ПРИНЦИП ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЇ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, його науково-теоретичну базу, зв’язок з науковими планами та програмами; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження; сформульовано положення, що містять наукову новизну; схарактеризовано практичне значення роботи, апробацію результатів та структуру дисертації.

Розділ 1 «Принцип процесуальної економії у кримінальному процесі України» складається із чотирьох підрозділів та присвячений дослідженню поняття принципу кримінального процесу та його властивостей, аналізу правової природи, змісту, а також генези й розвитку принципу процесуальної економії в кримінальному судочинстві.

У підрозділі 1.1. «Поняття принципу кримінального процесу» проаналізовано наукове трактування поняття принципу кримінального процесу та зроблено висновок про те, що до системи принципів кримінального процесу можуть належати лише ті керівні та вихідні правові вимоги, які виражають панівні в державі політичні, правові ідеї щодо завдань і порядку здійснення судочинства в кримінальних справах, визначають спрямованість і побудову кримінального процесу загалом, форму і зміст його стадій та інститутів, діють у всіх або кількох стадіях кримінального процесу, гарантують дотримання прав і свобод людини і громадянина у сфері кримінального судочинства, порушення яких тягне скасування прийнятих рішень у справі.

Підрозділ 1.2. «Правова природа процесуальної економії у кримінальному процесі» присвячено проблемі відмежування процесуальної економії від інших суміжних категорій, їх співвідношення та встановлення відповідності процесуальної економії властивостям (ознакам), що характерні принципам кримінального процесу.

Автором проаналізовано позиції тих науковців (А. П. Гуляєва, В. А. Стремовського, А. М. Ларіна, С. Б. Фоміна), які в системі принципів кримінального процесу виділяють принцип швидкості. На підставі аналізу змісту ст. 2 КПК України, яка серед завдань кримінального судочинства визначає швидке і повне розкриття злочинів, зроблено висновок про те, що швидкість, будучи завданням кримінального судочинства, не може одночасно бути й принципом кримінального процесу.

Автором не підтримано також ідею В. М. Жуковського про виокремлення в системі принципів кримінального процесу принципу своєчасності кримінально-процесуальних дій, оскільки зазначена вимога значно вужча за змістом ніж принцип процесуальної економії та, окрім того, охоплена принципом законності.

У роботі критикується тлумачення процесуальної економії як принципу наукової організації праці слідчого, принципу слідчої діяльності, принципу досудового слідства й на підставі встановлення відповідності процесуальної економії всім критеріям принципів кримінального процесу зроблено висновок про те, що за своєю природою процесуальна економія під час провадження в кримінальних справах належить до принципів кримінального судочинства.

На підставі цього дисертантом запропоновано нормативно закріпити поняття принципу процесуальної економії в окремій нормі КПК України наступного змісту: «Кримінальне судочинство повинно будуватись та здійснюватись на засадах бережного та раціонального використання процесуальних засобів, часу та сил суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності з одночасним забезпеченням правильного застосування кримінально-процесуального законодавства з метою швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і притягнення їх до відповідальності».

У підрозділі 1.3. «Зміст принципу процесуальної економії» здійснено аналіз норм чинного кримінально-процесуального законодавства, на підставі чого виокремлено наступні групи кримінально-процесуальних норм та інститутів, через які принцип процесуальної економії реалізується в кримінальному судочинстві та з яких випливає його зміст: а) норми, що регламентують тривалість кримінального судочинства та його окремих процесуальних дій у часі; б) норми, що передбачають диференціацію кримінально-процесуальної форми; в) норми та окремі інститути, що врегульовують загальний порядок провадження, за допомогою яких забезпечується раціональне та бережне використання процесуальних засобів.

Автором проведено дослідження правового регулювання тривалості кримінально-процесуальної діяльності та зроблено висновок про те, що строки не є єдиним видом обмеження тривалості кримінально-процесуальної діяльності в часі. До їх числа також належать терміни (в значенні часового виміру) й оцінно-темпоральні категорії. Під кримінально-процесуальними термінами слід розуміти встановлений законом, підзаконним нормативно-правовим актом чи рішенням уповноваженої на те посадової особи момент у часі, з настанням якого дозволяється чи забороняється суб’єктам кримінально-процесуальних відносин вчинення чи утримання від вчинення процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень.

