити також заборону щодо операцій з фіктивними акціями, що буде додатковою гарантією попередження недобросовісного обігу акцій.

Пропонується передбачити у Законі «Про цінні папери і фондовий ринок» статтю 36-1 наступного змісту:

«Стаття 36-1. Недобросовісний обіг цінних паперів

1. Забороняється проведення фіктивних операцій з акціями. Ознаками фіктивності операцій з акціями є наявність наступних ознак у їх сукупності:

1) ціна на акцію перевищує розмір частки у статутному капіталі, що приходиться на одну акцію;

2) визначення ціни на акції поза ринкових процедур по організації торгівлі цінними паперами;

3) визначення ціни на акції без проведення незалежної експертної оцінки або всупереч висновку незалежного експерта щодо оцінки ринкової вартості акцій».

Поряд з цим доцільно сформулювати також ознаки фіктивності акцій, що дозволить передбачити у законодавстві додаткові гарантії щодо попередження обігу «технічних» акцій.

Ознаки фіктивності акцій доцільно сформулювати з урахуванням наданих ДПС України висновків та необхідності повної оплати акцій до початку обігу акцій. Пропонується наступна редакція частини 2 статті 36-1 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»:

«2. Забороняється проведення операцій, що опосередковують обіг фіктивних акцій. Ознаками фіктивності акцій є одна або декілька з наступних ознак:

1) неоплачені або неповністю оплачені акціонерами акції (в обігу);

2) акції емітовані підприємствами, діяльність яких припинилася (про що до Єдиного державного реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи);

3) акції емітовані підприємствами, щодо яких судом визнано недійсними:

державну реєстрацію акціонерних товариств, установчі документи та виписки з ЄРД з моменту їх видачі;

державну реєстрацію випуску акцій з моменту внесення інформації про нього до Загального реєстру випуску цінних паперів та свідоцтва про реєстрацію випуску акцій з моменту їх видачі».

Проаналізовано питання недобросовісного встановлення контролю над акціями. Зазначено заходи щодо його попередження, які застосовуються на практиці: встановлення неформальних відносин з керівництвом чи співробітниками зберігача; ретельне дослідження обставин попередніх угод з акціями; удавана ініціація судових процесів для накладення арешту на акції тощо.

Запропоновано доповнення законодавства низкою профілактичних норм. Щоб забезпечити можливість дослідження обставин попередніх операцій з акціями пропонується право доступу покупця до інформації попереднього руху по рахунках з акціями, що набуваються.

Надано пропозицію передбачити норму, що операція без виписки з системи ведення реєстру недійсна, виписка додається до передавального розпорядження, відповідальність за достовірність виписки несе зберігач. Рекомендовано також передбачити виготовлення виписки на захищених бланках.

Обтяження на акції, які перешкоджають їх обігу, повинен мати право накладати не тільки суд, але і власник акцій особисто. Право власника акцій накладати такі обтяження пропонується спеціально зазначити в законі, передбачивши зняття такого обтяження винятково за заявою власника, наданою особисто. Це дозволило б уникнути ситуацій, коли акції власника списуються з рахунку проти його волі за підробленими документами.

Сформульовано пропозицію у частині 4 статті 24 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачити здійснення правочинів щодо акцій у нотаріальній формі.