| Короткий зміст: | У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, її новизна, теоретичне та практичне значення, визначаються мета та завдання роботи, її методологічні та методичні засади, розглядаються термінологічні й теоретичні основи дослідження, окреслюється коло розглянутих у роботі проблем.
У першому розділі «Принципи побудови загальної класифікації семантичних типів предикатів» робиться спроба об’єктивного та, по можливості, всебічного огляду українських та закордонних класифікацій семантичних типів предикатів. З огляду на різноплановість та відмінність базових критеріїв згаданих нами типологій, можна зробити висновок про недостатню дослідженість цього питання та відсутність спільної, всеохопної класифікаційної сітки. Це призводить до появи неоднозначності, а іноді навіть плутанини, у термінологічному оформленні семантико-синтаксичних систем, пропонованих різними дослідниками.
В сучасному мовознавстві існує два найбільш узагальнені напрямки побудови названих типологій. По-перше, це класифікації, які базуються виключно на дієслівних формах. Пропонований у них підхід пояснюється тим фактом, що для дієслів характерна ознака сентенціональності, а тому саме вони являють собою конституенти реченнєвих структур. Прикладами таких типологій є класифікації Т.Б.Алісової, Л.М.Васильева, Е.В.Кузнєцової та ін. Семантичне наповнення класів, запропонованих у цих типологіях, здебільшого збігається з іншими системами,які мають міжчастиномовний характер. Але сам факт обмеження аналізованого фактичного матеріалу за частиномовною приналежністю видається дещо дискусійним. Як зазначає І.Р.Вихованець, “більшу вартість мають, безперечно, класифікації всієї сукупності предикатів”.
Більшість сучасних класифікацій семантичних типів предикатів ґрунтується на принципах об’єднання одиниць із різною частиномовною приналежністю, тобто формально-граматичні критерії відходять на другий план. Але, незважаючи на спільні принципи добору фактичного матеріалу, названі типології базуються на різних засадах. Н.М.Арват, аналізуючи велику кількість підходів до речення як семантико-синтаксичної єдності з предикатом у центральній позиції, виділяє три найпоширеніші напрямки: денотативний, логічний та формально-граматичний. Всі ці підходи не суперечать один одному. “Вони відображають різні аспекти одного й того ж явища і лише притаманна для мови асиметрія зумовлює розбіжність цих трьох планів”.
З метою обґрунтування доцільності виділення релятивних предикатів в окрему семантико-синтаксичну групу в розділі наводиться загальна типологія предикатних одиниць, яка базується на принципах побудови семантико-синтаксичного міжчастиномовного поля. Обираючи метод побудови поля, ми маємо на увазі не стільки лексичні спільності його складників, скільки загальнозначеннєві їхні особливості. Тобто, побудова поля зводиться до вибору семантичної зони, центром якої буде лексичний ідентифікатор, що несе в собі як семантичні, так і функціональні ознаки, спільні для всього поля. Принципи класифікування при цьому можуть варіюватися. Найдоцільнішим для пропонованого дослідження видається поділ, який поєднує лексико-семантичні особливості предиката та опис його валентнісних характеристик (власне семантичну сполучуваність). Таким чином, об’єднання семантичних та синтаксичних характеристик робить доцільним запровадження терміна “семантико-синтаксичне поле”. Так семантико-синтаксичне
поле (ССП) якісних предикатів об’єднує одиниці різних частин мови з ідентифікаційним значенням “властивість”, яке за умови конкретизації може набувати значення “релятивна властивість” тощо.
Оскільки ССП стану та дії не становлять безпосереднього об’єкта пропонованого дослідження, їхні межі та внутрішня структура окреслені досить стисло та обмежені лише тими характерними особливостями, які протиставляють
їх ССП якості:
1) наявність активного суб’єкта при предикатах дії;
2) наявність зовнішнього актуального вияву в семантиці предикатів дії та стану;
3) широка варіативність валентнісної сполучуваності предикатів дії та стану;
4) обмеженість дій та станів певними часовими проміжками та можливість їхньої зміни, розвитку тощо протягом цих часових відрізків;
5) симетрія та взаємовизначеність семантичного, семантико-синтаксичного та формально-граматичного ярусів у структурі переважної більшості конструкцій із предикатами дії та стану.
Перелік властивостей, за якими ССП дії та ССП стану чітко протиставляються ССП якості може бути продовжений. Ми навели лише найважливіші та найяскравіші з них.
