ВАКАНСІЇ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

У Вступі дисертації сформульовано актуальність теми, її зв’язок із науковими планами, темами, мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, окреслено методологічну базу дослідження, викладено положення, що мають наукову новизну. Розкрито практичне значення отриманих результатів, надано дані щодо їхньої апробації та публікації.

Розділ 1. Розвиток правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання складається із двох підрозділів, у яких досліджено історичний та теоретико-методологічний процес розвитку правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання.

У підрозділі 1.1. «Історія формування системи нормативно-правового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання в Україні» зазначається, що історико-правовий аналіз системи формування нормативно-правового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання в Україні дозволяє виокремити чотири періоди розвитку зовнішньоекономічної діяльності: початковий етап (1918–1987 рр.) – радянські роки, зокрема післявоєнні, і особливо десятиріччя до перебудови. Зовнішньоекономічні зв’язки колишнього Радянського Союзу в цей період розвивалися по-різному: початок цього періоду характеризувався запровадженням дозвільно-заборонної системи регулювання зовнішньої торгівлі. Визначальним кроком радянської влади стало ухвалення 22 квітня 1918 р. Декрету «Про націоналізацію зовнішньої торгівлі». Згідно з Декретом була встановлена монополія держави на зовнішню торгівлю. Саме для здійснення на практиці цієї монополії і були створені спеціальні органи зовнішніх відносин — торговельні представництва. Декретом було встановлено, що виключне право на ведення зовнішньої торгівлі належало Радянській державі і здійснювалося через і під контролем особливого державного органу – Народного комісаріату зовнішньої торгівлі (НКЗТ). Потім були роки «холодної війни», які характеризувалися жорсткою критикою економічної політики Радянського Союзу зі сторони країн Заходу. Першим кроком на шляху до децентралізації була ліквідація державної монополії на зовнішньоекономічну діяльність. Вона здійснювалася на підставі постанови Центрального Комітету КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи з удосконалення управління зовнішньоекономічними зв’язками» від 19 серпня 1986 р. № 991; другий період (1987–1991 рр.) – роки перебудови економіки, зокрема ЗЕД, в Україні у складі СРСР. Цей етап характеризувався ліквідацією державної монополії на зовнішню торгівлю та зміною принципів організації управління ЗЕД; третій (1991–2003 рр.) – це період існування законодавства «першої хвилі» у сфері зовнішньоекономічної діяльності; і власна доробка автора – це виокремлення у цій періодизації четвертого етапу – із 2003 р. і до сьогодні. Цей період характеризується формуванням кодифікованої системи господарського законодавства.

У підрозділі 1.2. «Теоретико-методологічні засади правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання» обґрунтовується, що аналіз теоретико-методологічних засад має надзвичайно важливе значення у процесі організації та здійснення правового регулювання відносин у сфері зовнішньоекономічної діяльності між суб’єктами господарювання. Процес зовнішньоекономічної діяльності є складним та комплексним за своїм правовим характером. Предмет правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності має комплексний міжгалузевий характер. Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність – юридично неоднорідне, оскільки воно є міжгалузевим утворенням у системі українського права та законодавства. У сфері господарського законодавства це питання досліджували такі дослідники, як: Г. О. Анцелевич, О. К. Вишняков, Л. А. Жук, Д. Л. Задихайло, Ф. В. Зінов’єв, Г. Л. Знаменський, В. К. Мамутов, О. П. Подцерковний, А. В. Омельченко, В. Ф. Опришко, В. В. Поєдинок, В. С. Щербина та О. Х. Юлдашев. Їхні дослідження ще раз довели той факт, що господарське законодавство, як і господарські відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності, мають досить глибоку історію свого розвитку, починаючи ще з Давнього Риму, але найбільш рішучі кроки були зроблені імператором Франції Наполеоном, який ще у 1807 р. ініціював прийняття Комерційного кодексу. Саме в той час набула широкого розвитку тенденція комерціалізації суспільного життя. Хоча ці відносини і були локалізовані лише в торгівлі, але ця торгівля стала виходити за межі країни і робити перші кроки до господарсько-правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Законодавці того часу стали помічати, що ті норми права, які вони мають, вже не в змозі урегулювати нові відносини, що виникли в суспільстві, – комерційні та господарські.

Різні аспекти зовнішньоекономічної діяльності, а також особливості її регулювання в різні періоди розглядалися трьома напрямами економічних теорій: класичними, регулятивними і сучасними. Класичні теорії були характерними для епохи середньовіччя. У цей період в основу торговельної політики було покладено концепцію меркантилізму. В основі концепції меркантилізму була політика протекціонізму. Найбільш послідовне обґрунтування міжнародного товарного обміну без будь-яких обмежень відображене у працях А. Сміта та Д. Рікардо. А. Сміт пояснював доцільність вільної зовнішньої торгівлі у своїй теорії абсолютних переваг. У період розвитку світової торгівлі чільне місце зайняли теорії неокласичного напряму, або регулятивні. У середині 1920-х рр. шведські економісти-неокласики Е. Хекшер (1879–1952) та Б. Олін (1899–1979) розробили теорію співвідношення факторів виробництва, яка отримала назву теорії Хекшера — Оліна. Не відмовляючись від трудової теорії вартості (що була застосована у дослідженнях А. Сміта та Д. Рікардо), вони доповнили її положенням, що у створенні вартості, крім праці, беруть участь також й інші фактори виробництва, такі як земля та капітал.

