ПРОЦЕДУРА НОТАРІАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ З ВЖИТТЯ ЗАХОДІВ ЩОДО ОХОРОНИ СПАДКОВОГО МАЙНА Автореферат

У вступі розкрито актуальність дослідження, його наукову новизну, обґрунтовано теоретичне і практичне значення дисертації, визначено мету і завдання наукового дослідження, сформульовано найбільш істотні наукові результати роботи, відзначено апробацію результатів дослідження, надано характеристику використаних джерел.

Перший розділ «Теоретичний зміст та правові підстави вжиття заходів щодо охорони майна» присвячено дослідженню загальних аспектів вжиття заходів щодо охорони спадкового майна – від мети і завдання цього нотаріального провадження до аналізу становища описаного нотаріусом майна.

У підрозділі 1.1. «Мета і завдання вжиття заходів щодо охорони спадкового майна» розглядаються питання мети і завдань вжиття заходів до охорони спадкового майна в широкому і у вузькому розумінні цього поняття.

Дискусійним є положення, що нотаріуси не здатні однозначно застосовувати положення законодавства, викладені у ст. 47 ЦК, тому має бути встановлено, а чи необхідно накладати заборону відчуження на перелічені у ст. 181 ЦК об'єкти: повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Автор вважає, якщо у ст. 47 ЦК йдеться лише про об'єкти нерухомості, оскільки в аналізованій статті не говориться про поширення режиму нерухомої речі на інші об’єкти, тому не можна свавільно поширювати режим нерухомого майна на інші об'єкти, оскільки таке тлумачення обмежуватиме права громадян та у цій нормі чітко встановлено положення лише щодо нерухомих речей.

Згідно ст. 757 ЦК спадкоємцям надається специфічне право на відмову від прийняття майна, що було передане спадкодавцем-відчужувачем, тому правило про неможливість прийняття спадщини з умовою не поширюється на спадкування майна, що передане за неприпиненим договором довічного утримання.

Утримання відчужувачу майна за договором довічного утримання має надаватися лише за рахунок іншого майна спадкодавця-набувача майна, а не набутого за договором. Вважаємо також, що за рахунок майна відчужувача, що перейшло у власність набувача-спадкодавця, не можуть покриватися й інші борги спадкодавця навіть в тому випадку, коли спадкоємці приймуть на себе обов’язки за договором довічного утримання. Дане положення зумовлене тим, що вони набувають статус набувачів за договором і на них поширюватиметься положення ч. 1 ст. 754 ЦК.

Нотаріус має припиняти заходи охорони щодо майна, отриманого спадкодавцем за договором довічного утримання, у разі:

- відмови спадкоємців від прийняття на себе обов’язків за таким договором, тоді майно повертається відчужувачу, а також у разі визнання спадщини відумерлою;

- у разі встановлення правонаступника за договором довічного утримання – майно переходить у власність правонаступника.

У підрозділі 1.2. «Теоретичний зміст провадження з вжиття заходів щодо охорони спадкового майна» узагальнено визначено, що ці відносини є складними правовідносинами, які виникають внаслідок смерті особи, якій належало спадкове майно, на збереження якого і спрямовані дії уповноважених осіб. За звичай, під час вчинення провадження з вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, неможливо однозначно встановити конкретних суб’єктів, в інтересах яких такі дії вчиняються, але відсутність таких відомостей не є підставою для того, щоб такі дії не вчиняти.

Автор вважає необхідним змінити назву ст. 86 Закону і викласти її так: «Повернення прийнятих у депозит грошових сум і цінних паперів та правонаступництво». Зміст же ст. 86 Закону має враховувати положення про правонаступництво як повноважень кредитора, так і боржника.

Витребування відомостей про належність спадкодавцю рахунку в банку та орендованого ним сейфу має розцінюватися як певна оплачувана нотаріальна дія і, відповідно, обов’язок нотаріуса, а надання таких відомостей за запитом нотаріуса – обов’язок банку.

В роботі запропоноване визначення поняття «відчуження майна» як елемент права розпорядження майном і, одночасно, правочин власника або уповноваженого ним представника, спрямований на передачу права власності на річ іншій особі. Відповідно, заборона відчуження майна (речі) – це обмеження власника майна у вчиненні правочинів спрямованих на його відчуження.

