ПРОБЛЕМА Й ПОНЯТТЯ СВОБОДИ ПРЕСИ: CУТНІСТЬ, ЗМІСТ, СТРУКТУРА

Короткий зміст

У вступі розкрито актуальність теми дисертації, сутність, значущість і стан дослідження розглядуваної наукової проблеми. Обґрунтовано необхідність проведення дослідження. Показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Визначено об’єкт, предмет, мету, завдання й методи дослідження. Подано відомості про наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, їх апробацію, особистий внесок здобувача і кількість його наукових публікацій, в яких викладені результати даної роботи.

У першому розділі - “Поняття “свобода преси”: сутність, зміст, варіанти визначень” – подано огляд літератури за темою дисертації, окреслюються основні етапи (віхи) розвитку наукової думки щодо досліджуваної проблеми. З метою уточнення змісту поняття “свобода преси” критично розглянуто існуючі та встановлено декілька нових дефініцій цього поняття.

У першому підрозділі першого розділу - “Проблеми розуміння свободи преси та наукові підходи до їх вирішення. Обґрунтування необхідності уточнення значення поняття “свобода преси“ – окреслено головні напрями дослідження, ретроспективно проаналізовано причини дискусій навколо свободи преси, обґрунтовано необхідність удосконалення термінологічного апарата в галузі ЗМІ. Виявлено чотири рівня визначень поняття свободи преси: 1) юридичний (законодавчий); 2) науковий; 3) публіцистичний; 4) побутовий. Охарактеризовано основні підходи в науці до його тлумачення, а також переваги й недоліки цих підходів. Наведено та критично розібрано наявні версії визначень поняття свободи преси з метою виявлення й виправлення помилок і неточностей, що містяться в них. Доведено, що визначення являє собою єдиний спосіб, за допомогою якого можна достовірно з’ясувати точний смисл того або іншого поняття. Показано роль дефініцій у науковому пізнанні та практиці, в тому числі й в процесі досліджень у галузі теорії журналістики, доказано необхідність встановлення чіткого визначення поняття “свобода преси”, уточнення його змісту для подолання (усунення) будь-якої двозначності в трактуванні цього поняття. Ми виходили з того, що сутність будь-чого виражається саме в дефініції, яка являє собою концептуальну теоретичну модель явища, що вивчається.

У другому підрозділі першого розділу – “Трактування свободи слова й преси зарубіжними вченими” - наведено й прокоментовано варіанти інтерпретацій даного поняття, що містяться в працях учених США, Великобританії, Німеччини, Франції, Росії, Швейцарії, Польщі, розробників сучасних концепцій (доктрин) ЗМІ, у творах зарубіжних літераторів, громадсько-політичних діячів минулого й сучасності, в офіційних документах, періодиці різних країн і років. Аналізуються погляди на свободу висловлювань і думок видатних постатей в світовій історії філософської та політичної думки різних епох, починаючи з античних часів, – Платона, Аристотеля, Ісократа, М. Аврелія, Цицерона, Б. Спінози, Д. Локка, Т. Джефферсона, Б. Франкліна, Д. Дідро, К.А. Гельвеція, П.А. Гольбаха, Ж.О. Ламетрі, Д. Мільтона, Д. Міла, І. Канта, Г. Гегеля, Л. Фейєрбаха, М. Штірнера, К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Соловйова, В. Розанова та ін. (у додатках міститься також аналіз підходів до розуміння свободи преси за часів Великої Французької революції та наполеонівської диктатури, критично оцінено комунобільшовицьке розуміння свободи преси в радянській імперії, в тому числі й у період “перебудови”).

У третьому підрозділі першого розділу – “Тлумачення свободи слова і преси в сучасній Україні” – проаналізовано широкий спектр інтерпретацій цієї свободи (в тому числі й образних) українськими науковцями, політиками, журналістами, творчими діячами, виявлено як позитивні властивості їхніх визначень, так і допущені в них помилки, неточності (крім того, в додатку А наведені трактування свободи слова й преси провідними діячами українського національно-визвольного руху – М. Драгомановим, С. Єфремовим, І. Огієнком, С. Петлюрою, І. Франком, першим україномовним часописом в Росії “Хлібороб”, членами Української гельсінської групи та ін.

