У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано ступінь її наукового опрацювання, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічні засади роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, подано відомості про її зв’язок з науковими програмами, апробацію результатів, структуру й обсяг.
У розділі 1 «Феноменологія мови і мислення у філософській літературі» висвітлено процес становлення та розвитку досліджень, присвячених проблемі співвідношення мови і мислення у контексті філософських запитувань у першій половині ХХ ст., проаналізовано дискусії щодо ролі мови між прибічниками та критиками феноменологічної філософії. Крім того, визначено методи розв’язання проблем, порушених у дослідженні. Показано еволюцію у поглядах філософів різних напрямів та орієнтацій на проблему співвідношення мови і мислення в історії філософської думки.
Підрозділ 1.1«Проблема співвідношення мови і мислення у феноменології як предмет історико-філософського дослідження»ілюструє наявні підходи до з’ясування ролі мови і мислення у феноменологічній філософії. Простежено розвиток таких ідей у філософській літературі від початку ХХ ст. до сучасності. З’ясовано, що філософи й історики філософії переймалися проблемою співвідношення мови і мислення для феноменології. Водночас помічено, що тема допредикативного досвіду залишалася другорядною у таких студіях. Окремі ж спроби аналізу допредикативного досвіду не стосувалися проблеми його походження та взаємозв’язку мови і мислення. В результаті огляду досліджень з’ясовано, що однозначної позиції стосовно проблеми співвідношення мови і мислення в рамках історико-філософського дослідження ще не було сформовано.
Упідрозділі 1.2«Методологічні засади дослідження мови і мислення у феноменології» показано, що історико-порівняльний і феноменологічний методи є основними засобами в рамках дослідження, які допомагають визначити співвідношення мови і мислення у феноменологічній філософії. Так, феноменологічний метод, розроблений і застосований Гусерлем, окреслює перспективу розгляду проблеми взаємодії мови і мислення. В такій перспективі мова і мислення постають феноменами, що підлягають аналізу й адекватному опису. Вдалим доповненням до феноменологічного методу є історико-порівняльний, що дає змогу проводити паралелі між концептуальними засадами філософії Е. Гусерля, М. Шелера і Ґ. Шпета. Результатом розгляду став висновок про доцільність застосування феноменологічного й історико-порівняльного методів в історико-філософському дослідженні мови і мислення.
Упідрозділі 1.3«Історичні рамки дослідження» зазначено, що історико-філософське дослідження мови і мислення у феноменології Е. Гусерля, М. Шелера і Ґ. Шпета детерміноване розглядом розвитку феноменологічної філософії першої половини ХХ ст. Розглянуто зміст феноменологічних праць Гусерля, Шелера і Шпета, написаних ними у цей період. Висвітлено історичне тло, на якому відбувалися дискусії між феноменологами з приводу визначення ролі мови і мислення у тогочасній філософії. Насамперед проілюстровано ставлення філософів до внеску Е. Гусерля, М. Шелера і Ґ. Шпета у розв’язання цієї проблеми та з’ясовано, що лише Гусерля сприймали як справжнього новатора дослідження мови і мислення. Але водночас серед філософів існували серйозні розбіжності в оцінці такого «новаторства» Гусерля. Так, Шелер і Шпет визнавали ключову роль співвідношення мови і мислення для феноменології, однак у своїх працях чітко дали зрозуміти, що погляд Гусерля не єдино можливий для феноменології. Свідченням цього стали оригінальні теорії мови та мислення М. Шелера і Ґ. Шпета.
У розділі 2 «Мова і проблематика редукцій у трансцендентальній феноменології»розглянуто співвідношення мови і мислення на етапі феноменологічних редукцій. У центрі уваги – з’ясування ролі судження у взаємодії редукованої мови та редукованого мислення. Пояснено, що результатом їхнього зв’язку постають судження ейдетичної загальності у феноменології Е. Гусерля та індивідуально значуща сутність у феноменології М. Шелера.
У підрозділі 2.1«Роль мови в утриманні від суджень про існування у феноменології Е. Гусерля» простежено розвиток уявлень мислителя щодо співвідношення мови і мислення. Судження стало вихідною точкою для з’ясування ролі мови у редукціях. Гусерль розрізняє покладальні та непокладальні судження. Опис непокладальних суджень у теорії філософа постав як специфічна взаємодія мови і мислення. Пошук пояснення такої специфіки потребував розтлумачення сутнісної характеристики судження. На підставі вчення Гусерля про редукцію описано два типи редукованих суджень – судження про сутності і судження ейдетичної загальності. Перші з них виявилися цілком залежними від мови, оскільки є простими судженнями. Другі ж базуються на взаємозв’язку мови з актами мислення, де мова зберігає ейдетично-буттєві ознаки мислення. Загалом, Гусерль знаходить у судженнях ейдетичної загальності той тип непокладальних суджень, що ґрунтується на зв’язку мови, мислення і допредикативного досвіду. Фундаментальна відмінність судження ейдетичної загальності від судження про сутність полягає у тому, що судження ейдетичної загальності походить з допредикативного досвіду. Саме цим пояснюється існування феноменологічного залишку у чистій свідомості.