Автор вважає можливим встановити такі характерні риси вжиття заходів щодо охорони майна як:

- термін дії такого заходу встановлюється у законодавстві і, як правило, не залежить від волі власника;

- застосування його уповноваженими державою особами та відповідно до встановленої у законах загальної процедури, а також спеціальних правил здійснення такої діяльності, що встановлюються у відомчих положеннях, порядку, інструкціях;

- уповноважені державою особи, за загальним правилом, не здійснюють безпосереднього зберігання майна, а передають його на зберігання або в управління іншим особам.

У підрозділі 1.3. «Правові підстави вжиття заходів щодо охорони майна» визначено, що наведений у ст. 60 Закону України «Про нотаріат» перелік вже деякою мірою застарів і не відповідає сучасним спадковим правовідносинам, оскільки держава вже не має прямої зацікавленості у вжитті заходів щодо охорони спадкового майна, оскільки вона може мати свої інтереси лише як спадкоємець за заповітом. Це пояснюється змінами у спадковому праві, які набрали чинності у 2004 році, внаслідок яких при відсутності спадкоємців спадщина може бути визнана відумерлою і перейти до територіальної громади, а не до держави. Тому необхідно внести відповідні зміни до ст. 60 Закону і замінити у ч. 1 державу на територіальну громаду.

Автор вважає, що необхідно встановити у Законі однозначну умову, що нотаріус має вживати заходи щодо охорони спадкового майна лише на підставі письмової заяви заінтересованої особи або письмового повідомлення уповноважених органів.

У підрозділі 1.4. «Правове становище описаного нотаріусом майна» виявлені проблеми з кваліфікацією правового становища описаного нотаріусом майна і запропоновано застерігати випадки привласнення, розтрати або заволодіння описаним приватним нотаріусом майном повною матеріальною відповідальністю та додатково штрафом, який має визначатися співмірно до можливої шкоди, наприклад, 5 % від вартості зниклого майна. Але межа відповідальності має бути адекватною розміру винагороди за зберігання майна, оскільки занадто велика відповідальність і ризик її настання істотно зменшить кількість осіб, готових виконувати повноваження охоронця майна. Тому й розмір винагороди має бути відповідним розміру потенційних штрафних санкцій, щоб занадто великий розмір винагороди не спонукав до «передчасного» привласнення або розтрати спадкового майна.

Для унеможливлення користування переданим на зберігання майном, доцільно чітко описувати речі і вказувати їх стан на момент проведення опису. Для чіткої фіксації такого стану можна і необхідно проводити фотографування речей, щоб у майбутньому довести факти збільшення зносу речі або її пошкодження. Вважаємо, що і в цьому випадку нотаріус може застерігати випадки правопорушень штрафом або відшкодуванням вартості речі, якщо річ була пошкоджена охоронцем майна і власник відмовляється її прийняти через значне погіршення її стану.

У матеріальних нормах має регламентуватися правове становище майна, яке було описане уповноваженими державою особами, зокрема, щоб не дублювати однакові положення в спеціальних процесуальних нормах у ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» та Законі України «Про нотаріат» тощо, доцільно розкрити правове становище описаного, арештованого майна у ЦК України і, зокрема, положення щодо виключення майна з акту опису.

Якщо проаналізувати здійснення опису майна державним виконавцем та нотаріусом за принципом відповідності їх діяльності ст. 30 Конституції України, то вони не вправі проникати до житла чи до іншого володіння навіть для проведення огляду, а не те, щоб проводити там опис. Тому залишається невизначеним питання щодо можливості вчинення заходів щодо охорони спадкового майна виконавцем заповіту, який має діяти на приватно-правових засадах.

Нотаріус може входити до житла, належного лише померлій особі, тобто не порушуючи право власності на таке житло інших осіб. У тому ж разі, коли житлом на законних підставах користувався не тільки спадкодавець, а й інші особи, нотаріус входити до житлового приміщення без їх згоди не вправі, якщо таке повноваження йому не надане за вмотивованим рішенням суду. Тому вживати заходи щодо охорони спадкового майна в приміщенні, де разом із померлим жили й інші особи, нотаріус не може без їх згоди.