У другому розділі – “Проблеми визначення правового змісту поняття свободи преси: вітчизняний та зарубіжний досвід” – досліджено проблеми правового змісту і правового захисту свободи преси в Україні й за кордоном, у зв’язку з чим це поняття розглянуто в світлі чинної та попередніх Конституцій України, діючого інформаційного законодавства нашої держави та зарубіжних країн, а також актів міжнародного права. Розглянуто версії правового визначення свободи преси. Порівняно вітчизняний і зарубіжний досвід щодо конституційно-юридичних гарантій цієї свободи.

Перший підрозділ другого розділу дисертаційної роботи - “Свобода преси в світлі міжнародного права” – присвячений міжнародним стандартам захисту свободи преси. У ньому проаналізовано зміст положень актів міжнародного права, ратифікованих Україною, щодо гарантій свободи вираження думки (поглядів) – статті 19 Всезагальної декларації прав людини, статті 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 10 Європейської конвенції з прав людини. Вивчено діяльність Європейського суду з прав людини в царині захисту журналістської свободи та особливості процедури розгляду ним таких справ. У додатку Л наведено висновки та рекомендації експертів Ради Європи стосовно ситуації в сфері свободи ЗМІ в Україні.

У другому підрозділі другого розділу – “Конституціоналізм і свобода преси” – показано роль свободи преси як однієї з основних конституційних свобод, її важливість саме як конституційної норми з точки зору охорони прав преси й громадян. Адже конституційні гарантії свободи преси є невід’ємною ознакою демократичної системи ЗМІ, підкреслюють особливу цінність цієї свободи як одного з визначальних факторів особистісного й суспільного розвитку, виокремлюючи її від решти свобод. Важливе значення мають при цьому національні історичні традиції конституціоналізму. З метою порівняння конституційних гарантій свободи преси у різні періоди вітчизняної історії вивчено зміст першої Конституції України (1710 р.) гетьмана П. Орлика (хоча про свободу слова й друку тут окремо ще не йдеться, вона містить основні засади, на яких базувалися наступні конституції), відповідних положень Конституції Української Народної Республіки (1918 р.), Конституцій СРСР і радянської України, Конституції України 1996 р. Вітчизняний досвід щодо конституційних гарантій свободи слова й преси порівняно із зарубіжним, для чого проаналізовано відповідні формулювання, що містяться в Конституціях США, Франції, Німеччини та інших країн.

У третьому підрозділі другого розділу - “Поняття свободи преси в контексті інформаційного законодавства України” – ґрунтовно проаналізовано вітчизняне законодавство про ЗМІ у частині гарантування свободи преси, адже рівень цієї свободи великою мірою визначається саме рівнем інформаційного законодавства. Акцентовано на вадах і прогалинах Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”. З метою з’ясування правового змісту свободи преси розглянуто відповідні формулювання у законах інших держав. Детально розглянуто причини відсутності поняття “свободи преси” в сучасному інформаційному законодавстві України. У зв’язку з цим розроблено відповідні пропозиції та рекомендації.

Третій, заключний розділ дисертації – “Поняття “свобода преси” та його модифікації: проблеми співвідношення”. Тут розглянуто співвідношення (кореляцію) найбільш широковживаних, за нашими спостереженнями, споріднених понять у сфері масової комунікації зі словом-домінантою “свобода”.

Перший підрозділ третього розділу названо так: “Свобода преси, свобода слова, свобода ЗМІ, свобода ЗМК: спільність і відмінність значень. Три стадії свободи вираження поглядів”. Шляхом порівняльного аналізу встановлено схожість і різницю у значеннях названих понять, а також причинно-наслідковий взаємозв’язок між ними. Виявлено, зокрема, відмінність свободи преси від свободи слова, свободи видавничої діяльності. Щодо свободи слова, то слід розрізняти два її вектори: 1) журналістський (медійний); 2) нежурналістський (немедійний). Реалізація права на свободу слова не означає автоматично реалізації права на свободу преси, що найчастіше проявляється в обмеженні доступу до друкованих ЗМІ. Ми порівняли також значення понять “свобода ЗМІ” і “свобода ЗМК”. У ретроспективному ключі оцінено нинішній стан свободи преси в Україні.