Оцінно-темпоральні категорії застосовуються в тих випадках, коли строки та терміни не здатні забезпечити належне правове регулювання кримінально-процесуальної діяльності. Оцінно-темпоральна категорія – це закріплена в юридичній нормі форма відображення часової характеристики процесуальних дій та інших юридичних фактів, спосіб реалізації якої визначається суб’єктом правозастосування відповідно до змісту норми та обставин її упровадження.

Ураховуючи зростання кількості заяв громадян України про порушення права на розгляд справи впродовж «розумного строку», поданих до Європейського Суду з прав людини, автором підтримано ідею упровадження в кримінально-процесуальне законодавство України оцінно-темпоральної категорії «розумний строк» за умови докладної регламентації в окремому нормативно-правовому акті ефективних засобів правового захисту від його порушення.

Диференціація кримінально-процесуальної форми, зокрема в бік її спрощення в окремих категоріях справ, розглядається автором як один із ефективних елементів принципу процесуальної економії за умови забезпечення належних гарантій захисту прав особи в кримінальному судочинстві.

Зміст принципу процесуальної економії визначають норми й інститути, що врегульовують загальний порядок провадження, за допомогою яких забезпечується раціональне та бережне використання процесуальних засобів. До них, для прикладу, належать інститути об’єднання та виділення кримінальних справ, цивільного позову в кримінальному судочинстві, слідчих та судових доручень, норма, що передбачає можливість допиту осіб, які з’явились у судове засідання, у разі винесення ухвали (постанови) судом про відкладення розгляду справи (ст. 292-1 КПК) та ін.

У підрозділі 1.4. «Принцип процесуальної економії в історії кримінального судочинства» досліджено генезу процесуальної економії як правового положення та зроблено висновок про те, що окремі його елементи були відомі судочинству різних епох та різних правових систем світу. Постійне вдосконалення процедури розслідування кримінальних справ, накопичення все нових і нових процедур надмірно ускладнювало кримінально-процесуальної форму, що, своєю чергою, створювало підґрунтя для постійних пошуків шляху вдосконалення елементів процесуальної економії в кримінальному процесі як однієї з умов його успішної реалізації.

Зведення в радянські часи економії в ранг партійного гасла та, як результат, упровадження невиправданого скорочення досудового й судового слідства, надмірно швидкої реалізації каральної функції держави стало причиною упередженого ставлення до процесуальної економії впродовж тривалого часу.

Розділ 2 «Принцип процесуальної економії на досудовому розслідуванні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Дотримання принципу процесуальної економії на стадії порушення кримінальної справи» висвітлено нормативно-правове регулювання та стан практичної реалізації принципу процесуальної економії на стадії порушення кримінальної справи, на підставі чого зроблено висновок про невідповідність строків «дослідчої перевірки» реальним затратам часу, необхідного для вчинення відповідних процесуальних дій, та наявність перешкод для потерпілих на шляху захисту їх прав від злочинних посягань. Автором здійснено критичну оцінку пропозицій науковців про збільшення строків «дослідчої перевірки» та необхідність розширення кола слідчих дій, що можуть бути проведені до порушення кримінальної справи.

З метою уникнення повторного проведення процесуальних, у тому числі й слідчих, дій, що має місце після порушення кримінальної справи, та збалансування прав потерпілого і підозрюваного, автором підтримано пропозицію про доцільність запровадження негайного розслідування обставин, що можуть свідчити про вчинення злочину, які стали відомі в зв’язку з надходженням заяви чи повідомлення, безпосереднього виявлення чи з іншого джерела як таку, що більшою мірою відповідатиме завданням та характеру кримінально-процесуальної діяльності на стадії досудового розслідування, дасть змогу уникнути подвійної роботи дізнавачам, слідчим у зв’язку з чим скоротить витрати часу, фізичних сил та процесуальних засобів. Саме такий підхід підтримали автори проекту нового КПК України.

У підрозділі 2.2. «Реалізація принципу процесуальної економії під час розслідування кримінальної справи» на підставі аналізу норм КПК, які регулюють порядок розслідування кримінальної справи, зроблено висновок про те, що на цій стадії процесу передбачено найбільшу кількість засобів забезпечення дії принципу процесуальної економії. Вочевидь, це пояснюється тим, що, з одного боку, на цьому етапі виникає необхідність у швидкому й ефективному реагуванні з боку уповноважених суб’єктів щодо розкриття злочинів та їх розслідування, а з іншого – існує велика ймовірність зловживань із боку цих осіб щодо тих, кого було залучено у сферу кримінально-процесуальної діяльності. Тому економія часу є надзвичайно важливим засобом для досягнення завдань кримінального судочинства на цьому етапі провадження в кримінальній справі.

