ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ МАЙНА ТА МАЙНОВИХ ПРАВ ПРИ ЇХ ВІДЧУЖЕННІ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, висвітлюються його предмет, об'єкт, мета й завдання, зазначаються методологічна й теоретична основи роботи, положення, що характеризують її наукову новизну, розкривається теоретичне і практичне значення роботи, указується апробація результатів дослідження.

Розділ 1 «Специфіка змісту понять пов’язаних з процедурою оцінки», складається з чотирьох підрозділів, в яких проводиться аналіз понять оцінка, майно, майнові права, вартість, відчуження, правовий режим, тощо .

Підрозділ 1.1 «Поняття «оцінки» як процедури встановлення вартості» присвячено проблемі досягнення розуміння поняття «оцінка», як специфічного етапу майнових відносин, в межах якого встановлюється грошовий еквівалент цінності усіх складових (ідеальних та матеріальних) об’єкту оцінки, який передбачає виконання комплексу дії пов’язаних з ідентифікацією ідеальної субстанції змісту об’єкту оцінки, а саме стану його правового режиму, як об’єкту права власності, що є виразом розподіленості правомічностей між суб’єктами майнових відносин стосовно об’єкту, та матеріальної субстанції змісту об’єкту оцінки, а саме його корисних властивостей, як відповідного блага, за рахунок яких можливо задоволення потреб власника або іншого суб’єкту.

В межах підрозділу було виявлено специфічність та особливість процедури правової ідентифікації об’єкту оцінки, з визначення правового режиму майна, як головної передумови для обрання алгоритму розрахунку та отримання об’єктивного оціночного результату, який, в свою чергу, є одною з головних умов для реалізації майнових відносин, при яких вартість набуває значення юридичного факту і виступає однією з необхідних підстав для залучення майна, як об’єкту трансакції, до обігу.

Підрозділ 1.2 «Поняття «майно» та «майнові права» в контексті поняття «об’єкт оцінки» містить аналіз цих понять, в співвідношенні з поняттям власність, що охоплюється її майновим та немайновим змістом.

Доведено, що в межах процедури оцінки, зміст понять «майно та майнові права», слід ототожнювати з кількістю та якістю приналежних суб’єкту стосовно об’єкту владних повноважень (правомічностей), та враховувати стан в якому ця субстанція знаходиться, в межах відносин власності, а саме, в стані статики або динаміки цих відносин, де категорія «власність» існує у вигляді цілісного явища, в зміст якої входять його фізичний, економічний, правовий аспекти, або похідною від цілої, яка вміщує відповідну частку усього спектру змістовних елементів цілого, що обумовлює наявність ціннісних властивостей та відповідної вартості як цілого так і частки.

Підрозділ 1.3 «Поняття «вартості», як результату взаємодії правових та інших аспектів відносин власності» містить аналіз обставин які дають підстави розглядати «вартість» в контексті процедури оцінки, як результату об’єктивованої функціональної залежності та співвідношення між фізичним, економічним та правовим аспектами власності.

В межах підрозділу вперше доведено, що «ринкова вартість» об’єкту оцінки це комплексне відображення його цінності, яка є результатом одночасної дії на нього усіх ринкових факторів та усіх учасників ринку, що передбачає врахування стану роздільності (розосередженості, розподіленості) прав, встановлених стосовно об’єкту оцінки, як об’єкту прав власності, між усіма суб’єктами майнових відносин, як системи правомічностей на отримання від нього корисних властивостей, як цілого або частки цілого, та яка є відображенням її грошового (вартісного) еквіваленту, а відображені в звіті з оцінки результати розрахункових процедур, про вартість об’єкту оцінки, здійснені на підставі встановлених діючим законодавством методологічних принципів та розрахункових алгоритмів є її юридичним змістом.