Основоположними ознаками ССП якості є:
1) наявність пасивного суб’єкта, що зумовлюється невід’ємністю від його буття та незалежністю від його волевиявлення певної характеризаційної ознаки;
2) обов’язкова заповненість принаймні однієї семантичної валентності – суб’єкта;
3) внутрішній, індивідуалізований характер ознаки, що не вимагає її зовнішнього (актуального) вияву;
4) постійність, відносна незмінність ознаки, з чого випливає атемпоральність предикатів, які позначають описувану властивість.
ССП якості складається з певної кількості семантико-синтаксичних груп, серед яких чітко вирізняється група релятивних предикатів, що становить периферію поля з огляду на семантичне тяжіння до ядерних ланок суміжних полів, а саме – ССП стану. Основоположними, характерними ознаками аналізованої нами групи, яка об’єднує компаративи, посесиви, компонентиви та релятиви ставлення, є: ядерна позиція релятивної семи та поєднання кількох релятивних елементів у семантичній структурі предиката відношення; відсутність чіткої часової локалізації; обов’язкова фактична заповненість двох валентностей, наявних у всіх релятивів – суб’єктної та об’єктної.
Для зручності та деталізації подальшого аналізу виразів із релятивними предикатами у розділі подано узагальнену класифікацію семантичних типів аргументів, яка ґрунтується на типологіях, запропонованих І.Р.Вихованцем та В.В.Богдановим, та складається з тринадцяти типів іменних аргументних синтаксем: агентив, адресат, об’єктив, експерієнсив, результатив, інструментатив, дескриптив, медіатив, локатив, композитив, компонентив, ідентифікатив, ономасіатив. Не всі з наведених синтаксем здатні до сполучуваності з релятивними предикатами. Повна типологія наводиться з метою окреслення засад, на яких виділяються ті іменні аргументи, що визначаються досліджуваними одиницями.
У другому розділі “Семантико-граматичні особливості релятивів” здійснений детальний аналіз семантичної структури релятивів з різними визначальними елементами з метою виявлення ідентифікаційних та диференційних сем та поданий стислий огляд тих граматичних показників, які тою чи іншою мірою визначаються релятивною семантикою.
На прикладі чотирьох найпоширеніших груп релятивів (компаративи, посесиви, компонентиви та релятиви ставлення) зроблено спробу довести, що практично всі реалії (об’єкти живі/неживі, явища, поняття тощо) перебувають у нерозривному взаємозв’язку, що, в свою чергу, відбивають релятивні предикатні вирази. Саме позначення взаємозалежністі та взаємовизначеністі суб’єкта і об’єкта у подібних конструкціях є основним завданням релятивного предиката. Ці відношення у переважній більшості прикладів є невід’ємні від предмета і мають досить високий рівень сталості. Вони є тими якісними ознаками, які ідентифікують об’єкт, відмежовуючи його від інших, йому подібних. На основі цих зауважень можна зробити висновок, що практично всі предикатні одиниці мають релятивний елемент. Але лише для аналізованого класу, який був визначений нами як семантико-синтаксична група релятивних предикатів, названа релятивна сема є первинною та визначальною. У ході семантичного аналізу було виведено низку релятивних сем, які тою чи іншою мірою представлені у семантичних структурах предикатів відношення:
А) абстрактна релятивна сема, яка наявна в структурі всіх розглядуваних одиниць та протиставляє їх одиницям інших ССП та решті предикатів якості;
Б) кваліфікаційна релятивна сема, яка виступає в обов’язковій єдності із абстрактною та є тим диференційним компонентом, за яким релятиви розподіляються на чотири основні групи;
В) характеризаційна релятивна сема, яка має необов’язковий, факультативний характер, виступає лише у поєднанні з наведеними вище релятивними елементами та надає відношенню конкретного значення в межах однієї групи (тобто є тим елементом, за яким одиниці певної групи розподіляються на окремі підгрупи).
За цими семантичними компонентами здійснено спробу структурування релятивів, загальні результати якого подані у схематичних додатках до дисертаційного дослідження.
Будь-який об’єкт, реалія навколишнього світу має спільні риси з відповідним об’єктом, явищем, з яким складає групу, клас, ряд тощо. Рівень такого зв’язку може бути різним: від повного (гносеологічного) уподібнення, тотожності, до цілковитої відмінності, різниці. Але саме приналежність до певного угруповання, сукупності дає змогу порівнювати реалії між собою, забезпечуючи виправданість самої операції порівняння. Порівнювані реалії перебувають у компаративних відношеннях, які у свою чергу проявляються в якісних різновидах: рівність/ нерівність, схожість/несхожість. Названі вище типи компаративних відношень виявляються шляхом мисленнєвої операції порівняння, що дозволяє говорити про онтологічний взаємозв’язок даного типу відношень із власне процесом порівняння, а саме з одиницями ССП дії.
