ПРАВОВИЙ СТАТУС ОБВИНУВАЧЕНОГО НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, що обумовлена необхідністю демократизації порядку провадження кримінальних справ, приведення норм кримінально-процесуального кодексу (КПК) у відповідність до положень Конституції України та міжнародно-правових стандартів є важливою складовою частиною провадження судової реформи в Україні та поступового перетворення кримінально-процесуального закону в реальний механізм охорони і захисту порушених конституційних прав та свобод суб’єктів досудового слідства. Важливе місце в даному процесі займає охорона прав та законних інтересів потерпілого та обвинуваченого як центральних фігур.

Прийнятий в 1960 році КПК сильно застарів, його положення не відповідають сучасним вимогам, про що свідчить хоча б той факт, що станом на сьогоднішній день в діючий кодекс внесено змін та доповнень 131 нормативним актом; найбільш суттєві були прийняті у 2001-2002 роках які внесли чимало змін, що відповідають нормам Конституції, Кримінального кодексу, міжнародно-правових актів. Саме це дозволяє зробити висновок, що в КПК залишилось дуже мало норм, які збереглися в первинній редакції.

Розпочата у 1992 році робота по розробці проекту нового КПК поки що не увінчалась успіхом. Отже, норми чинного КПК потребують ретельного вдосконалення чи навіть викладу у новій редакції.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство визначає притягнення особи як обвинуваченого одним із найважливіших процесуальних актів, який спрямований на практичну реалізацію функції обвинувачення та забезпечення захисту прав і законних інтересів особи, щодо якої порушено кримінальну справу і ведеться розслідування.

У цьому власне виражається принцип змагальності кримінального процесу, в якому основними складовими є функції обвинувачення, захисту та вирішення справи по суті (ст. 16¹ КПК України).

Виходячи з цього, потрібно, на наш погляд, об’єктивно та повно, як показує практика та результати наукових досліджень, оцінити реальну ситуацію в нашій державі, за якої функція обвинувачення домінує над захистом, що і обумовлює актуальність розгляду проблеми процесуального становища обвинуваченого на досудовому слідства.

Правовий аспект такого становища тісно переплітається з економічним та політичним сьогоденням нашого суспільства. Це дає можливість з впевненістю стверджувати, що, розвиваючи економічну та політичну систему в суспільстві, не слід забувати про визначений у статті 3 Конституції України основний обов’язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і основних свобод держави.

Проблемі забезпечення права на захист та законних інтересів обвинуваченого приділялось багато уваги у дослідженнях таких відомих вчених фахівців як: С.А.Альперт, Ю.П. Аленін, М.І. Бажанов, В.І. Галаган, Т.В. Варфоломєєва, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, М.В. Джига, В.С. Зеленецький, Л.М. Карнеєва, Н.І.Карпачова, Н.С. Карпов, М.В. Костицький, В.С. Кузьмічов, Є.Д. Лук’янчиков, В.К. Лисиченко, В.Т. Маляренко, Т.М. Мірошниченко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, А.В. Молдован, В.Т. Нор, О.О. Ніколаєв, І.Л. Петрухін, Р.Д. Рахунов, О.Д. Святоцький, С.М. Стахівський, В.А. Стремовський, М.С. Строгович, З.Д. Смітієнко, В.М. Хотенець, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило, А.Л. Ципкін, Ю.К. Якимович, та ін.

Разом з тим, незважаючи на значну кількість досліджень щодо процесуального становища обвинуваченого, за нинішніх умов потрібний новий підхід щодо розгляду дискусійних положень з визначеної проблеми дослідження. Багато з висловлених вищезазначеними науковцями положень на даний час є дискусійними та потребують нового бачення орієнтуючись на чине законодавство України та міжнародно-правові норми, присвячені захисту прав людини та громадянина.

Стан і логіка попередніх наукових досліджень, сучасна слідча практика, вимоги Конституції України та міжнародно-правових актів, положень концепції судово-правової реформи в Україні вимагають нових підходів до якісного правового забезпечення процесуального статусу обвинуваченого на досудовому слідстві.

Все вищезазначене й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, яка є актуальною і має науково-практичне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тематики пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2004-2009 роки, яка затверджена наказом МВС України “Про заходи щодо організації науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів в практичну діяльність органів внутрішніх справ України” №635 від 30 червня 2002 року та “Про затвердження пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років” №755 від 05 липня 2004 року.

Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Волинського державного університету імені Лесі Українки (протокол №9 від 23 листопада 2000 року) та схвалена Координаційним бюро з проблем кримінального процесу Академії правових наук України.

Мета і завдання дослідження.

Метою роботи є вироблення пропозицій щодо вдосконалення механізму забезпечення прав та законних інтересів обвинуваченого на стадії досудового слідства.