Підрозділ 1.4 «Поняття «відчуження» в контексті оціночних процедур», містить аналіз змісту категорії «відчуження», яку в сучасному юридичному розумінні, з одного боку, слід пов’язувати зі станом – статикою відносин власності, що є показником віддаленості власності у вигляді майна від власника або стану розподіленості відповідної кількості прав на майно між усіма суб’єктами майнових відносин, а з іншого боку, процесом, пов’язаним з динамікою цих власності, а саме з відносинами пов’язаними з перерозподілом (трансформацією) прав на майно, між суб’єктами майнових відносин, який реалізується при здійсненні цивільних та господарських угод з купівлі – продажу, міні, оренді і т. і..

В межах підрозділу доведено, що в межах оціночних процедур, для визначення вартості майна, як об’єкту цивільних відносин, слід ідентифікувати саме стан відчуженості прав на майно, який обумовлюється його правовим режимом, обтяженнями та преференціями, які діють відносно майна і таким чином обумовлюють систему влади (правомочностей), яка існує відносно майна як об’єкту прав власності, та обумовлюють вартісне значення цінності відповідного пакету належних суб’єкту цих відносин, прав на майно.

Розділ 2 «Особливості та проблеми правового регулювання оціночної діяльності», складається з двох підрозділів, в яких розглядається сучасні тенденції правового регулювання оціночної діяльності та проблеми методології правової ідентифікації об’єкту оцінки.

У підрозділі 2.1 «Сучасні тенденції правового регулювання оціночної діяльності» міститься аналіз сучасного стану та особливості правого регулювання в сфері оцінки, які на сьогодні мають позитивні тенденції розвитку, але їх динаміка обумовлена гальмуючим впливом механізмів регулювання правової системи радянських часів, розвиток яких охоплює усю правову систему держави, як в загальній так і в спеціальних сферах і особисто в сфері оціночної діяльності.

В межах розділу визначається про існування стану відносної впорядкованості та можливих напрямках вдосконалення процесу оцінки, як специфічного елемента майнових відносин; досягнення методичного закріплення елементів розрахункового інструментарію для здійснення правового регулювання головних етапів оціночних процедур; набуття вагомості та інституціоналізму саморегулівними професійними об’єднаннями оцінювачів, що обумовлено збільшенням їх впливовості на процес відокремлення та поглиблення розмежування управлінських функцій в сфері оцінки, від держави в бік суспільства; розвитку конкуренції та збільшенням відповідальності в оціночній сфері, що пов’язано з існуванням в межах професійних об’єднань механізму внутрішньої сертифікації щодо контролю професійного рівня кваліфікації своїх членів та є суб’єктами оціночної діяльності, які зобов’язані підвищувати свій рівень кваліфікації та доводити його шляхом тестування, існування в межах професійних об’єднань наглядових та методичних рад, які наділені функціями законодавчої ініціативи, арбітрування, при виникненні суперечностей т.і. При цьому, запропоновано, в якості подальшої розбудови інституту саморегулювання, за рахунок збільшення впливовості професійних об’єднань оцінювачів, ввести для фахівців оцінки обов’язковість членства в таких об’єднаннях.

У підрозділі 2.2 «Проблеми методології правової ідентифікації об’єкту оцінки» містить визначення та пропозиції по вирішенню головної проблеми сучасної методології оцінки, яка пов’язана з існуванням неоднозначності змісту головної категорії цієї процедури - об’єкту оцінки, який одночасно є об’єктом прав власності та майновим благом, зі своєю корисністю, має ідеальний та реальний зміст (майновий - немайновий), елементи якого є нерозривним єднанням його цінності, і при оціночних процедурах, їх зміст, обумовлений взаємозв’язками усіх елементів, є мотиваційним, щодо вартості як відображення грошового еквіваленту його загальної цінності. З цих підстав, при виконанні оціночних процедур, недостатня правова ідентифікація змісту об’єкту оцінки, як майна та як об’єкту прав власності, призводить до некоректних розрахунків та необ’єктивних висновках про вартість. Це пов’язано з існування методичних підстав для відмови виконавців оцінки від ідентифікації правового режиму об’єкту оцінки, що фактично є вихолощуванням методології та сутності процесу оцінювання.