Аналіз судової практики щодо обчислення строку досудового слідства дає підставу зробити висновок про те, що відсутність часових меж провадження в кримінальних справах, у яких не встановлено особи, котра вчинила злочин, і які порушені за фактом вчинення злочину, в багатьох випадках стає засобом для зловживань з боку суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, спричиняє затягування досудового розслідування кримінальної справи та порушення прав потерпілих осіб на доступ до правосуддя. У зв’язку із цим автором запропоновано запровадити обчислення строку досудового слідства з моменту надходження заяви чи повідомлення, безпосереднього виявлення чи з іншого джерела.

Як таке, що не відповідає принципу процесуальної економії, визнано положення закону про можливість зупинення судом слідчих дій у справі на час розгляду скарги про порушення кримінальної справи при винесенні постанови про відкриття провадження у справі. Таке рішення суду може бути передчасним та таким, що ускладнює забезпечення завдань кримінального судочинства, оскільки виноситься без заслуховування думки прокурора, потерпілого й інших зацікавлених у справі осіб, ґрунтуючись лише на скарзі зацікавленої особи.

З метою вдосконалення застосування інституту цивільного позову, як одного з ефективних засобів забезпечення принципу процесуальної економії, запропоновано доповнити ст. 49 КПК України, що передбачає перелік прав потерпілого, положенням про обов’язок слідчого роз’яснення потерпілому змісту його прав, зокрема права на пред’явлення цивільного позову та наслідків пропуску терміну його пред’явлення.

Підрозділ 2.3. «Диференціація кримінально-процесуальної форми на досудовому розслідуванні» присвячений дослідженню форм досудового розслідування, які спрощують (скорочують) кримінальне судочинство та дають змогу «розвантажити» слідчий апарат, зосередивши його увагу на вирішенні складних справ.

Проаналізовано правове регулювання протокольної форми досудової підготовки матеріалів за чинним законодавством України, запропоновано стадію порушення кримінальної справи під час провадження в протокольній формі досудової підготовки матеріалів перенести на більш ранній термін у зв’язку з тим, що злочини мають очевидний характер та з метою визначеності статусу учасників провадження. Висловлено підтримку пропозиції про необхідність надання потерпілому, як і правопорушникові, права подавати клопотання про зміну форми провадження – з протокольної на досудове слідство.

Підтримано ширше впровадження відновного правосуддя в кримінальний процес як такого, що частково дає змогу зменшити навантаження на систему правоохоронних і судових органів у розслідуванні та вирішенні справ про нетяжкі злочини та сприятиме реалізації принципу процесуальної економії.

Розділ 3 «Реалізація принципу процесуальної економії під час судового розгляду кримінальної справи в суді першої інстанції» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Дія процесуальної економії на стадії попереднього розгляду справи суддею» досліджено правове регулювання та реалізацію принципу процесуальної економії на даній стадії процесу.

На підставі аналізу судової практики обґрунтовано висновок про необхідність удосконалення процедур направлення прокурором справи до суду та її реєстрації судом і запропоновано внести доповнення до ст. 232 КПК, відповідно до яких зобов’язати прокурора направляти кримінальну справу до суду не пізніше наступного дня після затвердження обвинувального висновку, повідомляти в той же день обвинуваченого не лише про те, до якого суду направлена справа, а й про дату її направлення, а суд – реєструвати кримінальну справу в день її надходження.

Проаналізовано норми чинного КПК, які регулюють процедуру попереднього розгляду справи суддею, і з’ясовано, що дана стадія є запорукою того, що до судового розгляду будуть виявлені обставини, що можуть затягнути розгляд кримінальної справи.

Обґрунтовано необхідність розмежувати попередній розгляд (ознайомлення, вивчення) справи суддею, який є тривалим у часі, та попереднє засідання або ж слухання, у якому беруть участь учасники процесу. У зв’язку із цим, ураховуючи необов’язковість участі під час попереднього розгляду учасників справи, крім прокурора, та процедуру вирішення питань, які з’ясовуються суддею під час нього, запропоновано визнати проведення попередніх слухань справи необов’язковим, крім випадків, коли про це надійшли клопотання від учасників розгляду справи або доцільність його проведення визнана судом.