У другому підрозділі третього розділу – “Свобода преси і свобода інформації” - показано різницю між свободою преси і свободою інформації, розглянуто підходи науковців до визначення поняття “інформація”, а також фундаментальні засади свободи інформації, історію виникнення й структуру цього права, його роль в громадсько-політичному житті, діяльності ЗМІ та журналістів.

У третьому підрозділі третього розділу – “Свобода преси, свобода журналістської діяльності і свобода журналістської творчості” – ми порівняли значення цих трьох понять, виявлено їх подібність і відмінність, конкретизовано їхній зміст. Названо складові свободи журналістської діяльності.

ВИСНОВКИ

У роботі досліджено проблеми розуміння свободи преси і наукові підходи до їх вирішення, визначено зміст і структуру основних інформаційних прав і свобод, дані нові дефініції й тлумачення низки ключових термінів журналістикознавства. У центрі дослідження – філологічний (термінологічний), а також філософський бік проблеми свободи преси, або філософія свободи преси (філософія вільної преси), якому дотепер приділяється недостатньо уваги з боку вітчизняних науковців. Дана праця може слугувати підґрунтям для подальших досліджень у цьому напрямі. Вивчено філологічні та філософські витоки свободи преси, історичний генезис цієї свободи, етапи й тенденції її розвитку, процес еволюції свободи преси, діалектику її трансформацій (переходу) з одного стану в інший. Показано місце свободи преси як свободи духовного “я” (свободи духовних пошуків) людини серед інших демократичних свобод, закономірності, особливості й значення взаємозв’язку між ними. Вказано причини критичної ситуації зі свободою преси в сучасній Україні та шляхи виходу з неї.

З’ясовано зміст понять “свобода” і “преса” як двох складників словосполучення “свобода преси”. Наведено варіанти їх дефініцій, досліджено історію та сучасне розуміння обох понять. Дані деякі рекомендації щодо тлумачення й вживання терміна “преса”.

Категорію свободи преси проаналізовано в контексті філософії свободи, плюралізму існуючих у науці філософських концепцій (доктрин) свободи. Зроблено історико-ретроспективний аналіз причин нестихаючих дискусій і наявних розходжень щодо розуміння суті свободи преси, а також наслідків цих розбіжностей. Виявлено, принаймні, три основні підходи до розуміння свободи преси, що спостерігалися впродовж світової історії: 1) революційно-класовий, або ідеологічно-партійний; 2) бізнесово-комерційний; 3) демократично-правовий.

Розкрито сутність проблеми свободи преси. Показано принципову відмінність сутності свободи преси від сутностей свободи слова, свободи інформації, свободи журналістської діяльності (творчості). У зв’язку з цим рекомендовано чітко відокремлювати на науковому та законодавчо-правовому рівні поняття “свобода преси” від вищеназваних синонімічних понять, які є, радше, квазісинонімами. Змішування значень і підміна цих понять є типовими помилками науковців, політиків, журналістів. Так, свобода преси і свобода інформації не є тотожними поняттями. Головна різниця між ними полягає в тім, що перша передбачає доступ до друкованих ЗМІ, а друга - до будь-яких інформаційних джерел. Поняття “свобода журналістської діяльності” є вужчим за поняття “свобода преси”, і тим більш, у порівнянні з поняттям “свобода слова”. Свобода журналістської діяльності є професійною прерогативою журналістів і означає можливість прийняття та реалізації журналістом чи редакцією ЗМІ того або іншого рішення. Свобода ж преси є правом усіх громадян – незалежно від їх фахової приналежності.

Одним із найголовніших результатів даного дослідження, якими визначається його науково-практичне значення, є те, що в ньому уточнено та конкретизовано зміст, у тому числі правовий, терміна “свобода преси”. Нестандартність і новизна нашого підходу до вивчення проблеми свободи преси у порівнянні з відомими методами полягає в тому, що в цій праці здійснено спробу дослідити зсередини само поняття свободи преси, якнайглибше поринути у його смислову сутність з метою встановлення його семантики. Обґрунтовано необхідність максимального наближення теорії журналістики до точних наук у частині визначення спеціальних термінів. Для пояснення змісту свободи преси використано математичні прийоми (наведено формули, схеми рівняння).

