| Короткий зміст: | У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет і використані методи дослідження, викладено наукову новизну і основні положення, що виносяться на захист, висвітлено практичне значення отриманих результатів та їхню апробацію.
Розділ перший «Огляд літератури за темою та вибір напрямків дослідження» присвячений визначенню ступеню дослідження питань, які охоплюються проблематикою дисертаційного дослідження. Для зручності наукового аналізу праці у цій галузі згруповано таким чином: ті, що стосуються визначення засад припинення зобов’язань взагалі; ті, що стосуються визначення поняття та сутності категорії «неможливість виконання»; ті, що стосуються встановлення правового значення неможливості виконання зобов’язань; ті, що стосуються визначення підстав, умов та наслідків припинення зобов’язань внаслідок неможливості їхнього виконання. Оцінюючи в цілому стан наукових досліджень проблем, пов’язаних з припиненням зобов’язань внаслідок неможливості їх виконання, зроблено висновок, що на тлі ретельного аналізу таких підстав припинення зобов’язання як його виконання; класифікацій підстав припинення зобов’язань, проблема неможливості виконання залишається дослідженою недостатньо. Предметом розгляду науковців у цій галузі слугували, в основному, класифікації неможливості виконання зобов’язань та окремі підстави виникнення такої неможливості. Предметом наукового аналізу були також категорії непереборної сили та випадку у цивільному праві. Але, як перша, так і друга з них досліджувалася, передусім, у якості підстави (умови) звільнення від відповідальності, головним чином, за завдання шкоди.
Звідси робиться висновок про доцільність обрання наступних напрямків дослідження: визначення загальних засад припинення зобов’язань з метою наступного встановлення місця припинення зобов’язання внаслідок неможливості його виконання поміж інших випадків припинення зобов’язань; встановлення поняття та сутності категорії «неможливість виконання зобов’язання», особливостей її характеристики у загальній цивілістичній теорії та практиці вітчизняного законодавства; визначення підстав, умов та наслідків виникнення неможливості виконання зобов’язання.
Розділ другий «Загальні засади припинення зобов’язання неможливістю їх виконання» складається з двох підрозділів і присвячений історичним та загальнотеоретичним питанням припинення зобов’язань у римському праві та у цивільному праві України.
» розглянуто основні підстави такого припинення у їх історичному розвитку. При цьому зазначається, що узагальнюючих термінів і узагальнюючої конструкції «припинення зобов’язань», «виконання зобов’язань» тощо римська юриспруденція не виробила, обмежившись аналізом підстав припинення окремих вимог, що виникають із зобов’язань. Однак саме римською юриспруденцією вироблені найбільш досконалі юридичні механізми як припинення, так і виконання зобов’язань. Зокрема, зобов’язання припиняється ірsо jure в результаті виконання – дійсного (sоlutio) або символічного (ассерtilatio та sоlutio реr аеs еt lіbram), заміни виконання, новації, litis contestatio при juditia legitima, співпадіння сторін в одній особі (соnfutіо) і соncursus саusarum – заліку.
Як і римсько-правова думка, вітчизняна концепція з питань, що є предметом даного дослідження, ґрунтується на тому посиланні, що кожне зобов’язання має межі свого існування, тобто, рано чи пізно має бути припиненим. Безпосередньо у ЦК України встановлена низка підстав припинення зобов’язань, більшість з яких є традиційними для цивільного права. Однак, у ЦК України, як і у законодавстві деяких інших пострадянських країн, з’явилися нові положення, які розширюють можливості сторін самостійно вирішувати питання припинення зобов’язання. Детальному аналізу піддано систему підстав припинення зобов’язань.
«Формування та розвиток поглядів щодо припинення зобов’язань внаслідок неможливості їх виконання» присвячений дослідженню впливу римського права на формування відповідної концепції у більш пізніх правових системах. Так, досліджено доктрини «даремності» в англо-американському праві, «економічної неможливості» – у праві ФРН, «неможливості виконання внаслідок «форс-мажору» – у праві французькому, «об’єктивної неможливості» – у дореволюційному російському праві з метою з’ясування питання про ефективність правових норм про неможливість виконання в сучасному українському законодавстві.