В розділі 1.5. «Об’єкт нерухомості як головний предмет вжиття заходів щодо охорони спадкового майна» проаналізовані проблеми з сучасним сприйняттям поняття об’єктів нерухомого майна в світлі їх спадкування. Регламентований у ч. 3 ст. 350 ЦК обов’язок органу державної або місцевої влади щодо письмового попередження власника земельної ділянки про її викуп має бути перетворений на конкретні заходи щодо врегулювання питань, пов’язаних з викупом. Так, попередження про викуп має бути замінене на обґрунтування необхідності викупу об’єкту нерухомості для суспільних потреб з одночасною конкретною офертою, на яку власник та його спадкоємці мають відповісти. Момент смерті колишнього власника об’єкту нерухомості є умовно зручним для вирішення питання зі спадкоємцями про викуп об’єкту нерухомості для суспільних потреб, що обумовлюється, за звичай, відсутністю моральних зв'язків спадкоємців з об'єктом нерухомості.

При вжитті заходів щодо охорони спадкового майна не повинна позначатися вартість об’єктів нерухомості, оскільки така ціна не має правового значення для будівель та інших споруд, але у разі наступної передачі об’єктів нерухомості (підприємств, цілісних майнових комплексів тощо) в управління іншим особам має проводитися аудиторська перевірка таких об’єктів з визначенням вартості такого об’єкту, отримуваного доходу тощо, щоб була реальна можливість встановити умови договору управління спадковим майном.

В другому розділі «Процесуальні особливості нотаріального провадження з вжиття заходів щодо охорони спадкового майна» проаналізована процедура діяльності нотаріуса від вжиття відповідних заходів до їх припинення.

Підрозділ 2.1. «Теоретична модель нотаріального процесу оформлення прав на спадщину та місце в ній провадження з вжиття заходів щодо охорони спадкового майна» присвячений встановленню взаємозв’язків між різними видами проваджень, що пов’язані зі смертю спадкодавця. Так, при видачі свідоцтва про право на спадщину має розшукуватися другий із подружжя і йому мають роз'яснюватися його право на отримання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що може бути реалізоване шляхом надіслання відповідного повідомлення.

Доцільно визнати, що нотаріальні провадження з видачі свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя мають узгоджуватися за колом заінтересованих осіб і, відповідно, в часі. Тобто автор вважає, що при видачі обох свідоцтв не повинно виникати спорів між спадкоємцями та другим із подружжя. Щоб застерегти порушення прав тих чи інших суб'єктів, доцільно встановити загальне правило, що обидва свідоцтва видаються після спливу шести місяців з моменту смерті фізичної особи.

Інший із подружжя не повинен звертатися з позовом про виключення майна з акту опису, коли своє особисте приватне право власності на майно він здатен підтвердити у безспірному порядку за часом та способом набуття майна і проти цього спадкоємці не заперечують. Слід також вважати раціональним в порядку розшуку спадкового майна виявляти не тільки зареєстроване на ім'я спадкодавця майно, а й встановити майно, зареєстроване на ім'я другого із подружжя, але придбане під час перебування у шлюбі, якщо інше правове становище майна не визначене у шлюбному договорі.

Автор вважає необхідним внести відповідні зміни до ч. 1 ст. 1293 ЦК і доповнити цю норму такими суб’єктами: відказоодержувачами, кредиторами спадкодавця та іншим із подружжя, що залишився живим.

В підрозділі 2.2. «Особи, зобов’язані вживати заходи щодо охорони спадкового майна» досліджено правовий статус осіб, які мають вживати заходи щодо охорони спадкового майна. Так, вважаємо, слід доповнити відповідні норми ЦК положеннями, що консули уповноважуються: 1) посвідчувати заповіти (ст. 1252 ЦК), 2) вживати заходи щодо охорони спадкового майна (ст. 1283 ЦК); 3) видавати свідоцтва про право на спадщину.

Нотаріус, який відкрив та/або веде спадкову справу, – це координатор і обов’язковий суб’єкт спадкових правовідносин, коли до складу спадщини входять речі, які підлягають державній реєстрації або підлягають витребуванню у третіх осіб тощо. У цьому випадку нотаріус здійснюватиме і функцію обліку всього належного спадкодавцю майна. У такому випадку провадження з вжиття заходів щодо охорони спадкового майна є складовою частиною нотаріального процесу, до складу якого обов’язково має увійти й видача свідоцтва про право на спадщину.