Відповідно до поставленої мети в дисертації зроблено спробу вирішити такі наукові завдання:

- дослідити поняття та значення правової природи притягнення особи як обвинуваченого;

- охарактеризувати процесуальне становище обвинуваченого на стадії досудового слідства;

- класифікувати права та обов’язки обвинуваченого;

- розкрити правову природу, зміст та форму постанови про притягнення як обвинуваченого;

- з’ясувати суть і значення підстав та порядку притягнення особи як обвинуваченого, його допиту та забезпечення при цьому прав і законних інтересів обвинуваченого;

- провести характеристику інституту зміни та доповнення пред’явленого обвинувачення;

- розкрити зміст повноважень державних органів та посадових осіб за дотриманням прав і інтересів обвинуваченого на досудовому слідстві;

- виробити пропозиції по вдосконаленню існуючих норм кримінально-процесуального кодексу, щодо забезпечення процесуальних прав обвинуваченого на стадії досудового слідства.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають на стадії досудового слідства щодо особи обвинуваченого.

Предметом дослідження є правові норми які регламентують правовий статус обвинуваченого на досудовому слідстві та практика їх застосування.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження, його об’єкта і предмета. Методологічною основою роботи є діалектико-матеріалістичний метод пізнання соціальних явищ та процесів. Під час дослідження використовувався історико-правовий метод. Він дав можливість простежити еволюцію окремих інститутів кримінального процесу, зокрема інституту притягнення як обвинуваченого тощо. За допомогою порівняльно-правового методу проаналізовано погляди вчених стосовно проблеми допиту обвинуваченого та захисту його прав, а також норми чинного кримінально-процесуального законодавства України і законодавства інших держав з зазначених питань. Соціологічний метод застосовувався при вивченні практики застосовування таких кримінально-процесуальних норм. Метод системно-структурного аналізу дозволив вивчити систему норм спеціальних законів, які забезпечують охорону прав та інтересів обвинуваченого у кримінальному процесі. Завдяки формально-юридичному методу опрацьовано норми діючого КПК, законодавства України, в якому йдеться про охорону та захист таких прав та інтересів, підготовлено ряд пропозицій щодо удосконалення чинного КПК та можливостей їх реалізації в новому кримінально-процесуальному законодавстві України.

Наукові основи і рекомендації, що містяться у дисертації, базуються на методі системного аналізу положень Конституції України, відповідних міжнародно-правових актів (Загальної декларації прав людини 1948 р., Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., Європейської конвенції з прав людини 1950 р.), чинного та проектів Кримінально-процесуального кодексу України, Законів України “Про міліцію”, “Про прокуратуру”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, постанов Пленуму Верховного Суду України, відомчих нормативно-правових актів МВС України, СБУ, Прокуратури України.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані при анкетуванні 300 працівників органів досудового розслідування системи МВС України, Прокуратури, СБУ, Податкової міліції; аналітичні матеріали Верховного Суду України, Головного слідчого управління МВС України, Управління оперативної інформації МВС.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана праця є першим в українській кримінально-процесуальній науці дисертаційним дослідженням, в якому комплексно та цілісно розглядаються питання правового статусу особи обвинуваченого на досудовому слідстві.

У дисертації обґрунтовується ряд нових положень та висновків, що істотно розширюють і поглиблюють зміст, структуру та понятійний апарат теорії кримінального процесу стосовно обвинуваченого на стадії досудового слідства. До найбільш істотних результатів, що містять наукову новизну, слід віднести такі положення:

Вперше:

- на основі всестороннього аналізу охарактеризована правова природа поняття притягнення особи як обвинуваченого, яка зводиться до того, що в юридичній літературі та практиці не викликає сумніву глибока різниця між актом констатації кримінальної відповідальності і пред’явленням обвинувачення та притягненням особи як обвинуваченого в ході досудового слідства. Якщо в першому випадку мова йде про визнання особи винуватою у вчиненні злочину у встановленому законом порядку, то в другому – пред’являється обвинувачення, тобто органи досудового слідства формулюють обвинувачення, яке підлягає в подальшому усесторонній перевірці;

- здійснено розмежування термінів “постанова про пред’явлення обвинувачення” та “постанова про притягнення як обвинуваченого”, яке дозволяє зробити висновок, що в межах визначеної термінологічної системи один термін повинний відображати одне поняття;

- приділено особливу увагу постанові про притягнення як обвинуваченого і роз’яснення обвинуваченому суті пред’явленого обвинувачення;

- на основі додаткової аргументації обґрунтовується висновок, що зміна обвинувачення в широкому значенні цього поняття складається з трьох основних етапів:

1) вилучення частини обвинувачення;

2) доповнення обвинувачення іншими епізодами злочинної діяльності;

3) власне зміна обвинувачення у вузькому значенні цього слова;

- звернута увага на використання терміну допит обвинуваченого в декількох значеннях:

