ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ПРОМИСЛОВИХ ЗОН В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається її сутність і стан наукової розробки, визначаються мета і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, зазначається методологічна та науково-теоретична основа дослідження, доводиться наукова новизна роботи, розкривається теоретичне та практичне значення досягнутих результатів, їх апробація.

За структурою дисертація складається з чотирьох розділів, у кожному з яких розкривається зміст проведеного наукового дослідження правового режиму земель промислових зон в Україні.

Розділ 1 «Правовий режим земель промисловий зон в наукових та нормативних джерелах України» складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 1.1. Правовий режим земель промислових зон у наукових джерелах земельного права України присвячений дослідженню вітчизняних і зарубіжних наукових джерел з питань обраної теми. У дисертації стверджується, що сучасна вітчизняна земельно-правова доктрина поки що не дає відповіді на реальні виклики, які ставить перед українським суспільством світова фінансова і економічна криза, обмежується лише висвітленням і коментуванням законодавчих положень щодо земель промисловості серед інших видів земель спеціального несільськогосподарського призначення, не пропонуючи теоретичних висновків і рекомендацій щодо стану та перспектив правового забезпечення використання й охорони земель промислових підприємств, індустріальних парків, промислових зон в умовах світових інтеграційних економічних і державно-правових явищ, забезпечення конкурентної спроможності національної індустрії на світових ринках промислової продукції. У роботі сформульовано поняття «правовий режим земель промислових зон» як законодавчо забезпечений стан земельних відносин, у яких землі промислових зон визнаються самостійними об’єктами правового регулювання, гарантується можливість здійснення і захисту суб’єктивних прав на земельні ділянки, визначаються допустимі межі втручання органів державної влади та місцевого самоврядування у здійснення прав на землю та забезпечення охорони і раціонального використання землі як об’єкта права власності Українського народу і основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави.

У підрозділі 1.2. Законодавче забезпечення правового режиму земель промислових зон в Україні розглядається еволюція, стан і сучасні тенденції у законодавчому забезпеченні правового режиму земель промислових зон в Україні. В дисертації доводиться, що в умовах проведення земельної реформи поступово змінюється характер земельних правовідносин з виключно публічних на публічно-приватні, що об’єктивно зумовлює до необхідності комплексного застосування норм земельного, цивільного, містобудівного, господарського, екологічного, фінансового, податкового законодавства до регулювання відносин у сфері використання земель для промислових потреб, розвитку і формування мережі індустріальних (промислових) парків в Україні з врахуванням процесі адаптації законодавства до вимог права Європейського Союзу.

У підрозділі 1.3. Інституційно-функціональне забезпечення правового режиму земель промислових зон досліджені система, функції та повноваження органів державної влади у сфері використання земель промисловості. Проведений науковий аналіз інституційно-функціонального забезпечення правового режиму земель промислових зон в Україні показує, що в сучасній теорії земельного права України питання щодо здійснення державного управління у регулювання у сфері використання та охорони земель промисловості залишаються мало дослідженими. У чинному законодавстві немає приписів щодо спеціальних функцій та повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо планування земель промислових зон, вибору земельних ділянок для створення індустріальних парків, визначення земель промислових зон як самостійних об’єктів правового регулювання, забезпечення охорони земель промислових зон тощо. Запропоновано у законі про правовий режим земель промислових зон закріпити особливості реалізації органами державної влади та місцевого самоврядування основних функцій державного регулювання земельних відносин стосовно земель промислових зон в Україні, а саме: планування територій для промислових потреб, зонування територій і земельних ділянок промислових підприємств, вибору і підготовки земельних ділянок для створення індустріальних парків, рекультивації земель промислових підприємств, стандартизації і нормуванні у використанні земель для промислових підприємств тощо.

Розділ 2. Землі промислових зон як об’єкти правового регулювання складається з двох підрозділів.

У підрозіділі 2.1. Поняття та види промислових зон як об’єктів правового регулювання досліджено юридичну природу земель окремої категорії – промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а також земель промислових зон як об’єктів правового регулювання суспільних відносин. Встановлено, що закріплений у ЗК України поділ земель на категорії, серед яких значаться землі промисловості, транспорту, енергетики, зв’язку, оборони та іншого призначення, не охоплює всіх можливих і допустимих варіантів використання таких земель у ринкових умовах. Науково доведено необхідність виокремлення у самостійну категорії земель землі промисловості. На основі проведеного наукового аналізу теоретичних та нормативних джерел поняття «землі промислових зон» доцільно розглядати як узагальнену земельно-правову категорію, зміст якої необхідно розкривати через визначення поняття «земельна ділянка чи ділянки», які розташовані в межах визначеної містобудівною документацією промислової зони, використовуються відповідно до містобудівного обґрунтування одним чи декількома суб’єктами на різних правових титулах за одним чи різним функціональним призначенням з врахуванням внутрішнього і зовнішнього зонування території промислової зони. Сформульовано поняття «земельна ділянка промислової зони».

