ПРОФЕСІЙНО-ПРИКЛАДНА ПІДГОТОВКА КУРСАНТІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ЦЕНТРІ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ УДОСКОНАЛЕНИХ НОРМАТИВІВ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету, завдання, об’єкт, предмет, методи, розкрито наукову новизну та практичне значення, наведено дані про апробацію і впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – «Професійно-прикладна підготовка військовослужбовців і оцінювання її ефективності як педагогічна проблема» – подано результати системного аналізу наукових досліджень з цієї проблеми: уточнено понятійно-термінологічну базу дослідження; розглянуто концептуальні засади, типи та види педагогічного контролю і вимоги до нього; виявлено основні тенденції вдосконалення системи контролю фізичної підготовленості військовослужбовців; визначено елементи її спеціальної спрямованості та основні вимоги до фізичної підготовленості курсантів у навчальному центрі Сухопутних військ на сучасному етапі; проаналізовано сучасний стан перевірки та оцінювання фізичної підготовленості в ЗСУ.

Визначено, що в професійно-прикладній підготовці, яка розглядається як система заходів військового навчання і виховання щодо надання теоретичних знань, формування та вдосконалення професійно-прикладних навичок і вмінь відповідно до військово-облікових спеціальностей (Ю. Фіногенов, В. Ягупов). Метою є забезпечення високого рівня професійної готовності курсантів до виконання ними своїх функціональних обов’язків. Значний вплив на реалізацію цієї мети має фізична підготовка для курсантів Сухопутних військ, професійна діяльність яких пов’язана з великим обсягом фізичних навантажень. Ступінь готовності такої діяльності визначає контроль фізичної підготовленості військових, який проводиться в процесі фізичної підготовки і є елементом системи перевірки та оцінки фізичної підготовки військ. Вона включає низку видів перевірок і оцінок, важливим серед яких визнається перевірка оцінки фізичної підготовленості військовослужбовців (В. Леонтьєв).

У процесі багаторічних та різнобічних досліджень розроблено методологію опрацювання нормативів з фізичної підготовленості військових фахівців, яка базується на науково-обґрунтованих теоретично-методологічних засадах (Р. Кадиров). Теоретичними їх засадами була специфіка концепцій фізичної підготовки військовослужбовців. Під час опрацювання нормативів брали до уваги вимоги сучасного бою (специфіка ведення бойових дій), виду озброєнь, тактичних нормативів до рівня фізичної підготовленості військових фахівців окремих родів військ та видів ЗСУ; в якості експериментальної бази розробки вимог до фізичної підготовленості був ступінь прояву боєздатності військовослужбовців в умовах, наближених до бойових (Ю. Дем’яненко).

Оскільки основною метою професійно-прикладної підготовки у навчальному центрі Сухопутних військ є досягнення військовими частинами (підрозділами) готовності до виконання завдань за призначенням, то під час визначення належних нормативів фізичної підготовленості враховувалися вимоги сучасного загальновійськового бою. Аналіз спеціальної літератури показав, що сучасний бій пред’являє високі вимоги передусім до фізичного стану (функціональних і енергетичних резервів організму, фізичної працездатності і підготовленості) військових незалежно від специфіки бойових дій (Б. Ендальцев). Це зумовило сутність констатувального етапу експерименту, метою якого була оцінка ефективності професійно-прикладної підготовки за результатами виконання окремих нормативів з бойової, фізичної підготовки та загальновійськових навчальних дисциплін. За результатами досліджень виявлено специфіку взаємозв’язку між рівнем професійної та фізичної підготовленості у курсантів різних спеціальностей.

Аналіз результатів оцінювання з теоретичних та практичних дисциплін (загальна оцінка з професійної підготовленості) показав, що майже половина військовослужбовців (44,4% за призовом) та майже дві третини (67,5% за контрактом) у процесі професійно-прикладної підготовки у навчальному центрі оволоділи знаннями, набули необхідних професійних навичок та вмінь на задовільному рівні і тільки у незначної кількості з них (менше 0,8%) зареєстровано належний рівень підготовки, який відповідає наявності високого ступеня професійної і фізичної підготовки. При цьому виявлено суттєвий вплив рівня фізичної підготовленості на засвоєння основних загальновійськових дисциплін (передусім, вогневої та тактичної підготовки), про що свідчать результати кореляційного аналізу (r від 0,38 до 0,71) між показниками виконання окремих нормативів з бойової та фізичної підготовок, а також статистично достовірна різниця (р < 0,05) порівняльної оцінки результатів загальної фізичної та професійної підготовленості курсантів в полярних групах (за рівнем їх фізичної підготовленості).