Ураховуючи випадки зловживань суддями положеннями ст. 241 КПК України, у разі призначення справи до розгляду у строк понад 10 днів, запропоновано зобов’язати суд у постанові про призначення справи до попереднього розгляду наводити обґрунтування на підтвердження складності справи.

Для уникнення невиправданої затримки в здійсненні правосуддя обґрунтовано доцільність удосконалення процедури повернення справи прокуророві та встановлення п’ятиденного строку для усунення ним виявлених під час попереднього розгляду справи порушень.

У підрозділі 3.2. «Дотримання принципу процесуальної економії під час судового розгляду справи» проаналізовано особливості дії зазначеного принципу під час розгляду справи суддею. На підставі чинного законодавства зроблено висновок про необмеженість у часі тривалості судового розгляду будь-якими кримінально-процесуальними строками та його залежність від вимоги безперервності судового розгляду, яка, однак, не забезпечує повною мірою дію принципу процесуальної економії.

Зроблено висновок про те, що надмірна тривалість судових процесів є наслідком низки факторів, деякі з яких можуть бути усунуті шляхом законодавчих змін. Визнано за необхідне кваліфікувати кожен випадок несвоєчасної доставки в судове засідання підсудних, невиконання постанов про приводи та про судові доручення без поважних причин як прояв неповаги до суду, що є підставою вжиття адміністративних стягнень до винних осіб.

Запропоновано усунути із судових стадій інститут повернення кримінальної справи на додаткове розслідування, оскільки він стає серйозною перешкодою для доступу громадян до правосуддя, порушує «розумні строки» його здійснення та підриває принцип процесуальної економії. Водночас слід збільшити строк перевірки прокурором кримінальної справи, яка надійшла з обвинувальним висновком до десяти діб для забезпечення недопущення надходження до суду тих кримінальних справ, що не відповідають вимогам закону.

У підрозділі 3.3. «Диференціація кримінально-процесуальної форми на стадії судового розгляду справи в суді І інстанції» проаналізовано норми чинного КПК України, які регулюють диференційовані форми провадження на стадії судового розгляду, та зроблено висновок про наявність двох форм спрощеного провадження: 1) розгляд справи в суді першої інстанції в разі відсутності підсудного; 2) спрощений порядок дослідження доказів у порядку ч. 3 ст. 299 КПК України.

Недосконалість та обмеженість правового регулювання процедури розгляду справи в суді першої інстанції за відсутності підсудного, порядку постановлення та оскарження заочного рішення, на думку дисертанта, є причиною відсутності практичної реалізації даної форми провадження. У зв’язку зі значною кількістю справ, у яких підсудний ухиляється від явки до суду, перебуваючи за кордоном, автором підтримано ідею вдосконалення правового регулювання заочного провадження задля ширшого його застосування.

На підставі аналізу судової практики запропоновано удосконалити положення ч. 3 ст. 299 КПК, передбачивши обов’язкову участь захисників під час скороченого розгляду справи в суді, що сприятиме забезпеченню принципу процесуальної економії за рахунок скорочення тривалості та кількості судових процесів у апеляційній інстанції.

Обґрунтовано доцільність прийняття законодавчої норми, відповідно до якої в разі відмови підсудного від дачі показань, виникнення підстав для перекваліфікації дій підсудного та наявності в суду будь-яких сумнівів стосовно доцільності застосування особливого порядку дослідження доказів судове слідство проводиться в повному обсязі та запропоновано встановити п’ятиденний строк для виготовлення протоколу судового засідання в тих справах, які розглядались у порядку ч.3 ст. 299 КПК.

Розділ 4 «Реалізація принципу процесуальної економії в контрольних стадіях кримінального судочинства» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1. «Дія принципу процесуальної економії на стадії апеляційного провадження» проаналізовано особливості дії принципу процесуальної економії на даній стадії процесу. Досліджено основні елементи принципу процесуальної економії, зокрема строки подання апеляційних скарг, порядок проведення попереднього розгляду й обсяг перевірки справи апеляційним судом. При цьому дисертантом виявлені деякі, на його думку, недоліки у правовому регулюванні, які не дають змогу максимально повно забезпечити реалізацію принципу процесуальної економії та запропоновано шляхи їх усунення.