Акцентовано на відсутності поняття “свобода преси” в конституційно-правовому полі сучасної України. Докладно розглянуто причини такого становища і розроблено відповідні рекомендації. Так, доведено необхідність негайного запровадження цього терміна і його визначення в Основний Закон, вітчизняне законодавство про інформацію.

З метою вдосконалення сучасного поняттєвого (категоріального) апарата журналістики, зміцнення її теоретичного фундаменту сформульовано й науково обґрунтовано п’ять нових, власних дефініцій поняття свободи преси, а також дані чіткі, конкретні визначення низки інших ключових, найбільш широковживаних у сфері масової комунікації термінів зі словом-домінантою “свобода”. Розглянуто проблеми співвідношення (кореляції) споріднених, близьких за змістом понять, що утворюють своєрідний синонімічний ряд: “свобода вираження (поглядів)”, “свобода думки”, “свобода переконань”, “свобода слова”, ”свобода преси”, “свобода друку”, “свобода ЗМІ”, “свобода ЗМК”, “свобода інформації”, “свобода масової інформації”, “свобода журналістської діяльності”, “свобода журналістської творчості”, “свобода видавничої діяльності”, уточнено семантику кожного з них. Тобто, сутність цих понять з’ясовано за допомогою вивчення діалектики їх співвідносності. Шляхом порівняльного аналізу встановлено спільність і відмінність їх значень, а також причинно-наслідковий взаємозв’язок між вищеназваними категоріями. Вибудовано їх своєрідну ієрархію, у якій найвище місце посідає свобода вираження (поглядів) як найширше, найбільш ємне з усіх вищезазначених понять.

Термін “свобода вираження”, який застосовується здебільшого в сфері міжнародного права, є підпорядковуючим, об’єднувальним (узагальнюючим) відносно свободи слова, свободи преси, свободи інформації та інших перелічених вище похідних від родового слова “свобода” видових понять, а останні, відповідно, - підпорядкованими. Основними елементами свободи вираження думки (поглядів) є: 1) право мати думку і дотримуватись її; 2) право на висловлювання й поширення думки; 3) право мовчати. Виявлено три стадії (фази, етапи) реалізації свободи вираження поглядів: 1) свобода думки; 2) свобода слова; 3) свобода преси.

Свобода вираження виходить за межі свободи слова, інформації, преси, ЗМІ (ЗМК) і журналістики загалом. Свободу ж преси та свободу ЗМІ (ЗМК) слід розглядати як своєрідні ділянки (відгалуження), істотні компоненти, форми вияву свободи вираження, свободи слова та свободи (масової) інформації. Зіставляючи найбільш широковживані в галузі масової комунікації терміни зі словом “свобода” з метою кращого розуміння спільності та різниці їх значень, ми дали такі їх визначення:

свобода вираження (думки, поглядів) - це (гарантоване) право або (гарантована) можливість вільного вияву в будь-якій формі, навіть безсловесній (символічне вираження);

свобода думки - це (гарантоване) абсолютне право індивіда дотримуватися своєї думки, не зазнаючи при цьому будь-яких зовнішніх втручань та ідеологічного контролю;

свобода переконань – це, передовсім, відсутність переслідувань за свої переконання, можливість дотримуватись і вільно виражати свої переконання, які являють собою затверділий погляд на будь-які речі, заснований на певних ідеях, світогляді (на відміну від думок переконання мають більш сталий характер, є своєрідною застиглою формою думки, хоча переконання теж можуть змінюватися під впливом подій, ідей, явищ, інших людей, власних міркувань, особистісного самовдосконалення тощо);

свобода слова - це (гарантоване) право індивіда вільно та публічно викладати свої думки (погляди, ідеї), будь-яку інформацію у формі слів – вимовлених, письмових або друкованих;

свобода преси - це (гарантоване) право або (гарантована) можливість вільно засновувати, видавати, редагувати, читати, розповсюджувати друковані ЗМІ на свій вибір, володіти, користуватися ними та публікуватися в них;

свобода друку – це можливість готувати до друку, друкувати і розповсюджувати будь-яку видавничу продукцію, в тому числі періодичні видання.

