ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНТРОЛЮ ЗА ВИКОРИСТАННЯМ ТА ОХОРОНОЮ ЗЕМЕЛЬ В УКРАЇНІ

Короткий зміст

Актуальність теми дослідження. В Українській державі відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Питання ощадливого, ефективного, раціонального використання земель, охорони земельного фонду, відтворення родючості ґрунтів є складовою проблеми національної безпеки держави і потребують особливої уваги з боку органів державної влади та місцевого самоврядування.

Здійснення в нашій країні ринкових реформ зумовило необхідність трансформації ролі держави в управлінні економікою, що в цілому є об’єктивним явищем при переході від адміністративно-командної економіки до ринкового регулювання економічних процесів. Проте зазначена трансформація супроводжується зниженням ефективності діяльності органів влади у сфері контролю за використанням та охороною земель. Крім того, знизилася активність правоохоронних органів щодо виявлення правопорушень у сфері земельних відносин та вжиття заходів щодо ліквідації їх наслідків.

Водночас вирішення проблем у сфері охорони земельних ресурсів є невід’ємною складовою та одним із пріоритетних напрямів державної політики у здійсненні соціально-економічних перетворень, формуванні умов сталого розвитку країни. Одним з найважливіших засобів реалізації державної політики у цій сфері є створення адекватної нормативно-правової бази, спроможної забезпечити ефективний контроль з боку суспільства за станом використання та охорони земельних ресурсів країни.

Протягом останнього десятиліття в Україні відбувається інтенсивний процес формування нової системи земельного законодавства. За цей період прийнято низку нормативно-правових актів, які регулюють здійснення передусім державного контролю за використанням та охороною земель. Однак наявність значних прогалин у цьому законодавстві, декларативний характер окремих норм, відсилки до підзаконних нормативно-правових актів, а також досить велика питома вага останніх свідчать про необхідність подальшого вдосконалення законодавства у сфері контролю за використанням та охороною земель.

З прийняттям Конституції України система публічної влади набула демократичного характеру і включає органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Відповідно новий Земельний кодекс України поділяє контроль за використанням та охороною земель на державний та самоврядний. Проте значення  зазначених новацій для організації суспільного контролю за використанням та охороною земель не стало об’єктом всебічного наукового осмислення. У центрі правових досліджень даної проблематики перебували питання здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, тоді як самоврядний контроль у цій сфері не був предметом наукового аналізу. Крім цього, переважна більшість наукових праць з питань здійснення державного контролю за використанням і охороною земель з’явилася в період, що передував не тільки прийняттю нового Земельного кодексу України, а й початку проведення в Україні земельної реформи (1990-1992 рр.), а тому не відображає повною мірою сучасних проблем здійснення органами державної влади та органами місцевого самоврядування такого контролю.

Детальне наукове дослідження правових проблем здійснення державного і самоврядного контролю за використанням та охороною земель в умовах ринкової економіки є актуальним завданням вітчизняної юридичної науки. Його розв’язання має важливе теоретичне і практичне значення для регулювання земельних відносин у процесі проведення в Україні земельної реформи та формування нових земельно-правових відносин.

У вітчизняній правовій літературі практично відсутні комплексні наукові (як теоретичні, так і прикладні) дослідження проблем державного і самоврядного контролю за використанням та охороною земель, які б ґрунтувалися на новітньому законодавстві.

Окремим аспектам державного контролю за використанням та охороною земель присвячені праці В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, Ц.В. Бичкової, А.П. Гетьмана, Н.С. Гавриш, В.К. Гуревського, М.І. Єрофеєва, Н.Д. Красіліч, І.І. Каракаша, П.Ф. Кулинича, В.В. Носіка, О.О. Погрібного, В.І. Семчика, Н.І. Титової, Г.В. Тищенка, Н.Р. Малишевої, М.І. Малишка, В.Л. Мунтяна, В.І. Федоровича, М.В. Шульги, Ю.С. Шемшученка, В.В. Янчука та інших науковців.

Для здійснення порівняльно-правового дослідження проблем державного контролю за використанням та охороною земель значний інтерес становлять праці російських учених - Г.О. Аксеньонка, Ф.Х. Адіханова, С.О. Боголюбова, О.К. Голіченкова, В.Н. Дем’яненка, Ю.Г. Жарікова, О.О. Забєлишенського, М.І. Козира, М.Д. Казанцева, В.В. Пєтрова, Б.В. Єрофеєва, І.О. Іконицької, В.Х. Улюкаєва та ін.

Необхідно відзначити значний інтерес до цієї важливої проблеми вчених-економістів. Серед них слід виділити праці таких учених, як Л.Я. Новаковського, О.М. Онищенка, А.М. Третяка, М.М. Федорова. Вони внесли вагомий вклад у вивчення проблем здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Водночас правові аспекти земельного контролю у зв’язку з прийняттям нового Земельного кодексу України набули особливої актуальності й потребують наукового осмислення. Все це зумовлює необхідність подальшого дослідження проблем не тільки державного, а й самоврядного контролю за використанням та охороною земель в Україні з урахуванням тих соціально-економічних змін, які відбуваються у сучасному українському суспільстві.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України “Правові проблеми формування та розвитку аграрного і земельного ринків в Україні” (№ державної реєстрації RK 0102U007072).