На підставі проведеного аналізу зроблено висновок про те, що всі правові системи при неможливості виконання зобов’язання передбачають або припинення зобов’язань, або адаптацію договору до обставин, що змінилися, і, як слідство, і в тому і в іншому випадках звільнення від відповідальності за невиконання зобов’язань через неможливість, однак самі умови, при яких це допускається, в існуючих правових системах відмінні. Зокрема, відповідно до французького права існує різниця між «неможливістю» виконання (тобто «форс-мажором») з однієї сторони й, з іншого боку, обставинами, які дестабілізують контракт, при яких складаються економічні умови, що тягнуть корінну зміну обстановки. Останнє називається доктриною «непередбаченості» (imprevision). Ст. 1142
ФЦК передбачає, що будь-яке зобов’язання припиняється відшкодуванням збитків щораз, коли боржник не виконує зобов’язання. Однак ст. 1148 визначає, що збитки не відшкодовуються у випадку «форс-мажору». Французьке цивільне право, і насамперед ФЦК, розмежування між випадком і непереборною силою не проводить, і обидва поняття вживаються в ньому як синоніми. Французька доктрина й практика лише відпрацювали критерії, за допомогою яких визначається наявність обставин, що звільняють від відповідальності, байдуже яких – випадку або непереборної сили. Правова доктрина й практика ФРН, на противагу Франції, намагаються відмежувати випадок від непереборної сили, позначаючи непереборну силу як «кваліфікований випадок». Що стосується первісної неможливості виконання зобов’язання, французька та німецька доктрина сприйняла один із основних принципів континентальної системи права, відомий ще римському праву: зобов’язання, що має своїм змістом те, що неможливо виконати, є юридично нікчемним (imossibilium nulla est obligatio). Також, важливо, що в континентальному праві для настання відповідальності боржника потрібний доказ його провини, при цьому провина боржника передбачається й на боржнику лежить тягар доказування відсутності провини.
Положення англо-американського права, що стосуються договірної відповідальності, відрізняються від положень континентального права. Поступово у ньому сформувалася доктрина «даремності договору», тобто звільнення боржника від виконання договору у зв’язку з наступною неможливістю його виконання, яка настала через події, що перебувають поза контролем сторін договору. Це дуже широке поняття, охоплювало неможливість, крайню утрудненість виконання, а також відпадання мети, навіть якщо це не приводить до фізичної неможливості виконання договору. У сучасних умовах у більшості випадків неможливість виконання договору викликана діяльністю держави в економічній сфері. Доктрина й практика США в цілому відповідають англійському праву.
«Категорія «неможливість виконання зобов’язання» у цивільному праві України» поділений на два підрозділи, у яких проаналізовано поняття та правове значення категорії «неможливість виконання» у цивільному законодавстві України.
«Поняття неможливості виконання зобов’язання» зазначається, що на формування концепції наслідків неможливості виконання зобов’язань у цивільному праві (законодавстві) України вплинули не лише положення римського приватного права, звідки був реципований загальний принцип припинення зобов’язань внаслідок неможливості їхнього виконання, яка виникла не з вини сторін зобов’язання, але й більш пізні інтерпретації цього принципу в правових доктринах та законодавстві низки європейських країн, а також у цивілістиці Російської імперії та радянському цивільному праві. Зокрема,
це просліджується у підходах до визначення поняття «неможливість виконання зобов’язань» та у врахуванні в правовій доктрині та у цивільному законодавстві України доцільності розрізнення різних видів неможливості виконання зобов’язань. Із врахуванням зазначених обставин, поняття «неможливість виконання зобов’язання» пропонується визначати як нездатність боржника здійснити передбачені зобов’язанням дії, спрямовані на виконання цього зобов’язання. У свою чергу, в залежності від моменту виникнення неможливості виконання зобов’язання, усвідомлення цієї обставини його учасниками, їхнього ставлення до неможливості виконання тощо, неможливість виконання зобов’язання розглядається як підстава припинення зобов’язання, але в той же час і як підстава звільнення від відповідальності за невиконання зобов’язання.
Неможливість виконання характеризує ситуації, у яких виконання боржником обов’язків, що випливають із закону або договору, стало неможливим. Під таким кутом зору піддано аналізу випадки невиконання зобов’язання при неможливості виконання, які спричиняють різні наслідки: а) за неможливість виконання відповідає боржник; б) виконання стало неможливим із причин, за які боржник не відповідає. З аналізу ст. 607 ЦК України випливає, що у випадку, якщо у виникненні неможливості винен боржник чи кредитор зобов’язання не припиняється. При винній неможливості виконання зобов’язання не припиняється, а лише змінюється, оскільки для винної сторони обов’язок виконання трансформується в обов’язок відшкодувати завдані контрагентові збитки, сплатити неустойку і тощо. Додаткові обов’язки, що виникають у цьому випадку, не відрізняються від випадку невиконання, коли виконання можливе (сплата неустойки; припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору); зміна умов зобов’язання; відшкодування збитків та моральної шкоди). Таким чином, на думку автора, наявність об’єктивних перешкод до виконання зобов’язання саме по собі не завжди тягне припинення відповідного зобов’язання. Якщо підставою неможливості виконання послужили дії сторони зобов’язання або інших обставин, за настання яких відповідає боржник, можна констатувати припинення обов’язку виконання в натурі, але не припинення всіх прав і обов’язків сторін, що випливають із даного зобов’язання. Зокрема, існує можливість залучення боржника до відповідальності. Правовідносини відповідальності більшістю мають розглядатися як частина існуючого зобов’язання.