Компаративні релятиви тотожності позначають умовну абсолютну рівність двох або більше порівнюваних об’єктів за певною ознакою або за сукупністю ознак. Наприклад, прикметникові з семантичною домінантою рівний: адекватний, відповідний, еквівалентний, ідентичний, однаковий, однотипний, рівнозначний, тотожний; дієслівні з домінантою рівнятися: відповідати, дорівнювати, прирівнюватися, ототожнюватися тощо. Предикатам тотожності властива ознака симетричності, тобто аргументи на позначення порівнюваних об’єктів у семантико-синтаксичній конструкції взаємозамінні. Наприклад: Результати дослідження відповідають встановленим нормам – Встановлені норми відповідають результатам дослідження тощо.
Іншу групу предикатів типу рівності становлять компаративи на позначення відношення схожості. Наприклад, прикметникові з семантичною домінантою схожий: аналогічний, близький, подібний, співзвучний, споріднений; дієслівні: нагадувати, скидатися тощо. Предикати схожості, як і предикати рівності, вказують на певну рису, ознаку, але, позначаючи подібність, не виключають можливих відмінностей, тобто містять елемент нерівності. Якщо для предикатів тотожності властива ознака симетричності в усіх без винятку випадках, то для компаративів несхожості, як правило, характерна семантична несиметричність. Наприклад: Дитина схожа на батьків. Ця вимога не виконується лише в тих випадках, коли об’єкти порівняння можуть бути об’єднані спільною загальною назвою, терміном. Наприклад: Попередні твори цього автора подібні за проблематикою до нового роману – Новий роман подібний за проблематикою до попередніх творів автора – Усі твори цього автора подібні за проблематикою.
Ядро семантичної групи релятивів на позначення нерівності складають предикатні одиниці з семою нетотожності, які аналогічно до компаративів тотожності мають симетричний характер. Наприклад, дієслівні предикати: відрізнятися, не відповідати, не дорівнювати, різнитися; прикметникові з семантичною домінантою різний: антонімічний, відмінний, контрасний, незрівнянний, нерівний, неспівмірний, несумісний, протилежний, різнорідний, супротивний тощо.
Компаративи несхожості можуть мати омонімічну форму з предикатами нерівності. У такому випадку конструкція міститиме додатковий елемент - конкретизатор, що вказуватиме на часткову відмінність. Іншим виявом компаративів несхожості будуть прикметникові одиниці типу несхожий, неподібний та прикметники різних ступенів порівняння.
Залучення семи живий/неживий не становить основоположного значення, адже будь-який об'єкт реальної дійсності має певні параметри, за якими він може порівнюватися із собі подібними. Ще однією характерною ознакою компаративів є невідчужуваність позначуваної ними ознаки. Вони позначають властивість, яка закладена у розглядуваному предметі та онтологічно з ним зв’язана.
Наступним видом зв’язку предметів між собою є універсальна категорія посесивності, “основне значення якої – визначення назви об’єкта через його відношення до деякої особи або предмета (відносна номінація)”. Традиційно розмежовується посесивність відчужувана та невідчужувана. Розподіл семантико-синтаксичних одиниць на ці групи досить проблематичний та великою мірою залежить від філософських та історико-культурних критеріїв. У роботі за невідчужувані прийнято посесивні конструкції на позначення родинних зв’язків, про особливість яких говорить низка характерних ознак таких виразів.
З точки зору семантичного навантаження предикатні вирази з посесивами можна розділити на такі, що позначають відношення володіння та відношення приналежності. Отже, предикати розглядуваної групи релятивів можуть позначати посесивні відношення різнопланово: з одного боку – відношення володіння, яке можна кваліфікувати як характеристику суб’єкта через наявні у нього об’єкт або об’єкти, наприклад: мати, володіти, бути (у зн. належати) тощо. З іншого боку – через відношення об’єкта до наявного у нього власника, суб’єкта, наприклад: належати.