Упідрозділі 2.2«Способи редукції символічного у феноменології М. Шелера» розглянуто проблему співвідношення мови і мислення у філософії німецького мислителя. Шелер свідомо створив антигусерлівську теорію пізнання, яка полягала у тому, щоб довести універсальність феноменології, що може існувати й без приписів і засновків самого Гусерля. Такий експеримент дав Шелеру змогу подолати очікувані труднощі під час з’ясування місця мови і мислення у сфері свідомості. Шелер пояснює, що мова є місцем збереження символічного там, де у феноменології мусить існувати однозначність. За мовним символом існує сутність, що помітна лише за умови зміни настанов. Мислення і мова повинні пройти «сито» асимволізації, що має слугувати замінником редукцій. Результатом асимволізації постає перетворення загальних сутностей на індивідуально значущі. Від останніх Шелер відрізняє ще один залишок асимволізації – мовні індивідуально значущі висловлювання. З’єднувальною ланкою між індивідуально значущими сутностями й індивідуально значущими висловлюваннями є домовна даність асимволізованого світу. Відмінність індивідуально значущих сутностей та індивідуально значущих висловлювань полягає у предикативному характері таких висловлювань і допредикативному походженні окреслених сутностей.
У розділі 3 «Кореляція мови і мислення у структурах інтенційності» висвітлено місце мови та мислення у теоріях інтенційності Е. Гусерля і Ґ. Шпета. Основою розділу є опис ноематичного смислу у контексті взаємозв’язку мови і мислення. Аналіз цього питання дає змогу дійти висновку про визнання Гусерлем і Шпетом домовного походження ноематичного смислу.
Упідрозділі 3.1«Поєднання мови і мислення у теорії інтенційності Е. Гусерля» пояснено, що інтерпретацію ролі мови як незначної для трансцендентальної феноменології слід переглянути. Гусерль запропонував вважати мову «рівноцінним партнером» мислення. Однак мова сама зазнала істотних змін тоді, коли була редукованою. В інтенції Гусерль має справу як із суттєво зміненим мисленням, так і з модифікованою мовою. Зсув у функціонуванні мови і мислення пояснюється принципом, на якому заснована така дія. Гусерлівський принцип усіх принципів стверджує про існування знання, що дане нам із самого першоджерела. Це знання походить із допредикативного досвіду, коли речі не осмислені й не отримали предикатів. Допредикативний характер даностей свідомості радикально змінює світ, на який спрямовано погляд з феноменологічної настанови. Мова і мислення у теорії інтенційності Е. Гусерля відіграють ключову роль у формуванні ноематичного смислу. У ноемі виявлено функцію осмислення як базового складника для розуміння взаємопоєднання мови і мислення. Аналіз поняття смислу показав, що той утворює перетини між ноетичними і ноематичними структурними компонентами інтенційності.
Упідрозділі 3.2«Інтерпретація ноезо-ноематичної структури у феноменології Ґ. Шпета» висвітлено позиціюросійського філософа щодо проблеми співвідношення мови і мислення. Шпет оригінально переосмислює категоріальний апарат феноменології, незадовго до того наданий феноменологією Гусерля. Критичне ставлення до Гусерлевої стратегії дослідження проблем мислення і мови змушує Шпета запропонувати власний проект теорії інтенційності. Роль мислення він простежує через аналіз окремої інтенції. Ноезу і ноему як структурні елементи інтенції Шпет переглянув крізь тематику смислу. Переосмислений таким чином ноезо-ноематичний зв’язок постав в інтенції як взаємодія ноематичного смислу з ноетичним осмисленням. Однак слабкою ланкою ноезо-ноематичних зв’язків залишалася невизначеність щодо походження ноематичного смислу. Шпета хвилювало питання про те, як смисл здатний увійти в ноему. Ключем для відповіді на нього стало з’ясування місця мови у поєднанні ноеми з ноезою. Шпет помітив, що з’єднувальною ланкою між ноематичним смислом і ноетичним осмисленням є домовна основа смислу та осмислення. У такій структурі ноетичне осмислення є актом мислення, а ноематичний смисл – мовним вираженням домовної феноменальної даності чистої свідомості, яка походить із допредикативного досвіду. Мова насичує ноему смислом, але сам смисл має домовне походження. Парадоксальність цього твердження змусила Шпета відмовитися від ноематичного визначення смислу на користь логічного. Таким чином, Шпет разом з Гусерлем визнав існування домовного складника у ноематичному смислі, але, на відміну від Гусерля, він обрав логічне тлумачення смислу у рамках власної теорії інтенційності.