В підрозділі 2.3. «Заходи щодо охорони спадкового майна» робляться численні пропозиції з розширення повноважень нотаріусів щодо охорони спадкового майна.

Головна відмінність чинного порядку від запропонованого автором полягає в тому, що сьогодні головним документом при вжитті заходів щодо охорони спадкового майна є акт опису, а має бути, на думку автора, реєстр розшукуваного і виявленого майна спадкодавця та перелік дій, які були вчинені нотаріусом та іншими особами для його розшуку та охорони.

Нотаріуси мають не тільки вживати заходи щодо повідомлення представників померлої особи, які діють на підставі довіреності, а й припиняти дію довіреності, щоб нею не можна було скористатися без дозволу заінтересованих осіб. Щоб застерегти випадки шахрайства автор вважає можливим та доцільним накладати заборону відчуження нерухомих об’єктів, які входять до складу спадщини. Доцільно також зобов’язати підприємства, установи та інших юридичних осіб не здійснювати власних заходів щодо звільнення кабінету від речей померлого без участі нотаріуса.

Широке поняття «заходи щодо охорони спадкового майна» раціонально розкладати на складові елементи, до яких необхідно обов’язково включити: опис майна, передачу речей на зберігання та в управління, депозитні операції нотаріусів, припинення дії довіреностей, накладання заборони відчуження об’єктів нерухомості, аудиторську перевірку діяльності підприємств тощо.

Підрозділ 2.4. «Договори зберігання і управління спадковим майном» присвячений аналізу зазначених договорів з урахуванням особливостей нотаріального процесу. Автор вважає необхідним внести зміни до ст. 1285 ЦК і викласти її у такій редакції: «Якщо у складі спадщини є майно, якому необхідне утримання, догляд, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, – відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з управителем або доручають вчинення необхідних дій іншій особі».

Запропоновано викласти ч. 1 ст. 936 ЦК у такій редакції: «1. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві або передати визначеній ним особі (особам) у схоронності».

У підрозділі 2.5. «Завершальна стадія вжиття заходів щодо охорони спадкового майна» встановлені ті проблемні питання, які на сьогодні пов’язані зі спрощеним сприйняттям цього нотаріального провадження.

На відміну від звичайного архіву приватного нотаріуса, де зберігаються завершені нотаріальні провадження, доцільно створити перелік справ приватних нотаріусів, провадження по яких не завершені. Зокрема, вважається доцільним доповнити ст. 936 ЦК України частиною четвертою: «4. У разі, коли поклажодавцем виступав нотаріус, діяльність якого припинена або відбулося його заміщення, то відповідний статус отримує нотаріус, якого призначено управлінням юстиції для завершення тих справ, які знаходилися в його провадженні».

Пропонується змінити і викласти ч. 3 ст. 1283 ЦК у такій редакції: «3. Охорона спадкового майна триває до його прийняття уповноваженими особами». Дана редакція норми дозволить встановити, що не може бути залишене без охорони спадкове та інше майно, а вжиття заходів щодо охорони здійснюється в інтересах не тільки спадкоємців, а й кредиторів, іншого із подружжя та інших.

Прийняття спадщини має оформлятися актом прийому-передачі спадкового майна, а базовим документом має стати опис майна, складений нотаріусом під час вжиття заходів щодо його охорони.

Нотаріус, який вживав заходи щодо охорони спадкового майна, має складати звіт, якщо ним були надані розпорядження про видачу із спадкового майна грошових сум на покриття витрат, встановлених у ст. 64 Закону України «Про нотаріат». При цьому, такі розпорядження можуть виходити не тільки від нотаріуса, який безпосередньо вживав заходи щодо охорони спадкового майна, оскільки ним міг укладатися договір зі зберігачем та/або управлінцем майном, а й від нотаріуса, який відкрив спадкову справу, оскільки до нього можуть звернутися за коштами особи, які перебували на утриманні спадкодавця, та інші заінтересовані особи.