Коло предикатів посесивного відношення досить вузьке порівняно з іншими групами релятивів. Та й з погляду значеннєвого розмаїття всі вони становлять синонімічний ряд. Якщо для компаративів сема живий/неживий мала вторинне значення, то для посесивів саме цей значеннєвий елемент визначає вибір предикатної одиниці. Наприклад, невідчужувані родинні відношення притаманні лише живим істотам, тому коло предикатів обмежуватиметься одиницями мати (бути). Власником певного об’єкта може бути лише жива істота (найчастіше – особа) або певна персоніфікована реалія. У цьому випадку використовуватимуться названі вище посесиви з домінантою володіння. Належати комусь може лише неживий предмет (живі предмети у цьому випадку представлені лише назвами тварин), тому предикат не матиме варіантів, а поняття посесивності лексикалізуватиметься лише за допомогою одного предиката приналежності.
Наступну групу релятивів становлять предикати компонентивного відношення. Компонентиви поєднують у собі, по-перше, здатність до характеризації суб’єкта через його зв’язок з об’єктом, а, по-друге, дають можливість зрозуміти абсолютний зв’язок між предметами навколишнього світу. Саме компонентиви вказують на неможливість повної індивідуалізації предмета через його обов’язкове входження в один, два або більше класів та часткове уподібнення до інших його членів. Залежно від того, в якому напрямку відображене опозиційне відношення частина/ціле у конструкції, можна виділити предикатні вирази регресивного та прогресивного спрямування. Першу групу становлять конструкції на позначення відношень між цілим поняттям або предметом, який у реченні набуває функцій суб’єкта, та його елементами, які, відповідно, набувають функцій об’єктів, наприклад: Книга налічує десять сторінок, Доба має двадцять чотири години, Конструкція складається з окремих деталей. Друга група предикатних виразів з компонентивами відображає зворотній напрямок відношення, яке спрямоване від окремих частин, елементів до цілого предмета або загального поняття, наприклад: Букви складають слово, Гуси, качки, індички належать до свійських птахів. Третю групу компонентивних виразів складають конструкції, які умовно можна назвати ідентифікаційними. Елемент будь-якого класу, групи, парадигми оцінюється у подібних конструкціях не просто як складова, яка певним чином характеризує ціле, а як самостійний предмет, який визначається через це ціле. Наприклад: Лелеки належать до мігруючих птахів, Сосни належать до хвойних дерев.
За своїм семантичним навантаженням та денотативними особливостями предикатні компонентивні вирази можуть бути розділені на три групи, які у свою чергу ділитимуться на вужчі значеннєві підгрупи: родо-видові (парадигматичні) відношення, соціально-політичні відношення, партитивні відношення.
Конструкції на позначення родо-видових відношень із регресивним спрямуванням формуватимуться на основі таких найуживаніших предикатних одиниць: відноситися, включатися, входити (до чогось), належати (до чогось), об’єднувати, складатися тощо. Протилежними до регресивів є конструкції, які описують відношення, спрямовані від елементів до цілого, та утворюються на основі таких предикатів: об’єднуватися, групуватися, складати, становити тощо. Також можуть траплятися компонентиви кількісного спрямування, які вказують не на якісний склад цілого поняття, а на його кількісні характеристики, наприклад, налічувати, нараховувати.
Предикатні вирази на позначення соціально-політичних відношень досить близькі за своїми показниками до власне парадигматичних. Відмінність полягає в тому, що родо-видові відношення наявні практично в усіх предметів, а соціально-політичні притаманні лише живим істотам, переважно – особам. Предикатні ж одиниці, які визначають цей тип компонентивного відношення, ідентичні до розглядуваних вище.
Що ж стосується групи прикладів на позначення партитивних відношень, то вона репрезентує відношення лише між неживими предметами. Це такий тип компонентивного відношення, який позначає співіснування частин та цілого, при чому ціле не існуватиме без своїх частин, а частини не функціонуватимуть, не складаючись у ціле, наприклад: Стілець складається з шести деталей, Збірка об’єднує твори різних авторів.
Природа предикатів емоційного відношення має суттєві відмінності від описуваних вище об’єктивних відношень. Релятивні предикати ставлення відображають суто суб’єктивні ситуації. “Абсолютна більшість цих дієслів позначає оцінку кого-, чого-небудь з точки зору того, хто оцінює. Загальне значення оцінки “проявити те чи інше відношення” виражається дієсловами типу ставитися... , зміст відношення при цих дієсловах виражається експліцитно: ставитися добре, пагано, з довірою; виявляти повагу тощо”. Інші предикати ставлення поєднують у своїй структурі всі три релятивні компоненти: абстрактну, кваліфікаційну та характеризаційну семи, які в сукупності вказують на зміст емоційного відношення, наприклад: благоговіти, боготворити, божествити, дорожити, жалувати, кохати, любити, ненавидіти, обожнювати, поважати, поклонятися, симпатизувати, терпіти, цінувати, шанувати тощо.