Доведено про необхідність законодавчого визначення здійснення етапу ідентифікації правового змісту об’єкту оцінки виключно до укладання договору з виконання розрахункових процедур, зміст якого повинен передбачати встановлення правового режиму та стану розподіленості прав між суб’єктами майнових відносин на об’єкт оцінки, введення обов’язків для замовника оцінки надавати суб’єкту оціночної діяльності відповідні відомості стосовно об’єкту оцінки, для чого законодавчо закріпити ці обов’язки нормами загального регламенту (НСО-1).

Визначається, що зміст правової ідентифікації об’єкту оцінки повинен вміщувати в себе зобов’язання для оцінювача ідентифікувати:

*об’єкт оцінки, як об’єкт права власності, відносно якого встановлені і діють владні повноваження з визначеними правомічностями, тобто такі, що визначені правовою формою і є такими, що з одного боку відображають повноваження усіх суб’єктів майнових відносин стосовно об’єкту, та характеризують ступень контролю суб’єкта над економічними властивостями об’єкта, як об’єктом цивільних відносин, та з іншого боку, інших суб’єктами майнових відносин, які діють виходячи з існування загальної системи правових відносини та за рахунок яких обумовлюється первинні, виключно фізичні зв’язки (об’єкт – об’єкт), і які обумовлюють наявність правового режиму стосовно об’єкту оцінки, а також правових відносин, які виникають як вторинні, виходячи з наявності виключно правових зв’язків при відсутності або ( та \ або) наявності фізичних зв’язків, що обумовлює існування системи прав на об’єкт оцінки у власника і та третіх осіб , а також зв’язків не визначених правовою формою, але які мають відповідну впливовість на об’єкт оцінки, при визначенні стану правомічностей за допомогою правової форми;

*об’єкт оцінки, як майнову субстанцію, що відповідає ступеню його цінності та корисності, виходячи з фізичних, функціональних, та інших якісних, кількісних та інших корисних властивостей, які дають можливість задовольнити економічні потреби власника та інших суб’єктів майнових відносин;

*об’єкт оцінки, з позиції визначених та не визначених, але існуючих, обтяжень правового, технічного, функціонального та іншого змісту;

* об’єкт оцінки, з позиції наявності обтяжень та обмежень, які можуть супроводжувати процедуру оцінки та застосування її результатів;

* існуюче коло суб’єктів прав власності стосовно об’єкта оцінки як об’єкта прав власності;

* коло третіх осіб які пов’язані з об’єктом оцінки через власника як головного суб’єкта прав власності.

Розділ 3 «Проблеми адаптації Національних стандартів з оцінки до законодавства Європейського союзу» складається з двох підрозділів, в яких розглядається особливості поняття «принципи оцінки» за Національними стандартами з оцінки в контексті змісту Міжнародних стандартів оцінки та проблеми правової регламентації методології оцінки в контексті адаптації Національних стандартів з оцінки до законодавства Європейського союзу.

Підрозділ 3.1 «Особливості поняття «принципи оцінки» за Національними стандартами з оцінки в контексті змісту Міжнародних стандартів оцінки» визначає мотивувальну роль «принципів оцінки» в національній оцінці, які з одного боку, повинні визначати сутність оцінки того чи іншого виду майна, а з іншого, комплексно та системно регламентувати послідовність, межі та зміст оціночних дій, застосування яких гарантує отримання відповідного об’єктивного результату.

Доведено про необхідність нормативного закріплення в національних нормативних актах, які складають нормативно – методичну базу оцінки, основних «принципів оцінки», якими є загальні та спеціальні правила та дії які виконуються в межах оціночних процедур, з позиції застосування загальних законів пізнання та змінності суспільства та всесвіту, які існують як суцільні явища, від доведеності змісту яких, в залежності від застосованих оціночних та розрахункових засобів, як необхідних та достатніх, який може бути абсолютним або відносним, залежить обґрунтованість та об’єктивність процедури оцінки, як особливого процесу пізнання.