У розвитку сучасних теорій суттєве місце посідають проблеми, пов’язані з роллю ТНК у сучасній світовій економіці. Стосовно їхньої діяльності набув розвитку напрям економічної думки, що визначається як «теорія інтерналізації».

Поширенню зовнішньоекономічної діяльності в Україні поклала початок економічна реформа 1987 р., результатом якої були поступова відміна монополії держави на здійснення зовнішньоекономічних операцій та надання підприємствам господарської самостійності, тобто права безпосереднього виходу на зовнішні ринки. Після проголошення незалежності України були прийняті законодавчі акти «першої хвилі», які визначали загальні умови та господарський порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, а саме: закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991), «Про митну справу в Україні» (1991), «Про Єдиний митний тариф» (1992), «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (1994), «Про операції з давальницькою сировиною» (1995), «Про режим іноземного інвестування» (1996), ГК України (2003).

Розділ 2. Аналіз сучасного стану правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні та зарубіжного досвіду містить два підрозділи, у яких досліджуються питання сучасного стану господарсько-правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні та здійснюється аналіз досвіду зарубіжних країн стосовно господарсько-правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання.

У підрозділі 2.1. «Аналіз господарсько-правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні» зазначається, що сучасна система господарсько-правового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності на сьогодні є досить розгалуженою. Це пов’язано із достатньо широким колом питань, які підпадають під сферу її регулювання. Цю систему можна інтерпретувати, в ній доцільно виокремити чотири рівні та представити її у вигляді нормативної моделі регулювання зовнішньоекономічної діяльності: Конституція, конституційні закони та закони, якими Верховна Рада України дала згоду на обов’язковість дії на території України міжнародних договорів, ухвалених відповідно до Конституції (ратифікаційні закони); кодифіковані закони (кодекси, основи законодавства); звичайні (ординарні) закони та підзаконні нормативно-правові акти. На сьогодні основними нормативними актами, що регулюють господарські зовнішньоекономічні відносини в нашій державі, є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. та Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р., в яких закріплені основні її принципи, види та суб’єкти ЗЕД. Ці нормативні акти належать до актів вищої юридичної сили та встановлюють засади господарсько-правового та економічного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків, спеціальні правові режими, юридичну відповідальність. У них сформульовано принципи оподатковування, митного регулювання, страхування зовнішньоекономічних операцій, методи захисту прав і законних інтересів держави та інших суб’єктів. Зміни, які відбулися в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» упродовж 22 років, свідчать про таке: перш за все вони є відповіддю на євроінтеграційні заходи України та намаганням гармонізувати вітчизняне господарське законодавство та законодавство у сфері зовнішньоекономічної діяльності у зв’язку зі вступом до Світової організації торгівлі. По-друге, кодифікація господарського законодавства та прийняття у 2003 р. ГК України спричинили виникнення певних колізій у тлумаченні самого поняття зовнішньоекономічної діяльності та його ознак. По-третє, самі ці зміни в подальшому будуть сприяти відкриттю ринків і зняттю штучних обмежень щодо продукції українських товаровиробників у ЄС, Росії й США та забезпеченню найкращих умов для залучення іноземних інвестицій.

У підрозділі 2.2. «Досвід зарубіжних країн стосовно господарсько-правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів ***господарювання*» проаналізовано правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності у країнах світу.** Кожна країна самостійно формує систему та структуру господарсько-правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території, метою чого є: захист власних економічних інтересів та законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; створення рівних можливостей для суб’єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності; розвиток усіх видів господарської діяльності незалежно від форм власності та всіх напрямів використання доходів і здійснення інвестицій; заохочення конкуренції між суб’єктами господарювання та ліквідація монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Залежно від правової системи країни формують свою законодавчу базу. На прикладі США продемонстровано, що не менш важливе значення для господарсько-правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності має державний устрій країни, за яким Сполучені Штати є федеративною республікою, тобто регулювання ЗЕД США здійснюється на державному та федеральному рівнях одночасно. Якщо взяти за приклад господарсько-правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Німеччині, то тут діє торговельне право Німеччини. Воно спирається на норми інших галузей права й уникає чіткого визначення предмета регулювання, використовуючи абстрактні формулювання для регламентації багатьох важливих питань, чим суттєво вирізняється від галузей права України. Безцінним для України є також практичний досвід Німеччини з адаптації німецького господарського законодавства до законодавства ЄС.