Досить обмежена кількість релятивів ставлення має неускладнену релятивну сему. Переважна більшість таких одиниць ускладнена додатковими емоційними компонентами, які вказують на недостатній або надмірний вияв тої чи іншої релятивної ознаки. Наприклад, нейтральне позитивне значення предиката любити може отримати додаткового емоційного забарвлення, після чого позначатиме надмірний вияв названого відношення: боготворити, обожнювати тощо. Найчастіше різні ступені вияву ставлення виражаються за допомогою аналітичних форм типу дуже любити, кохати без міри, люто ненавидіти, цінувати понад усе тощо. Отже, за ступенем вияву відношення всі релятиви ставлення можна умовно розділити на нейтральні, надмірні, недостатні.
Другий тип поділу предикатів ставлення за семантичним навантаженням може бути здійснений на основі поділу за семою негативний/позитивний, яка і становитиме характеризаційну релятивну сему. Предикатні вирази з такими одиницями матимуть несиметричний характер, тобто позначатимуть однонаправлене відношення. Поряд з цим можна виділити групу релятивів ставлення, які позначають двонаправлене відношення, а конструкції з ними, у свою чергу, мають симетричний характер, наприклад: товаришувати, дружити, любитися тощо.
Емоційний стан, який є основною причиною виникнення розглядуваного типу відношень, властивий лише живим істотам. Тому в позиції семантичного суб’єкта у конструкціях з релятивами ставлення може бути лише істота (людина або тварина). Відчувати ж певне почуття можна як до істоти, так і до іншого предмета (конкретного або абстрактного). Через це сема живий/неживий для об’єкта відношення може варіюватися.
Такими є короткі зауваги щодо семантики релятивних предикатних одиниць різних типів.
Що стосується граматичних особливостей розглядуваних предикатних одиниць, то найяскравішими та найважливішими з них нам видаються такі:
А) предикатні одиниці, що мають у своїй семантичній структурі наведені вище релятивні елементи, використовуються виключно у недоконаному виді. Використання ж доконаного виду, зумовлене появою елементів становлення, занепаду, зміни, каузації, свідчитиме про нівелювання релятивної семантики та про перехід предиката до іншого ССП;
Б) семантично всі релятиви атемпоральні, тобто не мають чіткої локалізації на реальній часовій осі, хоча формально можуть бути представлені формами трьох часів: теперішнього, минулого та майбутнього. Отже, релятиви є яскравим прикладом відсутності координації між актуальною та формальною темпоральністю;
В) такі граматичні параметри дієслова як спосіб та стан практично нівельовані семантикою релятивів. Можна лише сказати, що формально всі аналізовані предикати використовуються лише у дійсному способі. Що ж стосується станових характеристик, то вони не співвідносяться із семантичними показниками.
З усього сказаного випливає, що граматичні параметри релятивних предикатів є похідними та визначаються виключно їхньою семантикою, яка в свою чергу, є основою для побудови семантико-синтаксичної структури предикатного виразу.
На прикладі побудови структурної сітки для класифікування та структурування релятивів може здійснюватись аналіз інших міжчастиномовних семантико-синтаксичних полів та груп, про які коротко згадувалося у попередньому розділі.
Головною метою третього розділу “Формально-граматичні та семантико-синтаксичні особливості предикатних виразів з релятивами” було визначення ідентифікаційних та диференційних особливостей таких предикатних сполук на рівні їхнього формально-граматичного та семантико-синтаксичного оформлення. Пропонований аналіз ґрунтується на поєднанні формальних показників та семантики різних типів релятивів, яка становила об’єкт аналізу в другому розділі.
Всі релятивні предикати мають обов’язкову двовалентну структуру. Ними завжди визначаються принаймні два учасника ситуації. Це свідчить про наявність у їхньому семантичному значенні двох функціональних релятивних сем, які, згідно з типологією актантів, запропонованою у першому розділі, при конкретизації отримали вузькі термінологічні назви:
- компаративні предикати містять дескриптивну та об’єктну функціональні семи;
- посесивні предикати – беніфіціативну та об’єктну семи;
- компонентивні предикати – компонентивну та композитивну семи;
- предикати ставлення – експерієнсивну та об’єктну семи.