1) як слідча дія (процес передачі слідчому інформації про подію);

2) процесуальний засіб отримання інформації;

3) спосіб зібрання відомостей, які мають значення для встановлення об’єктивної істини по справі;

- розглядаються межі впливу начальника слідчого підрозділу на процесуальну самостійність слідчого;

- визначаються та охарактеризовуються основні напрями діяльності прокуратури на окремих етапах досудового слідства щодо забезпечення прав та законних інтересів обвинуваченого;

- розмежовано три групи повноважень суду щодо забезпечення прав та законних інтересів обвинуваченого:

а) контроль за пред’явленням обвинувачення в ході досудового слідства;

б) визначення змісту і структури контрольованого процесу, який ґрунтується на процесуальній формі, яка за своїм характером виконує функцію уніфікованого інструменту об’єднання однорідних процесуальних вимог, що відносяться до учасників процесу, спрямованого на досягнення матеріально-правового результату;

в) здійснення контролю на початкових стадіях процесу повинно виключати участь одного і того ж судді при розгляді справи по суті, тобто суддів повинно бути щонайменше двоє: один здійснює контроль за ходом розслідування, прийняттям процесуальних рішень, при застосуванні запобіжного заходу, а другий провадить правосуддя на судових стадіях.

Дістало подальший розвиток:

- пропозиція щодо розмежування самостійності процесуальних інститутів пред’явлення обвинувачення та допиту обвинуваченого шляхом поділу чинної глави 12 КПК України “Пред’явлення обвинувачення і допит обвинуваченого” на дві самостійні, а саме: “Притягнення особи як обвинуваченого” та “Допит обвинуваченого”;

- обґрунтування необхідності щодо внесення доповнення до ст. 132 КПК України про зазначення у постанові про притягнення особи як обвинуваченого мотиву скоєння злочину;

- пропозиція щодо викладення частини 3 ст. 245 КПК України у такій редакції: “Постанова судді є остаточною, оскарженню та опротестуванню не підлягає, на неї не може бути винесено подання прокурором”.

- обґрунтування доцільності доповнення частини 2 ст. 368 КПК України пунктом 5 такого змісту: «Коли не були з’ясовані з достатньою повнотою дані про особу обвинуваченого», та пунктом 6 такого змісту: «Коли не були вивчені та не досліджені документи, речові та інші докази, які підтверджують обставини та факти які характеризують особу обвинуваченого».

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що на його основі сформульовано наукові положення, які сприятимуть розвиткові науки кримінального процесу. Аналіз норм вітчизняного та зарубіжного кримінально-процесуального законодавства, слідчої практики та наукових праць плеяди видатних вчених сприяли розробленню власних науково обґрунтованих висновків, що є теоретичною основою для подальших розробок.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у різних сферах діяльності, зокрема:

- у науково-дослідницькій сфері – сформульовані та викладені положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для науки кримінального процесу та практики застосування процесуальних норм. Крім того, вони можуть стати основою для подальших наукових розробок;

- у сфері правотворчості – висновки та пропозиції, можуть бути використані в процесі підготовки нового КПК України, та проекту Закону “Про систему органів досудового слідства в Україні” (акт впровадження за № 06-19/15-530 від 21 квітня 2004 року Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України); Нормативних актів, які регулюють діяльність органів розслідування, прокурора та суду;

- в навчально-методичній роботі – узагальнені і викладені в дисертації положення можуть використовуватися при підготовці навчальних та навчально-методичних посібників з кримінального процесу, при викладанні курсу кримінального процесу та спецкурсів в навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України, та Міністерства освіти і науки України.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі кримінального права і процесу Волинського державного університету імені Лесі Українки, представлене й обговорене на засіданні кафедри, схвалене нею і рекомендоване до захисту.

Основні положення, висновки та пропозиції дисертаційного дослідження викладені дисертантом у роботі, були апробовані на 12 науково-практичних конференціях, з них 5 міжнародних, а саме: Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (29-30 квітня 2002 р., м. Хмельницький); Міжнародній науково-практичній конференції “Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості” (8-9 квітня 2005 р., м. Львів); III Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики XXI століття” (14 квітня 2005 р., м. Луцьк); III Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (26-27 травня 2006р., м. Луцьк); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні”, (10 червня 2005р., м. Львів); на 2-х всеукраїнських, та 5-ти регіональних науково-практичних конференціях.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження автором одноособово опубліковано 8 наукових статей у фахових виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, та п’ять тез виступів на конференціях.

Структура дисертації визначена предметом та зумовлена метою і завданням дисертаційного дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і вимогам Вищої атестаційної комісії України. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних літературних джерел та шістьох додатків.

Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок, з яких основного тексту дисертації - 167 сторінок, список використаних джерел 28 сторінок (316 джерел) та 6 додатків на 10 сторінках.