Обґрунтовано, зокрема, необхідність скасування законодавчої заборони оскаржувати постанову про зупинення судового розгляду справи, адже таке рішення суду може стати перепоною в доступі до правосуддя та віддалити момент винесення судового рішення на невизначений термін, що не узгоджується з принципом процесуальної економії.

Запропоновано обмежити ознайомлення з матеріалами справи строком, наданим судом для подання апеляційної скарги, або ж відмовляти в наданні взагалі, якщо клопотання про це від учасників надійшло за межами вказаного строку. Ознайомлення слід обмежити лише тими документами, які надійшли після призначення кримінальної справи до розгляду та протоколом судового засідання. Можливість надання для ознайомлення матеріалів у повному обсязі запропоновано вирішувати судом за наявності вагомих причин, наприклад, у разі вступу у справу нового захисника, який не ознайомлювався з матеріалами справи тощо.

Підтримано пропозицію про необхідність упровадження усної апеляції для окремого кола осіб, а також подання спільних апеляцій і можливості приєднання повністю або частково до вже поданих апеляцій інших суб’єктів апеляційного оскарження.

Запропоновано визнати передчасним ухвалене під час попереднього розгляду справи в апеляційній інстанції рішення про відмову в прийнятті до розгляду апеляцій, у яких оспорюються фактичні обставини справи, на вироки, постановлені в передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК порядку дослідження доказів у зв’язку з непоодинокими випадками скасування вироків, постановлених за результатом розгляду справи в порядку ч. 3 ст. 299.

У підрозділі 4.2. «Дія принципу процесуальної економії на стадії касаційного провадження» автором досліджено особливості дії зазначеного принципу на стадії касаційного провадження. На підставі вивчення норм процесуального законодавства, практики його застосування та наукової літератури автором запропоновано виключити норму про заборону самостійного оскарження в касаційному порядку постанов (ухвал), які не перешкоджають подальшому провадженню у справі як таку, що позбавляє учасників процесу, серед інших, засобів правового захисту від нерозумної тривалості судового процесу.

Обґрунтовано необхідність визнати передчасним і таким, що може призвести до невиправданої затримки розгляду справи та необґрунтованої відмови в судовому захисті, рішення про відмову у витребуванні справи суддею касаційної інстанції з посиланням на відсутність підстав для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови.

Ураховуючи віддаленість та високе навантаження суду касаційної інстанції, доцільно обмежити подання клопотання засудженим, який утримується під вартою, про виклик його для дачі пояснень під час касаційної перевірки судових рішень строком, що наданий законом для касаційного оскарження судових рішень. Окрім того, автором підтримано висловлену науковцями та практиками пропозицію щодо нагальної необхідності застосування під час перегляду судових рішень у касаційному порядку відеоконференцзв’язку, що дасть змогу покращити стан оперативності розгляду касаційних скарг й ефективніше використати процесуальні засоби.

Підрозділ 4.3. «Забезпечення реалізації принципу процесуальної економії під час перегляду судових рішень у виняткових випадках» присвячений дослідженню особливостей реалізації принципу процесуальної економії на зазначеній стадії процесу.

Автором проаналізована процедура відновлення справи за нововиявленими обставинами та зроблено висновок про невідповідність деяких її положень принципу процесуальної економії. Потребує, зокрема, удосконалення норма КПК, що вимагає обов’язкового розслідування нововиявлених обставин навіть у разі підтвердження їх вироком суду, який набрав законної сили. На думку автора, у цьому разі необхідно проводити не розслідування, а перевірку заяви про перегляд справи у зв’язку з нововиявленими обставинами та складення за результатами її проведення відповідного висновку. Таку перевірку слід обмежити 10-денним строком, що обчислюється з дня надходження заяви.

Обґрунтовано необхідність надання прокуророві права самостійно (а не через вищестоящого прокурора, як це передбачено ст. 400-8 КПК) ставити перед судом питання про необхідність перегляду справи за нововиявленими обставинами. Окрім того, автором підтримана ідея про необхідність спрощення процедури судового розгляду стосовно нововиявлених обставин, підтверджених судовим рішенням, що вступило в законну силу.