У підрозділі 3.2. «Правове значення категорії «неможливість виконання зобов’язання» у цивільному праві України» здійснено аналіз категорії «неможливість виконання» з визначенням її значення як підстави припинення зобов’язання. Аналіз основних видів неможливості виконання зобов’язання дозволив зробити висновок, що не у всіх випадках вона може
слугувати підставою його припинення. При аналізі випадкової неможливості виконання зобов’язання робиться висновок про те, що зобов’язання припиняється і боржник ніякої відповідальності за його невиконання не несе. З урахуванням сказаного, пропонується уточнене поняття об’єктивної неможливості виконання, під якою слід розуміти таку можливість, при якій або (1) зобов’язання не може бути виконане ніким взагалі, або (2) третя особа може теоретично виконати зобов’язання боржника, але покладання виконання на третю особу неможливо, наприклад, у силу договору, закону або природи зобов’язання. В цьому випадку буде цілком справедливим вважати, що припиняє зобов’язання за ст. 607 ЦК України тільки об’єктивна неможливість виконання. Якщо ж у боржника є теоретичне право та можливість покласти виконання на третю особу, то має місце суб’єктивна неможливість, що може являти собою форс-мажор і звільнення від відповідальності, але не може служити підставою для автоматичного припинення зобов’язання. Далі досліджуються фактична, фізична та юридична неможливість виконання зобов’язання, наслідком чого стає висновок про те, що юридична неможливість за суттю є тимчасовою, тому що теоретично будь-який акт, який лежить у її основі, може бути в будь-який момент відмінений або визнаний недійсним.
«Підстави та умови припинення зобов’язання внаслідок неможливості його виконання за цивільним правом України» містить два підрозділи, у яких розглянуто підстави припинення зобов’язань внаслідок неможливості їх виконання, а також умови і порядок такого припинення.
У підрозділі 4.1. «Підстави виникнення неможливості виконання зобов’язань» досліджуються категорії випадку та непереборної сили. При цьому зазначається, що визначення поняття та розмежування випадку і непереборної сили належить до проблем, що викликають інтерес науковців різних поколінь і наукова розробка яких розвивається та збагачується в міру накопичення нових фактів і зростаючого проникнення в суть досліджуваних явищ. Так само, і зараз це питання належить до числа найбільш актуальних у контексті дослідження проблематики наслідків невиконання зобов’язань не з вини боржника. Розглянуто існуючи у науці цивільного права теорії щодо сутності та поняття «непереборної сили» і відповідно до них проведено розмежування непереборної сили та випадку. З огляду на зазначене, найбільш універсальним визначенням «непереборної сили», на думку авторки, є запропоноване О.С. Йоффе. Непереборна сила – це надзвичайна подія, якій неможливо запобігти за даних умов з об’єктивних підстав (на досягнутому рівні науки та техніки). Випадку в цивільному праві можливо об’єктивно запобігти, а не може йому запобігти лише дана особа, маючи доступні їй засоби. Такий підхід дає можливість провести чітку межу між випадком та непереборною силою. Він знайшов відображення і в
Цивільному кодексі України. Так, у відповідності до ст. 617 ЦК України непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою у вітчизняному цивільному праві вважається надзвичайна та невідворотна подія, якій не можна запобігти в конкретних умовах і яка звільняє від матеріальної відповідальності за невиконання зобов’язання або заподіяну шкоду, а також зупиняє дію строку позовної давності. Детальному аналізу піддано обставини непереборної сили, а також співвідношення понять «форс-мажор» та «непереборна сила».
«Умови та порядок припинення зобов’язання неможливістю виконання» основну увагу приділено аналізу умов та порядку припинення зобов’язань неможливістю їх виконання.
В результаті проведеного дослідження зроблено висновок про наступні умови припинення зобов’язання у разі настання неможливості виконання: 1) наявність об’єктивної обставини, тобто виникла фактична (фізична) або юридична неможливість виконати умови зобов’язання; 2) така обставина виникла після укладання зобов’язання – наступна неможливість; 3) неможливість виконання має виникнути в період існування зобов’язання; 4) існує причинний зв’язок між об’єктивною обставиною (обставинами) та фактичною неможливістю виконати умови зобов’язання; 5) відсутня вина сторін зобов’язання (крім випадків, коли законом чи договором передбачена відповідальність за випадок). Ці умови мають бути у наявності всі одразу.
Що стосується механізму припинення зобов’язання неможливістю виконання, законодавство, на жаль, вказує на можливість припинення зобов’язання, не згадуючи про необхідність дотримання якої-небудь формальної процедури. Тому може йтися про два варіанти розвитку подій у цьому випадку: 1. Якщо жодна із сторін до виникнення неможливості виконання ще не встигла вчинити дії, які випливають із зобов’язання, то воно припиняється. 2. Якщо зобов’язання вже виконане, воно зберігає силу за умови, що сторона, яка його виконала, отримала від іншого контрагента зустрічне задоволення. Та частина виконання, за яку не отримане зустрічне задоволення, повертається відповідній стороні |