свобода інформації - це (гарантоване) право особи і громадськості знати, вільно шукати, збирати, одержувати, фіксувати, використовувати, зберігати та поширювати інформацію у будь-який (законний) спосіб, мати доступ до офіційних та інших інформаційних джерел;

свобода ЗМІ - це сумарна свобода друкованих і електронних ЗМІ як двох головних підсистем журналістики;

свобода ЗМК – це свобода ЗМІ, прийому та передачі інформації по телекомунікаціях;

свобода масової інформації – це вільний обіг (циркуляція) публічно поширюваної друкованої та аудіовізуальної інформації.

свобода журналістської діяльності (творчості) - це професійна свобода і прерогатива журналістів, можливість редакційних колективів, працівників ЗМІ самостійно приймати та реалізовувати власні рішення, безперешкодно виконувати свої функції (службові обов’язки).

свобода видавничої діяльності - це (гарантоване) право видавця, можливість видавати друковані ЗМІ та іншу видавничу продукцію (свобода видавничої діяльності є практично синонімом свободи друку, але останнє все ж таки ширше за обсягом).

Усі ці свободи мають тісний взаємозв’язок. Їм притаманні не стільки відношення субординації, підпорядкування, скільки перехрещення, взаємозалежності, взаємозумовленості. Так, свобода вираження, свобода слова і свобода інформації вповні реалізуються тільки за допомогою свободи преси і ЗМІ (ЗМК). У свою чергу, свобода преси і свобода ЗМІ великою мірою завдячують своїм існуванням свободі інформації, починаються зі свободи інформації, яка є чи не найважливішою передумовою забезпечення свободи преси і ЗМІ. Наприклад, цензурування джерел інформації унеможливлює здійснення свободи преси. Свобода журналістської діяльності теж ґрунтується на свободі інформації, а свобода видавничої діяльності (видавця) виступає як невід’ємна складова свободи преси.

В ході дослідження виявлено три пари практично рівнозначних понять: 1) свобода журналістської діяльності і свобода журналістської творчості; 2) свобода преси і свобода друку; 2) свобода друку і свобода видавничої діяльності.

Показано складові свободи преси. Так, повноцінна свобода преси складається з таких доданків: 1) свободи бути опублікованим (право автора); 2) свободи друкувати чи не друкувати (право редактора, засновника, видавця); 3) свободи читача (право вибору читача, що, де й коли читати). Звідси можна вивести формулу:

свобода преси = свобода автора + свобода видавця (засновника) + свобода редактора + свобода читача.

Загальний індекс свободи преси і масових комунікацій може бути вичислений шляхом підсумовування таких трьох індексів: 1) індексу свободи одержання інформації; 2) індексу свободи виробництва інформації; 3) індексу свободи розповсюдження інформації:

Загальний індекс свободи преси і масових комунікацій = індекс свободи одержання інформації + індекс свободи виробництва інформації + індекс свободи поширення інформації.

Забезпечення захисту цих трьох основних операцій масово-комунікаційного процесу (їх ще називають трьома стадіями руху інформації), можливості вільного, безперешкодного їх здійснення, власне, й лежить в основі принципу свободи преси.

Визначено також рівні свободи преси: 1) загальносуспільний; 2) “медійний”, або журналістський; 3) елітарний; 4) індивідуальний; 5) груповий. Рівень свободи преси визначається також територіальним фактором і може бути: 1) загальнодержавним; 2) столичним; 3) регіональним (крайовим, обласним); 4) місцевим, або муніципальним, провінційним, периферійним (міським, районним, заводським, фабричним тощо).

Вперше в Україні виділено 14 аспектів проблеми свободи преси: 1) філософський; 2) історичний; 3) правовий (юридичний); 4) політико-ідеологічний; 5) соціальний; 6) фінансово-економічний (матеріально-технічний); 7) морально-етичний; 8) психологічний; 9) творчо-особистісний (авторський); 10) національний (національно-мовний); 11) редакційний; 12) професійний (цеховий, корпоративний); 13) техніко-технологічний; 14) кадровий. У дисертації дано сутнісну характеристику кожного з них.