У процесі навчання виявлено позитивну динаміку рівня фізичної підготовленості у курсантів, про що свідчить співвідношення позитивних оцінок («3», «4», «5») та негативних («2») оцінок рівня фізичної підготовленості на початку навчання (51,5% : 48,5%) та наприкінці навчання (71,3% : 28,7%). Недостатній рівень фізичної підготовленості на початковому етапі навчання в певній мірі обумовлено низьким рівнем розвитку загальних фізичних якостей, що може бути пов’язано як з недостатнім рівнем здоров’я призовників, низькою ефективністю процесу фізичного виховання, так із некоректною розробкою нормативів з фізичної підготовленості курсантів СВ.

У процесі констатувального експерименту з’ясовано, що навчально-бойова діяльність на різних етапах професійного становлення курсантів висуває різні вимоги щодо їх фізичної підготовленості, що обумовлює необхідність диференціації нормативів загальної фізичної підготовленості, та потреби враховувати їх під час визначення вимог до нормативів з фізичної підготовленості на кожному етапі.

У другому розділі – «Обґрунтування та реалізація методики оцінювання фізичної підготовленості курсантів до військово-професійної діяльності» – розглянуто особливості оцінювання фізичної підготовленості провідних країн світу; охарактеризовано основні етапи та завдання професійно-прикладної підготовки курсантів; обґрунтовано методику оцінювання загальної фізичної підготовленості курсантів на різних етапах професійно-прикладної підготовки; розроблено моделі різних рівнів фізичної підготовленості.

Аналіз літератури щодо аналогічної проблематики в зарубіжних арміях свідчить про відсутність єдиного підходу до оцінювання рівня фізичної підготовленості військовослужбовців (Е. Бондаревський). В останнє десятиліття відмічається тенденція до перегляду змісту засобів діагностики фізичної підготовленості військовослужбовців: проводиться диференціація уніфікованих комплексних тестів; підбір тестів визначається характером навантажень та структурою рухів, які притаманні військовослужбовцям під час сучасного бою; зміст та послідовність виконання тестів забезпечує контроль комплексної підготовленості військовослужбовців (С. Глазунов).

Проведення визначення основних елементів методики оцінювання рівня фізичної підготовленості курсантів базувалося на вирішенні часткових завдань: аналізі вимог бойової підготовки щодо фізичної та професійної підготовленості курсантів (визначені вимог професійної діяльності до рівня фізичної підготовленості на різних етапах професійно-прикладної підготовки); вивченні концептуальних основ і співставленні даних дослідження щодо розробки методики оцінювання рівня фізичної підготовленості курсантів (основні умови та педагогічні принципи розробки нормативів з фізичної підготовленості); обґрунтуванні методики оцінювання фізичної підготовленості курсантів (оцінці коректності існуючих нормативів фізичної підготовленості; вибору інформативного критерію оцінки професійної та загальної фізичної підготовленості; визначенні інформативності тестів для оцінювання загальної фізичної підготовленості; розробці моделей різних рівнів фізичної підготовленості; вибору адекватних критеріїв порогового і належного рівнів фізичної підготовленості та шкали оцінки результатів тестування; оцінці ефективності запропонованої методики). Вирішення вищенаведених задач досягалося за допомогою порівняльного, перцентильного та кореляційного аналізу.

У зв’язку з відсутністю єдиних поглядів щодо структури та змісту професійно-прикладної підготовки курсантів навчального центру, базуючись на специфіці взаємозв’язку між вимогами військово-професійної діяльності до фізичної підготовки, нами розроблена модель поетапної професійно-прикладної підготовки для курсантів механізованих підрозділів навчального центру Сухопутних військ, основою якої є орієнтація на виконання завдань окремих її етапів: адаптації, базової підготовки та інтенсивної підготовки.