Проведено також порівняльний аналіз двох нормативно-правових актів України та Росії у сфері зовнішньоекономічної діяльності, зокрема Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та російського закону «Про державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності». Особливістю законодавства РФ у зовнішньоекономічній діяльності є надання особливої уваги сфері військово-технічного співробітництва. У російському законі, на відміну від українського, є окремі статті, що стосуються зовнішньої торгівлі: товарами, послугами, інтелектуальною власністю. Окремі статті у російському законі присвячені таким явищам, як: бартер, прикордонна торгівля, нетарифне регулювання, довідвантажувальна інспекція, свобода міжнародного транзиту, забезпечення зовнішньоекономічних інтересів Росії за кордоном. На особливу увагу заслуговує наявність у російському законодавстві про зовнішньоторговельну діяльність «довідвантажувальної інспекції» та «органу довідвантажувальної інспекції». Пункт 20 статті 2 російського закону пояснює, що довідвантажувальна інспекція (рос. – «предпогрузочная инспекция») – це перевірка якості, кількості, ціни, включаючи її фінансові умови, та (або) правильності кодування з митною метою товарів, призначених для імпорту до Російської Федерації. Український закон цього не передбачає. Довідвантажувальну інспекцію, проте, не можна вважати якимось російським національним юридичним винаходом – у межах ГATT/COT існує «Угода про довідвантажувальну інспекцію» (Agreement on Preshipment Inspection).

Розділ 3. Галузеве забезпечення процесу правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання в Україні: проблеми і перспективи містить два підрозділи, у яких досліджено фактори, які зумовлюють доцільність відображення у сфері господарсько-правового регулювання відносин із франчайзингу, та надано висновки і пропозиції стосовно перспектив удосконалення процесу правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання в Україні.

У підрозділі 3.1. «Дослідження доцільності відображення у сфері господарсько-правового регулювання відносин з франчайзингу» зазначається, що в умовах інтеграційних перетворень і формування глобальної економіки все більшого значення набувають нові господарсько-правові форми бізнесу, які мають стосунок до інтелектуальної власності у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Чільне місце серед них посідає франчайзинг. У період входження України в ринкові відносини об’єкти інтелектуальної власності стають предметом купівлі–продажу та основою договірних відносин. На цій основі виникли нові види договірних відносин – ліцензійний договір, договір франчайзингу, договір концесії. Франчайзинг є спосом просування і збуту товарів і послуг. Він побудований на тому, що один суб’єкт господарювання (франчайзер, франчизіар) за винагороду надає іншому суб’єкту підприємницької діяльності (франчизіату, франчайзі) право використовувати свої засоби індивідуалізації (фірмове найменування, знак для товарів і послуг), передає йому ноу-хау і надає постійне консультаційне сприяння в організації підприємницької діяльності. В Україні відносини франчайзингу отримали назву комерційної концесії, а сторони відповідного договору називаються правоволодільцем та користувачем.

Незважаючи на понад 10-літню практику франчайзингу в Україні, такого слова у законодавстві країни ще не існує. У 2002 р. був розроблений проект Закону України «Про франчайзинг», але, на жаль, він проектом так і залишився. Є поняття «комерційна концесія», яке можна вважати певним аналогом франчайзингу. Регулювання договору комерційної концесії, як і саме її поняття, знайшли своє гідне відображення у двох найбільш важливих актах кодифікації – Цивільному кодексі України (статті 1115–1129) і Господарському кодексі України (статті 366–376). Франчайзингові відносини в Україні регулюються здебільшого різними нормативними документами та франчайзинговим договором, що укладається між франчайзером та франчайзі. Договір франшизи має публічно-правові аспекти, за своєю сутністю він підпадає під сферу господарсько-правових відносин.

У підрозділі 3.2. «Висновки та пропозиції стосовно перспектив удосконалення процесу правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання в Україні» зазначається, що на основі аналізу законодавства України у сфері зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання виявлено проблеми та надано пропозиції подальшого вдосконалення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність. На нашу думку, враховуючи висновок про те, що право та законодавство про зовнішньоекономічну діяльність є відповідно цілісною комплексною підгалуззю господарського права та законодавства України, слід іти шляхом консолідації законодавства про зовнішньоекономічну діяльність у межах Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Недостатність системного підходу є найбільшою проблемою у сфері сучасного законодавчого забезпечення зовнішньоекономічної діяльності. Оскільки процес зовнішньоекономічної діяльності є складним та комплексним за своїм правовим характером, то системне удосконалення законодавства є дуже важливим. Господарський кодекс України містить загальні положення правового регулювання зовнішньоекономічних відносин. Різні аспекти таких відносин регулюються великою кількістю суперечливих нормативно-правових актів, що є другою вагомою проблемою у сфері правового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності. Саме тому для подолання цієї проблеми слід дотримуватися принципу правової економії у законотворчій діяльності, і це сприяло б прийняттю меншої кількості суперечливих нормативних актів з одних і тих самих питань та забезпечило б взаємну відповідність положень Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та положень інших основних нормативно-правових актів, що регулюють цю сферу правовідносин. Наступною вагомою проблемою є відсутність модернізації господарсько-правового регулювання зовнішньоекономічних відносин. Цей процес має відбуватися на базі ГК України. Актуальною є проблема внутрішньої гармонізації господарського законодавства, що регулює відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності. До уваги необхідно брати наявність Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. № 2709-IV. Необхідність гармонізації додатково посилюється міжнародною інтеграцією України (СОТ, Євросоюз).