У підрозділі 2.2 Юридична природа вибору земельних ділянок для промислових зон розглядаються поняття, способи, механізм вибору земельних ділянок для промислових потреб, особливості вибору земельних ділянок для промислових зон типу «брунфілд» і «грінфілд». Вибір земельних ділянок як юридична категорія - це врегульований нормами чинного земельного, містобудівного, екологічного та іншого законодавства порядок визначення на місцевості фізичних ознак, які характеризують місцезнаходження, розміри, конфігурацію, ландшафт, географічні координати земельної ділянки, а також встановлення юридичних фактів належності земельних ділянок тим чи іншим суб’єктам на відповідному юридичному титулі, цільового та функціонального використання земель, а також оформлення вибору земельних ділянок для промислових зон. Вибір земельних ділянок для створення промислових зон типу «браунфілд» чи «грінфілд» має здійснюватися з врахуванням особливостей правого режиму таких земельних ділянок, а саме: а) можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності; б) розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння; в) надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки; г) порядок використання земель промисловості та іншого призначення встановлюється законом; д) земельні ділянки промислових підприємств можуть бути розташовані як в межах, так і за межами населених пунктів; е) використання земель промисловості обмежується санітарно-епідеміологічними та екологічними вимогами; є) земельні ділянки промислових підприємств загальнодержавної власності підлягають приватизації разом із земельними ділянками, на яких вони розташовані.

Розділ 3. Правові форми використання земель промислових зон складається з семи підрозділів.

У підрозділі 3.1. Загальна характеристика правових форм використання земель промислових зон досліджено еволюцію правових форм використання земель промисловості в Україні, науково-теоретичні підходи до необхідності законодавчого закріплення форм власності на землю, проаналізовано норми Конституції України, законів, Указів Президента України, інших нормативно-правових актів щодо забезпечення реалізації суб’єктивних прав на землі промисловості України та використання земель для промислових зон. Встановлено, за ЗК України землі промисловості та іншого спеціального призначення можуть перебувати у державній, приватній і комунальній формі власності. Однак у цьому законі не визначаються особливості правового регулювання суспільних відносин у сфері використання таких земель у кожній з цих форм власності. Оскільки в сучасних умовах через недосконалість законодавства та інші причини організаційно-правового характеру комунальна форма власності не сформована, то використання земель промислових зон може здійснюватися у формі державної та приватної власності.

У підрозділі 3.2. Використання земель промислових зон на праві державної власності встановлено, що в теорії земельного права існуючі проблеми у сфері правового режиму земель промисловості, використання земель на титулі права власності та у інших правових формах не були предметом самостійного наукового дослідження. В Україні у державній власності перебувають усі землі, які були у радянський період надані для промислових підприємств, а також землі, які можуть бути використані для потреб промислового виробництва. На підставі аналізу норм Конституції України можна стверджувати, що існуючі підприємства державної і комунальної власності можуть мати рівні права з іншими юридичними особами приватного права й набувати і реалізовувати право власності на землю з підстав і в порядку, передбаченому законом. Тому доцільно закріпити у ЗК України, а також у пропонованому нами законі «Про правовий режим земель промисловості» норму, за якою юридичні особи публічного права в усіх галузях промислового виробництва можуть використовувати земельні ділянки на праві власності та в інших правових формах з підстав і в порядку, передбаченому законом.

У підрозділі 3.3. Використання земель промислових зон на праві постійного користування встановлено, що за чинним ЗК України державні і комунальні підприємства можуть використовувати земельні ділянки державної власності для промислових потреб лише на праві постійного користування, тобто володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній і комунальній власності, без встановлення строку. Доводиться, що в теоретичному і прикладному значеннях юридична природа цього права полягає у тому, що воно є похідним і залежним від права державної власності на землю, виникає і припиняється на підставі адміністративних актів органів державної влади шляхом надання або вилучення з наступним наданням ділянок юридичним особам, не передбачає конкретних строків користування землею, спрямоване на використання землі виключно за цільовим призначенням, посвідчується державним актом на право постійного землекористування, може захищатися у судовому порядку.

З метою удосконалення юридичної сутності права постійного користування землею вбачається прийнятним запровадження договору як способу і форми регулювання відносин на титулі постійного землекористування в ринкових економічних умовах для законодавчого закріплення нової юридичної моделі здійснення суб’єктивного права постійного користування земельним ділянками державної і комунальної власності для промислових зон, оскільки це дозволить запровадити договірні відносини у набутті права постійного землекористування, розшити повноваження постійних землекористувачів щодо самостійного функціонального використання земельних ділянок у господарській діяльності, а також у визначених законом випадках може передбачати можливості розпорядження земельними ділянками для забезпечення їх цільового використання ( передача в іпотеку земельних, надання права на забудову земельних ділянок третім особам, надання в оренду тощо).