Метою професійно-прикладної підготовки військовослужбовців є: на етапі адаптації – оволодіння знаннями та формування початковими професійними навичками військовослужбовців для виконання завдань за призначенням. Завданням першого етапу є адаптація молодого поповнення до умов військової служби, розвиток загальних фізичних здібностей курсантів та формування початкових військово-прикладних навичок. На етапі базової підготовки – досягнення готовності військовослужбовців до виконання своїх функціональних обов’язків у складі підрозділу. Завданням другого етапу є підготовка до самостійних дій на відповідній посаді, а також до дій у складі бойових груп та відділень під час виконання бойових завдань у складних умовах сучасного загальновійськового бою, розвиток професійно-необхідних, командирських вмінь та навичок, формування навичок колективної взаємодії військовослужбовців. У зв’язку з чим фізична підготовка має забезпечити фізіологічну базу професійної працездатності шляхом формування достатнього рівня загальної і спеціальної фізичної підготовленості. На етапі інтенсивної підготовки – досягнення військовими частинами (підрозділами) готовності до виконання завдань за призначенням. Завданням третього етапу є удосконалення навичок щодо експлуатації, підтримання в стані готовності до бойового застосування озброєння та військової техніки, до ведення бойових дій з урахуванням особливостей операційних районів, організація і ефективне проведення бойової узгодженості. Тому фізична підготовка на цьому етапі має забезпечити фізичну і психологічну готовність до виконання бойових завдань в екстремальних умовах: розвиток засобами фізичних вправ психологічної готовності до дій в особливих умовах діяльності та оволодіння всім обсягом прийомів рукопашного бою; набуття досвіду виконання фізичних вправ, які моделюють особливі умови бойової діяльності.

Результати констатувального експерименту виявили статистично значущі кореляційні зв’язки між ефективністю виконання конкретних бойових завдань та рівнем розвитку окремих рухових якостей: у механіків-водіїв та навідників-операторів результативність виконання бойових нормативів залежить від рівня розвитку силових та швидкісно-силових якостей; у командирів відділення та стрільців результативність виконання бойових завдань залежить від рівня загальної фізичної підготовленості, рівня розвитку всіх рухових якостей (сили, швидкості, гнучкості та загальної витривалості).

Для вищенаведених груп військовослужбовців найбільш інформативними в оцінці силових та швидкісно-силових з числа використаних вправ виявилися підтягування на перекладині та комплексна силова вправа, які є обов’язковими для тестування фізичної підготовленості курсантів. В оцінці рівня як загальної фізичної, так і професійної підготовленості, загальних рухових якостей підтвердили свою інформативність підтягування на перекладині (сила), біг на 100 м (швидкість), біг на 1000 м (загальна витривалість) та загальна оцінка з фізичної підготовленості. Тому ці тести залишено у числі тестових вправ з Настанови з фізичної підготовки 2009 року для контролю фізичної підготовки курсантів. На підставі кількості значущих кореляційних взаємозв’язків між результатами різноманітних тестів з фізичної підготовленості до цих контрольних вправ додано біг на 400 м та стрибок у довжину з місця. Для уніфікації підходу оцінювання результатів тестування з загальної фізичної підготовленості курсантів у навчальному процесі обрано чотирьохбальну шкалу оцінювання, яка використовується також і в системі контролю існуючої бойової підготовки. Таким чином, для методики оцінювання фізичної підготовленості на основі більшої кількості значущих зв’язків коефіцієнтів парної кореляції між результатами рухових тестів і показниками бойових нормативів у курсантів було вибрано п’ять вправ, які характеризують загальну фізичну підготовленість: підтягування на перекладині, біг на 100 м, 400 м, 1000 м та стрибок у довжину з місця.

Удосконаленню нормативів фізичної підготовленості передували оцінка коректності розробки існуючих нормативів та розробка моделей різних рівнів фізичної підготовленості курсантів. Зіставлення статистичних розподілень індивідуальних даних тестування фізичної підготовленості, перцентильний їх аналіз, порівняльний аналіз нормованого відхилення виявили недостатню коректність розробки існуючих нормативів з фізичної підготовленості – заниженість одних та завищеність інших нормативів. Хоча значення нормативів в українській армії відповідають нормам радянської армії (НФП-87), проте вони доступні (пороговий рівень) лише 25-60 % курсантів. Це підтверджує актуальність корекції існуючих нормативів з фізичної підготовленості у відповідності з етапами професійно-прикладної підготовки.

Розробка моделей різних рівнів фізичної підготовленості базувалася на встановленні специфіки взаємозв’язку між показниками професійної, фізичної та функціональної підготовленості (табл. 1).

У результаті досліджень виділено п’ять рівнів фізичної підготовленості (низький, нижче середнього, середній, вище середнього та високий), які оцінюються на різних етапах професійно-прикладної підготовки по-різному за розробленою диференційованою шкалою.