Доводиця необхідність нормативно - правового закріплення в національних нормативних актах з оцінки основних положень МСО, які вміщують змістовні засади «принципів оцінки», у тому числі загальних та специфічних, як теоретичного та методологічного підґрунтям правового регулювання відносин в сфері оцінки, заснованого на передовому міжнародному досвіді оцінки.

Визначається, що суцільність реалізації принципів оцінки передбачає виконання організаційних процедур з набуття статусу суб’єкту оціночної діяльності, та процедур пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності з оцінки майна та майнових прав, результатом яких є дослідження та встановлення вартісного еквіваленту цінності об’єкту оцінки, які здійснюється за умови досягнення об’єктивного уявлення про його суцільну цінність, як об’єкту прав власності та як економічне благо, що є результатом дії загальних та специфічних законів пізнаваємості та змінності навколишнього світу, в їх єдності та взаємозалежності майнових та немайнових складових.

Підрозділ 3.2 «Проблеми правової регламентації методології оцінки в контексті адаптації Національних стандартів з оцінки до законодавства Європейського союзу» містить аналіз сучасного стану «правової регламентації методології оцінки», як елементу загальної системи правового регулювання, яку здійснює держава для організації функціонування усієї правової системи, яка передбачає в межах цілісної системи, існування загальної та спеціальної правової регламентації. При цьому визначається, що зміст «правової регламентацію методології оцінки», слід розглядати як особливу та специфічну діяльність, в межах загальної системи правової регламентації в державі, під якою слід розуміти діяльність держави з «правової регламентації» взагалі, та особисто, в сфері оціночної діяльності, яка складається з державного та недержавного управління, діяльність державних та недержавних установ, фахівців та суб’єктів оціночної діяльності, пов’язаної з розробкою та правозастосуванням встановлених норм та правил, виконанням процедур оцінювання та використанням їх результатів.

Дисертантом визначається, що головними напрямками та етапами вдосконалення «правової регламентації методології оцінки» в межах реалізації ПА є:

* вдосконалення законодавства в напрямку уніфікації юридичної термінології яка застосовується в нормативних актах загальної та спеціальної сфери правового регулювання в правових системах України та Європейського союзу, що передбачає існування чіткого понятійно-категоріального апарату, який є підставами вироблення сталої системи юридичних понять і термінів, як необхідних умов та основного пріоритетного напрямів правового реформування;

* досягнення прозорості та спрощеності здійснення процедур з реалізації прав власності, що пов’язано з вдосконаленням механізму визначення юридичного факту стосовно набуття суб’єктом права власності, з відображенням цього юридичного факту правовою формою не залежно від змістовних складових об’єкту прав власності;

*об’єднання в єдину систему регулювання відносин пов’язаних з обігом нерухомого майна, суцільність та цінність якого обумовлюється земельного компонентом та його поліпшеннями, в якій процедура оцінки є юридичною та економічною передумовою розвитку та гармонізації майнових відносин;

*встановлення механізму визначення правового та економічного змісту об’єкту прав власності; вдосконалення правового механізму визначення стану привласнення (відчуження) об’єкту права власності, як юридичного факту, нормативно – правове закріплення цього механізму;

*встановлення методичних засад для здійснення процесу оцінки та встановлення вартості об’єкту права власності, як грошового еквіваленту цінності, межами правової форми звіту, як результату застосування методологічних регламентів та стандартів, результати якої є юридичної та економічною передумовою оборотоздатності об’єкту прав власності в цивільно – правовому обігу і т.і;

* встановлення ліцензування оцінки майна, як виду господарської діяльності обумовленого особливістю та складністю об’єкта правового регулювання за критеріями специфічності процедури правової ідентифікації об’єкту оцінки, що потребує існування у виконавця – оцінювача спеціальних правових знань або у суб’єкта оціночних послуг у штатному складі фахівця-юриста.