У підрозділі 3.4. Використання земель промислових зон на праві оренди досліджуються особливості об’єктного і суб’єктного складу у відносинах, що виникають у здійсненні права на оренду земель промислових зон. Встановлено, що за ЗК України суб’єктами здійснення права на орендне використання земель промислових зон можуть бути лише промислові підприємства, установи, організації, які за своїм правовим становищем є юридичними особами публічного та приватного права. З огляду на структурні зміни, що відбулися у сфері промислового виробництва після проведеної приватизації майна і цілісних майнових комплексів промислових підприємств, а також на зміни у відносинах власності на землю за наслідками земельної реформи, у суб’єктному складі земельних орендних відносин можна вирізнити три види юридичних осіб, які можуть набувати і реалізувати право на оренду земельних ділянок для промислових потреб: а) промислові підприємства, які використовують земельні ділянки на праві постійного користування, мають Державні акти на право постійного користування і виявили бажання переоформити таке право на право оренди землі; б) юридичні особи, які використовують надані земельні ділянки для промислових потреб без правовстановлюючих документів і виявили бажання набути такі ділянки в оренду; в) юридичні особи, які за законом мають переважне право на використання земельних ділянок для промислових потреб під приватизованими майновими об’єктами; г) юридичні особи, які вперше виявляють волю набути земельні ділянки для промислового виробництва у промислових зонах. Доводиться, що законодавче закріплення аукціону як лише однієї форми земельних торгів для набуття права оренди земельних ділянок, а також права приватної власності і права на забудову чужої земельної ділянки істотно обмежує конституційні права фізичних і юридичних осіб щодо доступу до використання земельних ділянок для промислових потреб на такому юридичному титулі

У підрозділі 3.5. Використання земель промислових зон у формі суперфіцію встановлено, що за чинним цивільним і земельним законодавством використання та охорона земель для потреб промисловості, залучення інвестицій у освоєння земельних ділянок для спорудження індустріальних та інших об’єктів промислового виробництва може здійснюватися також на основі суперфіцію. Водночас не дивлячись на законодавче закріплення допустимості і можливості набуття і реалізації суперфіцію, норми чинного законодавства практично не застосовуються до забезпечення використання земель промисловості на цьому юридичному титулі з метою залучення інвестицій у освоєння земельних ділянок для промислових зон, індустріальних парків, технопарків у промисловості тощо. Теоретичний аналіз положень чинного ЦКУ і ЗКУ показує, що у нормах цих законів немає обмежень щодо здійснення сперфіцію виключно на земельних ділянках, які перебувають у приватній власності. З огляду на наведені вище законодавчі ознаки сучасної юридичної природи суперфіцію вважаємо, що об’єктом суспільних відносин з використання земель промислових зон на праві суперфіцію можуть бути і земельні ділянки державної та комунальної власності, які відповідають вимогам ч. 1 ст. 79 ЗК України і на яких за законом можна здійснювати промислове та інше будівництво. Вбачається, що такий висновок узгоджується з положеннями ст. 13 Конституції України щодо права кожного користуватися землею відповідно до закону. Доводиться, що в сучасних умовах об’єктами суперфіцію можуть бути земельні ділянки на території промислових зон, право на забудову яких для спорудження промислових та інших об’єктів на території промислових зон може набуватися фізичними і юридичними особами з спеціальним правовим статусом суб’єктів підприємницької діяльності.

У підрозділі 3.6. Використання земель промислових зон на праві приватної власності встановлено, що закон допускає можливість набуття і реалізації фізичним і юридичними особами права приватної власності на земельні ділянки для промислових потреб, що в цілому узгоджується з положеннями ст. ст. 13 і 14 Конституції України щодо гарантування і здійснення права власності на землю. При цьому у ЗК України не визначаються особливості механізму реалізації його норми щодо підстав, умов, способів здійснення суб’єктивного права власності на такі землі та використання земель промисловості на титулі права приватної власності. В роботі доводиться, що суб’єктами права власності на землі промисловості можуть бути фізичні особи-підприємці, які здійснюють свою діяльність у сфері промислового виробництва. Виходячи з буквального тлумачення наведеної норми ст. 82 ЗК України можна стверджувати, що засновані державою Україна промислові підприємства у процесі корпоратизації з наступною приватизацією майна не можуть набувати у власність земельні ділянки для промислового виробництва. З іншого боку, Конституція України закріплює рівні права суб’єктів щодо здійснення права власності на земельні ділянки. Тому вважаємо, що такі юридичні особи можуть набувати у приватну власність земельні ділянки для промислового виробництва у промислових зонах.

У підрозділі 3.7. Використання земель промислових зон на праві концесійного землекористування досліджуються правові та законодавчі засади щодо можливості здійснення суб’єктивних прав на концесійне використання земель промислових зон в сучасних умовах. В роботі доводиться, що об’єктивація у законодавстві права на концесійне використання земель є необхідною, оскільки це дозволить вирішити існуючі проблеми щодо проведення концесійних конкурсів і укладення концесійних угод паралельно з вирішення комплексу організаційно-правових питань, пов’язаних з передачею земельних ділянок в оренду для здійснення концесійної діяльності. Здійснення суб’єктивних прав на концесійне користування земельними ділянками може бути поширене також і на окремі галузі промисловості, де використовується гірнича концесія, будівництво соціально значимих промислових об’єктів тощо.