Треба зазначити, що об’єкти відношення, які визначаються більшістю релятивів, варто відрізняти від об’єктів стану та об’єктів дії.
Семантико-синтаксична будова всіх релятивних предикатних виразів може ускладнюватися за умови відкриттяі додаткової факультативної валентності на позначення причини виникнення або наявності описуваних відношень. Для компаративів - це об’єкт, за яким проводиться операція порівняння (Марійка обличчям схожа на матір); для посесивів – причина належності чогось комусь (Будинок належить Сергієві за заповітом); для компонентивів – причина об’єднання або розподілу описуваних предметів (За уподобаннями та зацікавленнями діти об’єднуються у певні гуртки); для релятивів ставлення – причина виникнення відповідного почуття (Циганів в селі не любили за їхню погану славу). Завдяки наявності таких конкретизаторів, семантико-синтаксична будова речення поширюється та набуває певних лімітативних меж.
Виходячи з атемпорального характеру всіх релятивів, ми скористалися тестом, запропонованим Т.В.Булигіною, щодо використання часових прислівників у відповідних релятивних конструкціях. Так, переважна більшість релятивів, окрім невеликої кількості компонентивів та предикатів ставлення, здатні до поєднання з нефреквентативним прислівником завжди, який вказує не стільки на межі описуваного відношення, скільки на його сталість, постійність, умовну необмеженість. Використання ж часових прислівників типу іноді у власне первинному темпоральному значенні неможливе. У релятивних конструкціях цей прислівник уточнює семантему суб’єкта і набуває значення, близького до займенникового.
З огляду на граматичне оформлення та на семантику предикатної одиниці, ми спробували описати найуживаніші можливі конструкції з релятивами, визначивши характер та формально-граматичне оформлення іменних елементів конструкції. Такий аналіз ще раз підтвердив думку про те, що іменні аргументи (в першу чергу – об’єкти) підпорядковані сильному активному керуванню з боку предиката, що зумовлює широкі варіативні граматичні межі у зв’язку з великим значеннєвим спектром предикатних одиниць та міжчастиномовною будовою розглядуваної семантико-синтаксичної групи.
Також у розділі робиться спроба описати можливі межі трансформаційних перетворень у предикатних виразах з релятивами різних типів. Основні з них:
- здатність до синонімічної трансформації (переважна більшість конструкцій);
- здатність до зворотньої трансформації (частина компонентивів, посесивів та компаративів);
- здатність до утворення єдиної складної суб’єктно-об’єктної синтаксеми (компаративи та деякі предикати ставлення).
Поряд із цим кожній семантико-синтаксичній групі притаманні власні трансформації, які не спостерігаються в інших групах.
Основні результати дисертаційного дослідження, викладені у висновках, можуть бути сформульовані таким чином:
- предикат – це семантико-синтаксичний центральний компонент речення, що вказує на зв’язок мовленнєвої структури з позамовною дійсністю та завдяки своїй семантичній валентності здатний до використання з певною кількістю аргументних синтаксем, великою мірою визначаючи їхні граматичні та семантичні характеристики;
- слово одержує предикатні функції лише у структурі цілого речення, тому його параметри варто вивчати невідривно від предикатного виразу в цілому;
- семантико-синтаксична класифікація предикатів повинна базуватися на їхніх синтагматичних та парадигматичних особливостях, що виправдовує залучення методу побудови поля (ССП дії, ССП стану, ССП якості);
- досліджувані релятивні предикати становлять групу одиниць, що входить до ССП якості;
- з огляду на поєднання в своїй семантичній структурі абстрактної, кваліфікаційної та характеризаційної релятивних сем, предикати відношення діляться на чотири групи: компаративи, посесиви, компонентиви та релятиви ставлення;
- з точки зору синтагматичних зв’язків всі релятивні предикати супроводжуються двома обов’язковими іменними компонентами, які визначаються наявними у семантичній структурі досліджуваних предикатів функціональними релятивними семами;
- з точки зору формально-граматичних особливостей, переважна більшість релятивних предикатів використовується лише в недоконаному виді та має атемпоральний характер. Всі граматичні показники релятивів семантизовані та визначаються значенням предиката та конструкції в цілому;
- незважаючи на широку трансформаційну варіативність предикатних виразів на позначення різних типів відношень, їхні вихідні структурні схеми лишаються сталими, що свідчить про асиметрію між семантичними, семантико-синтаксичними та формально-граматичними показниками.
|
